09 лютого 2021 року
м. Рівне
Справа № 564/544/19
Провадження № 22-ц/4815/147/21
Головуючий у Костопільському районному суді
Рівненської області: суддя Олійник П.В.
Рішення суду першої інстанції проголошено
(вступна і резолютивна частини):
о 09 год. 02 хв. 23.10.2020 в
м. Костопіль Рівненської області
Повний текст рішення складено: 02.11.2020.
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючий: суддя Хилевич С.В.
судді: Гордійчук С.О., Ковальчук Н.М.
секретар судового засідання: Ковальчук Л.В.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ;
відповідач1: ОСОБА_2 ;
відповідач2: ОСОБА_3 ;
представники учасників справи:
позивача - адвокат Євгеюк Олександр Євстафійович;
відповідача - адвокат Артерчук Лілія Володимирівна;
за участі: представників сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 та ОСОБА_2 - адвоката Артерчук Лілії Володимирівни на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 23 жовтня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про демонтаж огорожі і добудови,
У лютому 2019 року в суд звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про демонтаж існуючої огорожі із профільного листкового заліза, бетонного фундаменту під огорожу, проведення засипки утвореної внаслідок демонтажу фундаменту траншеї ґрунтом та спланування поверхні земельної ділянки, що межує з земельною ділянкою позивача по АДРЕСА_1 , а також добудови до існуючої частини житлового будинку по межі двох суміжних ділянок по АДРЕСА_1 , що належить на праві власності сторонам у справі. Мотивуючи вимоги, вказувалося про те, що рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 03 листопада 2016 року відповідача1 було зобов'язано за власний рахунок демонтувати існуючу огорожу із профільного листкового заліза, демонтувати бетонний фундамент під огорожу, провести засипку утвореної внаслідок демонтажу фундаменту траншеї ґрунтом та спланувати поверхню земельної ділянки, що межує з земельною ділянкою позивача, та за власний рахунок привести у відповідність до розробленого проекту проведену добудову і надбудову, а саме влаштувати дві додаткові водостічні труби; примикання з боку подвір'я виконати оцинкованою сталлю замість бітумної черепиці. В подальшому, 24 січня 2017 року, Апеляційним судом Рівненської області зобов'язано ОСОБА_2 за власний рахунок провести демонтаж добудови до існуючої частини житлового будинку по межі двох суміжних ділянок по АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , та привести у відповідність до вимог п. 3.25* ДБН 360-92** "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень". 13 лютого 2017 року державним виконавцем Костопільського районного органу державної виконавчої служби відкрито виконавчі провадження з виконання обох зазначених судових рішень. Однак 26 лютого 2018 року виконавчі провадження закінчено на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження" з направленням до Костопільського відділу поліції ГУНП у Рівненській області повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення.
Окрім того, ОСОБА_1 зазначає, що 26 січня 2018 року між відповідачами укладено договір про поділ в натурі спільного майна подружжя, за умовами якого проведено поділ квартири АДРЕСА_2 , тобто правовий статус квартири визначено як спільну сумісну власність ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , а тому обоє зобов'язані виконати рішення судів. Вважає, що відповідачі ухиляються від виконання даних судових рішень, тоді як примусово їх виконати також неможливо, а тому її позов є таким, що підлягає до задоволення.
Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 23 жовтня 2020 року позов задоволено.
Демонтовано зведену ОСОБА_2 і ОСОБА_3 існуючу огорожу із профільного листкового заліза, бетонний фундамент під огорожу, проведено засипку утвореної внаслідок демонтажу фундаменту траншеї ґрунтом та сплановано поверхню земельної ділянки, що межує із земельною ділянкою ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 .
Демонтовано збудовані відповідачами добудови до існуючої частини житлового будинку на межі двох суміжних земельних ділянок по АДРЕСА_1 , що належить на праві власності позивачу і ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Стягнуто солідарно з відповідачів на користь ОСОБА_1 1 889, 20 гривень у рахунок відшкодування витрат зі сплати судового збору та 4 837, 50 гривень у рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу, а всього 6 726, 70 гривень.
У поданій апеляційній скарзі представник відповідачів - адвокат Артерчук Л.В., вважаючи оскаржуване рішення незаконним та необґрунтованим, покликається на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. На її обґрунтування зазначалося про нехтування судом доводами ОСОБА_2 і ОСОБА_3 стосовно того, що спір між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з того самого предмета і з тих самих підстав вже вирішувався і з цього приводу ухвалене рішення у справі №564/2162/13-ц знаходилося на примусовому виконанні органів державної виконавчої служби. Згодом, 07 травня 2018 року, позивач зверталася до суду з заявою про зміну способу виконання рішення, вимоги якої є тотожними вимогам, що ставляться ОСОБА_1 у позові у справі №564/544/19. Такого висновку прийшов суд, постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні заяви, що залишена без змін апеляційним судом. Незважаючи на це, оскаржуваним рішенням знову повторно застосовано норму ч. 7 ст. 376 ЦК України щодо знесення (демонтажу).
