вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"03" лютого 2021 р. Справа№ 910/9683/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Агрикової О.В.
суддів: Чорногуза М.Г.
Мальченко А.О.
Секретар судового засідання: Мельничук О.С.,
за участю представників сторін:
від позивача - Воронець Н.В.,
від відповідача 1 - Бігдан А.В.,
від відповідача 2 - Журавель Т.С.,
розглядаючи у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Адвокатського об'єднання "Кравець і партнери"
на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2020 (повний текст постанови складено 10.12.2020)
у справі № 910/9683/20 (суддя Бондарчук В.В.)
За позовом Адвокатського об'єднання "Кравець і партнери"
до:
1. Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України
2. Держави Україна в особі Київської міської державної адміністрації
про стягнення 307 463,30 грн., -
У 2020 році Адвокатське об'єднання "Кравець і партнери" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України та Держави Україна в особі Київської міської державної адміністрації про стягнення 307 463,30 грн.
В обґрунтування позову позивач зазначає, що в період з 17.03.2020 року по 11.05.2020 року на всій території України діяли обмежувальні заходи щодо діяльності суб'єктів господарювання, в тому числі і Адвокатського об'єднання "Кравець і партнери", запроваджені постановою КМУ № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" із наступними змінами та рішеннями Постійної комісії з питань техногенно екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій "Про додаткові заходи запобігання поширенню нової коронавірусної інфекції (COVID 19)". Позовні вимоги ґрунтуються на твердженнях щодо заподіяння позивачу шкоди (реальних збитків) у зв'язку з введенням Кабінетом Міністрів України та Київською міською державною адміністрацією карантинних обмежень, які спрямовані на призупинення діяльності або обмеження діяльності деяких суб'єктів господарювання. Позивач вважає, що сплата податків, оренди приміщення, заробітної плати у період заборони діяльності АО «Кравець і партнери» на загальну суму 307 463, 30 грн. є його реальними збитками, бо свою діяльність об'єднання в зазначений період не здійснювало, оскільки, як зазначалось вище, існувала державна заборона на таку діяльність і свою незгоду з рішеннями Держави вже висловив Верховний Суд у своєму поданні до Конституційного Суду України.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.11.2020 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що постанови Кабінету Міністрів України № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", в редакції постанови № 215 від 16.03.2020 року не визнано неправомірними, відповідно підстави для відшкодування збитків, завданих позивачу на підставі статей 1173, 1174 ЦК України, у зв'язку з прийняттям цих постанов та запровадженням карантинних обмежень, відсутні. Також місцевий господарський суд зазначив, що і рішення Постійної комісії з питань техногенно екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій "Про додаткові заходи запобігання поширенню нової коронавірусної інфекції (COVID 19)" та "Про запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2, та введення обмежувальних заходів на території міста Києва" також не визнані незаконними, суд не вбачає наявності підстав для відшкодування шкоди, завданої неправомірними рішеннями Київської міської державної адміністрації. Окрім того суд першої інстанції вказав, що позивачем не доведено причинно-наслідкового зв'язку між сплаченими позивачем податків і зборів, заробітної плати робітникам та орендних платежів та діями відповідачів щодо запровадження обмежувальних заходів для боротьби із поширенням короновірусної хвороби, ураховуючи, що позивачем у судовому засіданні наголошувалось про те, що адвокатська діяльність позивача здійснювалась у період з 17.03.2020 року по 11.05.2020 року, оскільки з редакції постанови КМУ №211 від 11.03.2020 року АО "Кравець і партнери" не було відомо про обмеження діяльності адвокатів.
