09 лютого 2021 року
м. Рівне
Справа № 559/2837/19
Провадження № 22-ц/4815/149/21
Головуючий у Дубенському міськрайонному суді
Рівненської області: суддя Ралець Р.В.
Рішення суду першої інстанції проголошено
(вступна і резолютивна частини):
16.10.2020 в м. Дубно Рівненської області
Повний текст рішення складено: 21.10.2020.
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий: суддя Хилевич С.В.
судді: Гордійчук С.О., Ковальчук Н.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Тернопільського національного медичного університету імені І.Я.Горбачевського Міністерства охорони здоров'я України на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 16 жовтня 2020 року у цивільній справі за позовом Тернопільського національного медичного університету імені І.Я.Горбачевського до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за навчання,
У грудні 2019 року в суд звернувся Тернопільський національний медичний університет імені І.Я.Горбачевського (далі - Медичний університет або університет) з позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за навчання. Мотивуючи вимоги, вказувалося, що відповідач вступила на навчання до Медичного університету за державним замовленням і між ними 01 вересня 2011 року було укладено угоду №122 про підготовку фахівців з вищою освітою. За її умовами, ОСОБА_1 зобов'язалася після закінчення навчання у Медичному університеті для подальшого навчання в інтернатурі та пройти повний освітній курс відповідно до програми; по завершенню навчання в інтернатурі прибути на місце працевлаштування згідно з призначенням і відпрацювати не менше трьох років; у разі відмови їхати за направленням на навчання в інтернатуру або за призначенням на місце працевлаштування - відшкодувати позивачу вартість навчання та суму отримано стипендії. Вважає, що університет повністю виконав умови укладеної угоди з відповідачем, забезпечивши її якісну теоретичну і практичну підготовку фахівця з вищою освітою згідно з навчальними планами та програмами і вимогами кваліфікаційних характеристик фахівця і оформлено студентові направлення на працевлаштування. Між тим, ОСОБА_1 відповідно до листа директора Департаменту управління персоналом та кадрової політики МОЗ України №11.2-10/50/23490 від 01.2017 на підставі звернення Управління охорони здоров'я Тернопільської обласної державної адміністрації від 28 серпня 2017 року №3067/3-01 та Управління охорони здоров'я Житомирської обласної державної адміністрації від 22 серпня 2017 року відповідачу змінено місце призначення на роботу з посади лікаря загальної практики - сімейного лікаря Попільнянського центру первинної медико-санітарної допомоги Попільнянської районної ради Житомирської області на посаду лікаря-терапевта Збаразької центральної районної комунальної лікарні Збаразької районної ради Тернопільської області. На підстав наказу в.о. головного лікаря Збаразької центральної районної комунальної лікарні №100-к від 20 вересня 2017 року її було прийнято на посаду лікаря-інтерна за спеціальністю "Внутрішні хвороби" на базі цієї лікарні з того ж числа. Проте ОСОБА_1 закінчила інтернатуру на базі Збаразької центральної районної комунальної лікарні у 2019 році та звільнена за власним бажанням з займаної посади лікаря-терапевта приймально-діагностичного відділу з 31 жовтня 2019 року, не відпрацювавши встановленого трирічного строку як молодий спеціаліст. На переконання позивача, факт відмови ОСОБА_1 від обов'язкової роботи не менше трьох років як молодого спеціаліста в державній установі охорони здоров'я та невиконання умов угоди призводить до виникнення обов'язку відшкодувати до державного бюджету вартість навчання і суму отриманої стипендії.
Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 16 жовтня 2020 року позов Медичного університету задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь позивача (рр 31254266104491 в ДКСУ м. Київ, МФО: 820172, код: 02010830) виплачену стипендію у розмірі 16 283, 31 гривні.
У поданій апеляційній скарзі позивач покликається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, які полягали у неправильному застосуванні норм матеріального права.
