Справа №443/954/19
Провадження №2/443/419/21
іменем України
09 лютого 2021 року місто Жидачів
Жидачівський районний суд Львівської області у складі:
головуючого судді Сливки С.І.,
секретаря судових засідань Кушнір М.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Жидачеві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до територіальної громади смт.Гніздичів, в особі Гніздичівської селищної ради про визнання права власності на спадкове майно у порядку спадкування за законом,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом в якому просить визнати за ним право власності у порядку спадкування за законом на житловий будинок з господарськими спорудами, що знаходиться у АДРЕСА_1 , що належав матері позивача ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позовні вимоги мотивує тим, що на підставі рішення виконавчого комітету Гніздичівської селищної Ради від 12 травня 1989 року № 70 батькові позивача ОСОБА_3 було виділено для будівництва житлового будинку та господарських споруд земельну ділянку площею 1160 м.кв., яка розташована у АДРЕСА_1 . На підставі вказаного рішення та проекту забудови земельної ділянки ОСОБА_3 побудував будинок, який у 2004 році прийнято в експлуатацію. Рішенням виконавчого комітету Гніздичівської селищної Ради Жидачівського району від 26 лютого 2004 року № 13 було вирішено оформити право власності та видати свідоцтво про право власності на житловий будинок, вказаний вище за його батьком. Стрийському ДК МБТІ було доручено провести реєстрацію права власності відповідно до вказаного рішення виконавчого комітету Гніздичівської селищної Ради Жидачівського району.
ІНФОРМАЦІЯ_2 батько позивача ОСОБА_3 помер, не зареєструвавши право власності на вказаний вище будинок, у встановленому законом порядку.
Після смерті батька, ніхто із спадкоємців до нотаріальних органів у встановлений законом шестимісячний строк із заявою про прийняття спадщини не звертався, однак були зареєстровані та проживали з ним у одному будинку, у тому числі і на момент смерті ОСОБА_3 , а відтак вважаються такими, що прийняли спадщину. ІНФОРМАЦІЯ_3 померла мати позивача ОСОБА_2 , яка не залишилася заповіту. Стверджує, що був зареєстрований та проживав із мамою у АДРЕСА_1 . Завідувачем Жидачівською ДНК Матусеком В.В . 02.04.2019 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право власності на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 у зв'язку із відсутністю правовстановлюючих документів на житловий будинок, АДРЕСА_1 . Відтак, позивач змушений звертатися до суду із вказаним позовом з метою захисту майнових прав.
Ухвалою Жидачівського районного суду Львівської області від 01.07.2019 року відкрито провадження у справі.
На підстав розпорядження керівника апарату Жидачівського районного суду Львівської області №905 від 27 серпня 2020 року проведено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.08.2020 року головуючим у справі призначено суддю Жидачівського районного суду Львівської області Сливку С.І.
Ухвалою судді Жидачівського районного суду Львівської області Сливки С.І. від 01.09.2020 року справу прийнято до свого провадження та вирішено проводити її розглдя за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою від 30.10.2020 року закрито підготовче провадення, а справу призначено до розглдяу по суті.
Позивач у судове засідання не з'явився, подав заяву, згідно якої просить проводити розгляд справи у його відсутності, позов підтримує та просить задоволити.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, подав заяву, згідно якої не заперчує проти задоволення позовних вимог та просить проводити розгляд справи без його участі.
На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, оскільки учасники процесу в судове засідання не з'явились.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані суду докази в їх сукупності, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини і вважає, що позов є підставним та підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Судом встановлено, що на підставі рішення виконавчого комітету Гніздичівської селищної Ради від 12 травня 1989 року № 70 батькові позивача ОСОБА_3 було виділено для будівництва житлового будинку та господарських споруд земельну ділянку площею 1160 м.кв., яка розташована у АДРЕСА_1 .
Згідно акту від 24 лютого 2004 року (а.с.13) вказаний вище будинок прийнято в експлуатацію.
Рішенням виконавчого комітету Гніздичівської селищної ради №13 від 26.02.2004 року (а.с.14) вирішено оформити право власності на видати свідоцтво про право власності на житловий будинок в АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 та доручити Стрийському ДК МБТІ провести реєстрацію права власності.
Тобто, згаданий будинок фактично належав ОСОБА_3 , що також підтверджується довідкою Стрийського міжрайонного бюро технічної інвентаризації №860 від 30.04.2019 року (а.с.18) та копією технічного паспорта на будинок від 16.04.2019 року (а.с.19-24).
ІНФОРМАЦІЯ_4 батько позивача - ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 (а.с.15), не зареєструвавши право власності на вказаний вище житловий будинок у встановленому законом порядку.
Після смерті батька відкрилася спадщина, на житловий будинок та господарські споруди, що знаходиться у АДРЕСА_1 .
Мати позивача - ОСОБА_2 до нотаріальних органів у встановлений законом шестимісячний строк із заявою про прийняття спадщини не зверталася, однак була зареєстрована та проживала у вказаному вище будинку, що підтверджується довідкою Гніздичівської селищної Ради Жидачівського району №303 від 29.03.2019 року (а.с.17), а відтак, на підставі ст. 529 ЦК (чинної на момент відкриття спадщини) відповідно до якої спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину - вважалася такою, що прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 (а.с. 16), після смерті якої відкрилася спадщина на житловий будинок та господарські споруди, що знаходиться у АДРЕСА_1 , який є предметом спору у даній справі.