Звертає увагу на те, що постанови державного виконавця від 26 лютого 2018 року про закінчення виконавчих проваджень сторонами не оскаржувалися, тобто вони є чинними. Так само не оскаржувалися позивачем і процесуальне рішення про відмову у реєстрації кримінального провадження за повідомленням Костопільського районного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Рівненській області щодо невиконання ОСОБА_2 рішення суду від 03 листопада 2016 року. Тому вважає, що оскаржуване рішення у частині вимог до відповідача1 підлягає закриттю з підстави, передбаченої п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.
Щодо тверджень суду про те, що відповідачі ухилялися від виконання рішення Костопільського районного суду від 03 листопада 2016 року у справі №564/2162/13-ц, то посилалася на те, що примусове виконання попереднього судового рішення було закінчене відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження", який відсилає до ч. 3 ст. 63 цього Закону. З огляду на те, що невиконання рішення суду не було нерозривно пов'язаним із особою боржника, про що свідчить і правова позиція Верховного Суду у постанові від 25 вересня 2020 року у справі №924/315/17, тому підстав стверджувати, що обидва відповідачі ухилялися від його виконання, у суду не було. Тому за правилами абз. другого ч. 1 ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. При цьому за змістом ст. 41 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає відновленню лише на підставі судового рішення про визнання постанови державного виконавця щодо закінчення незаконною та її скасування.
Окрім того, відповідачем1 виконано рішення суду у частині демонтажу існуючої огорожі з профільного листкового заліза, демонтажу бетонного фундаменту під огорожу, проведення засипки утвореної внаслідок демонтажу фундаменту траншеї ґрунтом та спланування поверхні земельної ділянки, що межує з земельною ділянкою позивача по АДРЕСА_1 . Про ці факти було надано акти державного виконавця від 15 грудня 2015 року та від 30 січня 2018 року, акт перевірки меж земельної ділянки від 25 червня 2018 року, а також висновок Костопільського відділу поліції ГУНП в Рівненській області від 05 березня 2018 року, де зазначено про демонтаж паркану і його знесення. Однак суд цим доказам правової оцінки взагалі не дав. Вважає, що на момент купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 до складу майна входила й огорожа з металевої сітки, де переобладнано тільки сітку, а стовпи залишилися. Тобто місце розташування паркану не змінювалося.
Не погоджуючись із висновками суду про визнання ОСОБА_3 належним відповідачем, заявник вказувала таке. Суд зазначає про те, що підставою вважати позов таким, що не є тотожним позову у справі №564/2162/13-ц, є залучення відповідача2 до участі у справі, яка є співвласником квартири АДРЕСА_2 . Однак на час розгляду попередньої справи відповідачі уже були співвласниками цієї квартири на праві спільної часткової власності по 1\2 частці кожному, про що стверджується у витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 09 грудня 2005 року №9229891. Натомість ОСОБА_3 до участі у справі №564/2162/13-ц залученою не була. При цьому земельна ділянка, на якій розташована квартира, належала і належить ОСОБА_2 , що підтверджено відповідним державним актом від 19.10.2006 серії ЯГ №371907. Отже, спірні огорожа та добудова також розміщені на належній йому земельній ділянці.
Рішенням Костопільського районного суду від 03 листопада 2016 року саме відповідача1 визнано особою, яка здійснила добудову та надбудову другого поверху будинку, що в подальшому встановлено як самочинне будівництво. Тому відповідно до ч. 7 ст. 376 ЦК України лише ОСОБА_2 може нести цивільно-правову відповідальність у цій частині. Щодо спірних відносин про знесення добудови та огорожі в частині вимог до ОСОБА_2 , то вони вже вирішувалися у справі №564/2162/13-ц, де відповідач2 не брала участі, не була боржником у виконавчому провадженні і тому не могла ухилятися від виконання рішення суду. Отже, в частині вимог до ОСОБА_3 слід відмовити у позові.
