27 січня 2021 рокуЛьвівСправа № 300/1028/20 пров. № А/857/14317/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й.
за участі секретаря судового засідання: Стельмаха П.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ,
на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року (суддя - Матуляк Я.П., час ухвалення - 11:09 год., місце ухвалення - м.Івано-Франківськ, дата складення повного тексту - 05.10.2020 року),
в адміністративній справі №300/1028/20 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці в Івано-Франківській області,
про визнання протиправною та скасування постанови,
встановив:
У травні 2020 року позивач ФОП ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Управління Держпраці в Івано-Франківській області, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ІФ1437/348/АВ/П/ТД-1ФС від 30.08.2018 року.
Відповідач позовних вимог не визнав, вважаючи їх безпідставними та необґрунтованими, в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву. Просив відмовити у задоволені позову в повному обсязі.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року відмовлено в задоволенні позову.
З цим рішенням суду першої інстанції від 29.09.2020 року не погодився позивач ФОП ОСОБА_1 та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржене рішення суду прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а висновки суду викладені в оскаржуваному рішенні не відповідають обставинам справи.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що суд першої інстанції невірно встановив, що укладений з ОСОБА_2 договір про виконання роботи помічника кухаря від 23.07.2018 року був припинений достроково 13.08.2018р. після чого був укладений з ним трудовий договір, оскільки фактично такий договір був припинений 03.08.2018р.. Звертає увагу, що судом не взято до уваги, що відносини, які виникають з цивільно-правового договору про надання послуг, не є тотожними з трудовими правовідносинами, а укладання цивільно-правового договору про надання послуг не свідчить про наявність трудових відносин між замовником та наданими виконавцем фізичними особами і може обумовлюватися свободою договору, визначеною ЦК України. Також вважає апелянт недоречним застосування положень, згідно яких заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування. Апелянт вважає, що в даному випадку має місце порушення судом першої інстанції принципу правової визначеності та має місце порушення п.28 «Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017р. №295, яким передбачено, що у разі виконання припису в установлений у ньому строк заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності не вживаються. Зазначає, що на момент складання акту перевірки від 15.08.2018 р. порушення усунуло, а припис в цій частині виконано завчасно, навіть ще до його внесення, тому у відповідача не було правових підстав для прийняття оскаржуваної постанови. Крім того, вважає апелянт, що при вирішення питання про застосування штрафу до позивача у розмірі 111690 грн., за порушення ч.1, 3 ст.24 КЗпП відповідач мав право та повинен був з'ясувати, чи слід робити попередження або давати пораду замість того, щоб порушувати або рекомендувати порушити переслідування, як це передбачено Конвенцією Міжнародної організації праці №81 1947 року про інспекцію праці у промисловості і торгівлі. У зв'язку з наведеним апелянт вважає, що визначений відповідачем розмір штрафу не відповідає критерію пропорційності, є занадто великим відносно допущеного порушення і відносно легітимної мети держави, що покладає на позивача очевидно надмірний тягар.
За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 29.09.2020р. та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити в повному обсязі.
Відповідач Управління Держпраці в Івано-Франківській області із апеляційними вимогами не погодився, вважаючи їх необґрунтованими, подав суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу. Просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи (їх представників), які з'явились в засідання суду апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що дану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з урахуванням наступного.
Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що підставою для проведення відповідачем інспекційного відвідування позивача стало звернення ОСОБА_3 про порушення позивачем ФОП ОСОБА_1 стосовно неї законодавства про працю, яке надійшло до управління Держпраці в Івано-Франківській області 26.06.2018 року (а.с. 37).
За результатами аналізу отриманої інформації та з метою розгляду даного звернення відповідачем видано наказ №1102-Д від 30.07.2018 року та направлення №04-13/15-10/5257 від 30.07.2018 року, згідно яких в період із 31.07.2018 по 01.08.2018 головному державному інспектору відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Вань З.М. доручено провести інспекційне відвідування з питань дотримання вимог законодавства про працю (а.с. 41, 42).
01.08.2018 року у зв'язку з відсутністю об'єкта відвідування або уповноваженої ним особи за місцезнаходженням (адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, інших документах, що стали підставою для проведення відвідування), інспектором праці складено Акт про неможливість проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування №ІФ 1437/348/НД/АВ, яким строк проведення інспекційного відвідування зупинено до 15.08.2018 року (а.с. 46-47).
