Головуючий суду 1 інстанції - Іванова О.М.
Доповідач -Коновалова В.А.
Справа № 419/882/17
Провадження № 22-ц/810/933/20
Іменем України
08 лютого 2021 року м. Сєвєродонецьк
Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Коновалової В.А.,
суддів: Карташова О.Ю., Гаврилюка В.К.,
за участю секретаря судового засідання Пономарьової В.С.
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПРАВЕКС-БАНК»,
відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , від імені якого діє представник ОСОБА_3
на заочне рішення Новоайдарського районного суду Луганської області від 09 січня 2018 року, ухвалене у складі судді Іванової О.М. в смт Новоайдар Луганської області,
за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРАВЕКС-БАНК» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором,
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2017 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПРАВЕКС-БАНК» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором, в обґрунтування якого вказало, що 13 березня 2007 року між ОСОБА_1 та акціонерним комерційним банком «ПРАВЕКС-БАНК», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПРАВЕКС-БАНК», яке змінило найменування на акціонерне товариство «ПРАВЕКС БАНК», укладено кредитний договір № 2046-001/07Р, за умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредит у сумі 20400 доларів США строком до 13 березня 2032 року зі сплатою 11,99 % річних.
Позивач належним чином виконав свої зобов'язання за кредитним договором, надавши відповідачу кредитні кошти у розмірі 20400 доларів США.
В якості забезпечення належного виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором № 2046-001/07Р між акціонерним комерційним банком «ПРАВЕКС-БАНК», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПРАВЕКС-БАНК», яке змінило найменування на акціонерне товариство «ПРАВЕКС БАНК», та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 2046-001/07Р, відповідно до якого ОСОБА_2 взяв на себе обов'язок нести солідарну майнову відповідальність перед банком за виконання позичальником в повному обсязі зобов'язань.
В порушення вимог закону та умов кредитного договору, відповідач ОСОБА_1 свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконав, у зв'язку з чим станом на 22 грудня 2016 року утворилася заборгованість в сумі 14322,17 доларів США, з яких: кредит - 10920,94 доларів США, проценти - 3401,23 доларів США.
Позивач просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРАВЕКС-БАНК» заборгованість за кредитним договором в сумі 14322,17 доларів США та судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Новоайдарського районного суду Луганської області від 09 січня 2018 року позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «ПРАВЕКС-БАНК» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення богу за кредитним договором задоволено. Суд стягнув солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «ПРАВЕКС-БАНК» заборгованість за кредитним договором № 2046-001/07Р від 13 березня 2007 року у сумі 14322,17 дол. США. Вирішено питання про судові витрати.
Суд обґрунтував рішення тим, що, що відповідач ОСОБА_1 взятих на себе зобов'язань по поверненню кредитних коштів за кредитним договором №2046-001/07Р від 13 березня 2007 року належним чином не виконав, у зв'язку чим утворилась заборгованість в сумі 14322,17 дол. США, що підтверджується розрахунком заборгованості. Оскільки кредитний договір № 2046-001/07Р від 13 березня 2007 року був забезпечений порукою ОСОБА_2 , тобто останній, як поручитель за борговим зобов'язанням ОСОБА_1 повинен нести відповідальність на рівні з ОСОБА_4 .
Ухвалою Новоайдарського районного суду Луганської області від 19 листопада 2020 року заяву ОСОБА_2 , від імені якого діє представник ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення Новоайдарського районного суду Луганської області від 09 січня 2018 року залишено без задоволення.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , від імені якого діє представник ОСОБА_3 просить заочне рішення Новоайдарського районного суду Луганської області від 09 січня 2018 року скасувати та ухвалити нове, рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В апеляційній скарзі скаржник вказує на те, що не він не був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, у зв'язку з чим, був позбавлений права ознайомитись з позовними вимогами, надати пояснення по справі.
Крім того, зазначає, що позивачем не надано належних доказів, а саме первинних документів на підтвердження видачі кредитних коштів, у розмірі визначеному пунктом 2.1. кредитного договору.
Наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором № 2046-001/07Р від 13 березня 2007 року з терміном дії з 13 березня 2007 року по 13 березня 2032 року не відповідає умовам кредитного договору, оскільки період нарахування відсотків позивачем розпочато з 01 березня 2007 року, проте кредит надавався з 17 березня 2007 року і строк використання кредиту обчислюється з моменту перерахування грошових коштів.
Також зазначає, оскільки ОСОБА_1 з червня 2014 року перестав сплачувати кредит, тому з червня 2014 року впродовж 6 місяців банк повинен був сповістити поручителя про вказану заборгованість, проте вимога направлена не була.
(2) Позиція інших учасників справи
Ухвалою Луганського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року позивачу та ОСОБА_1 роз'яснювалося право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу у письмовій формі, проте відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Копію ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі та апеляційну скаргу позивач отримав 04 січня 2021 року, а ОСОБА_1 отримав 12 січня 2021 року, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень (а.с. 239,249).
Представник акціонерного товариства «ПРАВЕКС-БАНК» в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином і в установленому законом порядку, при цьому надав заяву про розгляд справи без його участі.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 та його представник підтримали доводи апеляційної скарги, надавши пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі.
Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні вважав, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість заочного рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Із матеріалів справи вбачається, що відповідачем ОСОБА_1 рішення суду не оскаржується, а із тексту апеляційної скарги вбачається, що відповідачем ОСОБА_2 не надано суду доказів наявності повноважень стосовно права оскарження рішення суду і в частині іншого відповідача, тому рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції згідно положень ч. 1 ст. 367 ЦПК України та п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку” № 12 від 24 жовтня 2008 року.
Задовольняючі позовні вимоги суд першої інстанції виходи з того, що відповідач ОСОБА_1 взятих на себе зобов'язань по поверненню кредитних коштів за кредитним договором № 2046-001/07Р від 13 березня 2007 року належним чином не виконав, у зв'язку чим утворилась заборгованість в сумі 14322,17 дол. США, що підтверджується розрахунком заборгованості. Оскільки кредитний договір № 2046-001/07Р від 13 березня 2007 року був забезпечений порукою ОСОБА_2 , тобто останній, як поручитель за борговим зобов'язанням ОСОБА_1 повинен нести відповідальність на рівні з ОСОБА_4 .
Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі колегія суддів вважає, що рішення суду в оскаржуваній частині не відповідає вимогам закону та обставинам справи, з огляду на таке.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання.
Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Повідомлення сторін про дату, час і місце розгляду справи проводиться відповідно до вимог статей 128-130 ЦПК України.
Частинами першою, другою, п'ятою, шостою статті 128 ЦПК України передбачено, що суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов'язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка повідомлення - завчасно.
Ухвалою Новоайдарського районного суду Луганської області від 30 березня 2017 року розгляд справи за позовною заявою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРАВЕКС-БАНК» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 06 квітня 2017 року.
Справа неодноразово призначалась до розгляду в відкритому судовому засіданні на 18 травня 2017 року, 21 вересня 2017 року, 25 жовтня 2017 року, 14 грудня 2017 року, останній раз розгляд справи призначався на 09 січня 2018 року, коли ухвалене оскаржуване заочне рішення.
Проте в матеріалах справи відсутні відомості про те, що відповідач ОСОБА_2 був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, призначеної на зазначені вище дати в порядку визначеному ЦПК України. Заочне рішення суду першої інстанції ухвалене за відсутності відповідача ОСОБА_5 .
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності відповідача ОСОБА_2 , належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання, призначеного на 18 травня 2017 року, 21 вересня 2017 року, 25 жовтня 2017 року, 14 грудня 2017 року,09 січня 2018 року, про що ним зазначається в апеляційній скарзі.
Згідно пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що заочне рішення Новоайдарського районного суду Луганської області від 08 січня 2018 рокуухвалене судом із порушенням норм процесуального права, зазначене порушення є обов'язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині позовних вимог до відповідача ОСОБА_2 та ухвалення нового судового рішення в цій частині.
Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі і на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Судом встановлено, що 13 березня 2007 року між акціонерним комерційним банком «ПРАВЕКС-БАНК», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПРАВЕКС-БАНК» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2046-001/07Р, за умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредит у сумі 20400 доларів США для споживчих цілей, строком з 13 березня 2007 року до 13 березня 2032 року зі сплатою 11,99 % річних.
Позивач свої зобов'язання за кредитним договором № 2046-001/07Рвиконав у повному обсязі, надавши відповідачу ОСОБА_1 кредит.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем ОСОБА_1 не заперечувалися обставини отримання коштів за кредитним договором № 2046-001/07Р.
Проте, судом першої інстанції не виконані вимоги статті 89 ЦПК України, в повній мірі не з'ясовані всі обставини справи, та не у повній мірі досліджені зібрані у справі докази та відповідно не надана належна правова оцінка таким доказам.
Згідно пункту 4.1. кредитного договору позичальник зобов'язується погашати заборгованість за кредитом рівними частинами в сумі 68 доларів США щомісячно, до «10» числа наступного місяця.
Пунктом 4.2. кредитного договору передбачено, що проценти за користування кредитом підлягають сплаті щомісячно (за час фактичного користування грошовими коштами на протязі календарного місяця) в строк до 10 числа місяця, наступного за місяцем нарахування процентів, а також в момент повернення кредиту, вказаного в п. 1.2 даного договору.
Отже умовами договору погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.
Зазначені обставини свідчать про те, що поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.
Визначення поняття «зобов'язання» міститься у частині першій статті 509 ЦК України.
Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).
Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як «строк договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (статті 530, 631 ЦК України).
Як зазначалося вище, кредит надавався позичальнику з 13 березня 2007 року по 13 березня 2032 року (п. 1.2. кредитного договору).
Відповідно до пункту 4.4. кредитного договору у випадку виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості за кредитом та/або за сплатою процентів за користування кредитом строк користування кредитом, зазначений в п. 1.2 даного договору, припиняється достроково на десятий день місяця, наступного за місяцем, у якому виник факт прострочення. Про припинення строку користування кредитом банк письмово повідомляє позичальника.
Зі змісту пункту 4.4. кредитного договору вбачається, що сторони в договорі врегулювали питання дострокового повернення кредиту і безумовною підставою для зміни строку виконання основного зобов'язання є виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості, а не направлення банком письмового повідомлення позичальнику про припинення строку користування кредитом, так як у такому повідомленні банк не вимагає дострокового виконання зобов'язань.
Таким чином, у разі прострочення виконання позичальником своїх зобов'язань за договором кредиту відбувається автоматична зміна строку виконання основного зобов'язання та така зміна не залежить від волевиявлення однієї зі сторін та не надає банку право звернутися з вимогою про дострокове повернення всієї суми кредиту у порядку, визначеному частиною другою статті 1050 ЦК України.
Отже, якщо сторони договору визнали безумовною підставою для зміни строку виконання основного зобов'язання саме виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості, а не направлення банком письмового повідомлення позичальнику про припинення строку користування кредитом, то така зміна не залежить від волевиявлення однієї зі сторін та не надає банку право звернутися з вимогою про дострокове повернення всієї суми кредиту у порядку, визначеному частиною другою статті 1050 ЦК України.
Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2020 року в справі № 138/240/16-ц (провадження № 61-14987св19).
Із матеріалів справи, а саме розрахунку заборгованості вбачається, що останній платіж відповідачем здійснено в червні 2014 року, і дані обставини не заперечувалися відповідачем ОСОБА_1 , зазначивши про це як у відзиві на позовну заяву (а.с. 82), так і під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, а тому за визначенням пункту 4.4. кредитного договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив на 10 день місяця, наступного за місяцем, у якому виник факт прострочення, тобто з 10 серпня 2014 року.
Тому в силу умов кредитного договору (пункт 4.4), у зв'язку із неналежним невиконанням позичальником обов'язків, визначених пунктами 4.1., 4.2., щодо своєчасного та в повному обсязі погашення кредиту із нарахованими процентами за фактичний час його використання, строк користування кредитом вважається таким, що сплив з 10 серпня 2014 року.