З приводу порушень норм процесуального права, то вказувала про недодержання ч.ч. 1, 3 ст. 175 ЦПК України щодо викладення вимог про предмет спору та їх обґрунтування і визначення змісту вимог, які пред'являються до кожного з відповідачів, а також ст. 263 ЦПК України щодо законності і обґрунтованості судового рішення, що полягало у відсутності наведених відповідачами підстав на мотивацію своєї позиції, відсутність посилань на подані ними докази та відсутність вказівки про норму права, яку не додержано ОСОБА_2 і ОСОБА_3 . Судом також не допитувався державний виконавець Никончук С.Л., про що вказано в оскаржуваному рішенні, та представником відповідачів не заявлялися заперечення проти пред'явлення позову неналежною особою.
Крім того, вважає, що суд порушив принцип диспозитивності судочинства і вийшов за межі позовних вимог, адже пред'явлені вимоги відрізняються від тих, які фактично вирішені судом.
Щодо стягнення судових витрат, то заявник зазначає про завищення розміру правничої допомоги адвоката і відсутність законних підстав для їх солідарного стягнення.
Зважаючи на викладене, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухваливши нове - про відмову в позові до ОСОБА_3 і про закриття провадження у справі до ОСОБА_2 а також скасувати арешт як захід забезпечення позову, накладений згідно з ухвалою Костопільского районного суду Рівненської області від 28 лютого 2019 року, на квартиру АДРЕСА_2 , та на земельну ділянку площею 0, 091 га, кадастровий номер: 5623410100:03:007:0371, за тією ж само адресою.
У поданому відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - адвокат Євгеюк О.Є., вважаючи оскаржуване рішення законним і обґрунтованим, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу - відхилити. При цьому покликався на необґрунтованість доводів заявника про повторне звернення ОСОБА_1 до суду з тим самим позовом, з тим самим предметом, з тієї самої підстави і до того ж самого відповідача. Так, вважає, що дана справа і справа № 564/2162/13-ц не є тотожними і відрізняються складом учасників процесу, матеріально-правовими вимогами, обставинами, якими мотивовано звернення позивача до суду. Щодо аргументів представника відповідачів про неналежність відповідача у справі, то зазначав про 26 січня 2018 року через укладення між собою договору про поділ в натурі спільного майна подружжя відповідачі намагалися уникнути виконання рішення Костопільського районного суду від 03 листопада 2016 року. Той факт, що добудова до квартири АДРЕСА_2 здійснена з порушенням вимог п. 3.25* ДБН 360-92* "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень" і є самочинним будівництвом (ч.ч. 1, 2 ст. 376 ЦК України), встановлено судовим рішенням.
Не погоджувався з твердженнями автора скарги про виконання рішення Костопільського районного суду від 03 листопада 2016 року, вказуючи, що якби рішення Костопільського районного суду від 29 вересня 2015 року було виконане, то спірної огорожі на бетонному фундаменті на межі суміжних земельних ділянок сторін не існувало б. Крім цього, посилався на безпідставність доводів апеляційної скарги про завищений розмір витрат на правову допомогу.
Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи заявника і заперечення позивача, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості позову, оскільки рішеннями Костопільського районного суду Рівненської області від 03 листопада 2016 року та Апеляційного суду Рівненської області від 24 січня 2017 року вже було задоволено позов ОСОБА_1 , зобов'язано ОСОБА_2 за власний рахунок демонтувати існуючу огорожу з профільного листкового заліза, демонтувати бетонний фундамент під огорожу, провести засипку утвореної внаслідок демонтажу фундаменту траншеї ґрунтом та спланувати поверхню земельної ділянки, що межує з земельною ділянкою ОСОБА_1 , та провести демонтаж добудови до існуючої частини житлового будинку по межі двох суміжних земельних ділянок по АДРЕСА_1 , що належить позивачу і відповідачу1, та привести добудову у відповідність до вимог п. 3.25* ДБН 360-92** "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень". Тобто встановлено обставини, які доказуванню не підлягають.
Окрім того, судом з'ясовано, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання судових рішень, а вжиті позивачем заходи примусового виконання через органи державної виконавчої служби результатів не дали, тому вважав за необхідне задовольнити вимоги ОСОБА_1 .
Проте з такими висновками погодитися не можна.
Як з'ясовано судом, сторони є співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1 , а саме ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_3 у цьому будинку, а відповідачам на праві спільної часткової власності - квартира АДРЕСА_4 . При цьому ОСОБА_3 належить 62/100 часток квартири, що складається з 2-1 коридор площею 2, 7 м2, 2-2 коридор площею 3 м2, 2-5 передпокій площею 8, 9 м2, 2-6 жила площею 8, 6 м2, 2-7 санвузол площею 6, 3 м2, 2-8 кухня площею 14, 7 м2, 2-9 коридор площею 15, 9 м2, 2-10 жила площею 21, 5 м2, 2-11 жила площею 11, 3 м2, 2-12 жила площею 12, 7 м2, 2-13 гардеробна площею 6, 3 м2, а всього жилою площею 54, 1 м2, загальною площею 111, 9 м2, Пг - погріб, Д - сарай, Пг/Д - погріб, №1, Ѕ №2, Ѕ №3 огорожа, Ѕ замощення.