Також 01.08.2018 року інспектором праці складено Вимогу про надання/поновлення документів №ІФ1437/348ПД, якою ФОП ОСОБА_1 зобов'язано у строк до 10 год. 00 хв. 15.08.2018 року надати документи, необхідні для проведення інспекційного відвідування (а.с. 45).
01.08.2018 року у зв'язку з відсутністю ОСОБА_1 за місцем провадження господарської діяльності, на підставі службової записки наказом за №1123-Д зупинено термін інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 до 15.08.2018 (а.с. 44).
15.08.2018 року головним державним інспектором відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління Держпраці в Івано-Франківській області проведено інспекційне відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на предмет додержання законодавства про працю, за результатами чого складено Акт інспекційного відвідування за №ІФ1437/348/АВ, яким зафіксовано порушення суб'єктом господарювання вимог трудового законодавства, а саме, порушення вимог постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 року №413 (далі - Постанова КМУ №413), частини 3 статті 24 КЗпП України (далі - КЗпП України) та вимог частини 1, 2 статті 115 КЗпП України, частини 1 статті 24 Закону України «Про оплату праці» (а.с. 50-53).
На підставі цього Акта інспекційного відвідування відповідачем винесено Припис про усунення виявлених порушень за №ІФ1437/348/АВ-П від 16.08.2018 з вимогою усунути порушення частин 1 та 3 статті 24 КЗпП України, Постанови КМУ №413 та частин 1, 2 статті 115 КЗпП України, частини 1 статті 24 Закону України «Про оплату праці» (а.с. 54-57).
16.08.2018 відповідачем винесено рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу, про що повідомлено фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (а.с. 80-83).
За результатами розгляду справи про накладення штрафу 30.08.2018 відповідачем прийнято оскаржувану постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами за №ІФ1437/348/АВ/П/ТД-1ФС, за порушення вимог ч. 1, 3 ст.24 КЗпП України, відповідальність за які передбачено абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України, якою на позивача накладено штраф у розмірі 111690 грн. (а.с. 84).
Також Управлінням Держпраці в Івано-Франківській області прийнято постанову №ІФ1437/348/АВ/П/ІП-2ФС від 30.08.2018 року, на підставі абз.8 ч.2 ст.265 КЗпП України за порушення ФОП ОСОБА_1 вимог ч.3 ст.24 КЗпП України, постанови №413, ч. 1, 2 ст.115 КЗпП України, ч.1 ст.24 Закону України «Про оплату праці», якою накладено на позивача штраф у розмірі 3723 грн. (а.с. 85).
Вважаючи прийняту постанову №ІФ1437/348/АВ/П/ТД-1ФС від 30.08.2018 року про накладення штрафу у розмірі 111690 грн. протиправною, позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що висновок Управління Держпраці в Івано-Франківській області про порушення позивачем частин 1, 3 статті 24 КЗпП України є обґрунтованим, а оскаржувана постанова від 30.08.2018 року є правомірною.
Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з врахуванням наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 259 Кодексу законів про працю України (далі по тексу цієї постанови КЗпП України), державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно з підпунктами 6, 9 пункту 4 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №96 від 11 лютого 2015 року, Державна служба України з питань праці (Держпраці) відповідно до покладених на неї завдань: здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; використання праці іноземців та осіб без громадянства; наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; провадження діяльності з надання послуг з посередництва та працевлаштування.
Процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю, визначає Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №295 від 26.04.2017 року "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Порядок №295), (в редакції чинній на час розглядуваних правовідносин).
Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку №295, державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці: Держпраці та її територіальних органів; виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин) (далі - виконавчі органи рад).
Інспекторами праці є посадові особи Держпраці та її територіальних органів, виконавчих органів рад (далі - органи контролю), посадовими обов'язками яких передбачено повноваження щодо здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - контрольні повноваження). Контрольні повноваження інспектора праці підтверджується службовим посвідченням встановленої Мінсоцполітики форми, що видається Держпраці.
Підстави для проведення інспекційних відвідувань передбачені у пункті 5 Порядку №295. Так, згідно з підпунктом 3 пункту 5 Порядку №295, інспекційні відвідування проводяться за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4 - 7 цього пункту.
