08 лютого 2021 рокуЛьвівСправа № 140/15804/20 пров. № А/857/917/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів - Курильця А. Р., Пліша М. А.,
з участю секретаря судового засідання - Пильо І. І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Малкової Марії Вікторівни на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2020 року у справі № 140/15804/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Малкової Марії Вікторівни про визнання незаконною та скасування постанови,-
суддя в 1-й інстанції - Волдінер Ф. А.,
час ухвалення рішення - 26.11.2020 року,
місце ухвалення рішення - м. Луцьк,
дата складання повного тексту рішення - не зазначена,
Позивач - ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідача - приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Малкової Марії Вікторівни, в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 20 жовтня 2020 року №63349215.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2020 року позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову про відкриття виконавчого провадження приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Малкової Марії Вікторівни про відкриття виконавчого провадження від 20 жовтня 2020 року №63349215.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржила його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню, покликаючись на те, що у виконавчому написі №26354 від 04 вересня 2020 року вказано, що місце проживання боржника є: АДРЕСА_1 . Приватним виконавцем було перевірено виконавчий документ на відповідність вимогам чинного законодавства України. Чинною редакцією Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено проведення виконавчих дій спрямованих на перевірку будь-якої інформації стосовно боржника до відкриття виконавчого провадження. Оскільки до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової Марії Вікторівни надійшов виконавчий документ, а саме: виконавчий напис №26354 від 04 вересня 2020 року, в якому зазначено, що боржник проживає у межах виконавчого округу м. Києва, у приватного виконавця не було підстав для повернення виконавчого документа стягувачу. У зв'язку з цим, приватним виконавцем 20 жовтня 2020 року було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №63349215. Тому приватним виконавцем не порушено норми Закону України «Про виконавче провадження». Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. У доповненнях до апеляційної скарги просила врахувати позицію Верховного Суду у справі №460/3537/20.
Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася, відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Учасники справи у судове засідання не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, згідно з ч.3 ст.268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій, тому колегія суддів вважає можливим проведення розгляду справи в їх відсутності за наявними у справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів, згідно з ч.4 ст.229 КАС України без фіксування судового засідання технічними засобами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 20 жовтня 2020 року відповідачем на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Горая О. С. № 26354 від 04 вересня 2020 року було винесено постанову ВП № 63349215 про відкриття виконавчого провадження про стягнення з позивача на користь ТОВ «Фінансова компанія «Аланд» заборгованості в розмірі 21 713,36 грн.
З наданої відповідачем копії вказаного виконавчого напису вбачається, що адресою реєстрації боржника (позивача) є АДРЕСА_2 , а адресою проживання - АДРЕСА_1 .
23 жовтня 2020 року відповідачем у межах вказаного виконавчого провадження винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника ВП № 63349215.
Вважаючи вказану вище постанову про відкриття виконавчого провадження протиправною, позивач звернулася в суд з цим позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач виніс постанову про відкриття виконавчого провадження з порушенням правил, які визначають територіальну підвідомчість приватного виконавця щодо виконання виконавчого документа, які встановлені Законом України «Про виконавче провадження».
Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідають нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильними, законними та обґрунтованими, виходячи з наступного.
Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 3 цього Закону примусовому виконанню підлягають, зокрема, рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Згідно з частиною 1 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Частина 2 статті 24 згаданого вище Закону передбачає, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.
Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначає Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (надалі також - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках - на приватних виконавців.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 23 цього Закону у Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність.
Виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя.
Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, в яких розташований його виконавчий округ (частини перша, друга статті 25 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»).
Як встановлено судом з Єдиного реєстру приватних виконавців України, виконавчим округом приватного виконавця Малкова М. В. є місто Київ.
Пункт 1 розділом ІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802 (далі - Інструкція № 512/5), передбачає, що виконавець при здійсненні виконавчого провадження зобов'язаний використовувати всі надані йому права та повноваження, необхідні для забезпечення неупередженого, ефективного, своєчасного і повного виконання рішення.
Згідно з пунктом 4 розділу ІІІ Інструкції № 512/5 виконавчий документ повертається без прийняття до виконання у випадках, передбачених частиною четвертою статті 4 Закону, про що орган державної виконавчої служби або приватний виконавець надсилає стягувачу повідомлення протягом трьох робочих днів з дня пред'явлення виконавчого документа.
Так, пункт 10 частини 4 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що виконавчий документ повертається стягувачу, зокрема, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.
Відповідно до пункту 5 розділу ІІІ Інструкції № 512/5 у разі відсутності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
Згідно з пунктом 10 розділу ІІІ Інструкції № 512/5 місце виконання рішення визначається відповідно до вимог, встановлених статтею 24 Закону України «Про виконавче провадження».
Аналіз викладених правових норм дає підстави для висновку, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться у межах його виконавчого округу, в іншому випадку - виконавець зобов'язаний повернути виконавчий документ стягувачу. У свою чергу, місце виконання визначається, виходячи із місця проживання/перебування боржника або з місцезнаходження майна боржника.
