ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
08 лютого 2021 року м. ОдесаСправа № 915/2222/19
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Діброви Г.І.
суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І.
секретар судового засідання: Соловйова Д.В.
за участю представників учасників справи:
від Державного підприємства “Дослідне господарство “Реконструкція” Селекційно-генетичного інституту-Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення”, с.Лепетиха Березнегуватського району Миколаївської області - не з'явився;
від Державного підприємства “Племрепродуктор “Степове”, с. Степове Миколаївського району Миколаївської області - не з'явився.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства “Племрепродуктор “Степове”, с. Степове Миколаївського району Миколаївської області
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.10.2020 року, м. Миколаїв, суддя Ржепецький В.О., повний текст рішення складено та підписано 30.10.2020 року
у справі № 915/2222/19
за позовом Державного підприємства “Дослідне господарство “Реконструкція” Селекційно-генетичного інституту-Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення”, с.Лепетиха Березнегуватського району Миколаївської області
до відповідача Державного підприємства “Племрепродуктор “Степове”, с. Степове Миколаївського району Миколаївської області
про стягнення заборгованості у розмірі 5 454 099,71 грн., -
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.
У липні 2020 року Державне підприємство “Дослідне господарство “Реконструкція” Селекційно-генетичного інституту-Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення”, с. Лепетиха Березнегуватського району Миколаївської області звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Державного підприємства “Племрепродуктор “Степове”, с. Степове Миколаївського району Миколаївської області, в якій просило суд стягнути з Державного підприємства “Племрепродуктор “Степове”, с. Степове Миколаївського району Миколаївської області на користь Державного підприємства “Дослідне господарство “Реконструкція” Селекційно-генетичного інституту-Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення”, с.Лепетиха Березнегуватського району Миколаївської області 5 454 099,71 грн., з яких 1031400,00 грн. - основний борг; 767 700,69 грн. - 48 % річних від простроченої суми за весь час її прострочення, 3 094 200,00 грн. - штраф у розмірі 300 % від вартості всього неоплаченого товару, 560 799,02 грн. - пеня, а також відшкодувати позивачу за рахунок відповідача судовий збір.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов укладеного між сторонами договору поставки від 06.04.2018 року № 06/04/18-П позивач поставив, а відповідач прийняв товар - гібридне насіння соняшнику на загальну суму 1 031 400,00 грн., проте відповідач в порядку та в строки передбачені договором за отриманий товар не розрахувався, що і стало підставою для звернення позивача із відповідним позовом до суду про стягнення боргу та нарахування передбачених договором штрафу, 48 % річних та пені.
11.03.2020 року до Господарського суду Миколаївської області від Державного підприємства “Дослідне господарство “Реконструкція” Селекційно-генетичного інституту-Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення”, с. Лепетиха Березнегуватського району Миколаївської області надійшла заява про відмову від позовних вимог в частині стягнення 3 094 200,00 грн. - штрафу у розмірі 300 % від вартості всього неоплаченого товару, 560 799,02 грн. - пені.