Не погодившись із прийнятим рішенням, Адвокатське об'єднання "Кравець і партнери" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2020 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції є неправомірним та необґрунтованим. Зокрема скаржник вважає, що у АО «Кравець і партнери» є право на відшкодування збитків завданих введенням Державою карантину на всій території України, оскільки Конституційний Суд України розглянув справу №10-р/2020 (справа 1-14/2020(230/20) в якій визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення ч. 1, ч. 3, ст. 29 Закону №294, абзацу 9, п. 2, розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону №553, тобто Конституційний Суд України визнав карантинні обмеження, які навесні запровадив Кабінет Міністрів України, незаконними, обмеживши права людей, які їм гарантовані Конституцією України - право вільно пересуватися, право на працю, право займатися підприємницькою діяльністю. Отже, скаржник вважає, що саме Кабінет Міністрів України та Київська міська державна адміністрація несуть відповідальність у зв'язку з заподіянням АО «Кравець і партнери» шкоди завданої при виконанні ними владних функцій, які полягають у незаконних своїх діях, рішеннях, які є юридично обов'язковими для осіб яких вони стосуються, а саме введенням карантинних обмежень, в тому числі і в місті Києві. Скаржник звертає увагу, що в період з 17.03.2020 року по 11.05.2020 року діяльність адвокатів, в тому числі і АО «Кравець і партнери», як суб'єкта господарювання було заборонено на усій території України, а місцевий господарський суд на думку позивача при ухваленні оскаржуваного рішення не взяв до уваги те, що АО «Кравець і партнери» наведено належні доводи та обґрунтування на підтвердження своєї позиції щодо наявності підстав для задоволення позову.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.01.2021 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Чорногуз М.Г., Мальченко А.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.01.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Адвокатського об'єднання "Кравець і партнери" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2020 року у справі №910/9683/20, розгляд справи призначено на 03.02.2021 року.
20.01.2021 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від відповідача 1 надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін.
25.01.2021 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від позивача надійшла відповідь на відзив Кабінету Міністрів України, в якій зазначено, що мотивування позовної заяви та додані до неї документи не доводять наявність підстав для стягнення на користь позивача збитків у розмірі 307 463, 30 грн. На переконання відповідача 1 позивачем не доведено ані наявності порушення договірних правовідносин між сторонами, ані наявності будь-якого іншого елементу юридичної відповідальності, а тому Кабінет Міністрів України просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
В судовому засіданні 03.02.2021 року представник позивача надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити апеляційну скаргу. Представники відповідача 1 та відповідача 2 надали усні пояснення по справі, відповіли на запитання суду, просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін. При цьому, представник позивача наголошував, що адвокатська діяльність позивача не здійснювалась у період з 17.03.2020 року по 11.05.2020 року, оскільки постановою Кабінету Міністрів України № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", в редакції постанови № 215 від 16.03.2020 року у період з 17.03.2020 року по 11.05.2020 року була заборонена господарська діяльність, яка передбачає приймання відвідувачів.
Однак, колегія суддів зазначає, що ані в апеляційній скарзі, ані в відповіді на відзив на апеляційну скаргу позивача не спростовує зазначене в рішенні суду першої інстанції: «що позивачем у судовому засіданні наголошувалось про те, що адвокатська діяльність позивача здійснювалась у період з 17.03.2020 по 11.05.2020, оскільки з редакції постанови КМУ №211 від 11.03.2020 АО "Кравець і партнери" не було відомо про обмеження діяльності адвокатів».
Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як зазначає позивач в позовній заяві та є загальновідомим фактом, 11.03.2020 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", якою установив з 12 березня до 3 квітня 2020 р. на усій території України карантин, заборонивши: відвідування закладів освіти її здобувачами; проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Спортивні заходи дозволив проводити без участі глядачів (уболівальників).