Пунктами 8, 9, 10 Порядку №295 передбачено, що про проведення інспекційного відвідування інспектор праці повідомляє об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі. Про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин інспектор праці повідомляє об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі, якщо тільки він не вважатиме, що таке повідомлення може завдати шкоди інспекційному відвідуванню.
Під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред'явити об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення.
Тривалість інспекційного відвідування, невиїзного інспектування не може перевищувати 10 робочих днів, для суб'єктів мікропідприємництва та малого підприємництва - двох робочих днів.
Відповідно до пункту 19 Порядку №295, за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.
Згідно з пунктом 20 Порядку №295, акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об'єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник акта залишається в об'єкта відвідування.
Пунктами 27, 28, 29 Порядку №295 передбачено, що у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об'єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.
У разі виконання припису в установлений у ньому строк заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності не вживаються.
Заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.
Статтею 265 КЗпП України передбачена відповідальність за порушення законодавства про працю, зокрема частиною першою передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Згідно з абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України (в редакції чинній на час виникнення правовідносин), юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі, зокрема, фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Відповідно до ч.5 ст.265 КЗпП України, штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
При цьому, відповідно до частини сьомої статті 256 КЗпП України сплата штрафу не звільняє від усунення порушень законодавства про працю.
Колегія суддів апеляційного суду враховує, що у справі, яка розглядається, судом встановлено, що оспорювану постанову №ІФ1437/348/АВ/П/ТД-1ФС від 30.08.2018 року про накладення штрафу у розмірі 111690 грн. ухвалено відповідачем за порушення вимог частини третьої статті 24 КЗпП України, а саме, за допуск до роботи ОСОБА_2 без належного оформлення трудових відносин.
Судом встановлено, що з 23.07.2018 року відповідно до договору про виконання роботи від 23.07.2018 року ОСОБА_2 (виконавець) виконував за завданням ФОП ОСОБА_1 (замовник) роботу - помічник кухаря, ціна виконаної роботи 1675,00 грн. ( а.с. 64, 65).
Вказаний договір припинено та згідно наказу ПП ОСОБА_1 №19 від 08.08.2018 ОСОБА_2 прийнято на роботу на посаду помічника кухаря з 09.08.2018 (а.с. 193).
У своїх доводах позивач вказує на те, що порушення вимог законодавства ним не допускалось, оскільки в період з 23.07.2018р. по 03.08.2018р. громадянин ОСОБА_2 надавав послуги на підставі цивільно-правового договору, а з 09.08.2018 та на час проведення інспекційного заходу відповідачем, ОСОБА_2 прийнято на роботу шляхом укладення трудового договору.
З цього приводу суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 50 Закону України від 05.07.2012 №5067-VI «Про зайнятість населення», роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин.
Згідно з частиною першою статті 3 КЗпП України ,законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Відповідно до статті 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до статті 1 Закону України від 14.10.1992 №2694-XII «Про охорону праці» (далі - Закон № 2694-XII), працівник - це особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов'язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).
Статтею 24 КЗпП України визначено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання такої форми є обов'язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); при укладенні трудового договору з фізичною особою; в інших випадках, передбачених законодавством України.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина третя статті 24 КЗпП України).
Цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг тощо), предметом якого є надання певного результату праці.
Згідно із статтею 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (стаття 837 ЦК України).
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (стаття 901 ЦК України).
Основною ознакою, що відрізняє підрядні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
Підрядник, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.
З аналізу наведених норм суд зазначає, що основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, проходить в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.
Відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами (КЗпП України та інших актів трудового законодавства), що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається в договорі, а те, що ним не врегулюване - чинним законодавством України.
Зі співставлення трудового договору з цивільно-правовим договором, відмінним є те, що трудовим договором регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного результату. Виконавець за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 р. у справі №820/1432/17, від 06.03.2019 р. у справі №802/2066/16-а, від 13.06.2019 р. у справі №815/954/18, 03.12.2020 р. у справі № 520/10795/18.
Згідно ч.3 ст.24 КЗпП України, не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, саме найманий працівник, тобто особа, яка перебуває у фактичних трудових відносинах з працедавцем.
На виконання ч.3 ст.24 КЗпП України було прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 року №413, якою затверджено Порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу.
Як уже встановлено судом, ОСОБА_2 відповідно до договору про виконання роботи від 23.07.2018 виконував за завданням ФОП ОСОБА_1 роботу помічника кухаря.