22.09.2020 року до Господарського суду Миколаївської області від Державного підприємства “Дослідне господарство “Реконструкція” Селекційно-генетичного інституту-Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення”, с. Лепетиха Березнегуватського району Миколаївської області надійшла заява про відмову від позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу - 1 031 400,00 грн. та судового збору у розмірі 57 345,00 грн., у зв'язку із сплатою вказаних сум відповідачем.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 20.10.2020 року у справі №915/2222/19 (суддя Ржепецький В.О.) позов задоволено частково; стягнуто з Державного підприємства “Племрепродуктор “Степове”, с. Степове Миколаївського району Миколаївської області на користь Державного підприємства “Дослідне господарство “Реконструкція” Селекційно-генетичного інституту-Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення”, с.Лепетиха Березнегуватського району Миколаївської області 767 700,69 грн. - 48 % річних; закрито провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 1 031 400,00 грн., штрафу в сумі 3 094 200,00 грн. та пені в сумі 560 799,02 грн. у зв'язку із відмовою позивача від позовних вимог в цій частині.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем належним чином виконані свої зобов'язання перед відповідачем, а саме, поставлено в обумовлені сторонами строки товар, проте відповідачем на виконання умов п. 3.6 Договору оплату товару отриманого 06.04.2018 року на розрахунковий рахунок позивача, вказаний у рахунку-фактурі № 14 від 06.04.2018 року та на розрахункові рахунки позивача у банківських установах, визначених у договорі станом на момент звернення позивача до суду здійснено не було, з огляду на що суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість звернення до суду із відповідним позовом, зокрема, в частині стягнення передбачених договором 48 % річних. При цьому, в процесі розгляду справи відповідачем сплачено позивачеві 1 031 400,00 грн. - основного боргу та суму судового збору, а відповідач відмовився від частини позовних вимог, крім вимог про стягнення 767 700,69 грн. - 48 % річних від простроченої суми, з огляду на що суд першої інстанції закрив провадження у справі у відповідній частині.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Державне підприємство “Племрепродуктор “Степове”, с. Степове Миколаївського району Миколаївської області з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило суд скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.10.2020 року у справі № 915/2222/19 в частині задоволення позовних вимог про стягнення 48 % річних в сумі 767 700,69 грн. та відмовити в задоволенні цих вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з'ясуванням всіх обставин справи. Зокрема, скаржник зазначає, що під час винесення рішення судом не було дотримано вимог ст. 3 Цивільного кодексу України щодо загальних засад добросовісності, справедливості та розумності під час перевірки нарахування 48 % річних, оскільки відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін. що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Так, скаржник зазначає, що правовідносини, які стали предметом розгляду даної справи виникли між двома підприємствами державного сектору економіки. Невиконання обов'язків за договором скаржником повністю пов'язано із об'єктивною неможливістю підприємства виконати ці зобов'язання, оскільки Державне підприємство “Племрепродуктор “Степове”, с. Степове Миколаївського району Миколаївської області є підприємством, яке засноване на державній власності, при цьому, розпорядженням КМУ №1365-р від 24.12.2019 року єдиний майновий комплекс скаржника передано із сфери управління Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства до Фонду державного майна України у зв'язку із прийняттям рішення про їх приватизацію, наслідком чого, у відповідності до ст. 12 закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» стало обмеження щодо використання майнових активів підприємства, з можливістю використання тільки власних коштів та/або готову продукцію для виконання своїх обов'язків, з огляду на що, та враховуючи тяжкий матеріальний стан, відповідач не мав змоги виконати свої зобов'язання за спірним договором.
Також, як зазначає скаржник, про важкий матеріальний стан підприємства (в тому числі і на протязі 2018-2019 років) свідчать постанови, які винесені старшим державним виконавцем Миколаївського РВ ДВС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Лемщенко А.П. від 05.08.2020 року та 28.08.2020 року в межах зведеного виконавчого провадження 62706290 про арешт коштів на розрахункових рахунках Державного підприємства “Племрепродуктор “Степове” та від 05.08.2020 року про накладення арешту на все майно, що належить з Державному підприємству “Племрепродуктор “Степове”. Також скаржник зауважує, що як вбачається із бухгалтерських довідок Державного підприємства “Племрепродуктор “Степове” станом на жовтень 2020 року поточна кредиторська заборгованість підприємства склала 18 249 300 грн.; заборгованість по заробітній платі склала 768,41 тис. грн.; заборгованість по розрахункам з бюджетом склала 9 011 тис. грн. Вказані обставини унеможливлювали та на теперішній час унеможливлюють самостійне виконання будь-яких господарських зобов'язань та ставлять під загрозу виплату заробітної плати трудовому колективу підприємства. Таким чином, невиконання обов'язків за договором викликано кризовими явищами в діяльності підприємства, які відбувалось протягом 2018-2020 років та скрутним майновим становищем.