16.03.2020 року Кабінетом Міністрів України постановою №215 внесено зміни до постанови №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19". Зокрема, відповідно до п. 3 постанови №211 в редакції постанови № 215 від 16.03.2020 року, заборонено з 00 год. 01 хв. 17 березня 2020 р. до 3 квітня 2020 р. роботу суб'єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів, зокрема закладів громадського харчування (ресторанів, кафе тощо), торговельно-розважальних центрів, інших закладів розважальної діяльності, фітнес-центрів, закладів культури, торговельного і побутового обслуговування населення, крім роздрібної торгівлі продуктами харчування, пальним, засобами гігієни, лікарськими засобами та виробами медичного призначення, засобами зв'язку, провадження банківської та страхової діяльності, а також торговельної діяльності і діяльності з надання послуг з громадського харчування із застосуванням адресної доставки замовлень за умови забезпечення відповідного персоналу засобами індивідуального захисту.
Згідно п. 5 та п. 6 постанови №211 в редакції постанови №215 від 16.03.2020 року, заборонено: з 17 березня 2020 р. до 3 квітня 2020 р. перевезення пасажирів метрополітенами міст Києва, Харкова і Дніпра відповідно до рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 16 березня 2020 р.; з 12 год. 00 хв. 18 березня 2020 р. до 3 квітня 2020 р. перевезення пасажирів залізничним транспортом в усіх видах внутрішнього сполучення (приміському, міському, регіональному та дальньому). Дозволялось здійснення акціонерним товариством "Українська залізниця" окремих пасажирських рейсів у внутрішньому залізничному сполученні, рішення щодо яких приймається в кожному окремому випадку за погодженням з Міністерством інфраструктури та Міністерством охорони здоров'я, а також окремих пасажирських рейсів у міжнародному залізничному сполученні, рішення щодо яких приймається в кожному окремому випадку за погодженням з Міністерством інфраструктури, Міністерством закордонних справ та Адміністрацією Державної прикордонної служби.
Постановою КМУ №343 від 04.05.2020 року внесено зміни до постанови №211, зокрема, продовжено карантинні обмеження з 11.05.2020 року до 22.05.2020 року, при цьому підпункт 8 п. 2 постанови №211 доповнено, що заборонено роботу суб'єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів, зокрема закладів громадського харчування (ресторанів, кафе тощо), торговельно-розважальних центрів, інших закладів розважальної діяльності, фітнес-центрів, закладів культури, крім: в тому числі, діяльності адвокатів, нотаріусів, аудиторів та психологів.
Крім того, 11.03.2020 року відбулось засідання Постійної комісії з питань техногенно екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій, оформлене протоколом № 9 "Про додаткові заходи запобігання поширенню нової коронавірусної інфекції (COVID 19)", на якому вирішено: з метою попередження розповсюдження нової коронавірусної інфекції (COVID-19) на території міста Києва, з урахуванням ймовірного розвитку складної епідемічної ситуації, відповідно до статей 28, 30 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", ввести обмежувальні заходи на території міста Києва з 00 год. 00 хв. 12.03.2020 року до 31.03.2020 року, а саме:
- призупинити освітній процес у закладах загальної середньої, дошкільної, позашкільної, професійної (професійно-технічної) освіти усіх типів, форм власності міста Києва;
- призупинити освітній процес у вищих навчальних закладах;
- обмежити проведення спортивних заходів на території м. Києва;
- призупинити роботу театрів, кінотеатрів, музеїв, культурно-масових заходів, тощо;
- призупинити роботу розважальних центрів;
- призупинити роботу розважальних зон в шопінг молах;
- забезпечити обмеження проведення масових заходів на території м. Києва (більше 60 осіб), до участі в заходах допускати лише осіб , які пройшли термометрію;
- забезпечити недопущення до роботи працівників підприємств та установ міста Києва з ознаками інфекційного захворювання.
