Справа № 22ц-1814/2009 р.
Категорія: ЦП 32
Головуючий у першій інстанції - Бочаров А.І.
Доповідач - Гайворонський С.П.
10 квітня 2009 року м. Одеса
Судова колегія судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого Гайворонського С.П.
суддів Виноградової Л.Є., Сегеди С.М.
при секретарі Карпенко С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (від імені та в інтересах ОСОБА_2, ОСОБА_3) та особисто ОСОБА_2, ОСОБА_3 до відкритого акціонерного товариства «Дунай-Авто» (третя особа - ОСОБА_4) про стягнення матеріальної та моральної шкоди за апеляційними скаргами ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 (в інтересах відкритого акціонерного товариства «Дунай-Авто», далі ВАТ «Дунай-Авто») на рішення Кілійського районного суду Одеської області від 12 листопада 2008 року,
08 квітня 2008 року ОСОБА_1 (від імені та в інтересах ОСОБА_2, ОСОБА_3) та особисто ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду з позовною заявою до ОСОБА_4 про стягнення матеріальної шкоди в сумі 5000 грн. та моральної шкоди в сумі 50000 грн.
Ухвалою Кілійського районного суду Одеської області від 21 жовтня 2008 року неналежний відповідач ОСОБА_4 замінений на належного відповідача - Відкрите акціонерне товариство «Дунай-Авто».
12 листопада 2008 року, під час розгляду справи, позивачі уточнили позовні вимоги та просили стягнути з відповідача ВАТ «Дунай-Авто» на користь позивача ОСОБА_2 матеріальну шкоду в сумі 5000 грн., моральну шкоду в сумі 250000 грн., а також стягнути з відповідача ВАТ «Дунай-Авто» на користь позивача ОСОБА_3 моральну шкоду в сумі 250000 грн.
Позивачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 та їх представник ОСОБА_1 уточненні позовні вимоги підтримали в повному обсязі та пояснили суду, що 17 січня 2008 року Кілійський районний суд Одеської області по кримінальній справі за № 1-19/2008 р. за звинуваченням гр-на ОСОБА_4 в скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України ухвалив вирок про позбавлення його волі строком на п'ять років і шість місяців та права керування автомобілем на строк в три роки. Суд у відповідності до п. «б» ст. 1 Закону України «Про амністію» №95 5-V від 19 квітня 2007 року звільнив засудженого ОСОБА_4 від основного покарання.
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 20 травня 2008 року вищезазначений вирок суду першої інстанції скасовано, ОСОБА_4 звільнений від кримінальної відповідальності з застосуванням до нього п. «б» ст. 1 Закону України «Про амністію» №955-V від 19 квітня 2007 року, провадження по кримінальній справі закрито.
Але і вищезазначеним вироком і ухвалою встановлена винність ОСОБА_4 в скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, а саме в тому, що 26 серпня 2005 року, на свій день народження, ОСОБА_4, в світлий час доби, за гарної погоди, керуючи технічно справним авто ГАЗ 2411, держ. НОМЕР_1, порушив правила дорожнього руху України (п.12.3 ПДР) зіткнувся з гр. ОСОБА_6. В результаті скоєного ДТП з вини ОСОБА_4, згідно висновку судово-медичної експертизи за №135 від 29 вересня 2005 року, смерть ОСОБА_6 наступила миттєво в результаті травматичного шоку, що знаходиться у прямому причинному зв'язку з суттєвим порушенням ПДР, які введені в дію постановою №1306 від 10 жовтня 2001 року КМ України, а саме: п.2.3, який встановлює, що водій не має права відволікатися на дорозі при керуванні транспортним засобом.
Відповідно до Закону України «Про амністію» засуджений та амністований звільняється від кримінального покарання але від відшкодування шкоди потерпілим не звільняється.
Відповідно до ст. 28 КПК України цивільний позов не заявлений або залишений без розгляду може бути пред'явлений у порядку, передбаченому цивільним судочинством.
В результаті скоєного злочину сім'я трагічно загубила голову сімї, ще молодого, 55 років, чоловіка, з доволі гарним здоров'ям. Відповідно до ст. 213 ЦК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. В судових засіданнях по кримінальній справі сторона позивача незаперечно підтвердила письмовими доказами і показаннями свідків підстави своїх вимог по цивільному позову.