При цьому, скаржник вказує, що додаткові нарахування, які стягнув суд, складаються із сум 48 % процентів річних - 797 700, 69 грн. При цьому, за наявності боргу в сумі 1031400,00 грн. розмір процентів річних склав більше 70 % від суми боргу та має тенденцію постійного штучного зростання, що змінює правову природу таких нарахувань із забезпечувальної (компенсаційної) на каральну, що заглиблює фінансове становище відповідача.
Із посиланням на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 18.03.2020 року по справі № 902/417/18, скаржник вважає, що з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, з урахуванням майнового стану відповідача, добровільного повного виконання ним обов'язків за договором, об'єктивної неможливості виконати обов'язки за договором, а також i урахуванням того, що 48 % річних, які встановлені в договорі замість 3 %, які встановлені ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, і які перевищують більше ніж в два рази звичайний банківський процент, а також більш ніж в чотири рази облікову ставку НБУ, з урахуванням положень п. 6 ч. 1 ст. 3. ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України, суд першої інстанції мав би зменшити розмір процентів річних за користування грошовими коштами. Тобто, на думку скаржника, судом першої інстанції не застосовано норми п. 6 ч. 1 ст. 3. ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України. ст. 233 Господарського кодексу України, які мали бути застосовані в процесі розгляду справи.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.12.2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства “Племрепродуктор “Степове”, с. Степове Миколаївського району Миколаївської області на рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.10.2020 року у справі №915/2222/19, справу призначено до судового розгляду.
16.01.2021 року до Південно-західного апеляційного господарського суду від Державного підприємства “Дослідне господарство “Реконструкція” Селекційно-генетичного інституту-Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення”, с.Лепетиха Березнегуватського району Миколаївської області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив суд апеляційну скаргу Державного підприємства “Племрепродуктор “Степове”, с. Степове Миколаївського району Миколаївської області залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.10.2020 року у справі № 915/2222/19 - без змін. Судовою колегією відзив було долучено до матеріалів справи.
У відзиві позивач зазначає, що підписавши договір, сторони дійшли згоди, в тому числі по п. 9.1. договору, яким регламентовано обов'язок відповідача сплатити позивачу 48% річних від простроченої суми за весь час її прострочення в разі прострочення виконання грошових зобов'язань за цим договором покупець замість 3 % річних, передбачених ч. 2. ст. 625 Цивільного кодексу України, з огляду на що позивач правомірно нарахував до стягнення саме 48 % річних.
Також позивач зауважує, що ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України передбачено саме право суду на зменшення штрафних санкцій, а не обов'язок. При цьому, під час розгляду Господарським судом Миколаївської області позовної заяви відповідачем не наведено достатніх підстав та не долучено доказів, які би свідчили про незадовільний майновий стан відповідача. До того ж, відповідачем саме під час розгляду позовної заяви у даній справі виконано зобов'язання за договором та сплачено заборгованість у розмірі 1031400,00 грн.
Позивач також наголосив, що відповідачем долучено до апеляційної скарги постанову про арешт майна боржника ВП № 62706290 від 05.08.2020 року, постанову про арешт коштів боржника ВП № 62706290 від 28.08.2020 року, постанову про арешт майна боржника ВП № 62706290 від 05.08.2020 року, які сформовані з Автоматизованої системи виконавчого провадження, копію довідки від 02.11.2020 року за № 185 про кредиторську заборгованість по зарплаті та перед контрагентами. Зі змісту вищевказаних документів вбачається, що державним виконавцем Миколаївського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) накладено арешт на кошти та на майно відповідача під час розгляду Господарським судом Миколаївської області позовної заяви позивача. Копія довідки від 02.11.2020 року за № 185 про кредиторську заборгованість по зарплаті та перед контрагентами містить інформацію про розмір заборгованості відповідача станом на 02.11.2020 року, а не на час розгляду справи (рішення Господарського суду Миколаївської області ухвалено 20.10.2020 року), що ставить під сумнів існування кредиторської заборгованості на час розгляду справи Господарським судом Миколаївської області. Водночас, відповідачем не надано доказів неможливості подання вищезазначених документів до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від відповідача. Враховуючи вищевикладене, на думку позивача, докази, долучені відповідачем до апеляційної скарги не підлягають прийняттю та подальшій оцінці під час розгляду апеляційної скарги відповідача, з огляду на приписи ст. 269 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, як зауважив позивач, відповідач в апеляційній скарзі на рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.10.2020 року залишає поза увагою той факт, що по виконавчим провадженням, які входять до складу зведеного виконавчого провадження, у відношенні відповідача зупинено вчинення виконавчих дій на підставі п. 12 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження», у зв'язку із включенням відповідача до переліку об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації у 2020 році (наказ Фонду державного майна України від 28.12.2019 року за № 1574) та взагалі будь-яке стягнення за зведеним виконавчим провадженням не здійснюється.
