27 січня 2021 рокуЛьвівСправа № 140/6343/20 пров. № А/857/14414/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Матковської З.М.,
суддів: Бруновської Н.В., Макарика В.Я.,
при секретарі судового засідання: Герман О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Поліської митниці Держмитслужби на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 15 липня 2020 року у справі №140/6343/20 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецкомунтех» до Поліської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товару (головуючий суддя першої інстанції - Калинюк Ж.В., час ухвалення - 15.44 год., місце ухвалення - м. Луцьк, дата складання повного тексту - 24.07.2020р.),-
Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецкомунтех» (далі-ТзОВ «Спецкомунтех»; позивач) звернулося з позовом до Поліської митниці Держмитслужби (далі - Поліська митниця; митниця; відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення від 04 лютого 2020 року №UA204000/2020/000036/2 про коригування митної вартості товарів.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що здійснюючи зовнішньоекономічну діяльність на умовах договору купівлі-продажу від 20 січня 2020 року №5/1-2020, згідно зі специфікацією до договору від 20 січня 2020 року №1 та відповідно до рахунка-фактури від 20 січня 2020 року №1/01/2020 придбав у компанії постачальника Limited Liability Company «CL Investments» Sp. z о.о. (місто Люблін, Республіка Польща) партію одягу в асортименті (всього 379 товарних позицій) загальною вартістю 9891,72 євро (або 270294,38 грн). Під час декларування товару в режимі імпорту митну вартість декларантом визначено за основним методом - ціною договору. Крім ціни товару, яка була фактично сплачена на момент декларування, інші витрати за умовами договору товариством понесені не були. Разом із митною декларацією від 30 січня 2020 року №UA204120/2020/008554 для підтвердження заявленої митної вартості і обраного методу її визначення декларантом подані наявні документи за переліком, який визначений частиною другою статті 53 Митного кодексу України (далі - МК України). Проте електронним повідомленням відповідач проінформував декларанта, що подані документи містять розбіжності та запропонував надати додаткові документи. Додаткові документи у декларанта були відсутні та відповідач прийняв спірне рішення, за змістом якого останній самостійно визначив митну вартість за резервним методом щодо 349 товарних позицій із 379 заявлених. Позивач не погоджується із прийнятим рішенням та вважає, що воно має бути скасоване як протиправне. З цього приводу зазначив, що митниця безпідставно витребовувала у декларанта додаткові документи, завідомо знаючи про їх відсутність і неможливість виконання таких вимог, тим самим штучно створила умови і підстави для відмови у визнанні заявленої митної вартості, при тому що надані документи були достатніми для визначення митної вартості за основним методом та містили усі відомості, які мали вплив на її формування. В порушення вимог статей 55, 64 МК України рішення відповідача не містить належного обґрунтування визначеної митницею митної вартості, пояснення щодо коригування з урахуванням комерційних умов порівнюваних поставок.
На думку позивача, вимога в електронному повідомленні про надання додаткових документів та висновки у спірному рішенні про неможливість поширення на заявлену партію товару закупівельної фактури, яка лише пояснює розмір торгівельної націнки продавця, не узгоджується зі змістом частини другої статті 53 МК України, оскільки подання такого документу не є обов'язковим для підтвердження митної вартості, а комерційні умови придбання товару продавцем у свого постачальника не впливають на рівень митної вартості при імпорті цього товару в Україну. Так само не вказують на розбіжність у документах зазначення в одному випадку умов поставки DAP-Луцьк, а в іншому - DAP-кордон України, оскільки ці умови однаково передбачають, що у ціну товару уже включено витрати, пов'язані із транспортуванням, і такі витрати не додаються додатково до митної вартості. Специфікація до договору та рахунок-фактура містять усі відомості щодо найменування, характеристики (склад), кількість, вагу та ціну товару (предметів одягу) і декларант за усіма товарними позиціями у митній декларації відніс товар до нових речей, а вказівка у рахунку-фактурі на те, що одяг є стоковий не вказує на те, що товар був у вжитку. Не може бути підставою для відмови у визнанні митної вартості відсутність печатки та підпису покупця у специфікації, оскільки згоду на придбання визначеного у них товару позивач виразив шляхом прийняття до оплати рахунка-фактури. Різницю між статистичною вартістю в експортній декларації країни відправлення від 20 січня 2020 року №20PL301010E0040005 та митній декларації від 30 січня 2020 року №UA204120/2020/008554 позивач пояснює законодавством та курсом валют Республіки Польща та Національного банку України. Позивач звернув увагу, що відповідач, вказуючи на розбіжності у наведених документах, які є спільними на усю партію товару, тобто, 379 товарних позицій, по 30-ти із них визнав митну вартість, а щодо решти - прийняв рішення про коригування митної вартості.