Зазначені обставини свідчать про зміну позивачем як строку кредитування, так і строку виконання відповідачем зобов'язання з 13 березня 2032 року на 10 серпня 2014 року.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем ОСОБА_1 , взятих на себе зобов'язань за кредитним договором станом на 22 грудня 2016 року утворилася заборгованість в сумі 14322,17 доларів США, з яких: кредит - 10920,94 доларів США, проценти - 3401,23 доларів США.
Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).
В якості забезпечення належного виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором № 2046-001/07Р між акціонерним комерційним банком «ПРАВЕКС-БАНК», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПРАВЕКС-БАНК» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 2046-001/07Р від 13 березня 2007 року, відповідно до якого ОСОБА_2 взяв на себе обов'язок нести солідарну майнову відповідальність перед кредитором за виконання в повному обсязі позичальником зобов'язань позичальником щодо сплати процентів, неустойки (штрафу, пені), вчасного та у повному обсязі погашення основної суми боргу за кредитом у строк до 13 березня 2032 року, відшкодування збитків та іншої заборгованості.
Пунктом 4.1. договору поруки визначено, що даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 13 березня 2035 року.
Згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України, в редакції на час виникнення правовідносин, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.
Договірний строк застосовується до всіх без винятку зобов'язань. Визначення строку дії поруки як припиняючого тягне певні юридичні наслідки, зокрема, його закінчення є підставою для припинення поруки.
Частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: 1) протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); 2) протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги та якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).
Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.
Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18), строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу за основним зобов'язанням.
Якщо кредитор змінює строк виконання основного зобов'язання, позовна давність обчислюється від цієї дати. В такому разі кредитор зобов'язаний пред'явити позов до боржника протягом трьох років, а до поручителя протягом шести місяців (частина четверта статті 559 ЦК України), від дати порушення боржником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту.
Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2020 року в справі № 138/240/16-ц (провадження № 61-14987св19).
Оскільки визначений кредитним договором строк його дії було змінено на підставі пункту 4.4. кредитного договору на 10 серпня 2014 року, тому із позовом про стягнення заборгованості з поручителя банк повинен був звернутися на протязі шестимісячного строку, тобто до 10 лютого 2015 року.
Проте, позивачем позов до ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором пред'явлено лише 13 березня 2017 року, тобто після спливу зазначеного в частині четвертій статті 559 ЦК України шестимісячного строку для звернення з відповідною вимогою до поручителя, тому порука за укладеним договором від 13 березня 2007 року на час пред'явлення цього позову припинена.
Враховуючи викладене апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції не з'ясувавши всіх обставин справи, та не надавши належної правової оцінки умовам кредитному договору, дійшов помилкового висновку про стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_2 , оскільки визначений кредитним договором строк його дії було змінено на підставі пункту 4.4. кредитного договору на 10 серпня 2014 року, і позивач набув право пред'явити позов до поручителя на протязі шести місяців, однак звернувся поза межами строку дії поруки.
Щодо суті апеляційної скарги
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України).
Апеляційний суд вважає, що рішення суду в оскаржуваній частині слід скасувати відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України та ухвалити в цій частині нове судове рішення яким у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРАВЕКС-БАНК» до ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором відмовити.
Щодо судових витрат
В ч. 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно квитанції від 04 грудня 2020 року та квитанції від 21 грудня 2020 року ОСОБА_2 понесені витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 2643 грн.
Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню, то з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРАВЕКС-БАНК» на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 2643 грн.
Керуючись ст.ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 384 ЦПК України, Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якого діє представник ОСОБА_3 задовольнити частково.
Заочне рішення Новоайдарського районного суду Луганської області від 09 січня 2018 року в оскаржуваній частині позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРАВЕКС-БАНК» до ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором та судового збору скасувати та в цій частині ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРАВЕКС-БАНК», змінило найменування на акціонерне товариство «ПРАВЕКС БАНК» до ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором відмовити.
Стягнути з акціонерного товариства «ПРАВЕКС БАНК», код ЄДРПОУ 14360920 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 судовий збір в сумі 2643 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 09 лютого 2021 року.
Головуючий В.А. Коновалова
Судді О.Ю. Карташов
В.К. Гаврилюк