ОСОБА_2 належать 38/100 часток квартири, куди входять 2-3 коридор площею м2, 2-4 жила площею 21, 1 м2, а всього жилою площею 21, 1 м2, загальною площею м2, В - літня кухня, Г - вбиральня, Ж - гараж, №1, Ѕ №2, Ѕ №3 огорожа, Ѕ замощення.
Також встановлено, що сторони є співвласниками суміжних земельних ділянок по АДРЕСА_1 , а саме ділянка № НОМЕР_1 площею 0, 0367 га, кадастровий номер: 5623410100:03:007:0702, яка є власністю позивача відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку від 23.10.2009 серії ЯИ №065733, виданого на підставі рішення Костопільської міської ради Рівненської області від 16 квітня 2009 року №675. Ділянка №2 площею 0, 0391 га, кадастровий номер: 5623410100:03:007:03712, є об'єктом права власності ОСОБА_2 відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку від 19.10.2006 серії ЯГ №371907, виданого на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 06 грудня 2005 року, та рішення Костопільської міської ради Рівненської області від 18 серпня 2006 року №56.
Вважаючи, що її права на землю порушуються відповідачами, у лютому 2019 року в суд звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_3 і ОСОБА_2 про демонтаж існуючої огорожі з профільного листкового заліза, бетонного фундаменту під огорожу, проведення засипки утвореної внаслідок демонтажу фундаменту траншеї ґрунтом, спланування поверхні земельної ділянки, що межує із земельною ділянкою позивача, демонтаж добудови до існуючої частини житлового будинку по межі двох суміжних земельних ділянок по АДРЕСА_1 , що належить сторонам у справі.
З вимогами та доводами позивача погодився і суд попередньої інстанції, задовольнивши позов. При цьому було враховано той факт, що рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 03 листопада 2016 року та Апеляційного суду Рівненської області від 24 січня 2017 року у цивільній справі №564/2162/13-ц ОСОБА_2 було зобов'язано за власний рахунок демонтувати існуючу огорожу з профільного листкового заліза, демонтувати бетонний фундамент під огорожу, провести засипку утвореної внаслідок демонтажу фундаменту траншеї ґрунтом та спланувати поверхню земельної ділянки, що межує з земельною ділянкою ОСОБА_1 , та провести демонтаж добудови до існуючої частини житлового будинку по межі двох суміжних земельних ділянок по АДРЕСА_1 , що належить позивачу і відповідачу1, та привести добудову у відповідність до вимог п. 3.25* ДБН 360-92** "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень".
Тому суд вважав, що є встановленими і доказуванню не підлягають обставини недодержання будівельних норм і правил відповідачами при проведенні капітального ремонту житлового будинку з влаштуванням надбудови та надбудови другого поверху по АДРЕСА_5 , за яких порушені охоронювані законом права позивача як власника суміжної сусідньої квартири, а також наявності розташування належного ОСОБА_2 паркану з фундаментом на земельній ділянці ОСОБА_1 .
На примусове виконання судових рішень було видано виконавчі документи, а державним виконавцем Костопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області було відкрито виконавчі провадження: 1.) ВП №53385402 за виконавчим листом №564/2162/13-ц від 08 лютого 2017 року про зобов'язання ОСОБА_2 упродовж 15 календарних днів після набрання законної сили рішенням суду за власний рахунок демонтувати існуючу огорожу з профільного листкового заліза, демонтувати бетонний фундамент під огорожу, провести засипку утвореної внаслідок демонтажу фундаменту траншеї ґрунтом та спланувати поверхню земельної ділянки, що межує з земельною ділянкою ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 ; 2.) ВП №53385593 за виконавчим листом №564/2162/13-ц від 08 лютого 2017 року про зобов'язання ОСОБА_2 протягом 30 календарних днів після набрання законної сили рішенням суду за власний рахунок провести демонтаж добудови до існуючої частини житлового будинку по межі двох суміжних земельних ділянок по АДРЕСА_1 , що належить на праві власності позивачу і ОСОБА_2 та привести добудову у відповідність до вимог п. 3.25* ДБН 360-92** "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень"; 3) ВП №53385828 за виконавчим листом №564/2162/13-ц про зобов'язання ОСОБА_2 упродовж 30 календарних днів після набрання рішенням законної сили за власний рахунок привести у відповідність до розробленого проекту проведену добудову та надбудову 2-го поверху по АДРЕСА_1 двох окремих конструктивних рішень, а саме влаштувати двоє додаткових водостічних труб, примикання з боку двору виконати оцинкованою сталлю замість бітумної черепиці.