На її обґрунтування зазначалося про незгоду із оскаржуваним рішенням в частині відмови у стягненні з відповідача фактичних затрат на навчання у розмірі 91 677, 90 гривень. Вважає хибними висновки суду про те, що розрахунок цих витрат на навчання одного студента медичного факультету університету за державним замовленням випуску 2017 року на суму 91 677, 90 гривень не містить необхідних доказів про це. Також суд зазначає про відсутність вказівки на складові вартості навчання за кожний рік, первинні бухгалтерські документи, докази про розмір таких витрат на кожний навчальний рік, а також докази про розмір державних коштів, виділених на кожний навчальний рік для кожного студента, який проходив навчання у вищому навчальному закладі. Заявник звертає увагу, що розрахунок фактичних затрат на навчання за державним замовленням випуску 2017 року не є єдиним доказом, що вказує про розмір понесених витрат на навчання. Суд не врахував, що такий розрахунок слід оцінювати в сукупності усіх доказів, що долучені до позовної заяви та свідчать про невиконання відповідачем умов укладеної угоди №122 від 01 вересня 2011 року про підготовку фахівців з вищою освітою, що тягне обов'язок відшкодувати вартість навчання та суму отриманої стипендії. Вважає, що правовою підставою для задоволення позову є пункт 14 Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.1996 №992, яка була чинна на момент виникнення спірних відносин.
Оскільки Порядку визначення та відшкодування випускниками вартості навчання у разі порушення умов угоди про працевлаштування, що було передбачено п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.1996 №992, на даний час не розроблено, тому покликався на норми ч. 1 ст. 8 ЦК України, що регулює аналогію права, умови укладеної між сторонами угоди №122 про підготовку фахівців з вищою освітою від 01 вересня 2011 року, "Методику розрахунку орієнтовної середньої вартості підготовки одного кваліфікованого робітника, фахівця, аспіранта, докторанта", затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2013 року №346, "Нормативи чисельності студентів (курсантів), аспірантів (ад'юнктів), докторантів, здобувачів наукового ступеня кандидата наук, слухачів, інтернів, клінічних ординаторів на одну штатну посаду науково-педагогічного працівника у вищих навчальних закладах ІІІ і ІV рівня акредитації та вищих навчальних закладах післядипломної освіти державної форми власності", затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002 року №1134, наказу Міністерства освіти і науки України, міністерства фінансів України, Міністерство економіки України від 23 липня 2020 року №736/902/758 "Про затвердження порядків надання платних послуг державними та комунальними навчальними закладами".
З наведених міркувань просить рішення суду першої інстанції в частині відмови Медичному університету у позові до ОСОБА_1 про стягнення фактичних затрат на навчання у розмірі 91 677, 90 гривень скасувати, задовольнивши позов у цій частині.
У поданому відзиві ОСОБА_1 , вважаючи рішення суду в оскаржуваній частині законним і обґрунтованим, просила залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. При цьому покликалася на відсутність належних доказів про понесення фактичних затрат на її навчання в університеті. Крім того, вважала правильним висновок суду про те, що саме роботодавцем було створено такі передумови, які змусили її звільнитися з роботи. Щодо розрахунку коштів, затрачених на навчання відповідача, то вказувала про його необґрунтованість і сумнівність.
Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги.
Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Тому рішення суду першої інстанції переглядається лише в частині підставності відмови у стягненні з ОСОБА_1 на користь позивача 91 677, 90 гривень збитків, понесених на її навчання за державним замовленням.
Ухвалюючи рішення в оскаржуваній частині, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не було надано жодних доказів на підтвердження розрахунку фактичних затрат на навчання, а саме документів, на підставі яких він здійснювався. Окрім цього, позовна заява та долучені документи не містять вказівки на складові, з яких складається вартість навчання за кожний рік, первинні бухгалтерські документи, докази про розмір таких витрат за кожний навчальний рік, про розмір державних коштів, виділених на кожний навчальний рік для кожного студента, що проходив навчання у Медичному університеті, зокрема для відповідача.
Проте з такими висновками погодитися не можна.