16.03.2020 року на засіданні Постійної комісії з питань техногенно екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій, оформленого протоколом № 10 "Про запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2, та введення обмежувальних заходів на території міста Києва" прийнято рішення: максимально обмежити:
- пересування населення між містом Києвом та іншими населеними пунктами України, а також пересування в громадських місцях без крайньої потреби;
- проведення культурних, політичних, спортивних, соціальних, релігійних та інших заходів за масовою участю громадян, виключити планування таких заходів, у тому числі пов'язаних з виїздом громадян за кордон, до стабілізації ситуації;
- роботу закладів громадського харчування (заклади швидкого харчування, ресторани, кафе, бари, в тому числі і на автозаправних станціях), залишити доступними для кур'єрської доставки та самовивозу; а також ринків та сільськогосподарських ярмарків;
- роботу всіх торгівельних закладів, в тому числі будівельними матеріалами (за виключенням продуктових та господарських магазинів (відділів), аптек);
- роботу готелів, хостелів;
- роботу релігійних установ, проведення масових богослужінь, екскурсійних заходів.
Тимчасово призупинити:
- роботу спортивних комплексів, басейнів, музеїв, бібліотек, закладів побутового обслуговування населення (лазні, СПА салони, салони краси, косметологічні кабінети, кабінети масажу, перукарні, тату салони, тощо);
- роботу розважальних закладів (дискотеки, нічні клуби, комп'ютерні клуби, квест кімнати, тощо).
17.03.2020 року на засіданні Постійної комісії з питань техногенно екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій "Про запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2, та введення обмежувальних заходів на території міста Києва" прийнято рішення: заборонити перевезення пасажирів комунального підприємства "Київський метрополітен" з 23 год.00 хв. 17 березня до 03 квітня 2020 року; заборонити з 12 год. 00 хв. 18 березня 2020 року до 3 квітня 2020 року регулярні та нерегулярні перевезення пасажирів автобусним транспортом у приміському, міжміському і міжобласному сполученні (крім перевезення легковими автомобілями); перевезення понад 10 пасажирів одночасно в одному транспортному засобі у міському електричному (трамвай, тролейбус) та автомобільному транспорті, що здійснює регулярні пасажирські перевезення на міських маршрутах у звичайному режимі руху; перевезення понад 10 пасажирів одночасно в автобусах, які виконують регулярні пасажирські перевезення на міських автобусних маршрутах в режимі маршрутного таксі; заїзд на територію автостанцій автобусів, які здійснюють перевезення пасажирів у приміському, міжміському внутрішньообласному і міжобласному сполученні, та реалізацію власниками автостанцій квитків автобусним перевізникам, які виконують такі перевезення.
21.03.2020 року на засіданні Постійної комісії з питань техногенно екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій "Про запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2, та введення обмежувальних заходів на території міста Києва", оформленого протоколом № 16, вирішено, в тому числі: з 00.00 год 23.03.2020 року комунальному підприємству "Київпастранс", яке здійснює перевезення пасажирів на наземному транспорті (трамвай, тролейбус, автобус) забезпечити перевезення за окремо визначеними маршрутами виключно тих осіб, які мають відповідні спеціальні квитки, посвідчення особи та засоби індивідуального захисту згідно укладених договорів із підприємствами, установами, організаціями, які забезпечують життєдіяльність міста Києва.
Як зазначає позивач, він 12.05.2020 року звернувся до Кабінету Міністрів України із запитом про надання інформації за вих. № 636, в якому просив повідомити з якої та по яку дату адвокатам, адвокатським бюро та адвокатським об'єднанням було заборонено працювати у зв'язку із введенням на території України карантину та вжиттям карантинних заходів і обмежень, які установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID 19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2. (а.с. 205).
22.05.2020 року Міністерство охорони здоров'я України за дорученням Кабінету Міністрів України листом вих. 26-04/17/1554/ЗПІ-20/1640 надало позивачу відповідь, зазначивши, що діяльність адвокатів, як роботу суб'єктів господарювання дозволено проводити з дати набуття нової редакції постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 року, а саме: з 11.05.2020 року. (а.с. 206).