В подальшому, 26 лютого 2018 року, зазначені виконавчі провадження закінчено. При цьому ВП №53385402 і ВП №53385593 закінчено відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження" з направленням до Костопільського відділу поліції ГУНП у Рівненській області повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, а ВП №53385828 згідно з п. 9 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження" в зв'язку з виконанням боржником рішення, що підтверджено відповідним актом державного виконавця від 30 січня 2018 року.
Дані постанови державного виконавця є чинними, а заінтересованими особами, в т.ч. ОСОБА_1 , вони не оскаржувалися, тобто позивач погодилася з ними.
Згодом позивач звернулася до суду з заявою про зміну способу виконання рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 03 листопада 2016 року. Між тим, ухвалою Костопільського районного суду Рівненської області від 17 липня 2018 року, що залишена без змін постановою Апеляційного суду Рівненської області від 13 вересня 2018 року, у її задоволенні відмовлено.
Приходячи до переконання про скасування оскаржуваного рішення, колегія суддів бере до уваги, що спірні правовідносини між сторонами з приводу існуючої огорожі з профільного листкового заліза, бетонного фундаменту під огорожу, проведення засипки утвореної внаслідок демонтажу фундаменту траншеї ґрунтом та спланування поверхні земельної ділянки, що межує з земельною ділянкою позивача, а також добудови до існуючої частини житлового будинку по межі двох суміжних земельних ділянок по АДРЕСА_1 , уже вирішено судом, про що ухвалено відповідне судове рішення, яке набрало законної сили і було звернуте до примусового виконання.
Тобто правових підстав для повторного задоволення матеріально-правових вимог щодо спору, який уже вирішений судом, законом не встановлено.
Так, згідно зі ст.ст. 4, 5, 13 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Також стаття 1291 Конституції України визначає, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Основними засадами судочинства є обов'язковість судового рішення (ст. 129 Конституції України). Зазначене конституційне положення кореспондується та відображено у ч. 1 ст. 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Виконання судового рішення відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року по справі № 1-7/2013 є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом. Виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (ст. 431 ЦПК).
Крім наведеного, відповідно до ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Оскільки ОСОБА_2 вже притягувався до цивільно-правової відповідальності за порушення суб'єктивних юридичних прав ОСОБА_1 , тому повторне покладення на нього аналогічної відповідальності суперечить принципам національного судочинства.
Щодо доводів апеляційної скарги про закриття провадження у справі за позовом до ОСОБА_2 , то з ними погодитися не можна, виходячи з такого.
За правилами пункту 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
Очевидним є те, що суб'єктний склад учасників справи відрізняється, а також попередні вимоги, що задоволені судом, містять вказівки на строк, протягом якого мають бути усунені допущені порушення, що відсутнє у даному позові, тобто не є тотожними між собою в розумінні зазначеної норми закону.
Як убачається, суд попередньої інстанції уваги на наведені обставини не звернув, що призвело до ухвалення рішення, яке не може залишатися чинним.
В силу положень ч. 9 ст. 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.
Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання appelatio - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція, по суті, є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.
У справі "Рябих проти Росії" (заява №52854/99, рішення від 24 липня 2003 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ст. 6 § І Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має тлумачитися в світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із основних аспектів верховенства права є принцип юридичної певності, який, серед іншого, вимагає, щоб остаточні рішення судів не могли бути поставлені під сумнів. Правова певність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Цей принцип наполягає на тому, що жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого і обов'язкового рішення тільки з метою нового слухання і вирішення справи. Повноваження судів вищої ланки переглядати рішення мають використовуватися для виправлення судових помилок, помилок у здійсненні правосуддя, а не заміни рішень.
Підставою для скасування рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст. ст. 368, 376, 381-384, 388-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 та ОСОБА_2 - адвоката Артерчук Лілії Володимирівни задовольнити частково.
Рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 23 жовтня 2020 року скасувати.
ОСОБА_1 відмовити в задоволенні позову до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про демонтаж огорожі і добудови.
Скасувати заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на квартиру АДРЕСА_2 , та земельну ділянку площею 0, 0391 га, кадастровий номер: 5623410100:03:007:0371, розташовану в АДРЕСА_5 , що вжиті ухвалою Костопільського районного суду Рівненської області від 28 лютого 2019 року.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено: 09.02.2021
Головуючий : С.В. Хилевич
Судді: С.О.Гордійчук
Н.М.Ковальчук