Як вбачається зі змісту виконавчого напису №26354 від 04 вересня 2020 року, а також у заяві про примусове виконання рішення, на підставі якого було винесено оскаржувану постанову, приватним нотаріусом було зазначено адреса реєстрації місця проживання ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 , а також була зазначена адреса проживання: АДРЕСА_1 .
Колегія суддів зазначає, що жодних доказів на підтвердження місця проживання позивачки у м. Київ ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції подано не було.
Таким чином при відкритті виконавчого провадження інформація про місце реєстрації позивача була відома відповідачу, адже була зазначена стягувачем у заяві про примусове виконання виконавчого напису та самому виконавчому написі.
Згідно з положеннями частин 1, 2, 6 ст. 29 Цивільного кодексу України, місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
За приписами Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в України» місце проживання - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої фізична особа проживає строком понад шість місяців на рік. Місце перебування - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої фізична особа проживає строком менше шести місяців на рік. Реєстрацією місця проживання або місця перебування фізичної особи є внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестись офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції.
При цьому підтвердженням реєстрації місця проживання або місця перебування фізичної особи є довідка, яка видається органом реєстрації. Також, відомості про місце проживання та місце перебування особи можуть вноситись до наступних документів: паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист, довідка про звернення за захистом в Україні.
Разом з тим, згідно з паспортом громадянина України позивача серії НОМЕР_1 зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 є Волинська область, Турійський район, с. Миляновичі.
Частиною 3 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що у заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати.
Згідно з ч. 5 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» у разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби.
Порядок надання доручень, підстави та порядок вчинення виконавчих дій на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби, передачі виконавчих проваджень від одного органу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого визначаються Міністерством юстиції України.
Для проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи в іншому виконавчому окрузі приватний виконавець має право вчиняти такі дії самостійно або залучати іншого приватного виконавця на підставі договору про уповноваження на вчинення окремих виконавчих дій, типова форма якого затверджується Міністерством юстиції України.
Викладене є підставою для висновку, що на момент відкриття виконавчого провадження приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Малкова М. В. не володіла достовірною інформацією про фактичне проживання боржника за вказаною адресою.
Також колегія суддів звертає увагу на той факт, що у матеріалах справи відсутні докази наявності будь-якого майна позивача (боржника) у межах виконавчого округу відповідача.
Разом з тим, матеріалами справи стверджується факт місця реєстрації проживання позивача- Волинська область, Турійський район, с. Миляновичі.
Крім того, з матеріалів, надісланих відповідачем невідомо, на якій підставі приватний нотаріус, який вчинив виконавчий напис, зазначив у виконавчому написі адресу місця проживання, яка відміна від тієї, яка міститься у кредитному договорі, на підставі і на виконання якого вчинено такий виконавчий напис.
Так, у кредитному договорі, що укладений між позивачем та ПАТ «Дельта Банк» зазначена адреса позивача за місцем реєстрації та місцем проживання: АДРЕСА_2 .
Разом з тим, у виконавчому написі нотаріуса зазначена інша адреса проживання позивача: АДРЕСА_1 .
Відповідно до п. 2 Постанови КМУ від 29 червня 1999 року №1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Отже, єдиним документом, на підставі якого приватний нотаріус, який вчиняв виконавчий напис, мав прав встановити і зазначити у виконавчому написі адресу боржника (позивача по справі) є саме кредитний договір, що укладений між позивачем та ПАТ «Дельта Банк», у якому зазначена адреса відміна ніж та, яка зазначена у виконавчому написі адреса проживання, а надані відповідачем копії кредитного договору та виконавчого напису підтверджують наведений вище висновок.
Щодо доводів апелянта про врахування Постанови Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суд від 09 грудня 2020 року у справі №460/3537/20, то колегія суддів зазначає наступне.
Вказаною постановою скасовано рішення судів першої та апеляційної інстанції з тих підстав, що суди попередніх інстанцій, дійшовши помилкового висновку про відсутність підстав для відкриття виконавчого провадження ВП №61679275 внаслідок пред'явлення виконавчого напису не за місцем виконання, не з'ясували всіх інших обставин, які мають значення для правильного вирішення справи і на які посилалися сторони: щодо дотримання процедури повідомлення позивача про відкриття виконавчого провадження, а також щодо протиправності накладення арешту на кошти боржника, що позбавляє Верховний Суд можливості зробити висновок про наявність підстав для задоволення позовних вимог або відмови у їх задоволенні, які є відмінними ніж встановлені у цій справі.
Аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності оскаржуваної постанови, оскільки приватний виконавець порушив правила територіальної діяльності приватних виконавців, так як прийняв виконавчий документ з іншого виконавчого округу, що у свою чергу суперечить Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції № 512/5.
До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 квітня 2020 року у справі № 580/3311/19, яка відповідно до приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються апеляційним судом під час вирішення цього спору.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Оскільки апеляційний суд залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись ст.139, 229, 242, 243, 250, 268, 272,287,310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Малкової Марії Вікторівни залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2020 року у справі № 140/15804/20 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. І. Мікула
судді А. Р. Курилець
М. А. Пліш
Повне судове рішення складено 08 лютого 2021 року.