Як зазначає позивач, 29.05.2020 року Пленум Верховного Суду згідно постанови №7 звернувся до Конституційного суду України з конституційним поданням щодо перевірки відповідності Конституції України (конституційності) підпунктів 5, 6, 7, 14 пункту 3, абзацу шостого пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID 19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів"; підпунктів 10, 17 Порядку здійснення протиепідемічних заходів, пов'язаних із самоізоляцією, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 року №392; частин першої і третьої статті 29 Закону України від 14.11.2019 року №294-ІХ "Про державний бюджет України на 2020 рік"; абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України від 13.04.2020 року № 553-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік". (а.с. 8-19).
28.08.2020 року Конституційний Суд України прийняв рішення у справі за конституційним поданням Верховного Суду, яким вирішив:
1. Визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:
- частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами;
- абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.
2. Положення Закону України "Про Державний бюджет України на
2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
3. Закрити конституційне провадження у справі щодо перевірки на відповідність Конституції України (конституційність) положень підпунктів 5, 6, 7, 14 пункту 3, абзацу шостого пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів" від 20 травня 2020 року № 392, пунктів 10, 17 Порядку здійснення протиепідемічних заходів, пов'язаних із самоізоляцією, затвердженого цією постановою, на підставі пункту 5 статті 62 Закону України "Про Конституційний Суд України" - втрата чинності актом (його окремими положеннями), щодо якого порушено питання відповідності Конституції України.
Звертаючись за даним позовом, позивач враховуючи вищевикладене вважає, що у Адвокатського об'єднання «Кравець і партнери» виникає право на відшкодування збитків завданих введенням Державою карантину на всій території України. Тому останнє просить суд стягнути з Державного бюджету України реальні збитки, у розмірі 307 436, 30 грн., понесені позивачем у вигляді сплачених податків, заробітної плати робітникам та орендних платежів, а в підтвердження понесення реальних збитків позивачем надані роздруківки платіжних доручень. (а.с. 21-64).
Місцевий господарський суд відмовляючи у задоволенні позову вказав на необґрунтованість позовних вимог Адвокатського об'єднання "Кравець і партнери" про стягнення 307 463, 30 грн. збитків, внаслідок запровадження в Україні та місті Києві обмежувальних заходів для боротьби із поширенням короновірусної хвороби зокрема через відсутність причинно-наслідковго зв'язку між сплаченими позивачем податків і зборів, заробітної плати робітникам та орендних платежів та діями відповідачів щодо запровадження обмежувальних заходів для боротьби із поширенням короновірусної хвороби.
Колегія суддів заслухавши доводи учасників справи, дослідивши матеріали справи погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог виходячи з наступного.
Стаття 11 Цивільного кодексу України встановлює, що підставою виникнення цивільних прав і обов'язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
За змістом положень статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Згідно із частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди передбачені у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідності до статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Таким чином, на відміну від загальної норми статті 1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправної поведінки, наявності шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вини заподіювача шкоди), спеціальна норма статті 1173 Цивільного кодексу України, на підставі якої заявлені позовні вимоги у даній справі, передбачає відшкодування шкоди незалежно від вини державного органу та його посадової або службової особи.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох елементів цивільного правопорушення: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих елементів має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 Цивільного кодексу України. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Суб'єктами відповідальності, відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України є органи державної влади або місцевого самоврядування.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
В свою чергу, ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року встановлює, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Перший протокол Конвенції ратифікований Законом України від 17.07.1997 N 475/97-ВР і з огляду на приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України, Закону України від 29.06.2004 N1906-IV "Про міжнародні договори України" застосовується національними судами України як частина національного законодавства.
При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу Конвенції, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі ст. 17 Закону України від 23.02. 2006 N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.
У практиці ЄСПЛ напрацьовані три критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям.
Отже, перевіряючи наявність такого елементу складу цивільного правопорушення як неправомірність дій відповідачів, суд першої інстанції правомірно врахував, що дії Кабінету Міністрів України внаслідок прийняття постанови № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", в редакції постанови № 215 від 16.03.2020 року, якою було заборонено з 17.03.2020 року роботу суб'єктів господарювання, що передбачала приймання відвідувачів, не визнано неправомірними.
