08 лютого 2021 року № 320/13026/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу м. Київ Дорошкевич Віри Леонідівни про визнання протиправними та скасування постанов,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Приватного виконавця виконавчого округу м. Київ Дорошкевич Віри Леонідівни, в якому просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову Приватного виконавця виконавчого округу м. Київ Дорошкевич Віри Леонідівни про відкриття виконавчого провадження від 29.10.2020 №63443171;
- визнати протиправною та скасувати постанову Приватного виконавця виконавчого округу м. Київ Дорошкевич Віри Леонідівни про стягнення з боржника основної винагороди від 29.10.2020 №63443171.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при відкритті виконавчого провадження відповідачем не дотримано вимог статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" та прийнято до виконання виконавчий документ не за місцем реєстрації та проживання позивача, чим порушено його права у виконавчому провадженні. На підставі цього, на думку позивача, оскаржувані постанови приватного виконавця є протиправними та підлягають скасуванню.
Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити в задоволенні позову з тих підстав, що якщо місце проживання, перебування боржника - фізичної особи та місцезнаходження боржника - юридичної особи або місцезнаходження майна боржника розташовано в окрузі, в якому приватний виконавець здійснює діяльність та на яку розповсюджується відповідна компетенція цього приватного виконавця, він має право прийняти до виконання відповідні виконавчі документи та відкрити виконавче провадження з їх виконання. Так, відповідач зазначає, що у виконавчому написі №33551 від 08.09.2020, який виданий приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С., та на підставі якого винесено спірні постанови вказано, що місцем проживання боржника є АДРЕСА_1 , тобто, на думку відповідача, виконавчим документом чітко встановлено, що місце проживання боржника знаходиться в межах виконавчого округу міста Києва.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.
До початку розгляду справи по суті через канцелярію суду надійшло клопотання від позивача про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Відповідач, повідомлений належним чином про дату час та місце розгляду справи, в судове засідання повторно не з'явився.
В силу приписів пункту 1 частини третьої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника), належним чином повідомленого про судове засідання, без поважних причин або без повідомлення причин неявки, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи.
Частиною дев'ятою цієї статті передбачено, що у разі, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Беручи до уваги ту обставину, що про дату, час та місце судового розгляду справи сторони повідомлені належним чином, однак у судове засідання не з'явились, зважаючи на відсутність підстав для відкладення судового розгляду, передбачених статтею 205 Кодексу адміністративного судочинства України, судом прийнято рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Приватним нотаріусом
Інформація заборонена для оприлюднення згідно з пунктом чотири частини першої статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"
нотаріального округу
Інформація заборонена для оприлюднення згідно з пунктом чотири частини першої статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"
08.09.2020 вчинено виконавчий напис, який зареєстрований в реєстрі за №33551 про стягнення з ОСОБА_1 , який є боржником за Кредитним договором від 25.11.2013 №003-24107-251113, укладеним з ПАТ "Дельта Банк", правонаступником якого є ТОВ "Фінансова компанія Кредит -Капітал", заборгованості у загальній сумі 49088,60 грн.
З матеріалів справи вбачається, що 21.10.2020 представник ТОВ "
Інформація заборонена для оприлюднення згідно з пунктом чотири частини першої статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"
" звернувся до Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Дорошкевич Віри Леонідівни із заявою про примусове виконання рішення, в якій просив відкрити за місцем проживання (перебування) боржника виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису, виданого Приватним нотаріусом
Інформація заборонена для оприлюднення згідно з пунктом чотири частини першої статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"
нотаріального округу
Інформація заборонена для оприлюднення згідно з пунктом чотири частини першої статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"
за №33551 від .09.2020 про стягнення з боржника - ОСОБА_1 , коштів у розмірі 49088,60 грн.; у випадку встановлення доходу боржника, яким є ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_1 , - звернути стягнення на заробітну плату, пенсію стипендію та інші доходи боржника без перевірки його майнового стану за місцем проживання (перебування) боржника.
У вищезазначеній заяві та виконавчому написі вказано місце проживання Боржника - ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 , та адресу реєстрації - АДРЕСА_2 .
Приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Дорошкевич В.Л. прийнято постанову від 29.10.2020 про відкриття виконавчого провадження №63443171.
Після відкриття зазначеного виконавчого провадження, 29.10.2020, приватним виконавцем в рамках такого виконавчого провадження було винесенo постанову про стягнення з боржника основної винагороди.
Вважаючи вказані постанови протиправними, позивач звернувся до суду з позовом про їх оскарження.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року №1404-VІІІ (далі - Закон №1404-VІІІ) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 Закону №1404-VІІІ примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Частинами першою, другою статті 5 Закону №1404-VІІІ передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону.