01.02.2021 року поштою до Південно-західного апеляційного господарського суду від Державного підприємства “Племрепродуктор “Степове”, с. Степове Миколаївського району Миколаївської області надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника відповідача, яке судовою колегією було розглянуто та задоволено.
В судове засідання представники учасників справи не з'явились, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи поштові повідомлення про вручення ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття провадження у справі та призначення її до розгляду.
Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників учасників справи.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційних скарг, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Державного підприємства “Племрепродуктор “Степове”, с. Степове Миколаївського району Миколаївської області не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.10.2020 року у справі № 915/2222/19 є правомірним та таким, що не підлягає скасуванню, виходячи з наступного.
Господарським судом Миколаївської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.
06.04.2018 року між Державним підприємством “Дослідне господарство “Реконструкція” Селекційно-генетичного інституту-Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення”, с. Лепетиха Березнегуватського району Миколаївської області (постачальник) та Державним підприємством “Племрепродуктор “Степове”, с. Степове Миколаївського району Миколаївської області (покупець) було укладено договір поставки № 06/04/18-П, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язався поставити та передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язався прийняти товар та сплатити за нього грошову суму, що складає його вартість, визначену на умовах договору.
Згідно п. 1.2. договору товаром у даному договорі іменується - гібридне насіння соняшнику 8-1 Арциз у кількості 6,876 тон, ціна (без ПДВ) грн. - 125 000,00 грн., сума (без ПДВ) грн. - 859 500,00 грн., ПДВ - 171 900,00 грн., разом з ПДВ- 1 031 400,00 грн.
Відповідно до п. 2.1. договору, вартість (ціна) товару за договором визначається як сума вартості всього товару, поставленого постачальником покупцеві в рамках цього договору, що зазначається у рахунках та видаткових накладних на товар, та становить 1031400 (один мільйон тридцять одна тисяча чотириста) грн. 00 коп., в тому числі ПДВ - 171 900 (сто сімдесят одна тисяча дев'ятсот) грн. 00 коп.
Пунктом 2.2. договору визначено, що на дату укладення договору фактична вартість (ціна) товару у перерахунку до долару США з урахуванням ПДВ, становить 39 628,13 (тридцять дев'ять тисяч шістсот двадцять вісім) USD, згідно з офіційним курсом продажу долару США відносно національної валюти України, встановленого Національним Банком України (надалі - курс НБУ), на дату підписання договору, а саме: 2 602,6968 гривень за 100 доларів США.
Згідно з п. 2.3. договору визначено, що сторони домовилися використовувати відомості про курс НБУ за даними публікацій Інтернет-сторінки https://bank.gov.ua.
Відповідно до п. 2.4. договору, зазначена в п. 2.1. вартість (ціна) товару, виражена в національній валюті, є попередньою та може бути змінена постачальником у випадку зміни курсу НБУ на дату оплати, при цьому фактична ціна товару, що виражена в еквіваленті іноземної валюти, згідно п. 2.2., є незмінною на весь період дії цього договору.
У разі, коли на момент проведення розрахунків курс НБУ буде меншим за відповідний курс НБУ, використаний на момент оформлення цього договору, покупець проводить оплату отриманого товару, виходячи із курсу НБУ, зазначеного в п. 2.2 цього договору.