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 15 липня 2020 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення Поліської митниці Держмитслужби від 04 лютого 2020 року №UA204000/2020/000036/2 про коригування митної вартості товарів. Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецкомунтех» за рахунок бюджетних асигнувань Поліської митниці Держмитслужби судові витрати зі сплати судового збору у сумі 3014,95 грн.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що вважає рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим, оскільки судом першої інстанції при винесенні рішення порушено норми ст. 242 КАС України щодо повного з'ясування обставин, що мають значення для її вирішення. Рішення не базується на нормах матеріального права, винесене з порушенням норм процесуального права. Зокрема апелянт вказує на те, що при проведенні митного контролю правильності визначення декларантом митної вартості товарів, заявлених до митного оформлення за митною декларацією від 30 січня 2020 №UA204120/2020/008554, було встановлено розбіжності та неточності у поданих документах, а саме: закупівельна фактура від 20 січня 2020 року №33853 не містить відомостей про товар (найменування, кількість, вартість за одиницю, умови придбання); умови поставки, визначені договором (DAP - кордон України), відрізняються від фактичних (DAP - Луцьк); в специфікації від 20 січня 2020 року №1 до договору відсутні підпис та відтиск печатки покупця, не зазначено, в якому стані перебувають речі (нові, бувші у вжитку, стокові), в той час як в рахунку від 20 січня 2020 року №1/01/2020 зазначено, що одяг стоковий; статистична вартість в експортній митній декларації від 20 січня 2020 року №20PL301010E0040005 становить 42609,00 злотих (за курсом валюти Нацбанку України на день подання митної декларації до митного оформлення - 271853,94 грн), що перевищує заявлену декларантом митну вартість товарів в митній декларації №UA204120/2020/008554 - 270294,38 грн. Наведені розбіжності давали підстави для сумніву в правильності визначення декларантом митної вартості, зокрема, в частині включення витрат на транспортування. Додаткових документів декларант не надав, тому митну вартість було скориговано із застосуванням резервного методу визначення митної вартості відповідно до статті 64 Кодексу. З урахуванням наведеного просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Позивачем поданий відзив на апеляційну скаргу, суть якого зводиться до того, що рішення суду є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм процесуального права, при повному та всебічному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, доведеністю обставин, що мають значення для справи. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
В судовому засіданні апеляційного розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав з підстав наведених у скарзі, просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. У задоволенні заяви представника позивача про стягнення витрат на правничу допомогу просив відмовити.
Представник позивача проти апеляційної скарги відповідача заперечив, просив скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Одночасно просив стягнути з бюджетних асигнувань відповідача 2335 грн. за надану правничу допомогу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що 20 січня 2020 року між ТзОВ «Спецкомунтех» (покупець) та компанією Limited Liability Company мCL Investments Sp. z о.о. (місто Люблін, Республіка Польща; продавець) укладено договір №5/1-2020 купівлі-продажу одягу, найменування, характеристики та кількість якого обумовлено в специфікації №1 (додаток до договору). Загальна вартість договору становить 9891,72 євро; товар постачається на умовах DAP-кордон України згідно з правилами Інкотермс-2010; витрати на транспортування товару покладені на продавця; покупець здійснює повну передоплату шляхом перерахування коштів на рахунок продавця (пункти 11.1, 2.1, 3.3, 4.1, 4.2 договору).