Згідно з частиною другою статті 24 Закону № 1404-VIIІ приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.
Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначає Закон України від 2 червня 2016 року № 1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (далі - Закон № 1403-VIII).
Згідно зі статтею 1 Закону № 1403-VIII примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (надалі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 23 Закону № 1403-VIII у Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність.
Частинами першою, другою статті 25 Закону № 1403-VIII визначено, що виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя; приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.
Пунктом 1 розділом ІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 року за № 489/20802; далі - Інструкція № 512/5) визначено, що виконавець при здійсненні виконавчого провадження зобов'язаний використовувати всі надані йому права та повноваження, необхідні для забезпечення неупередженого, ефективного, своєчасного і повного виконання рішення.
Згідно з пунктом 4 розділу ІІІ Інструкції № 512/5 виконавчий документ повертається без прийняття до виконання у випадках, передбачених частиною четвертою статті 4 Закону, про що орган державної виконавчої служби або приватний виконавець надсилає стягувачу повідомлення протягом трьох робочих днів з дня пред'явлення виконавчого документа.
Пунктом 10 частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VIIІ передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу, зокрема, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.
Відповідно до пункту 5 розділу ІІІ Інструкції № 512/5 у разі відсутності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що Закон №1404-VIII визначає вимоги (критерії) до місця відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження. При цьому право приватного виконавця відкривати виконавче провадження обмежується виконавчим округом, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України.
Якщо місце проживання, перебування боржника - фізичної особи та місцезнаходження боржника - юридичної особи або місцезнаходження майна боржника розташовано в окрузі, в якому приватний виконавець здійснює діяльність та, відповідно, на яку розповсюджуються компетенція цього приватного виконавця, він має право прийняти до виконання виконавчі документи та відкрити виконавче провадження з їх примусового виконання.
З Єдиного реєстру приватних виконавців України вбачається, що виконавчим округом відповідача є місто Київ.
Водночас, як убачається з матеріалів справи зареєстрованим місцем проживання позивача з 07.06.2004 є АДРЕСА_2 , що підтверджується витягом з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання №3218-1314255-2018.
Крім того, судом на підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань встановлено, що ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) зареєстрований як фізична особа-підприємець 07.03.2000 (запис про державну реєстрацію в ЄДР №23600170000000115 від 08.11.2004) та здійснює свою діяльність за адресою: АДРЕСА_3 , видом діяльності позивача за КВЕД є - роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (основний) (код 47.11).
Водночас, будь-яких відомостей на підтвердження того, що місцем знаходження позивача як боржника є м. Київ чи знаходження його майна або банківських рахунків у м. Києві, відповідачем суду не надано. Відповідач, отримавши інформацію про боржника, в якій значилось декілька адрес його можливого місцезнаходження, жодним чином не перевірив таку інформацію.
Обґрунтовуючи правомірність прийняття спірних постанов, відповідач у відзиві на позов зазначив, що у даному випадку виконавчий документ було прийнято не за місцем реєстрації, а за місцем проживання (перебування) боржника - фізичної особи, оскільки у виконавчому написі №33551, виданому 08.09.2020 приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С., з виконання якого і було відкрито виконавче провадження №63443171, вказано місце проживання боржника - ОСОБА_1 - АДРЕСА_1 . Крім того, у заяві стягувача про примусове виконання рішення також зазначено інформацію про місце проживання боржника, вказану у зазначеному виконавчому написі.
Однак, суд вважає безпідставними вищезазначені доводи відповідача, оскільки як встановлено судом та підтверджено зокрема витягом з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання №3218-1314255-2018 місцем проживання позивача з 07.06.2004 є АДРЕСА_2 .
При цьому, суд враховує те, що спірні постанови в межах виконавчого провадження №63443171 були направлені відповідачем ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_2 , що підтверджується копією конверта зі штрих код ідентифікатором №0200247735150 наявного в матеріалах справи.
Таким чином судом встановлено, що зазначена у виконавчому написі №33551 та у заяві стягувача про примусове виконання рішення адреса місця проживання боржника документально не підтверджена, тому таку інформацію неможливо вважати відомостями, що ідентифікують боржника.
З приводу доводів відповідача, що Закон України №1404-VIII не покладає на нього обов'язок перевіряти до відкриття виконавчого провадження місце проживання/ перебування боржника, суд зазначає про їх помилковість, оскільки відсутність у законі прямої вказівки на вчинення таких дій жодним чином не звільняє приватного виконавця від виконання вимог закону, зокрема, приписів Закону №1404-VIII та Закону №1403-VIII, щодо прийняття ним до виконання виконавчих документи саме за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи або за місцезнаходженням майна боржника в межах відповідного округу, в якому приватний виконавець здійснює діяльність.