Законодавство не містить визначення способів обчислення розміру моральної шкоди.
Моральна шкода, як правило, супроводжує будь-яке порушення цивільного права чи охоронюваного законом інтересу. Тому інколи визнається, що факт заподіяння моральної шкоди не вимагає окремого доказування, що ми вважаємо і є таким випадком. Предметом доказування є глибина моральної шкоди, від якої залежить розмір та форма відшкодування. Моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати в повному обсязі, оскільки немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою і таке інше. Зважаючи на це будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням.
Вони просили суд врахувати тривалу тяганину та зволікання у остаточному вирішенні справи, виклики до слідчих, багато судових засідань, і, спогади, душевні страждання. З моменту загибелі ОСОБА_6 пройшло вже більше трьох років. І весь цей час, а мабуть і до кінця життя, у потерпілих будуть спогади і буде душевний біль.
Згідно постанови КМ України за народження третьої дитини Держава Україна виплачує допомогу у розмірі 50000 грн., за нещасні випадки із загибеллю шахтарів сім'ям загиблих сплатили адекватні суми відшкодування. Але в цьому випадку має місце злочин, і злочинець не бідна людина, а володілець мікроавтобусів, голова правління автопідприємства «Дунай-Авто».
Зміну позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди вони аргументують заміною неналежного відповідача на юридичну особу, яка має можливість сплатити в повному обсязі заявлені суми матеріальної та моральної шкоди.
Вони просили суд позов задовольнити в повному обсязі.
Представники відповідача ВАТ «Дунай-Авто», голова правління ВАТ «Дунай-Авто» ОСОБА_4 та адвокат ОСОБА_5 в судовому засіданні позов визнали частково. Вони згодні з тим, що вироком суду першої інстанції та ухвалою суду другої інстанції встановлена винність ОСОБА_4 в скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України і згоні з тим, що вони, як власники джерела підвищеної небезпеки, повинні нести матеріальну відповідальність. Що стосується заявлених позовних вимог то вони згодні виплатити позивачам підтверджену матеріальну шкоду в сумі 3374,20 грн., не зважаючи на те, що ОСОБА_4 сплатив 2000 грн. позивачу ОСОБА_2, які вони просять суд не враховувати. Але, що стосується заявлених позовних вимог про стягнення по 250000 грн. моральної шкоди на кожного позивача, вони вважають їх не відповідаючими обставинам справи та практиці судів по стягненню моральної шкоди, визнають їх частково в сумі по 10000 грн. на кожного позивача. Таким чином, вони просили суд позов задовольнити частково, стягнути з ВАТ «Дунай-Авто» на користь ОСОБА_2 3374,20 грн. матеріальної шкоди і 10000 грн. моральної шкоди, а також стягнути з ВАТ «Дунай-Авто» на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в сумі 10000 грн.
Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на боці відповідача ОСОБА_4 та його представник адвокат ОСОБА_5 в судовому засіданні надали пояснення, аналогічні їх поясненням як представників відповідача. Також ОСОБА_4 просив суд, при винесенні рішення, врахувати, що стягнуті визначені судом розміри матеріальної та моральної шкоди він буде повинен відраховувати підприємству в порядку регресу.
Рішенням Кілійського районного суду Одеської області від 12 листопада 2008 року позов задоволений частково.
Суд першої інстанції:
- стягнув з ВАТ «Дунай-Авто» на користь ОСОБА_2 3374,20 грн. завданої матеріальної шкоди та моральну шкоду в розмірі 30000 грн.;
- стягнув з ВАТ «Дунай-Авто» на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 30000 грн.;
- стягнув з ВАТ «Дунай-Авто» на користь держави держмито в сумі 51 грн. та 8 грн. 50 коп., а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 30 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2, ОСОБА_3 просять рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального права.