Згідно наданого суду акта приймання-передачі виконаних робіт від 03.08.2018 р. виконавець передав, а замовник отримав наступні роботи: миття овочів, чищення овочів, нарізка овочів для салатів ( а.с. 197).
Надавши оцінку договору про виконання роботи від 23.07.2018р., укладеного між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , судом з'ясовано, що відповідно до вказаного договору виконавець послуг виконував роботу за посадою помічник кухаря, яка безпосередньо пов'язання з наданням послуг ФОП ОСОБА_1 та згідно пояснень ОСОБА_2 надавалась ним систематично в чітко визначений період робочого дня в період з 23.07.2018р. по 03.08.2018р.. Отже, такий договір, як правильно встановив суд першої інстанції, містить ознаки різновиду трудових договорів.
Необхідно звернути увагу на те, що у договорі від 23.07.2018 року немає інформації, яку ж саме роботу та в якій кількості має виконувати виконавець, зокрема, жодним пунктом договору не встановлено обсяг виконуваної роботи у вигляді конкретних фізичних величин, які підлягають вимірюванню, що повинні були бути відображені в акті їх приймання, а також не містяться відомості щодо того, який саме конкретний результат роботи повинні передати виконавці замовникові, не визначено переліку завдань роботи, її видів, кількісних і якісних характеристик.
Разом з тим, однак за характером виконуваних робіт згідно акта приймання-передачі виконаних робіт від 03.08.2018 р. суд вважає, що ОСОБА_2 виконував функції кухаря.
Відповідно до статті 9 КЗпП України, умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.
Відповідно до частини другої статі 2 КЗпП України, працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Статтею 23 КЗпП України визначено, що трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час певної роботи.
Отже, Кодексом законів про працю України передбачено різні підстави залучення працівників до роботи без порушення законодавства про працю, а також їх прав та законних інтересів. За наявності ознак, притаманних трудовим відносинам, повинен укладатися трудовий договір, а не договір цивільно-правового характеру.
Таким чином, укладений між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір про виконання роботи від 23.07.2018р. за своїм змістом погіршує становище працівника у порівнянні із законодавством про працю України, а відтак до відносин, які виникли згідно договору про виконання роботи від 23.07.2018р., що мають ознаки трудових правовідносин, слід застосовувати норми трудового законодавства, і в частині повідомлення про прийняття працівника до роботи з часу фактичного допуску чи виконання робіт.
З урахуванням викладеного суд першої інстанції правильно встановив, що позивачем допущено порушення законодавства про працю, а саме ч.1, 3 ст. 24 КЗпП України.
Судом апеляційної інстанції також відхиляються доводи апеляційної скарги з посиланням на положення пункт 28 Порядку №295, згідно яких у разі виконання припису в установлений у ньому строк заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності не вживаються, оскільки положення пункту 29 Порядку №295 імперативно визначають, що заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці, вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.
Відносно доводів апеляційної скарги про те, що вирішуючи питання про застосування штрафу до позивача у розмірі 111690 грн. за порушення ч. 1, 3 ст.24 КЗпП України відповідач визначив розмір штрафу, який не відповідає критерію пропорційності, є занадто великим відносно допущеного порушення, яке завчасно усунуто ще до перевірки і відносно легітимної мети держави, що покладає на позивача очевидно надмірний тягар, то такі судом апеляційної інстанції спростовуються тим, що відповідальність за порушення законодавства про працю встановлена статтею 265 КЗпП України.
Вказаною нормою частини другої статті 265 КЗпП України не передбачено спеціальних правил звільнення від відповідальності за порушення законодавства про працю, зменшення розміру штрафу чи будь-яких виключень із загального правила. Положення статті 265 КЗпП України були чинними на час розглядуваних правовідносин і підлягали застосуванню.
З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно та об'єктивно встановлено обставини справи, сформовано правильні висновки по суті розглядуваних правовідносин, оскаржене рішення суду від 29.09.2020 року винесене з дотриманням чинного законодавства, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому немає підстав для його скасування.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Згідно п.6 ч.6 ст.12 КАС України, для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року в адміністративній справі №300/1028/20 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування постанови - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді Н. В. Ільчишин
Р. Й. Коваль
Повний текст постанови складено 08.02.2021 року