Справа № 22ц-1873\2009
Категорія ЦП
Головуючий у першій інстанції Дерус А.В.
Доповідач Кононенко Н.А.
31 березня 2009 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
Головуючого судді Кононенко Н.А.
суддів Виноградової Л.Є., Сегеди С.М.
при секретарі Колесник Ю.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Одеський судноремонтний завод № 2» про стягнення заробітної плати та коштів при звільненні за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 лютого 2009 року, -
10 грудня 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ВАТ «Одеський судноремонтний завод № 2» про стягнення заробітної плати та коштів при звільненні: 30603 грн за несвоєчасне проведення розрахунку та 12840 грн моральної шкоди, а всього 43443 грн.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 10 лютого 2009 року у задоволені позову ОСОБА_1 до ВАТ «Одеський судноремонтний завод № 2» про стягнення заробітної плати та коштів при звільненні відмовлено.
Не погоджуючись із названим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу у якій просить рішення суду скасувати і постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм права.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, який доповів зміст рішення, яке оскаржено, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні здійснюватись перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, вислухавши думку учасників процесу, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню.
Згідно до п. 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність рішення суду обставинам справи.
Як встановлено судом першої інстанції, починаючи з серпня 1996 року і до моменту звільнення 7 жовтня 2002 року відповідач не виплатив у повному обсязі заробітну плату позивачеві у сумі 1270 грн. 99 коп.
Цю обставину представники відповідача визнали повністю.
Позивач підтвердив, що при проведенні розрахунку з ним, відповідач не розрахувався з ним своєчасно. Йому було запропоновано отримати 1271 грн, але він з такими нарахуваннями не погодився і вимагав виплатити заборгованість у сумі 30603 грн. Від отримання запропонованої суми заборгованості позивач відмовився.
Відмовляючи у позові суд першої інстанції виходив з того, що позивач за період, за який він вимагає виплатити йому заробітну плату та компенсацію за невикористану відпустку, фактично не виходив на роботу, не виконував своїх посадових обов'язків, у табелі обліку робочого часу відмічався як відсутній без поважної причини; а також що вини роботодавця у порушенні строків виплати зарплати немає, а відповідно і відсутні підстави для покладання відповідальності на нього за порушення термінів розрахунку.
Суд першої інстанції також прийшов до висновку, що підрахунки заробітної плати та коштів при звільненні позивачем зроблені на власний розсуд, не підтверджуються доказами, зокрема відомостями про розмір заробітної плати, кількість пропрацьованого часу.
Однак, суд не врахував вимог ст. 116 КЗпП України, яка зобов'язує власника підприємства або уповноважений ним орган при звільненні працівника виплатити всі суми, які йому належать від підприємства, установи, організації у день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у всякому випадку повинен в зазначений у цій сатті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Встановлено судом першої інстанції і не оспорювалось у судовому засіданні в апеляційній інстанції, що дійсно, після звільнення позивача, відповідач не виплатив йому у повному обсязі належні суми. Борг склав 1270 грн 99 коп. позивач підтвердив, що вказану суму йому було запропоновано отримати, однак він відмовився через незгоду з розміром виплат.
Оскільки позивач не надав жодних доказів на підтвердження своїх вимог про значно більший розмір його зарплатні за період роботи у відповідача, то суд першої інстанції підставно відмовив йому у стягненні заробітної плати у розмірі більшому, ніж вона була йому нарахована бухгалтерією підприємства та коштів при звільненні.
Згідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Суд першої інстанції прийшов до висновку і з ним погоджується і судова колегія, що всі виплати позивачеві відповідач провів своєчасно, законного права на отримання винагороди за працю не порушив, а значить жодним чином не призвів до втрати позивачем нормальних життєвих зв'язків і необхідності застосувати додаткові зусилля для організації життя.
Судова колегія вважає, що рішення районного суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, бо відмовляючи у позові суд цю обставину не врахував і суму боргу, яку сторони не оспорюють і яка на даний момент не виплачена, не стягнув.
КЕРУЮЧИСЬ: ст. 304; п. 2 ч. 1 ст. 307; п. 3 ч. 1 ст. 309; ст 316,317,319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 лютого 2009 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким стягнути з Відкритого акціонерного товариства Одеський судоремонтний завод № 2 на користь ОСОБА_1 1270 грн 99 коп.
У решті позову - відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає чинності негайно з моменту його проголошення, але може бути оскаржене протягом двох місяців з моменту набрання чинності безпосередньо до Верховного суду України.