вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493
Іменем України
22.04.10Справа №2а-2603/10/2/0170
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Яковлєва С.В. , при секретарі Дрягіні В.П.
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Заступника прокурора м.Ялта діючого в інтересах держави в особі Інспекції Державного Архітектурно-будівельного контролю в АРК, Ялтинської міської ради
до Виконавчого комітету Ялтинської міської ради треті особи ОСОБА_1
Комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації м.Ялта»
про визнання недійсним рішення від 23.10.08 № 2329
за участю представників:
від позивачів - не з'явились
від відповідача - Нізамутдінов М.І. - пред-к, дов. №02.10-05/1403 від 28.12.2009 р. не від третіх осіб - 1) Старинщук А.П. - пред-к, дов. №6 від 12.01.2010 р.
2) не з'явився .
Суть спору: Заступник прокурора м.Ялта, діючий в інтересах держави в особі Інспекції Державного Архітектурно-будівельного контролю в АРК (далі ІДАБК), Ялтинської міської ради (далі Рада), звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом, в якому просив визнати недійсним рішення Виконавчого комітету Ялтинської міської ради (далі відповідач) № 2329 від 23.10.2008 р. Вимоги мотивовані тим, що в порушення порядку, встановленому чинним законодавством, вказаним рішенням ОСОБА_1 (далі третя особа) наданий дозвіл на реєстрацію торговельного павільйону, який збудований самовільно.
У судовому засіданні, яке відбулось 30.03.2010 р. , представник прокурора наполягав на задоволені позовних вимог з підстав, визначених у позові.
До суду 29.03.2010 р. надійшла заява ради (вих. № 02.10-07/265 від 26.03.2010 р.) про залишення позовної заяви без розгляду з причин не підтримання вимог прокурора.
Відповідач 29.03.2010 р. надіслав до суду заперечення на позов (вих. № 02.10-07/267 від 26.03.2010 р.), в яких зазначив, що відсутні підстави для задоволення позову, ним заявлено, що порушений строк звернення до осуду, в наслідок чого згідно зі ст.100 КАС України у задоволені позовних вимог має бути відмовлено.
ІДАБК надіслала до суду 19.04.2010 р. клопотання ( б/н від 15.04.2010 р.), в якому просила розглянути справу без участі її представника на підставі залучених до неї документів.
У судове засіданні 22.04.2010 р., про день та час проведення якого були сповіщені всі учасники процесу, з'явились представники відповідача та третьої особи, вони вважали , що позовні вимоги не підлягають задоволенню, перший наполягав на застосуванні згідно зі ст.100 КАС України наслідків пропуску строків звернення до суду.
Суд, вислухавши думки представників учасників процесу, яки з'явились у судове засідання, приймаючи до уваги відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, керуючись ст. 128 КАС України, ухвалив продовжити розгляд справи на підставі залучених до неї документів.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши представників учасників процесу, суд
Відповідачем 23.10. 2008 р. було прийнято рішення № 2329, згідно з яким було затверджено рішення, прийняте Міжвідомчою комісією при Виконавчому комітеті Ялтинської міської ради по реєстрації третій особі торгівельного павільйону площею 12 кв.м., відкрита тераса площею 3,8 кв.м. (далі об'єкт), Комунальному підприємству «Бюро технічної інвентаризації м.Ялта» (далі БТІ) було доручено оформити свідоцтво про право власності на об'єкт.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органу владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинен він дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта., встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Ст.19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підстава, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Ст. 140 Конституції України визначає, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - мешканців села, селища, міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в рамках Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою у порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради і їх органи.
Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території (ст. 144 Конституції України).
Порядок обрання органів місцевого самоврядування, їх функціонування та повноваження передбачено в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Згідно зі ст.1 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.
Відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, які представляють відповідні територіальні громади і здійснюють від їх імені та у їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, іншими законами (ст. 10 Закону). Відповідно до ч.3 ст. 10 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.
Відповідно до ч.1 ст.11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.