З матеріалів справи вбачається, що на підставі рішення приймальної комісії №18 від 09 серпня 2011 року наказом ректора Державного вищого навчального закладу "Тернопільський державний медичний університет імені І.Я.Горбачевського МОЗ України", правонаступником якого є позивач, №617 від 10 серпня 2011 року ОСОБА_1 зараховано студентом першого курсу медичного факультету університету.
01 вересня 2011 року на виконання Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №992 від 22 серпня 1996 року та Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням, затвердженого наказом МОЗ України №367 від 25 грудня 1997 року, між Державним вищим навчальним закладом "Тернопільський державний медичний університет імені І.Я.Горбачевського", правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_1 укладено угоду №122 про підготовку фахівців з вищою освітою. За її умовами, університет зобов'язався забезпечити якісну теоретичну і практичну підготовку фахівця з вищою освітою згідно з навчальними планами та програмами і вимогами кваліфікаційних характеристик фахівця; оформити студентові направлення на працевлаштування; здійснити контроль за своєчасним прибуттям студента до місця проходження інтернатури після закінчення навчання в університеті. Студент зобов'язався оволодіти теоретичними знаннями та практичними навичками, що передбачені вимогами відповідних кваліфікаційних характеристик фахівця, і його майбутньої професійної діяльності за спеціальністю, прибути після закінчення Медичного університету на навчання в інтернатуру відповідно до направлення та пройти повний курс навчання згідно з програмою, по завершенню навчання в інтернатурі прибути на місце працевлаштування згідно з призначенням і відпрацювати не менше трьох років, у разі відмови їхати за направленням на навчання в інтернатуру або за призначенням на місце працевлаштування - відшкодувати університету вартість навчання та суму отриманої стипендії.
В подальшому відповідно до листа директора Департаменту управління персоналом та кадрової політики МОЗ України №11.2-10/50/23490 від 01 вересня 2017 року на підставі звернення Управління охорони здоров'я Тернопільської обласної державної адміністрації від 28 серпня 2017 року №3067/3-01 та Управління охорони здоров'я Житомирської обласної державної адміністрації від 22 серпня 2017 року №3265/05-1 відповідачу змінено місце призначення на роботу з посади лікаря загальної практики - сімейного лікаря Попільнянського центру первинної медико-санітарної допомоги Попільнянської районної ради Житомирської області на посаду лікаря-терапевта Збаразької центральної районної комунальної лікарні Збаразької районної ради Тернопільської області.
На підставі наказу в.о. головного лікаря Збаразької центральної районної комунальної лікарні №100-к від 20 вересня 2017 року ОСОБА_1 прийнято на посаду лікаря-інтерна за спеціальністю "Внутрішні хвороби" на базі Збаразької центральної районної комунальної лікарні з 20 вересня 2017 року.
Як видно з листа в.о. головного лікаря Збаразької центральної районної комунальної лікарні №1920 від 31 жовтня 2019 року, відповідач закінчила інтернатуру на базі Збаразької центральної районної комунальної лікарні у 2019 році та звільнена за власним бажанням із займаної посади лікаря-терапевта приймально-діагностичного відділу з 31 жовтня 2019 року. Вважаючи, що відповідач порушила набуті на підставі угоди №122 від 01 вересня 2011 року про підготовку фахівців з вищою освітою зобов'язання, що полягало у її звільненні за власним бажанням протягом першого року роботи, куди була направлена на працевлаштування Медичним університетом, у грудні 2019 року в суд звернувся позивач з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування збитків як затрачених коштів на її навчання у розмірі 91 677, 90 гривень та виплачену стипендію у розмірі 16 283, 31 гривні.
За правилами ст.ст. 11, 22, 509, 526, 598, 599, 610, 611 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Особа, які завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.
Щодо доводів апеляційної скарги про хибність висновку суду стосовно відсутності належних і допустимих доказів, які вказували би про обґрунтованість розміру збитків, то з ними колегія суддів погоджується.