30 січня 2020 року для митного оформлення в режимі імпорту придбаного за зовнішньоекономічним договором товару декларант ТзОВ «Спецкомунтех» подав електронну митну декларацію типу ІМ40ДЕ №№UA204120/2020/008554 щодо товару «одяг» (всього 379 товарних позицій) загальною фактурною вартістю 9871,72 євро (графа 22 митної декларації). Митна вартість визначена за основним методом - ціною договору (графа 43 митної декларації; основа для нарахування становить 270294,22 грн (або 9891,72 євро за курсом Національного банку України станом на дату подання митної декларації). Сторонами у справі не заперечується, що до митної декларації додано такі документи: договір купівлі-продажу від 20 січня 2020 року №5/1-2020; специфікацію від 20 січня 2020 року №1; рахунок-фактуру від 20 січня 2020 року №1/01/2020; платіжне доручення від 27 січня 2020 року №Р2001278759004; товарно-транспортну накладну (CMR) від 20 січня 2020 року №339470; закупівельну фактуру від 20 грудня 2019 року №33853 про вартість придбання продавцем реалізованого позивачу товару; експортну декларацію країни походження товару від 20 січня 2020 року №20PL301010E0040005. Електронні документи та паперові копії документів (їх витяги) наявні в матеріалах справи.
Здійснюючи митний контроль правильності визначення декларантом митної вартості товарів, заявлених до митного оформлення, в електронному повідомленні декларанту митницею запропоновано подати такі документи: виписку з бухгалтерської документації щодо формування відпускної ціни товарів на заявлених комерційних умовах поставки; висновки про вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями; транспортні документи, що підтверджують різницю у вартості транспортування; специфікацію від 20 січня 2020 року №1 до договору від 20 січня 2020 року №5/1-2020. При цьому митниця посилалася на наявність у неї інформації, яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості, заявленої декларантом, та обґрунтовувала вимогу про надання документів виявленням розбіжностей у поданих документах, зазначивши, що документ з найменуванням «закупівельна фактура» №33853 неможливо поширити на заявлену партію товару, оскільки він не містить відомостей про товар (найменування, кількість, вартість за одиницю, умови придбання); згідно з умовами договору купівлі-продажу від 20 січня 2020 року №5/1-2020 поставка товару здійснюється на умовах DAP-кордон України, проте до митного оформлення декларантом заявлено умови DAP-Луцьк та в жодному товарно-супровідному документі, які подані до митного оформлення декларантом, не зазначене місце виконання продавцем своїх зобов'язань щодо доставки товару; в специфікації від 20 січня 2020 року №1 до договору відсутні підпис та відтиск печатки покупця, не зазначено, в якому стані перебувають речі - нові, бувші у вжитку, стокові, хоча в рахунку від 20 січня 2020 року №1/01/2020 зазначено, що одяг стоковий; статистична вартість в експортній декларації №20PL301010E0040005 становить 42609,00 польських злотих, що за курсом Національного банку України на день подання митної декларації становить 271853,94 грн і перевищує заявлену декларантом митну вартість - 270294,38 грн.
Декларант повідомив про відсутність додатково витребуваних документів, окрім поданих.
04 лютого 2020 року Поліською митницею прийнято рішення UA204000/2020/000036/2 про коригування митної вартості товарів (а.с.15-16 - витяг сторінки 1, 88; а.с.70-193). Згідно з графою 33 цього рішення заявлена декларантом митна вартість імпортованих товарів №№1-40, 42-82, 84-95, 97-112, 114-120, 122-138, 140-211, 213-250, 256-259, 261-266, 268-271, 273, 274, 276-286, 289-307, 310-315, 317-321, 323-329, 332-339, 341-356, 358, 360-363, 365,367-371, 373-379 не може бути визнана за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, та за рівнем, визначеним декларантом, у зв'язку з відмовою в наданні додаткових документів, витребуваних митницею, згідно з переліком та відповідно до умов, визначених частинами другою-четвертою статті 53 МК України та відповідно до частини п'ятої статті 54 МК України; митниця володіє інформацією в Єдиній автоматизованій інформаційній системі (ЄАІС) Держмитслужби, яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості товару. Як зазначено у рішенні, за результатами проведеної відповідно до частини четвертої статті 57 МК України процедури консультації з декларантом та у зв'язку із відсутністю у декларанта та митниці прийнятної до застосування інформації про вартість операцій щодо ідентичних, подібних (аналогічних) товарів, достовірної та документально підтвердженої інформації щодо ціни одиниці товару для обчислення митної вартості за методом на основі віднімання вартості (стаття 62 МК України), інформації щодо складових вартості товарів наданої виробником для обчислення митної вартості за методом на основі додавання вартості (стаття 63 МК України), що унеможливлює визначення митної вартості шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 МК України, митну вартість скориговано із застосуванням резервного методу визначення митної вартості згідно зі статтею 64 МК України на основі раніше визнаних митними органами митних вартостей по 349 товарних позиціях. Рівень митної вартості за рішенням становить 31489,08 євро (або 860448,64 грн).
