Справа № 531/510/20 Номер провадження 22-ц/814/108/21Головуючий у 1-й інстанції Попов М. С. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І.
08 лютого 2021 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя Пилипчук Л.І.,
судді Абрамов П.С., Бондаревська С.М.,
секретар Зеленська О.І.,
за участю відповідача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна»
на рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 16 жовтня 2020 року, постановлене суддею Поповим М.С.,
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» до ОСОБА_1 про визнання права власності на посів та майбутній урожай,
10.04.2020 ТОВ «Україна» звернулося в суд із указаним позовом, у якому просило визнати за товариством право власності на посіви (всходи) та врожай озимої пшениці 2020 року, що зростають на земельній ділянці, кадастровий номер: 5321610100:00:002:0123, площею 8,8999 га, яка розташована на території Карлівської міської ради Карлівського району Полтавської області та належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 16.03.2015 між ОСОБА_1 (орендодавець) та ТОВ «Україна» (орендар) укладено договір оренди вказаної земельної ділянки строком дії на п'ять років, який набирає чинності після підписання сторонами і його державної реєстрації (23.03.2015) та спливає 23.03.2020.
У вересні 2019 року, тобто в межах строку дії договору оренди землі, маючи попередні домовленості з орендодавцем щодо подальшого продовження оренди, ТОВ «Україна» здійснило посів озимої пшениці на орендованій земельній ділянці.
Орендар, знаючи, що на його земельній ділянці здійснено посіви, направив ТОВ «Україна» лист про бажання розірвати договір та намір самостійно використовувати земельну ділянку, а тому ТОВ «Україна»на підставі ст.95 ЗК України, ст.392 ЦК України просить відновити порушене право, визнавши за товариством право власності на посів та майбутній урожай.
Рішенням Карлівського районного суду Полтавської області від 16.10.2020 у задоволенні позовних вимог ТОВ «Україна» до ОСОБА_1 про визнання права власності на посів та майбутній урожай - відмовлено.
Заходи забезпечення позову, встановлені ухвалою Карлівського районного суду Полтавської області від 13.04.2020 - скасовано.
Рішення вмотивовано тим, що позивач не надав доказів попередньої домовленості з відповідачем про погодження здійснення ним посівів на спірній земельній ділянці.
ТОВ «Україна» оскаржило указане рішення в апеляційному порядку. Посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, з підстав, викладених у позовній заяві, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов.
Доводить, що жодна норма чинного законодавства та положення договору оренди землі не вимагають погодження з орендодавцем засіву земельної ділянки в межах строку дії договору оренди. При цьому, в даному спорі відповідачем було надано дозвіл на вирощення та збір урожаю озимої пшениці 2020 року, але ним заперечується визнання право власності на нього за ТОВ «Україна».
Зазначає, що під час здійснення посівних робіт між сторонами велися перемовини щодо продовження дії договору оренди землі від 16.03.2015, але відповідач відмовився від поновлення терміну дії договору.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення районного суду - без змін.
Вважає відсутнім предмет апеляційного перегляду, оскільки у справі не має доказів, що відповідач заперечує право власності на урожай озимої пшениці за 2020 рік.
Заперечує, що між сторонами велися перемовини щодо продовження строку оренди земельної ділянки, оскільки перша пропозиція щодо його продовження надійшла відповідачу 14.01.2021 разом із додатковою угодою від 08.01.2021, а також заявою про намір поновити договір оренди землі від 26.11.2019 вих. №159. Після чого відповідач направив товариству лист про повернення земельної ділянки з підстав закінчення договору оренди землі.
Доводить, що довідка про суму витраченого посівного матеріалу та мінеральних добрив від 10.04.2020 не є належним та допустимим доказом.
У суді апеляційної інстанції відповідач проти апеляційної скарги заперечила. По суті спору пояснила, що не заперечує, щоб позивач зібрав урожай озимої пшениці, що він і зробив, натомість, продовжує використовувати її земельну ділянку за відсутності договору та не повертає їй.