При цьому, місцевим господарським судом зазначено що вищевикладене не заперечувалось позивачем в судовому засіданні.
Окрім цього, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що і рішення Постійної комісії з питань техногенно екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій "Про додаткові заходи запобігання поширенню нової коронавірусної інфекції (COVID 19)" та "Про запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2, та введення обмежувальних заходів на території міста Києва" також не визнані незаконними.
Також місцевий господарський суд правомірно зазначив, що Верховний Суд звернувся до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо перевірки відповідності Конституції України (конституційності) підпунктів 5, 6, 7, 14 пункту 3, абзацу шостого пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 року № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID 19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів", однак позивач у позовній заяві зазначає про незаконно встановлені обмеження постановами № 211 в редакції постанов КМУ № 215 від 16.03.2020 року та № 343 від 04.05.2020 року, що не було предметом конституційного подання.
Отже, з викладених вище обставин вбачається, що місцевий господарський суд вірно дійшов висновку, що підстав для відшкодування шкоди завданої неправомірними постановами Кабінету Міністрів України та рішеннями Київської міської державної адміністрації нема, а також відсутні підстави для відшкодування збитків, завданих позивачу на підставі статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України, у зв'язку з прийняттям зазначених вище постанов та запровадженням карантинних обмежень.
Колегія суддів вважає за доцільне звернути увагу, що правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні регулюються Законом України від 05 липня 2012 року № 5076 "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076), статтею 1 якого визначено що, адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Адвокатською діяльністю визнається незалежна професійна діяльність адвоката зі здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Адвокатське об'єднання є юридичною особою, створеною шляхом об'єднання двох або більше адвокатів (учасників), і діє на підставі статуту.
Як вбачається з Статуту позивача (а.с. 226-231), а саме п. 1.1. АО «Кравець і партнери» - добровільне професійно-громадьске об'єднання адвокатів, яке покликане згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб.
Відповідно до п. 1.6. Статуту позивача основним завданням Об'єднання є сприяння захисту прав, свобод та представництво законних інтересів громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб та надання їм юридичної допомоги.
Колегія суддів зазначає, що суди та інші органи державної влади не припиняли роботу на період встановлення карантину, так само, як і адвокати, якими забезпечувалось представництво своїх клієнтів в судах. Змінами до процесуальних кодексів внесеними Законом України від 30.03.2020 року №540-ІХ передбачено, що під час карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), учасники справи можуть брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Так статтю 197 ГПК України після частини третьої доповнено новою частиною такого змісту:
"4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), учасники справи можуть брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Підтвердження особи учасника справи здійснюється із застосуванням електронного підпису, а якщо особа не має такого підпису, то у порядку, визначеному Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" або Державною судовою адміністрацією України".
Крім цього Рада суддів України рекомендувало встановити особливий режим роботи судів України, зокрема - ознайомлення учасників судового процесу з матеріалами судової справи, за наявності такої технічної можливості, здійснювати в дистанційному режимі, шляхом надсилання сканкопій матеріалів судової справи на електронну адресу, зазначену у відповідній заяві, заяви про ознайомлення приймати через дистанційні засоби зв'язку; всі необхідні документи (позовні заяви, заяви, скарги, відзиви, пояснення, клопотання тощо) надавати суду в електронному вигляді на електронну адресу суду, через особистий кабінет в системі "Електронний суд", поштою, факсом або дистанційні засоби зв'язку.
Таким чином, колегія суддів наголошує, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання коронавірусної хвороби Державною було здійснено всіх необхідних дій для забезпечення надання можливості адвокатам та адвокатським об'єднанням здійснювати свою професійну діяльність дистанційно.