Така зміна ціни не передбачає внесення змін до даного договору. Остаточна ціна та кількість товару за договором, обумовлені в п. 1.2. договору, зазначаються у рахунках-фактурах та/або видаткових накладних, які є невід'ємною частиною договору.
Умови оплати, визначені 3 розділом договору, відповідно до якого оплата за товар здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів у національній валюті України - гривні, у безготівковій формі на банківський рахунок постачальника, на умовах, вказаних в розділі 2 договору, відповідно до рахунку-фактури, що надається постачальником (п. 3.1 договору).
Відповідно до п. 3.2., 3.3. договору, рахунок-фактура дійсний протягом трьох днів, якщо інше не передбачено в самому рахунку-фактурі. Рахунок-фактура може передаватися факсом чи електронною поштою, з наступним направленням оригіналу на адресу покупця; днем оплати вважається день зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, що підтверджується випискою з рахунку.
За умовами п. 3.4. договору, покупець, при перерахуванні коштів за товар у платіжному дорученні в графі "Призначення платежу" зобов'язаний зазначити, згідно якого договору та, в разі необхідності, за який саме товар перераховано даний платіж.
Пунктом 3.5. договору передбачено, що за згодою сторін може використовуватися інша форма та спосіб розрахунків, у тому числі шляхом зарахування зустрічних вимог або поставкою сільськогосподарської продукції, а також в іншій спосіб, не заборонений законом.
Відповідно до п. 3.6. договору, оплата товару здійснюється протягом трьох робочих днів з моменту здійснення поставки.
Перехід права власності на товар та всіх ризиків, пов'язаних з цим товаром відбувається в момент передачі товару, що підтверджується видатковою накладною продавця або актом приймання - передачі товару та підписанням їх з боку покупця. Датою передачі є дата оформлення видаткової накладної або акту приймання-передачі товару. Приймання товару по кількості та якості проводиться покупцем в момент його отримання від постачальника. Покупець зобов'язаний перевірити кількість та якість товару, а також відсутність ознак зовнішнього пошкодження або псування товару і у випадку їх виявлення негайно, до закінчення приймання товару письмово про це заявити постачальнику. При відсутності такої заяви товар вважається прийнятим покупцем по кількості та якості (п. 4.1 договору).
Згідно п. 4.2. договору, повернення товару, прийнятого покупцем у відповідності до п. 4.1. цього договору, не допускається.
Пунктом 9.1. договору сторони погодили, що в разі прострочення виконання грошових зобов'язань за цим договором покупець замість 3 % річних, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного Кодексу України, зобов'язується сплатити постачальнику 48 % річних від простроченої суми за весь час її прострочення.
У разі прострочення оплати товару відповідно до п. 3.6. цього договору покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 300 % від вартості всього неоплаченого товару, крім того покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікових ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу (п. 9.2. договору).
Відповідно до п. 9.6. договору сторони встановили, що згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань за цим договором здійснюється протягом трьох років.
На виконання умов договору позивачем, як постачальником, 06.04.2018 року було поставлено відповідачу, як покупцю, товар - гібридне насіння соняшнику 8-1 Арциз у кількості 6,876 тон, ціна (без ПДВ) грн. - 125 000,00 грн., сума (без ПДВ) грн. - 859 500,00 грн., ПДВ - 171 900,00 грн., разом з ПДВ - 1 031 400,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 2 від 06.04.2018 року.
Цього ж дня постачальником виставлено відповідачу рахунок-фактуру № 14 від 06.04.2018 року на суму 1 031 400,00 грн. Вказаний рахунок отримано відповідачем, про що свідчить печатка відповідача на відповідному рахунку.
Але відповідачем, на виконання умов п. 3.6 договору, оплату товару, отриманого 06.04.2018 року на розрахунковий рахунок позивача, вказаний у рахунку-фактурі № 14 від 06.04.2018 року та на розрахункові рахунки позивача у банківських установах, визначених у договорі станом на момент звернення позивача до суду, не здійснено, що підтверджується виписками з банківської установи та бухгалтерською довідкою.