Так, відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Отже, угода №122 від 01 вересня 2011 року про підготовку фахівців з вищою освітою, яка не визнавалася недійсною, не змінювалася, не припинялася і не розривалася, створює правові наслідки, що передбачені її змістом. Тобто відмова ОСОБА_1 працювати за призначенням на місці працевлаштування протягом трьох років свідчить про порушення нею умов угоди і настання відповідних наслідків - обов'язку відшкодувати вартість навчання і суму отриманої стипендії.
На а.с. 36 міститься детальний і чіткий розрахунок фактичних затрат на навчання одного студента медичного факультету за державним замовленням ОСОБА_1 , випуску 2017 року, який підписаний головним бухгалтером та заступником ректора з економічних питань і скріплений печаткою Медичного університету. Тому підстав сумніватися чи не довіряти цьому письмовому доказу за відсутності будь-яких інших фактичних даних, що могли б заперечувати його зміст, у суду не було.
Норми статей 12 і 81 ЦПК України вказують, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Крім того, згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від не заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Оскільки у зобов'язальних правовідносинах діє принцип презумпції винуватості боржника, а відповідач належним чином не спростувала вимог позивача, доказів про відсутність заборгованості чи про існування іншого її розміру суду не надала і матеріали справи їх не містять, тому колегія суддів погоджується із тим розміром збитків, на якому наполягає Медичний університет, - 91 677, 90 гривень.
Тому позов слід задовольнити, стягнувши зазначену суму із ОСОБА_1 на користь позивача.
Як убачається, при вирішенні спірних відносин суд першої інстанції уваги на наведені обставини не звернув, що призвело до ухвалення рішення, яке не може залишатися чинним.
Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання appelatio - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція, по суті, є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.
У справі "Рябих проти Росії" (заява №52854/99, рішення від 24 липня 2003 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ст. 6 § І Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має тлумачитися в світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із основних аспектів верховенства права є принцип юридичної певності, який, серед іншого, вимагає, щоб остаточні рішення судів не могли бути поставлені під сумнів. Правова певність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Цей принцип наполягає на тому, що жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого і обов'язкового рішення тільки з метою нового слухання і вирішення справи. Повноваження судів вищої ланки переглядати рішення мають використовуватися для виправлення судових помилок, помилок у здійсненні правосуддя, а не заміни рішень.
Підставою для скасування рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, та помилкове незастосування норм матеріального права, які підлягали до застосування.
В силу ч.ч. 1, 8, 13 ст. 141 ЦПК України сплачений і документально підтверджений судовий збір за подання апеляційної скарги - 3 153 гривні підлягає стягненню з відповідача на користь Медичного університету.
На підставі ст.ст. 11, 22, 509, 526, 598, 599, 610, 611, 614 ЦК України, керуючись ст. ст. 368, 376, 381-384, 388-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Тернопільського національного медичного університету імені І.Я.Горбачевського Міністерства охорони здоров'я України задовольнити.
Рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 16 жовтня 2020 року в частині відмови в позові Тернопільського національного медичного університету імені І.Я.Горбачевського до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за навчання скасувати.
Позов в цій частині задовольнити.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Тернопільського національного медичного університету імені І.Я.Горбачевського 91 677 (дев'яносто одна тисяча шістсот сімдесят сім) гривень 90 копійок грошових коштів за навчання та 3 153 (три тисячі сто п'ятдесят три) гривні судового збору.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Позивач: Тернопільський національний медичний університет імені І.Я.Горбачевського Міністерства охорони здоров'я України; місце знаходження: 46001 м. Тернопіль, Майдан Волі, 1; код ЄДРПОУ: 02010830; р/р UA758201720313201003201004491 в ДКСУ м. Київ, код 02010830 (плата за навчання).
Відповідач: ОСОБА_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 .
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий : С.В. Хилевич
Судді: С.О.Гордійчук
Н.М.Ковальчук
Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду.
Суддя
Рівненського апеляційного суду
09.02.2021 С.В.Хилевич