Більше того, позивачем не надано будь-яких належних та допустимих доказів того, що у зв'язку з введенням карантину клієнти розривали договори з адвокатським об'єднанням у зв'язку із нездійсненням ним своєї діяльності, а також того, що судові засідання було відкладено у зв'язку з тим, що адвокати Адвокатського об'єднання «Кравець і партнери» не могли добратися до суду.
Втім, позивач просить стягнути збитки, а саме сплату ним орендної плати, обов'язкових податків та зборів, а також виплати заробітної плати працівникам, що фактично є витратами, що виникають у процесі здійснення ним своєї професійної діяльності.
При цьому, позивач у відповіді на відзив на апеляційну скаргу вказує, що предметом вказаного позову не є встановлення факту здійснення господарської діяльності АО «Кравець і партнери» в період з 17.03.2020 року по 11.05.2020 року та отримання в цей період прибутку.
Однак з даним твердженням колегія суддів не погоджується, оскільки саме на позивача покладається обов'язок доведення наявності понесення збитків та обґрунтування їх розмірів
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За змістом статей 76, 77 цього Кодексу належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 86 зазначеного Кодексу суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Визначення поняття збитків наводяться також у частині 2 статті 224 Господарського кодексу України, відповідно до якої під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
При цьому, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов'язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.
Реальні збитки - це втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Отже, для правильного вирішення спору, пов'язаного з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов'язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач. За загальними правилами судового процесу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстав своїх вимог і заперечень (ст. 74 Господарського процесуального Кодексу України).
Виходячи з викладеного, позивач повинен довести факт спричинення збитків, обґрунтувати їх розмір, довести безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням збитків і розмір відшкодування. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою, яка заподіяна.
У частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.
Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічна правова позиція викладені у Постанові Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17.
В якості понесення збитків, позивач зазначає, що ним було сплачено орендну плату за оренду у ТОВ «Продекс» приміщення в сумі 105 182, 17 грн.
Однак, пунктом 4.7. договору оренди, укладеного між ТОВ «Продекс» (орендодавець) та АО «Кравець і партнери» (орендар) передбачено, що сторони звільняються від відповідальності за неналежне виконання умов даного договору у випадку, якщо неналежне виконання є результатом дії обставин непереборної сили (форс-мажор). Сторона, що посилається на дію обставин непереборної сили, зобов'язання надати відповідний документ, завірений ТПП України.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17.03.2020 року № 530-IX частину другу статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., N 13, ст. 52; 2014 р., N 44, ст. 2040) після слів "введення комендантської години" доповнити словами "карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України", тобто карантин визначено форс-мажорною обставиною.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
В той же час, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 року № 540-IX встановлено, що з моменту встановлення карантину, введеного постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11 березня 2020 року № 211 (з наступними змінами і доповненнями), і до його завершення в установленому законом порядку наймач може бути звільнений від плати за користування майном відповідно до частини шостої статті 762 цього Кодексу".
Так, частина 6, ст. 762 Цивільного кодексу України передбачає, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Щодо збитків у вигляді виплати заробітної плати колегія суддів зазначає наступне.
Згідно із змінами внесеними у ст. 60 КЗпП Законом України від 30.03.2020 р. № 540-ІХ встановлено: «На час загрози поширення епідемії, пандемії та/або а час загрози військового, техногенного, природного чи іншого характеру умова про дистанційну (надомну) роботу та гнучкий режим робочого часу може встановлюватися у наказі (розпорядженні) власника або уповноваженого ним органу без обов'язкового укладення у письмовій формі трудового договору про дистанційну (надомну) роботу.
Дистанційна (надомна) робота - це така форма організації праці, коли робота виконується працівником за місцем його проживання чи в іншому місці за його вибором, у тому числі за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій, але поза приміщенням роботодавця.