Як слідує з митної декларації від 06 лютого 2020 року №UA204120/2020/11096 митне оформлення товару проведене із застосування положень частини сьомої статті 55 МК України, з наданням фінансової гарантії у вигляді грошової застави у сумі 200996,40 грн.
Суд першої інстанції позов задовольнив з тих підстав, що відповідач не довів належними, достатніми та беззаперечними доказами, що надані декларантом документи в своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товарів чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари та не дають можливість здійснити митне оформлене товару за визначеним декларантом основним методом - за ціною договору, як не довів і правових підстав для застосування резервного методу.
Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.
Правовідносини, що виникають у сфері визначення митної вартості товару при митному оформленні, регулюються Митним кодексом України (далі - МК України).
Спір між сторонами у даній справі виник з приводу правильності визначення декларантом митної вартості імпортованого товару (одяг) за основним методом - за ціною договору (контракту).
Відповідно до вимог частини першої статті 246 МК України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товару, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товару.
Частина перша статті 257 МК України передбачає, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення.
Статтею 49 МК України встановлено, що митною вартістю товару, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товару, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Згідно із частинами першою, другою статті 51 МК України митна вартість товару, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої, другої статті 52 МК України заявлення митної вартості товару здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товару у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані, зокрема, подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.
Як встановлено частиною першою статті 53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Частиною другою статті 53 МК України визначений перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів. Ними є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу (частини перша, друга статті 54 МК України).
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 54 МК України митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; 3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості ( ч. 5 ст. 54 МК України).
У частині третій статті 53 МК України встановлено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Згідно з частиною четвертою статті 53 МК України у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: 1) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; 2) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; 3) розрахунок ціни (калькуляцію).
Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті (частина п'ята статті 53 МК України).
Отже, у митного органу наявні повноваження здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але у спосіб, визначений законом.
Витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товару, невідповідністю характеристик товару, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товару, порівнянням рівня заявленої митної вартості товару з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товару, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митному органу право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товару. При цьому лише виявлення одного або декількох з фактів, зазначених у частині третій статті 53 МК України (подані документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, мають ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари), є підставою для витребування додаткових документів, перелік яких наведений у цій нормі. Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Статтею 57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товару, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товару, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товару; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товару; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товару, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товару не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
У митного органу наявна інформація про ціну подібних чи аналогічних товару, тому відповідно може виникати сумнівів у правильності визначення митної вартості товару та ініціювання повної її перевірки, але така інформація аж ніяк не є підставою для прийняття рішення про коригування митної вартості товару.
Відповідно до частини шостої статті 54 МК України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Проте, якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично (частина сьома статті 53 МК України).
Згідно з частиною першою статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
У даному випадку спірне рішення прийняте відповідачем з підстав, визначених пунктом 2 частини шостої статті 54 МК України - декларант не надав документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу.
З матеріалів справи слідує, що позивачем для підтвердження заявленої ним митної вартості за основним методом - за ціною договору (контракту) ТзОВ «Спецкомунтех» подало разом із митною декларацією документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, зокрема: електронну митну декларацію типу ІМ40ДЕ №№UA204120/2020/008554 щодо товару «одяг» (всього 379 товарних позицій) загальною фактурною вартістю 9871,72 євро (графа 22 митної декларації). Митна вартість визначена за основним методом - ціною договору (графа 43 митної декларації; основа для нарахування становить 270294,22 грн (або 9891,72 євро за курсом Національного банку України станом на дату подання митної декларації). Сторонами у справі не заперечується, що до митної декларації додано такі документи: договір купівлі-продажу від 20 січня 2020 року №5/1-2020; специфікацію від 20 січня 2020 року №1; рахунок-фактуру від 20 січня 2020 року №1/01/2020; платіжне доручення від 27 січня 2020 року №Р2001278759004; товарно-транспортну накладну (CMR) від 20 січня 2020 року №339470; закупівельну фактуру від 20 грудня 2019 року №33853 про вартість придбання продавцем реалізованого позивачу товару; експортну декларацію країни походження товару від 20 січня 2020 року №20PL301010E0040005. Електронні документи та паперові копії документів (їх витяги) наявні в матеріалах справи.
Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні ( ч. 2 ст. 58 МК України).
Митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті (частина четверта статті 58 МК України).
Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця ( ч. 5 ст. 58 МК України).
Повний перелік витрат, які підлягають додаванню до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари при визначенні митної вартості, визначений частиною десятою статті 58 МК України.
Колегія суддів апеляційного суду вважає вірним висновок суду першої інстанції по те, що подані декларантом відповідно до частини другою статті 53 МК країни документи є вичерпними та підтверджують усі складові митної вартості за першим (основним) методом.
Зокрема, долучений декларантом договір купівлі-продажу від 20 січня 2020 року№5/1-2020 містить усі необхідні відомості щодо комерційних умов поставки, включно з ціною товару і його транспортуванням.
Натомість у рішенні відповідача у графі 33 вказано, що митна вартість товару не може бути визнана у зв'язку з тим, що документи, які подані для підтвердження митної вартості, не містять усіх даних, необхідних для визначення митної вартості за методом обраним декларантом, не знаходять підтвердження матеріалами справи.
Проте, такі доводи митного органу є невірними та необґрунтованими, оскільки у оскаржуваному рішенні не вказано: на неправильність проведеного розрахунку митної вартості, зазначеної у митній декларації; які саме складові митної вартості не підтверджені документально; які саме відомості відсутні чи не піддаються обчисленню у поданих декларантом документах.
З урахуванням наведеного, судом першої інстанції вірно вказано, що сумніви відповідача щодо складових митної вартості імпортованого товару ґрунтуються виключно на його припущеннях, а не на достовірних відомостях.
Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товару, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товару є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
Вказана правова позиція неодноразово була висловлена Верховним Судом у постановах від 12 березня 2019 року у справі №826/2313/16, від 13 червня 2019 року у справі №820/6315/15.
Щодо доводів апелянта про витребування додаткових документів і ненадання їх декларантом, апеляційний суд зазначає наступне.
Як уже зазначалось, митний орган вважає, що мають місце розбіжності у поданих документах, оскільки в митній декларації №UA204120/2020/008554 від 30 січня 2020 року позивач зазначив умови поставки DAP-Луцьк, а відповідно до пункту 3.3 договору купівлі-продажу від 20 січня 2020 року №5/1-2020 товар постачається на умовах DAP-кордон України.
З цього приводу, суд першої інстанції вірно вказав, що Правила Інкотермс-2010 визначають обов'язки сторін щодо перевезення товару від продавця до покупця, виконання митних формальностей при експорті, імпорті, перевірки безпеки товару та розподілу затрат і ризиків між сторонами контракту. Умови поставки DAP передбачають максимальні обов'язки продавця доправити товар у місце призначення; поставка відбулася у момент, коли товар надано у розпорядження покупця на транспортному засобі, який прибув і готовий до розвантаження в узгодженому місці призначення.
Обрані сторонами договору умови поставки за своїм змістом передбачають, що у ціну товару включена вартість його транспортування, навантаження та обробку, що пов'язані з транспортуванням. При цьому місце передачі товару, якщо воно знаходиться в Україні (автомобільний пункт ввезення на митну територію України, або інше місце на території України), не впливає на розрахунок митної вартості, оскільки відповідно до положень пунктів 5, 6 частини десятої статті 58 МК України при визначенні митної вартості за ціною договору до фактурної вартості додаються витрати (як складових митної вартості) на транспортування, навантаження та обробку товару, якщо ці витрати не включались до ціни, що була сплачена або підлягає сплаті. Оскільки ці витрати включені у ціну товару, вони у даному випадку не додаються до складових митної вартості.
Також апелянт вказує на те, що існує розбіжність у поданих документах з огляду на те, що в специфікації від 20 січня 2020 року №1 до договору не зазначено про стан речей (нові, бувші у вжитку, стокові), хоч в рахунку від 20 січня 2020 року №1/01/2020 зазначено, що одяг стоковий.
Проте, колегія суддів апеляційного суду вважає такі доводи також помилковими і погоджується із висновком суду першої інстанції з огляду на те, що специфікація від 20 січня 2020 року №1 містить відомості про найменування, характеристики (склад), кількість, вагу та ціну товару (предметів одягу).
За усіма товарними позиціями декларант зазначив, що товар новий та визначив код товару згідно з УКТ ЗЕД. Проведена декларантом класифікація товарів не ставилась під сумнів митним органом та не змінювались (рішення про визначення коду товару митний орган не приймав).