В апеляційній скарзі ОСОБА_5 в інтересах ВАТ «Дунай-Авто» просить рішення суду скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права. При цьому вказується, що суддя Бочаров А.І. не мав права приймати вищевказане рішення.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційних скарг, вважає за необхідне їх відхилити.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що 26 серпня 2005 року, ОСОБА_4, управляючи технічно справним автомобілем ГАЗ 2411, д/н НОМЕР_1, що належить ВАТ « Дунай-Авто», рухався на ньому у світлий час доби по автодорозі Кілія - Вилкове убік м. Вилкове. Під час руху, наближаючись до території СВК «Маяк», розташованої з лівої сторони автодороги, на значному видаленні від автомобіля, ОСОБА_4 побачив велосипедиста, що рухався по узбіччю, у правого краю проїзної частини. Продовжуючи подальший рух у прямому напрямку, ОСОБА_4, належною мірою не оцінив сформовану дорожню обстановку, не обрав швидкість, безпечну для руху, відволікся від керування автомобілем, переставши стежити за дорожньою обстановкою й спостерігати за проїзною частиною, а протягом 2 секунд дивився на прилади автомобіля. У зв'язку із цим, ОСОБА_4 не побачив, як велосипедист змінив напрямок руху й, виїхавши на праву смугу руху, став рухатися у бік м. Кілія. У результаті того, що ОСОБА_4 відволікся від спостереження за проїзною частиною він не зміг вчасно зреагувати на небезпеку для руху, застосувати гальмування й в 17 годин 20 хвилин, напроти території СВК «Маяк», скоїв наїзд на велосипедиста ОСОБА_6, що рухався по правій смузі руху, у попутному з ним напрямку, який від отриманих ушкоджень помер на місці ДТП.
У результаті наїзду, згідно висновку судово-медичної експертизи № 135 від 29.09.2005 року, ОСОБА_6 заподіяні наступні тілесні ушкодження: забита рана потиличної області голови, садна й рани лобової області голови, садно носа, і правої скулової області, садно правого плеча, садно задньої поверхні груди, садно правої половини поперекової області, крововилив у м'яких тканинах потиличної області голови, переломи 4,5, 7,8, 9,10,11 ребер праворуч, крововилив у праву плевральну порожнину, відкрита рана задньої поверхні правого колінного суглоба, з ушкодженням правої підколінної артерії. Смерть Кисельова В.В. наступила від травматичного шоку, у результаті заподіяної йому закритої травми грудей і відкритої рани правого колінного суглоба з розривом правої підколінної артерії, що перебуває в прямому причинному зв'язку з наявними в нього ушкодженнями. Зазначена дорожньо-транспортна пригода знаходиться в прямому причинному зв'язку із грубим порушенням водієм ОСОБА_4 Правил дорожнього руху (уведені в дію з 1 січня 2002 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001р.), а саме:
- п.2.3., що говорить, для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний: б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати за її зміною, стежити за правильністю розміщення й кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу й не відволікатися від керування цими коштами в дорозі;
- п.12.3, що говорить: у випадку виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно здатний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди.
Таким чином, ОСОБА_4 скоїв злочин, передбачений ч.2 ст. 286 КК України.
Провина ОСОБА_4 в скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України встановлена Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 20 травня 2008 року, що набрала законної сили, у відповідності до якої ОСОБА_4 звільнений від кримінальної відповідальності з застосуванням до нього п. «б» ст. 1 Закону України «Про амністію» №955-V від 19 квітня 2007 року, провадження по кримінальній справі закрито.
Суд першої інстанції дійшов до вірних висновків, що відповідно до ст. 14 Закону України «Про амністію» № 955-V від 19 квітня 2007 року амністія не звільняє від обов'язку відшкодувати заподіяну злочином шкоду, який покладено на винну особу вироком або рішенням суду.
На підставі ч.2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Автомобіль ГАЗ 2411, державний номер НОМЕР_1 належить ВАТ «Дунай-Авто», що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2, виданим 14.08.1998 року Ізмаїльським МРЕВ Одеської області.
Зазначений автомобіль був закріплений за працівником ВАТ «Дунай-Авто» ОСОБА_4, що підтверджується наказом № 21-а від 18.04.2005 року, путовим листом № 0015127, характеристикою на голову правління ВАТ «Дунай-Авто» ОСОБА_4 від 10.10.2006 року.
Таким чином, у відповідності до ч.2 ст. 1187 ЦК України, обов'язок відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, покладається на ВАТ «Дунай-Авто», яка підлягає стягненню з ВАТ «Дунай-Авто», як шкода, заподіяна працівником під час виконання трудових обов'язків, що відповідає вимогам п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 в частині відповідальності організації з якою працівник перебуває в трудових відносинах за спричинення шкоди, і який відповідає перед нею в порядку регресу згідно ст. 130 КЗпП України.