При дистанційній (надомній) роботі працівники розподіляють робочий час на свій розсуд, на них не поширюються правила внутрішнього трудового розпорядку, якщо інше не передбачено у трудовому договорі. При цьому загальна тривалість робочого часу не може перевищувати норм, передбачених статтями 50 і 51 цього Кодексу.
Виконання дистанційної (надомної) роботи не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.
При цьому, якщо працівник і роботодавець письмово не домовились про інше, дистанційна (надомна) робота передбачає оплату праці в повному обсязі та в строки, визначені діючим трудовим договором.
Позивачем не надано суду доказів того, що під час дії карантину працівники АО «Кравець і партнери» не були переведені на дистанційну роботу, або взагалі не виконували свою роботу.
Також позивачем заявлено збитки понесені у зв'язку зі сплатою податків на загальну суму 69 373, 00 грн.
Однак, колегія суддів зазначає, що позивачем в підтвердження понесених збитків у вигляді сплати податків та зборів, орендної плати та заробітної плати надано до матеріалів справи роздруківку платіжних доручень без відмітки банку про здійснення операції.
Постановою Правління Національного банку України № 22 від 21.01.2004 року затверджено Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, якою встановлено загальні правила, види і стандарти розрахунків клієнтів банків та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків. Положеннями Інструкції встановлено вимоги про заповнення розрахункових документів.
Пунктом 2.14. інструкції передбачено, що банк платника на всіх примірниках прийнятих розрахункових документів і на реєстрах обов'язково заповнює реквізити "Дата надходження" і "Дата виконання", а банк стягувача - "Дата надходження в банк стягувача" (якщо ці реквізити передбачені формою документа), засвідчуючи їх підписом відповідального виконавця та відбитком штампа банку. На документах, прийнятих банком після закінчення операційного часу, крім того, ставиться штамп "Вечірня".
Відміткою про дату реєстрації банком платіжного доручення платника про сплату платежів до бюджету є заповнення в ньому реквізиту "Дата надходження", який банк заповнює незалежно від дати складання платником цього платіжного доручення.
У розрахункових документах дата, зазначена в реквізиті "Дата виконання", має відповідати:
даті списання коштів з рахунку платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку;
даті списання коштів з рахунку платника та з кореспондентського рахунку банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку.
Однак, надані позивачем роздруківки платіжних доручень, що надані в підтвердження понесення збитків не відповідають вищезазначеним вимогам, оскільки не містять відбитку штампа банку та інших обов'язкових реквізитів зазначених вище, отже не можуть бути сприйняті, як належний та допустимий доказ у справі.
Колегія суддів зазначає, що позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами понесення ним збитків у зв'язку з наведеними ним в позові підставами, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що дії відвідачів є незаконним з підстав того, що в порядку визначеному чинним законодавством не було встановлено протиправність дій або бездіяльність Уряду стосовно введення протиепідемічних заходів у період з 17.03.2020 року по 11.05.2020 року.
Більше того, доводи позовної заяви та апеляційної скарги фактично зводяться до цитування положень Постанови №211 та рішень Київської міської державної адміністрації , а також рішення Конституційного Суду України.
З огляду на викладене, місцевий господарський суд в повній мірі дав оцінку всім доводам позивача, повно та всебічно здійснив оцінку наявних в матеріалах справи доказів та правомірно відмовив у задоволенні позову, оскільки матеріали справи не містять доведеного факту протиправної поведінки відповідачів, яка призвела до понесення позивачем збитків, відсутній причинно-наслідковий зв'язок, що є в даній справи елементом доказування наявності збитків та встановлення зв'язку між протиправною поведінкою винної особи та збитками потерпілої особи.
Відтак, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.
Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано позивачу вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.
Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Адвокатського об'єднання "Кравець і партнери" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2020 року у справі №910/9683/20 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2020 року у справі № 910/9683/20 залишити без змін.
3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/9683/20.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 08.02.2021 року.
Головуючий суддя О.В. Агрикова
Судді М.Г. Чорногуз
А.О. Мальченко