Позивач, в особі представника - адвоката Жолонки О.В., будучи належним чином повідомленим про час та місце судового розгляду, в судове засідання не з'явився, про поважність причин неявки апеляційний суд не повідомивши, що з огляду на положення ч.2 ст.372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи за його відсутності.
Заслухавши доповідь судді, пояснення відповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції установлено та не оспорюється сторонами, що 16.03.2015 між орендодавцем ОСОБА_1 та орендарем Товариство з обмеженою відповідальністю «Україна» укладено договір оренди землі, предметом якого є земельна ділянка, кадастровий номер: 5321610100:00:002:0123, площею 8,8999 га, строком дії 5 років. Цей договір набуває чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (п.44 договору оренди). Передача земельної ділянки відбулася згідно акту від 16.03.2015./а.с. 4-6,7/ Договір оренди землі зареєстровано 18.03.2015, згідно відомостей із державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права./а.с.11-12/
Згідно довідки від 10.04.2020, складеної головним економістом ТОВ «Україна», на мінеральні добрива, насіння та виконання сільськогосподарських робіт по полю 3/1 на площі 8,8999 га, що знаходиться у користуванні ТОВ «Україна» Карлівського району Полтавської області, витрачено 144 464,61 грн./а.с.16/
09.01.2020 ОСОБА_1 на адресу ТОВ «Україна» надіслано лист з проханням повернути земельну ділянку в належному стані після закінчення строку оренди. Також повідомляє, що продовжувати дію договору або укладати новий договір оренди стосовно земельної ділянки з кадастровим номером: 5321610100:00:002:0123 із ТОВ «Україна» - не планує./а.с.44/
26.11.2019 ТОВ «Україна» на адресу ОСОБА_1 надіслано заяву про намір поновити договір оренди землі №159. Додатком до такої заяви є додаткова угода про поновлення договору оренди./а.с.13,14/
22.04.2020 ОСОБА_1 надіслано на адресу ТОВ «Україна» лист, в якому повідомляє, що дія договору оренди земельної ділянки від 16.03.2015, кадастровий номер: 5321610100:00:002:0123, припинилася 23.03.2020 відповідно до строку, на який його було укладено. Оскільки ТОВ «Україна» продовжує користуватися належною їй земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки від 16.03.2015, кадастровий номер: 5321610100:00:002:0123, вона, ОСОБА_1 , як власник даної земельної ділянки, повідомляє товариство, що заперечує проти поновлення договору оренди землі від 16.03.2015, кадастровий номер: 5321610100:00:002:0123.
У зв'язку із тим, що товариство у 2019 році, в момент дії договору, здійснило посів озимої пшениці, просить ТОВ «Україна», після збору урожаю озимої пшениці 2020 року підготувати акт здачі-приймання земельної ділянки, кадастровий номер: 5321610100:00:002:0123, та виплатити орендну плату за термін використання даної земельної ділянки в 2020 році, а саме: 1) за використання земельної ділянки до 23.03.2020 - грошові кошти в розмірі, зазначеному в договорі оренди землі від 16.03.2015; 2) за використання земельної ділянки після 23.03.2020 - грошові кошти в розмірі середньомісячної орендної плати земельних ділянок в Карлівському районі, Полтавської області. З підстав запровадження карантину з протидії поширенню коронавірусної інфекції COVID-19 від 12.03.2020, не мала фізичної можливості раніше направити листа такого змісту./а.с.43/
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, районний суд виходив із того, що позивачем не надано доказів попередньої домовленості з орендодавцем про погодження здійснення ним посівів на спірній земельній ділянці. Посіви позивачем зроблено у 2019 році, хоча було відомо, що час збору врожаю припадатиме на період за межами дії Договору оренди земельної ділянки.
Апеляційний суд не погоджується із висновками районного суду, враховуючи наступне.
Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Реалізація такого права згідно роз'яснень, викладених у п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16.04.2004 №7, має здійснюватися згідно із ч.3 ст.152 ЗК України, шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів (ст.16 ЦК України).
За приписами ст.16 ЦК України, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
З аналізу наведених норм права убачається, що під час розгляду справи позивач повинен довести, а суд встановити факти або обставини, які б свідчили про порушення індивідуально виражених прав чи інтересів позивача.