В зв'язку з ДТП позивачу ОСОБА_2 було заподіяно матеріальну шкоду, яка складається з витрат на поховання в сумі 44,90 грн. та 54,30 грн., витрат на виготовлення та встановлення пам'ятника в сумі 3150 грн., витрат в СМЕ в сумі 125 грн., а всього матеріальна шкода заподіяна ОСОБА_2 склала 3374,20 грн., що підтверджується залученими до справи доказами.
ОСОБА_4 було добровільно сплачено ОСОБА_2 2000 грн., але враховуючи пояснення ОСОБА_4, у відповідності до яких він просив не враховувати цю суму при стягненні матеріальної шкоди, позовна вимога про стягнення з ВАТ «Дунай-Авто» на користь ОСОБА_2 5000 грн. матеріальної шкоди, підлягає частковому задоволенню, в сумі 3374,20 грн.
Судова колегія вважає, що задовольняючи частково позовні ОСОБА_2 та ОСОБА_3, пов'язані з відшкодуванням моральної шкоди, районний суд вірно виходив з того, що в результаті неправомірних дій відповідача, позивачі зазнали душевних переживань та страждань.
Суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції, правильно встановив спричинення позивачам з боку відповідача моральної шкоди, оскільки як вбачається із роз'яснень даних в п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року (з наступними змінами) „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Судова колегія вважає, що районний суд правильно врахував значний душевний біль викликаний втратою чоловіка та батька, а також те, що негативні наслідки події тривають вже більше 3 років. При цьому суд першої інстанції вірно не прийняв до уваги аргументацію сторони позивачів щодо збільшення позовних вимог про стягнення моральної шкоди в зв'язку заміною неналежного відповідача на юридичну особу, яка має можливість сплатити в повному обсязі заявлені суми моральної шкоди, так як це не є аргументацією об'єму заподіяної моральної шкоди.
З іншого боку районний суд правильно врахував необережну форму провини, майновий стан ОСОБА_4, його відповідальність перед підприємством в порядку регресу.
Судова колегія вважає, що з врахуванням зазначених обставин та вимушеності змін у житті потерпілих, суд дійшов до вірного висновку про те, що позовні вимоги позивачів про стягнення з ВАТ «Дунай-Авто» моральної шкоди в сумі 250000 грн. на кожною позивача підлягаючою частковому задоволенню та визначив розмір стягнення моральної школи в сумі 30000 грн. на кожного позивача, яка підлягає стягненню з ВАТ «Дунай-Авто», як шкода, заподіяна працівником під час виконання трудових обов'язків, що відповідає вимогам п. 8 вищевказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України в частині відповідальності організації з якою працівник перебуває в трудових відносинах за спричинення шкоди, і який відповідає перед нею в порядку регресу згідно ст. 130 КЗпП України.
Посилання апеляційної скарги ОСОБА_5 на те, що суддя Бочаров АЛ. не мав права ухвалювати рішення по даній справі, оскільки останній згідно з Указом Президента України від 30 жовтня 2008 року був переведений на роботу на посаду судді іншого суду, не може бути підставою для скасування правильного по суті рішення, так як суддя Бочаров А.І. відповідно до Наказу Голови Кілійського районного суду Одеської області №186 від 17 листопада 2008 року відрахований зі штату Кілійського районного суду Одеської області з 21 листопада 2008 року, а вищевказане оспорюванне рішення було ухвалене під головуванням судді Бочарова А.І. раніше -12 листопада 2008 року.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст. ст. 303,304,305, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. ст. 308,313, п.1 ч. 1 ст. 314, ст. ст. 315,317,319 ЦПК України, судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Одеської області,
Апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 - відхилити.
Рішення Кілійського районного суду Одеської області від 12 листопада 2008 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 (від імені та в інтересах ОСОБА_2, ОСОБА_3) та особисто ОСОБА_2, ОСОБА_3 до відкритого акціонерного товариства «Дунай-Авто» (третя особа - ОСОБА_4) про стягнення матеріальної та моральної шкоди - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання законної сили до Верховного Суду України.