Жоден товар із задекларованих позивач не класифікував у товарній позиції 6309 згідно з УКТ ЗЕД «Одяг та інші вироби, що використовувалися». Вказівка у рахунку-фактурі, що товар є «стоковим» не є ознакою того, що товар використовувався (був у вжитку).
Стоковий одяг (англ. Stock - дослівно запас або залишки на складі) - речі, одяг і взуття, які були у продажу, але не були продані в певний строк у магазинах, або невчасно вивезені зі складів виробників чи дилерів. Цінність такого товару, як правило, втрачається через несвоєчасну (сезонну) його реалізацію кінцевому споживачу, що спричиняє нижчу ціну ніж та, яка була актуальна у сезон.
Щодо відсутності підпису і печатки покупця у наданій до митного оформлення специфікації від 20 січня 2020 року №1, то наведена обставина не може бути підставою для відмови у визнанні митної вартості, заявленої декларантом, оскільки відомості про склад продукту, країну походження, вагу, вартість товару визначено рахунком-фактурою від 20 січня 2020 №1/01/2020.
Обидва документи містять ідентичний перелік найменувань товарів та його ідентифікуючі ознаки. Фактична сплата коштів у сумі 9891,72 євро (перерахування на рахунок продавця) згідно з рахунком-фактурою від 20 січня 2020 року №1/01/2020 відповідно до платіжного доручення №Р2001278759004 від 27 січня 2020 року є доказом узгодження позивача як покупця пропозиції продавця за договором. Крім того, відповідач не заперечує тієї обставини, що 04 лютого 2020 року декларант надав підписану товариством копію специфікації.
З урахуванням наведених вище обставин справи та норм чинного митного законодавства України, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідачем штучно створено передумови для невизнання заявленої митної вартості і її коригування, оскільки якщо і мали місце розбіжності у поданих декларантом документах, у тому числі і щодо вартості транспортування товару, то такі розбіжності стосуються усіх 379 задекларованих товарних позицій, які постачались за одним договором, однією специфікацією і рахунком, одним перевезенням (фрахтом) та декларувались за однією декларацією. Проте, по 30 товарних позиціях задекларованих в митній декларації №UA204120/2020/008554 від 30 січня 2020 року митну вартість відповідач визнав, а по 349 товарних позиціях відкоригував за резервним методом.
Також слід врахувати і те, що позивача надав з власної ініціативи наявні у нього інші додаткові документи: закупівельна фактура від 20 грудня 2019 року №33853 з відомостями про сплачену продавцем вартість придбання реалізованого позивачу товару (9000,00 євро); експортна декларація країни походження товару №20PL301010E0040005 від 20 січня 2020 року з відомостями про статистичну вартість в країні відправлення товару (42609,00 злотих) та переклади.
Отже, подані декларантом документи є достатніми для підтвердження митної вартості за методом, визначеним декларантом, оскільки підтверджують, що позивач придбав оцінюваний товар за ціною вищою ціни придбання товару його контрагентом (позивач придбав товар за ціною 9891,72 євро, а його продавець - за ціною 9000,00 євро); експортна декларація №20PL301010E0040005 від 20 січня 2020 року лише підтверджує проходження товару (вантажем) митного оформлення в країні відправлення.
Щодо різниці у вартості, то така не може викликати сумнівів, оскільки обумовлена застосуванням відповідачем курсу валют Національного банку України станом на 30 січня 2020 року при розрахунку статистичної вартості експортної операції у Польщі 20 січня 2020 року.
Таким чином, відповідач не довів суду необхідність витребування у позивача додаткових документів для підтвердження митної вартості за обраним декларантом методом її визначення та не обґрунтував, яким чином висновки про вартісні характеристики товарів у такій кількості, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, нададуть можливість підтвердити чи спростувати відомості офіційно виданих продавцем товару документів, недійсність чи ознаки підробки щодо яких не виявлено.
Також суд першої інстанції вірно вказав, що відсутність висновків про якісні та вартісні характеристики товару не повинна братися митницею до уваги при контролі за митною вартістю та не може бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару, з урахуванням того, що ні в спірному рішенні, ні у відзиві на позов відповідач не наводить даних щодо конкретної суми розбіжностей, не вказує кількість одиниць, щодо яких було виявлено такі розбіжності.