Так, у даному випадку позивач звернувся із позовною заявою про визнання права власності на посів та майбутній урожай озимої пшениці у 2020 році на орендованій у відповідача земельній ділянці згідно договору оренди, строк дії якого закінчується 23.03.2020, оскільки відповідач відмовив у продовженні оренди на новий строк.
Звертаючись із позовом, позивач, як на підставу набуття права власності на посів та майбутній урожай озимої пшениці у 2020 році, вказав на добросовісність своїх дій, оскільки посів озимої пшениці здійснено у межах строку дії договору оренди землі, ним понесені витрати на мінеральні добрива, насіння та виконання сільськогосподарських робіт по полю до того, як відповідач повідомив про небажання продовжувати оренду на новий строк.
Особливості виникнення права власності на посіви та насадження визначені Земельним та Цивільним кодексами України і пов'язуються з правомірним користуванням земельною ділянкою.
Так, відповідно до ст.775 ЦК України, наймачеві належить право власності на плоди, продукцію, доходи, одержані ним у результаті користування річчю, переданою у найм.
Згідно з п.б ч.1 ст.95 ЗК України, землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію.
З огляду на положення ст.179, ч.2 ст.184, ст.331 ЦК України, в контексті п.11 ч.1 ст.1 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні», колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у класифікації об'єктів права власності посіви та врожай є речами, а по відношенню до земельної ділянки вони є плодами.
Отже, виникнення права власності на плоди, продукцію, доходи, одержані в результаті користування річчю пов'язується із користуванням річчю, а на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур - із користуванням земельною ділянкою. Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.05.2018 року у справі №911/1779/17.
З аналізу наведених приписів чинного законодавства України випливає, що право власності на врожай має лише особа, яка за достатніх правових підстав використовує певну земельну ділянку, чи то на умовах оренди, або постійного користування, або за на явності інших, визначених цивільним законодавством, речових прав на землю.
Оскільки позивач мав належний статус орендаря щодо спірної земельної ділянки, йому належить речове право на засіяну ним земельну ділянку, тобто на посіви. Враховуючи, що товариство орендувало спірну земельну ділянку упродовж п'яти років і обґрунтовано передбачало продовження орендних відносин та здійснило посів озимої пшениці на земельній ділянці відповідача до повідомлення останнього про небажання продовжувати орендні відносини, що ним не спростовано, а період зрощення посіву озимої пшениці до зібрання врожаю є тривалим, тому апеляційний суд приходить до висновку що позивач набув право власності як на посіви, так і на урожай від цих посівів.
При цьому колегія суддів також враховує, що орендар діяв добросовісно, зазнав витрат на підготовку ґрунту, внесення добрив, посівний матеріал.
З огляду на фактичні обставини справи та норми права, якими вони регламентовані, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, які підлягають задоволенню.
Висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не надано доказів попередньої домовленості з орендодавцем про погодження здійснення ним посівів на спірній земельній ділянці є помилковим, оскільки орендар завчасно до закінчення строку договору пропонував орендодавцю продовжити орендні відносини, надавав на погодження проект додаткової угоди до договору оренди землі, який орендодавець залишив без розгляду.
При цьому апеляційний суд також враховує той факт, що відповідач не заперечує за позивачем право власності на урожай озимої пшениці за 2020 рік, що відповідно до ч.1 ст.82 ЦПК України не підлягає доказуванню.
Отже, враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції, висновки якого не відповідають встановленим обставинам та викладеним нормам матеріального і процесуального права, з постановленням нового рішення про задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376 ч.1 п.3,4, ст.ст.381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» - задовольнити.
Рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 16 жовтня 2020 року - скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Визнати право власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Україна» на посіви та врожай озимої пшениці 2020 року, що зростають на земельній ділянці, кадастровий номер 5321610100:00:002:0123, площею 8,8999 га, що розташований на території Карлівської міської ради Карлівського району Полтавської області, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 08.02.2021.
Головуючий суддя Л.І. Пилипчук
Судді П.С. Абрамов
С.М. Бондаревська