Тим більше, як зазначалося вище, ч.5 ст.24 Закону №1404-VIII визначено, що у разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби. Порядок надання доручень, підстави та порядок вчинення виконавчих дій на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби, передачі виконавчих проваджень від одного органу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого визначаються Міністерством юстиції України. Для проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи в іншому виконавчому окрузі приватний виконавець має право вчиняти такі дії самостійно або залучати іншого приватного виконавця на підставі договору про уповноваження на вчинення окремих виконавчих дій, типова форма якого затверджується Міністерством юстиції України.
Відповідачем не надано обґрунтованих пояснень та доказів на підтвердження проживання боржника на території м. Києва.
Доводи відповідача з посиланням на норми Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (далі за текстом - Закон) суд оцінює критично та не бере їх до уваги, оскільки положення ст.6 вказаного Закону стосуються випадків, коли особа проживає у двох і більше місцях. В даному ж випадку жодного доказу того, що боржник проживає у двох чи більше місцях матеріали справи не містять. При цьому саме зареєстроване місце проживання боржника є адресою для офіційного листування з ним та вручення офіційної кореспонденції.
Крім того, відповідно до абз.9 ст.3 Закону документи, до яких вносяться відомості про місце проживання, - паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист.
Як зазначено судом вище, відомості про місце проживання позивача внесені до його паспорту громадянина України та є офіційними відомостями.
Отже, відповідачем не надано до суду належних та допустимих доказів, що у своїй сукупності свідчили б про наявність визначених законом підстав для відкриття виконавчого провадження №63443171 у межах виконавчого округу м. Києва.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач без дослідження інформації про дійсне місце проживання позивача надав перевагу інформації про ймовірне місце знаходження останнього, та відкрив виконавче провадження з порушенням встановлених ч. 2 ст. 24 Закону № 1404-VIII вимог щодо прийняття до виконання виконавчого документу. Суд зазначає, що у даному випадку приватний виконавець зобов'язаний був перевірити всю наявну інформацію та повернути виконавчий документ стягувачу.
Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема, у постановах від 29.01.2020 у справі № 804/476/17, від 08.04.2020 у справі № 804/6996/17 та від 30 квітня 2020 року у справі №580/3311/19.
Таким чином, аналізуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання протиправною та скасування постанови приватного виконавця виконавчого округу м. Київ Дорошкевич Віри Леонідівни про відкриття виконавчого провадження від 29.10.2020 №63443171 є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Щодо позовної вимоги про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 29.10.2020 №63443171 суд зазначає, що у зв'язку із визнанням протиправною та скасуванням постанови про відкриття виконавчого провадження від 29.10.2020 №63443171, всі постанови які прийнятті на її підставі, а саме постанова про стягнення з боржника основної винагороди від 29.10.2020 також є протиправною та підлягає скасуванню.
Згідно з ч. 3 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Положеннями ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На переконання суду, відповідач як суб'єкт владних повноважень покладений на нього обов'язок доказування не виконав, а отже враховуючи вищевикладене, адміністративний позов підлягає задоволенню.
При цьому, суд зауважує, що стягувач не позбавлений права повторно пред'явити виконавчий напис до виконання згідно з вимог Закону України "Про виконавче провадження" та Закону України "Про нотаріат".
Статтею 91 Закону України "Про нотаріат" визначено, що виконавчий напис може бути пред'явлено до примусового виконання протягом трьох років з моменту його вчинення. Поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого напису здійснюється відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".
Більш того, у самому виконавчому написі вказано, що його може бути пред'явлено до виконання протягом трьох років з дня вчинення, тобто до 08.09.2023.
Вирішуючи питання стосовно розподілу судових витрат, суд враховує наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем при зверненні з адміністративним позовом до суду було сплачено судовий збір у розмірі 1681,60 грн., що підтверджується квитанцією №1212 від 04.12.2020.
Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають присудженню на користь позивача за рахунок коштів Приватного виконавця виконавчого округу м. Київ Дорошкевич Віри Леонідівни.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 205, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову Приватного виконавця виконавчого округу м. Київ Дорошкевич Віри Леонідівни про відкриття виконавчого провадження від 29.10.2020 №63443171.
Визнати протиправною та скасувати постанову Приватного виконавця виконавчого округу м. Київ Дорошкевич Віри Леонідівни про стягнення з боржника основної винагороди від 29.10.2020 №63443171.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 1681 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна) грн. 60 коп. за рахунок коштів Приватного виконавця виконавчого округу м. Київ Дорошкевич Віри Леонідівни (РНОКПП: НОМЕР_2 , місце знаходження: 02002, м. Київ, вул. Раїси Окіпної, буд. 4-а, оф. 71-а).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Василенко Г.Ю.