Вказана обставина стала підставою для звернення позивача до господарського суду з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки №06/04/18-П від 06.04.2018 року в сумі 5 454 099,71 грн., з яких: 1 031 400,00 грн. - основний борг, 767 700,69 грн. - 48 % річних від простроченої суми за весь час її прострочення, 3 094 200,00 грн. - штраф у розмірі 300 % від вартості всього неоплаченого товару, 560 799,02 грн. - пеня.
В процесі розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем було сплачено позивачеві 1 031 400,00 грн. - основного боргу та суму судового збору, а відповідач відмовився від частини позовних вимог, крім вимог про стягнення 767 700,69 грн. - 48 % річних від простроченої суми.
Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.
Скаржником рішення суду першої інстанції фактично оскаржується лише в частині стягнення 767 700,69 грн. - 48 % річних, з огляду на що рішення суду переглядається в апеляційному порядку лише в межах зазначених доводів та вимог, а обставини правомірності закриття судом провадження щодо іншої частини позовних вимог колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду не перевіряються.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).
Статтею 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) в обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу (ст. 663 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст. 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Частина 1 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлює, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
При цьому, обов'язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи ст. 692 Цивільного кодексу України) виникає з моменту його прийняття.
Так, судом першої інстанції було встановлено та сторонами по справі не заперечується, що на виконання умов укладеного між сторонами договору поставки від 06.04.2018 року № 06/04/18-П, Державне підприємство “Дослідне господарство “Реконструкція” Селекційно-генетичного інституту-Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення”, с. Лепетиха Березнегуватського району Миколаївської області поставило Державному підприємству “Племрепродуктор “Степове”, с. Степове Миколаївського району Миколаївської області товар - гібридне насіння соняшнику 8-1 Арциз у кількості 6,876 тон, ціна (без ПДВ) грн. - 125 000,00 грн., сума (без ПДВ) грн. - 859 500,00 грн., ПДВ - 171900,00 грн., разом з ПДВ - 1 031 400,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 2 від 06.04.2018 року, при цьому Державне підприємство “Племрепродуктор “Степове”, с. Степове Миколаївського району Миколаївської області на виконання умов п. 3.6 договору оплату товару, отриманого 06.04.2018 року, на розрахунковий рахунок позивача, вказаний у рахунку-фактурі № 14 від 06.04.2018 року та на розрахункові рахунки позивача у банківських установах, визначених у договорі, станом на момент звернення позивача до суду здійснено не було.
В зв'язку з несплатою вартості отриманого товару позивачем було нараховано до стягнення з відповідача, окрім іншого, 48 % річних, стягнення яких судом першої інстанції фактично оскаржується відповідачем.
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Так, умовами п. 9.1. укладеного договору сторони в добровільному порядку, без заперечень та зауважень погодили, що в разі прострочення виконання грошових зобов'язань за цим договором покупець замість 3% річних, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного Кодексу України, зобов'язується сплатити постачальнику 48 % річних від простроченої суми за весь час її прострочення.
Судовою колегією було перевірено здійснені позивачем та судом першої розрахунки заявлених до стягнення 48 % річних, за результатами чого суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції, щодо того, що 48 % річних за прострочення оплати за договором від 06.04.2018 року № 06/04/18-П, враховуючи визначений договором кінцевий строк оплати, який позивачем визначено вірно, та самостійно обраний позивачем кінцевий строк нарахувань, складає 767 700,69 грн., з урахуванням чого судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача вищевказаної суми.
Що стосується доводів апеляційної скарги стосовно того, що з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, з урахуванням майнового стану відповідача, добровільного повного виконання ним обов'язків за договором, об'єктивної неможливості виконати обов'язки за договором, а також i з урахуванням того, що були встановлені в договорі 48 % річних замість 3 %, суд першої інстанції мав би зменшити розмір процентів річних за користування грошовими коштами, судова колегія зазначає таке.
Відповідно до ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених ст. 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Так, главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
Відповідно до ч. 2 ст. 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (ч. 3 ст. 216 Господарського кодексу України).