Оскільки ОСОБА_2 за життя заповіту не склала, майно після її смерті спадкується у порядку спадкування за законом.
Відповідно до довідки Виконавчого комітету Гніздичівської селищної ради №303 від 29.03.2019 року (а.с.17) позивач ОСОБА_1 до дня смерті і на день смерті ОСОБА_2 проживав разом із нею за адресою: АДРЕСА_1 .
Постановою завідувача Жидачівською ДНК Матусека В.В. №151/02-31 від 02.04.2019 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті його мами ОСОБА_2 , у зв'язку із відсутністю правовстановлюючих документів на житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться на АДРЕСА_1 (а.с.25).
З наведеного вбачається, що вищевказаний будинок фактично належав померлим ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , проте право власності на будинок не було зареєстровано у встановленому законом порядку, а тому відсутні правовстановлюючі документи.
Відповідно до ст.ст.1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків спадщини від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно із вимогами ст.ст.1268, 1269, 1270 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом шестимісячного строку не заявив про відмову від спадщини. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має право протягом шестимісячного строку подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.
Згідно із ст.4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною 1 статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з роз'ясненнями, що містяться в п. 3.1 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 р. № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку, шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України). Позивачем у зазначених спорах у порядку правонаступництва може виступати спадкоємець, який прийняв спадщину відповідно до вимог статей 1268 - 1270 ЦК України. За змістом ст. 392 ЦК України, належним відповідачем є особа - учасник цивільних правовідносин, яка не визнає або оспорює право власності спадкоємця на спадкове майно.
Статтею 1297 ЦК України, встановлено обов'язок спадкоємця звернутися за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно. Проте нормами цієї статті, так само як й іншими нормами цивільного права, не визначено правових наслідків недотримання такого обов'язку у вигляді втрати права на спадщину.
Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов'язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину (статті 1296,1297 ЦК України) та не здійснив його державної реєстрації (ст. 1299 ЦК України).
Водночас, згідно з роз'ясненнями, викладеними Міністерством юстиції України у своєму листі № 19-32/319 «Щодо порядку оформлення документів в разі смерті власника нерухомого майна», зазначено, що у разі смерті власника нерухомого майна, первинна реєстрація права власності, на яке не була проведена і правовстановлюючий документ відсутній, питання визначення належності цього майна наступного його власника (спадкоємця) повинно вирішуватися у судовому порядку.
Крім того, п.37 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про судову практику у справах про захист права власності та інших речових прав» від 07 лютого 2014 року № 5 з урахуванням положень частини першої статті 15 та статті 392 ЦК України власник майна має право пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Наведене, з урахуванням зазначених вище норм ЦК України, а також позицій Пленуму Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дає обґрунтовані підстави вважати, що позивач має право на звернення до суду з позовом про визнання права власності у порядку спадкування за законом на житловий будинок з господарськими спорудами, що знаходиться у АДРЕСА_1 , що належав матері позивача ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Враховуючи зазначені норми ЦК України, роз'яснення постанови Пленуму ВСУ від 30 травня 2008 року № 7та листа ВССУ від 16.05.2013 р. № 24-753/0/4-13, визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту порушеного права, що має застосовуватись, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових справ в нотаріальному порядку, право власності спадкоємця на спадкове майно оспорюється або не визнається іншою особою.
Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За змістом положень ст. 392 ЦК України право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Тобто, визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку та в інший спосіб такі перешкоди не можуть бути усунуті.
У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» вказано, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством.
Пунктами 4.15, 4.18 глави 10 розділу 11 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом МЮУ від 22.02.2012 року №296/5, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусами після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві. За відсутності у спадкодавця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів, нотаріус роз'яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.
У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. З урахуванням положень статей 1296-1299 ЦК України питання про право спадкоємця на спадкове майно вирішується судом у разі невизнання такого права чи відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину.
Отже, відсутність факту офіційного визнання перешкоджає належному володінню користуванню та розпорядженню успадкованим майном, створює умови правової невизначеності речових прав позивача. При цьому, в даному випадку, нотаріусом було відмовлено позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину з-за відсутності у нього правовстановлюючих документів на нерухоме майно.
Відсутність у позивача правовстановлюючого документу на вказане вище нерухоме майно, що належала померлим ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (спадкове майно), перешкоджає йому у в реалізації спадкових прав, зокрема, - оформленню спадщини нотаріусом.
Відтак, враховуючи вищевказане, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, системний аналіз положень чинного законодавства України, беручим до уваги те, що відповідач позов не заперечив, позовна вимога про визнання за позивачем права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом, підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст. 258, 259, 263-265, 315, 354, 355 ЦПК України, суд -
Позов задоволити.
Визнати за ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_3 ) право власності у порядку спадкування за законом на житловий будинок з господарськими спорудами, що знаходиться у АДРЕСА_1 , що належав матері позивача ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий суддя С.І Сливка