Ст. 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлює, що сільські, селищні, міські, районні в місті, районні, обласні ради проводять свою роботу сесійно. Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні й інші акти у формі рішень, що доводяться до відома населення.
Так, відповідно до п. “б”ч.1 ст. 31 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження щодо прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів у порядку, встановленому законодавством.
Згідно з ч.3 ст.51 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” виконавчий комітет ради утворюється у складі відповідно сільського, селищного, міського голови, районної у місті ради - голови відповідної ради, заступника (заступників) сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті ради, керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету, а також керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, інших осіб.
Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (ст. 59 Закону).
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.
Матеріали справи свідчать про те, що відповідачем 26.04.2002 р. було прийнято рішення №121(1) «Про склад та роботу міжвідомчої комісії виконкому Ялтинської міської ради» , згідно з яким були затверджені склад і положення про міжвідомчу комісію при виконавчому комітеті Ялтинської міської ради.
У п. 2 Положення про міжвідомчу комісію при виконавчому комітеті Ялтинської міської ради зазначено, що до компетенції міжвідомчої комісії, зокрема, входять проведення обстежень об'єктів в натурі, внесення пропозицій міському виконавчому комітету щодо надання дозволу на реєстрацію закінченого будівництвом об'єкта.
Суд зазначає, що міжвідомча комісія має право вносити пропозиції виконавчому комітету щодо питань, пов'язаних з реєстрацією закінчених будівництвом об'єктів для їх подальшого затвердження виконавчим комітетом на підставі повноважень, наданих ст. 31 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”. Також, до компетенції міжвідомчої комісії також входять питання щодо реєстрації самовільних забудов.
Під час розгляду справи було встановлено, що рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради №121 (1) від 26.04.02р., не визнано таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства України, у встановленому законом порядку скасовано повністю або в будь-якій частині. Відповідач зазначив, що ухвалою Господарського суду АР Крим від 01.02.2007р. у справі №2-13/918-2007А., залишеного без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.04.07р., прокурору м. Ялта, що діє на користь держави в особі Міністерства будівельної політики, архітектури і житлово-комунального господарства АР Крим, вже відмовлено в задоволенні позовних вимог до Ялтинської міської ради, виконавчому комітету Ялтинської міської ради про визнання частково незаконним Положення про міжвідомчу комісію при виконкомі Ялтинської міської ради. А саме визнання незаконним, п. 2 цього Положення.
Згідно ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, яка вступила в законну силу, не доказуються при розгляді інших справ, в яких беруть участь ті ж особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.
Таким чином, законність повноважень міжвідомчої комісії встановлених в п. 2 Положення про міжвідомчу комісію при виконавчому комітеті Ялтинської міської ради, встановлено судовим рішенням, яке вступило в законну силу і не підлягає додатковому доведенню.
Матеріали справи свідчать про те, що рішенням відповідача №1853 від 17.11.2006 р. затверджена дислокація об'єктів виносної торгівлі та надання послуг строком до 31.12.2011 р. На підставі вказаного рішення третя особа встановила торгівельний павільйон за адресою: м.Ялта. вул. Пушкінська, торгівельний ряд «Пушкінський бульвар», на якій 31.07.2008 р. управлінням головного архітектора м.Ялта виданий відповідний паспорт. Рішенням відповідача № 2348 від 08.11.2007р. затверджений комплексний проект реконструкції існуючих павільйонів (торгівельний ряд «Пушкінський бульвар») по вул. Пушкінській, до складу якого також входить павільйон третьої особи. На підставі рішення відповідача №1762 від 14.08.2008 р. третій особі надано дозвіл на виконання проектно-дослідницьких робіт по реконструкції існуючого павільйону у приміщенні площею 12 кв.м. та відкритою терасою площею 3.8 кв.м. Згідно з проектом павільйон був реконструйований в об'єкт.
Після завершення реконструкції об'єкт був вивчений міжвідомчою комісією, документи були надіслані на адресу відповідача, який рішенням № 2329 від 23.10.2008 р. затвердив її рішення, доручив БТІ оформити третій особі свідоцтво про право власності на нього.
