Справа № 740/4915/20
Провадження № 2/740/278/21
05 лютого 2021 року м. Ніжин
Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі:
головуючого судді Шевченко І. М.,
за участю секретаря судового засідання Кубрак Н. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк», банк) до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
установив:
17 листопада 2020 року АТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з указаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором від 24 грудня 2011 року б/н у розмірі 26 141,93 грн.
На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 24 грудня 2011 року відповідач підписав заяву, згідно з якою отримав у банку кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну карту. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 8500,00 грн.
Підписавши заяву, відповідач підтвердив свою згоду на те, що заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами банку складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також надав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. Відповідно до умов укладеного договору відповідач зобов'язався погашати заборгованість за ним у встановлені в ньому терміни і порядку та сплачувати банку нараховані проценти та комісію в розмірах, визначених у договорі.
Проте відповідач не виконував належним чином умов укладеного договору, що призвело до утворення заборгованості за кредитом, розмір якої станом на 28 липня 2020 року становить 26 141,93 грн, з яких: 23 954,29 грн - заборгованість за тілом кредиту та 2187,64 грн - пеня.
Посилаючись на вказане, позивач просив стягнути з відповідача вказану суму заборгованості за кредитом та судовий збір за подання позову до суду.
Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 07 грудня 2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, судове засідання призначено на 09-00 год. 06 січня 2021 року.
06 січня 2021 року судове засідання відкладено на 08-00 год. 05 лютого 2021 року у зв'язку з неявкою відповідача.
У судове засідання представник позивача не з'явився. У матеріалах справи містяться клопотання про розгляд справи за його відсутності в порядку спрощеного провадження на підставі наявних у справі матеріалів; проти ухвалення заочного рішення не заперечував (а. с. 68,70).
У судове засідання відповідач не з'явився, повідомлений про судове засідання належним чином шляхом надсилання рекомендованої кореспонденції. До суду повернулися поштові конверти з рекомендованими повідомленнями без вручення відповідачу з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Крім того, на офіційному вебсайті суду розміщено оголошення про виклик відповідача до суду. Відзиву на позов та клопотання про відкладення розгляду справи відповідач не подавав.
Відповідно до ч. 7, 8 ст. 128 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Днем вручення судової повістки є день вручення судової повістки під розписку; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Згідно із ч. 11 цієї статті, зокрема, відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.
Статтею 280 ЦПК України встановлено, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Згідно зі ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
З огляду на вказане суд визнав за можливе проводити заочний розгляд справи за відсутності відповідача та ухвалити у справі заочне рішення, про що постановив ухвалу.
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази кожного окремо та в сукупності, керуючись своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов таких висновків.
Судом установлено, що 24 грудня 2011 року відповідач ОСОБА_1 підписав бланк анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку (а. с. 33).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, АТ КБ «Приватбанк» зазначило, що сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, підписавши заяву-анкету, та на підтвердження зазначеного надало копію заяви-анкети про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», а також витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку та розрахунок заборгованості.
Однак в анкеті-заяві зазначено лише інформацію про ОСОБА_1 та міститься його підпис, що він згоден з тим, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами, Правилами користування, основними умовами обслуговування та кредитування складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що він ознайомлений з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами.
При цьому в указаній анкеті-заяві не зазначено жодних відомостей про штрафні санкції (пеню) за несвоєчасне погашення кредиту. Лише указаний розмір бажаного ліміту на картці, який відповідач установив у розмірі 1500,00 грн.
За змістом позовної заяви, і це підтверджується довідкою про зміну умов кредитування (а. с. 31), кредитний ліміт на картці збільшувався до 8500,00 грн.
Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Розглядаючи поданий банком позов, суд враховує висновки Верховного Суду, зокрема, Великої Палати, викладені у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) у подібних правовідносинах.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст 1048 ЦК України).
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, то повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами 1, 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальника від 24 грудня 2011 року розмір пені не зазначений.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту, стягнути пеню в розмірі 2187,64 грн, посилаючись на Умови та Правила надання банківських послуг, а також Тарифи банку.
Однак надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг, Тарифи банку не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 24 грудня 2011 року шляхом підписання заяви-анкети.
Велика Палата Верховного Суду в зазначеній постанові зробила висновок, у тому числі, про неможливість застосування до вказаних правовідносин правил ч. 1 ст. 634 ЦК України стосовно договору приєднання, зауваживши, що Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua), неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду з указаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За відсутності підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, Тарифи, відсутності в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені за прострочення виконання зобов'язання - надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду вказала, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили в письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі, зокрема, сплати пені за прострочення сплати кредиту.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно із ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у ст. 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Одним з основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У справі договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч. 1 ст. 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII).
Згідно з п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина (ОСОБА_3) щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Тобто пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг - це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
З огляду на вказане відсутні підстави вважати, що при укладенні між сторонами у справі договору банк дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення відповідача як споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Такий висновок відповідає принципам справедливості, добросовісності та розумності.
За таких обставин, у задоволенні позову в частині стягнення 2187,64 грн пені слід відмовити у зв'язку з недоведеністю вимог.
Укладений між сторонами кредитний договір від 24 грудня 2011 року у вигляді підписаної відповідачем заяви-анкети не містить також строку повернення кредиту (користування ним).
Однак, ураховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку не повернуті, а також вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, - наявні підстави для стягнення з відповідача фактично отриманої суми кредитних коштів у розмірі 8500,00 грн, тобто в межах кредитного ліміту, встановленого на платіжну картку.
Разом з цим матеріалами справи підтверджується кредитний ліміт на платіжній картці відповідача у розмірі 8500,00 грн. Докази на підтвердження збільшення кредитного ліміту до 23 954,29 грн у справі відсутні.
Таким чином, указаний позивачем розмір заборгованості за тілом кредиту в сумі 23 954,29 грн є необґрунтованим, адже докази про збільшення кредитного ліміту з 8500,00 грн до вказаної суми в матеріалах справи відсутні, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
При ухваленні рішення суд ураховує також правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах, зокрема, від 23 жовтня 2019 року у справі № 136/695/17 (провадження № 61-3723св18), від 18 березня 2020 року у справі № 203/2296/17 (провадження № 61-46086св18), від 20 травня 2020 року у справі № 314/1253/16 (провадження № 61-19784св18) у подібних правовідносинах.
Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, з урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково, а саме в частині стягнення тіла кредиту в розмірі 8500,00 грн, тобто в межах кредитного ліміту, встановленого на платіжну картку; у задоволенні позову в іншій частині складових кредитної заборгованості слід відмовити у зв'язку з недоведеністю цих вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем заявлені позовні вимоги на загальну суму 26 141,93 грн, а суд задовольнив позов у розмірі 8500,00 грн, тобто позовні вимоги задоволені на 32,5 % (8500х100:26 141,93=32,5), тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 683,36 грн (2102х32,5:100=683,15).
Керуючись ст. 12, 13, 76 - 81, 89, 141, 274 - 279, 280 - 284, 352, 354 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позов Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1 Д; 14360570) заборгованість за договором у розмірі 8500 (вісім тисяч п'ятсот) гривень.
У задоволенні позову в іншій частині складових заборгованості за договором відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1 Д; 14360570) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 683 (шістсот вісімдесят три) гривні 15 коп.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Чернігівського апеляційного суду через Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено без змін за результатами апеляційного розгляду справи. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення складене і підписане 09 лютого 2021 року.
Суддя І. М. Шевченко