Згідно з ч. 1, 2 ст. 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
При цьому, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Проценти, передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України, за своєю природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів. Тобто такі проценти є гарантією для кредитора у вигляді настання певних негативних правових наслідків для боржника через неналежне виконання ним узятих за договором зобов'язань.
Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов'язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі №902/417/18 дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Тобто фактично, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що за певних умов та з урахуванням конкретних обставин справи, за аналогією ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, суд може зменшити розмір заявлених до стягнення відсотків річних.
Проте, судова колегія зауважує, що за загальним правилом чинного процесуального законодавства таке зменшення відбувається тільки за клопотанням заінтересованої сторони, яке повинно бути заявлене у строки, передбачені законом або судом, при цьому, суд має взяти до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу,та вказані обставини мають бути доведені заінтересованою стороною. Суд не наділений в даному випадку повноваженнями за своєю ініціативою вирішувати таке питання, оскільки буде порушено принцип диспозитивності та балансу інтересів сторін у справі.
Разом з тим, в даному випадку, як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи в суді першої інстанції скаржником відповідне клопотання взагалі не заявлялось, що унеможливлює зменшення розміру заявлених до стягнення відсотків річних в даному випадку наразі судом апеляційної інстанції.
Про неможливість вирішення такого питання під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції свідчить також і те, що обставини наявності підстав для зменшення заявлених позивачем до стягнення сум пені та відсотків річних встановлюються на підставі відповідних доказів, якими заявник такого клопотання підтверджує наявність обставин, на яких воно ґрунтується, як-то майновий стан заявника, ступінь виконання зобов'язань тощо. При цьому, судова колегія зауважує, що скаржником такі докази надані лише суду апеляційної інстанції разом з апеляційною скаргою, з огляду на що такі докази не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції, виходячи з приписів чинного процесуального законодавства. Так, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. В ст. 258 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції. Разом з тим в апеляційній скарзі скаржник не просить суд долучити до справи вказані докази, як і не обґрунтовує неможливість їх подання до суду першої інстанції.
Крім того, судова колегія наголошує, що ст. 6 і 627 Цивільного кодексу України передбачено свободу договору, що полягає в тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Необхідно зазначити, що свобода договору передбачає не лише право сторін вільно виявляти волю на вступ у договірні відносини, але включає також можливість визначати зміст договору, у тому числі і визначати способи забезпечення договірних зобов'язань та гарантії прав сторін. Саме така свобода обмежується рамками чинних нормативних актів, звичаїв ділового обороту, а дії сторін повинні відповідати вимогам розумності, добросовісності та справедливості.
Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.
А саме, ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України зазначено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: - вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; - примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; - типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; - договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Тобто Господарський кодекс України також передбачає широку свободу сторін при укладенні господарських договорів, з урахуванням того, що суб'єкти господарювання є рівними за своїм правовим статусом.
Тобто, сторони в добровільному порядку, підписавши вказаний договір з урахуванням принципу свободи договору, погодили відповідний відсоток річних, а тому і підстави для відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині, враховуючи викладене вище, відсутні.
За таких обставин, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача суми пені та 48 % річних у заявленому розмірі, при цьому доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є такими, що спростовуються наявними матеріалами справи, з огляду на що судова колегія вважає, що апеляційна скарга Державного підприємства “Племрепродуктор “Степове”, с. Степове Миколаївського району Миколаївської області не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.10.2020 року у справі № 915/2222/19 в оскаржуваній частині відповідає обставинам справи та вимогам закону, з огляду на що достатніх правових підстав для його скасування з мотивів, зазначених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Апеляційну скаргу Державного підприємства “Племрепродуктор “Степове”, с.Степове Миколаївського району Миколаївської області на рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.10.2020 року у справі № 915/2222/19 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.10.2020 року у справі № 915/2222/19 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодекс України.
Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 08.02.2021 року.
Повний текст постанови складено 09 лютого 2021 року.
Головуючий суддя Г.І. Діброва
Судді Н.М. Принцевська
А.І. Ярош