Вивчивши зазначені документи, приймаючи до уваги, що третя особа здійснювала реконструкції павільйону на виконання рішень органів місцевого самоврядування, суд вважає , що прокурор помилково зазначає, що об'єкт є самовільною забудовою в розумінні ст.376 ГК України.
Відповідно до ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будова, споруда, інше майно вважаються самовільним будівництвом, якщо вони зведені або будуються на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети або без належного дозволу або належно затвердженого проекту або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Суд вважає що норма ст.376 ЦК України в частині встановлення факту здійснення третьою особою самовільного будівництва не може бути застосовна в даних правовідносинах, оскільки першій були вчинені дій по реконструкції павільйону з додержанням вимог чинного законодавства. Надані третьою особою документи свідчать про те, що реконструкція павільйону відбувалась з гідно з затвердженим проектом, з дотриманням всіх вимог чинного законодавства, що в подальшому було встановлено міжвідомчою комісією виконкому Ялтинської міської ради. Також суд вважає необхідним визначити наступне, згідно з п.5 ч.1 ст. 14 Закону України “Про основи містобудування”, ст.1 ч. “б”ст.31 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, до компетенції виконавчих органів ради відноситься проведення робіт з прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів у порядку, встановленому законодавством.
Суд зазначає, що посилання прокурора на те, що порядок прийняття в експлуатацію самовільно збудованих приміщень регулюється нормами Закону України "Про планування і забудову територій" є помилковими.
Відповідно до ст.30-1 Закону України "Про планування і забудову територій" (в редакції Закону України від 16.09.2008 р. N 509-VI, що набрав чинності з 15 жовтня 2009 року) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів здійснюється на підставі сертифіката відповідності, який видається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю.
Також суд вважає необхідним зазначити, що згідно з п.5 ч.1 ст. 14 Закону України “Про основи містобудування”, ст.1 ч. “б”ст.31 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” до компетенції виконавчих органів ради відноситься проведення робіт з прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів у порядку, встановленому законодавством.
На момент винесення відповідачем спірного рішення прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів здійснювалось згідно з Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 р. N 1243 (яка втратила чинність з 01.01.2009 р.), у той час норми цих законодавчих актів не можуть бути взяті до уваги оскільки, визначають процедуру ухвалення в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, але не впливають на права місцевих рад на ухвалення рішень щодо реєстрації прав власності на нерухоме майно надані Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні” і Законом України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно і їх обмежень”.
Ст.71 КАС України передбачає обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення/
В ході розгляду справи, відповідач надав достатніх доказів правомірності своєї діяльності, довів, що діяв правомірно, тобто на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З огляду на викладене, приймаючи до уваги встановлені судом факти та відповідні їм правовідносини, оцінюючи наведені сторонами докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог прокурора , а тому у задоволені зазначеного позову необхідно відмовити.
Ст. 99 КАС України встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначені у ст.100 КАС України , згідно з якою пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Відповідач та третя особа наполягали на застосуванні наслідків пропуску строків звернення до адміністративного суду, посилаючись на те, що рішення відповідача № 2329 від 23.10.2008 р. було відомо прокурору та позивачам .
Під час розгляду справи ані прокурором, ані позивачем не надано доказів існування поважних причин для поновлення строку для звернення до суду. За таких обставин, приймаючи до уваги клопотання відповідача та третьої особи про застосування згідно зі ст.100 КАС України наслідків пропущення позивачем строків звернення з позовом, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню також з причин пропуску термін звернення з позовом.
Під час судового засідання, яке відбулось 22.04.2010 р. були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАСУ постанову складено 29.04.2010 р.
Керуючись ст.ст. 160-163 КАС України, суд
Відмовити у задоволенні позовних вимог.
У разі неподання заяви про апеляційне оскарження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення в повному обсязі.
Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то постанова набирає законної сили через 10 днів з дня отримання особою копії постанови, у разі неподання нею заяви про апеляційне оскарження.
Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження, апеляційна скарга не подана, постанова вступає в законну силу через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова може бути оскаржена в порядку і строки передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Яковлєв С.В.