Застосування другорядного - резервного методу визначення митної вартості товару передбачене статтею 64 МК України, згідно з якою у разі якщо митна вартість товару не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товару визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях.
У рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товару, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товару, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товару із застосуванням резервного методу.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 08 лютого 2019 року у справі №825/648/17.
При прийнятті спірного рішення відповідач використав інформацію ЄАІС Держмитслужби та навів номери і дати митних декларацій, митну вартість з яких взято за основу. Різниця між вартістю товару, задекларованого особою, та вартістю схожих товарів, що розмитнювались цією чи іншими особами у попередніх періодах, не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товару до показників ЄАІС. Відповідач не вказав, які складові вплинули на формування саме такої вартості, не навів пояснень щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо, що свідчить про порушення ним вимог статті 55 МК України.
Крім того, у спірному рішенні про коригування митної вартості товару зазначено про неможливість застосування наступних методів визначення митної вартості, а саме методу 2а та методу 2б з причин відсутності у митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методу 2в та методу 2г з причин відсутності вартісної основи для розрахунку митної вартості в митного органу та декларанта.
Проте, застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу, під час яких може бути здійснений обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
Відповідач таких консультацій у належний спосіб не провів.
Таки чином, позивач надав усі наявні та достатні документи, передбачені МК України, необхідні для визначення митної вартості, та які містять повну інформацію про митну вартість. Натомість митний орган не довів належними, достатніми та беззаперечними доказами, що надані декларантом документи в своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товару чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар (чи підлягає сплаті), та що такі документи не дають можливість здійснити митне оформлене товару за визначеним декларантом основним методом - за ціною договору, як і не довів правових підстав для застосування резервного методу, при цьому відповідач не надав жодного документа, який би підтвердив митну вартість товару, визначену ним за резервним методом.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Перевіривши правомірність прийняття відповідачем оскаржуваного рішення згідно до вимог ч.2 ст.2 вказаного Кодексу, суд приходить до висновку, що при його прийнятті відповідач діяв необґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), у зв'язку із чим рішення Поліської митниці Держмитслужби від 04 лютого 2020 року №UA204000/2020/000036/2 про коригування митної вартості товарів підлягає визнанню його протиправним та скасуванню.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними і трактуванні їх на власний розсуд.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом першим частини третьої вказаної статті передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат.
Зокрема, відповідно до ч. 3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. При цьому, розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною п'ятою цієї статті передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Разом з тим, частина шоста статті 134 КАС України визначає, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому, відповідно до частини сьомої цієї статті, обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Представником позивача у суді апеляційної інстанції заявлено витрати на правничу допомогу у розмірі 2335,00 грн.
На підтвердження здійснення вказаних витрат, представник позивача вказує наступні документи: Договір про надання правничої допомоги № 43/20 від 01.04.2020, рахунок №43/2-3 від 19.01.2021 з детальним описом виконаних робіт ( наданих послуг) адвокатом.
Щодо оплати, то представник позивача вказав, що оплата була здійснена у переддень судового засідання, оскільки робота товариства була зупинена через оголошений карантин, кошти поступили на рахунок Адвокатського бюро.
Що стосується Акту приймання - передачі, то у наданому рахунку детально описано роботи ( послуги ) надані адвокатом та сума 2335, 00 грн. є невеликою та співмірною.
При визначенні суми відшкодування вказаного виду судових витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналізуючи вищевикладене, виходячи з принципів обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, значення справи для сторін, колегія суддів приходить до переконання про те, що сума витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката в розмірі 2335,00 грн. є обґрунтованою, співмірною до предмету спору, тому підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.
Керуючись статтями 139, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Поліської митниці Держмитслужби - залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 15 липня 2020 року у справі №140/6343/20 - без змін.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецкомунтех» (43005, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Карпенка-Карого, 10, код ЄДРПОУ 41898871) за рахунок бюджетних асигнувань Поліської митниці Держмитслужби (33028, Рівненська область, місто Рівне, вулиця Соборна, 104, код ЄДРПОУ 43350097) судові витрати на правничу допомогу в сумі 2335 ( дві тисячі триста тридцять п'ять ) грн. 00 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий суддя З. М. Матковська
судді Н. В. Бруновська
В. Я. Макарик
Повне судове рішення складено 08.02.2021р.