І інстанція
справа № 2-309/10 категорія № 4
27 квітня 2010 року Нахімовський районний суд міста Севастополя в складі: головуючого - судді Кравченко В. Є., при секретарі - Пронкіній К.О., за участю: позивача - ОСОБА_1, представника позивача - ОСОБА_2, відповідача - ОСОБА_3, представника відповідача - ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Севастополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про припинення права власності на частку у спільній власності та визнання права власності, -
встановив:
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 з вищевказаним позовом. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до договору дарування частки жилого будинку та свідоцтва про право на спадщину йому належить на праві спільної часткової власності ѕ частки будинку, а оскільки частка відповідача є незначною, виділ її є неможливим, тому просить припинити право власності на належну ОСОБА_3 ј частку житлового будинку АДРЕСА_2 з одночасним визнанням за ним права власності на вказану частку та виплатою грошової компенсації в розмірі 77750,00 грн., які внесені на депозит Нахімовського районного суду м. Севастополя. Також підставою для задоволення позову позивач зазначає обставини того, що відповідач у будинку не проживає, тягар сплати комунальних послуг, витрат на утримання будинку в належному стані не несе, не позбавлена іншого житла, крім того, сумісне проживання з ОСОБА_3 є неможливим для позивача.
В судовому засіданні позивач та його представник просили позов задовольнити з підстав, викладених у позові.
Відповідач та її представник проти задоволення позову заперечують, вважають, що підстав для його задоволення не має, оскільки з врахуванням площі житлового будинку, підсобних приміщень та території земельної ділянки частка відповідача не може вважатися незначною, зазначеної частки достатньо для проживання відповідача, тому позбавлення її права власності нанесе шкоди її інтересам та інтересам членів її сім'ї. При цьому, відповідачка має намір користуватися своєю власністю та нести витрати на її утримання, але лише після фактичного отримання права на користування, тобто проживання у будинку. За таких обставин підстави, передбачені ст. 365 Цивільного кодексу України, щодо припинення права власності відповідача на частку домоволодіння відсутні.
Судом встановлено, що позивачу у справі на праві часткової спільній власності належить ѕ частки будинку АДРЕСА_2 що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 30.04.1992 та договором дарування частки жилого будинку від 23.08.2005, технічним паспортом на будинок. Відповідачу у справі на праві часткової спільній власності належить ј частка будинку АДРЕСА_2 що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 23.06.2004, технічним паспортом на будинок.
Як вбачається з пояснень позивача, відповідач ніколи не проживала у спірному домоволодінні, обов'язків по його утриманню не несла, відповідач має особисте житло АДРЕСА_1 та ніколи не намагалась проживати у спірному будинку, питання щодо її вселення вселення у будинок не порушувала, сумісне проживання з відповідачкою неможливе в силу існування неприязне них відносин між ними.
З метою встановлення ринкової вартості ј частки спірного домоволодіння, яка належить ОСОБА_3, позивачем була замовлена незалежна оцінка. Згідно звіту про незалежну оцінку домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 станом на 04 вересня 2008 року ринкова вартість домоволодіння складає 311000,00 грн., вартість ј частки домоволодіння станом на 04 вересня 2008 року складає 77750,00 грн. Заперечень з боку відповідача, його представника стосовно встановлення ринкової вартості ј частки домоволодіння, що належить відповідачу не заявлено.
Саме ця вартість частки, яка належить ОСОБА_3 у розмірі 77750,00 грн. внесена позивачем на депозит суду, що підтверджується платіжним дорученням № 448 від 20.10.2009, залученому до матеріалів справи.
Вислухавши пояснення позивача, відповідача та представників сторін, дослідивши матеріали справи та докази у справі, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги обґрунтовані й підлягають задоволенню з наступних підстав.
В силу приписів статей 15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Статтею 356 Цивільного кодексу України передбачено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
В силу ч.1 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Статтею 365 Цивільного кодексу України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:
1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;
2) річ є неподільною;
3) спільне володіння і користування майном є неможливим;
4) таке припинення на завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Із конструкції статті 365 Цивільного кодексу України не вбачається, що для вирішення питання про припинення права власності особи на частку в спільному майні необхідна наявність всіх чотирьох умов у їх сукупності, оскільки статтею передбачено вичерпний перелік підстав, за наявності будь-якої з них можливе вирішення судом питання про припинення права на частку в спільному майні за вимогою інших співвласників.
Вирішуючи спір на підставі наявних у матеріалах справи доказів суд виходів з того, що частка у домоволодінні відповідача в порівнянні з часткою у домоволодінні позивача є незначною, відповідач має інше житло, тому припинення його права власності не завдасть істотної шкоди його інтересам та членам його сім ' ї. Отже, враховуючи той факт, що з моменту прийняття спадщини у 2004 році та набуття права власності на частку у спільній часткової власності, відповідач не тільки не зробила будь-яких дій з фактичного набуття права власності, тобто володіння та користування, вселитися у свою частку не намагалась, витрат та утримання будинку в придатному до використання стані не несла, але й на момент вирішення цього спору з самостійними вимогами про визначення порядку користування домоволодінням та примусове вселення до судових органів не зверталась, спільне володіння і користування майном між сторонами неможливе, отримати грошову компенсацію за свою частку у позасудовому порядку відповідач також відмовляється, тому в наявності підстави, передбачені ст. 365 Цивільного кодексу України для припинення права власності відповідача на частку спільного домоволодіння за рішенням суду.
Відповідно до ст.ст. 10, 60 Цивільного кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Відповідач будь-яких доказів, які б спростовували позовні вимоги цього спору, суду не надала. Клопотань про призначення судової експертизи не заявляла. Суд розглядає цивільну справу керуючись принципами змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства. За таких обставин позовні вимоги є обґрунтованими.
Понесені позивачем судові витрати у справі, пов'язані зі сплатою судового збору в дохід держави при подачі позову в сумі 51,00 грн., сплатою витрат з інформаційно-технічного розгляду справи в сумі 30,00грн., на підставі ч.1 ст. 88 Цивільного процесуального кодексу України, як документально підтверджені, підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_3 на його користь. Крім того, з ОСОБА_3 в дохід держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 726,50 грн., оскільки ціна позову відповідає сумі 77750,00 грн., а позивачем при зверненні до суду судовий збір був сплачений в сумі 51,00 грн., отже, відповідно до вимог Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» з відповідача на користь держави підлягає стягненню ще 726,50 грн., оскільки судом прийнято рішення про задоволення позову, а позивач ці витрати не поніс.
З оглядом на вищенаведене, керуючись ст. ст. 15, 16, 183, 356, 360, 365 Цивільного кодексу України, ст. ст. 3, 6, 10, 11, 30, 57 - 60, 61, 88, 168, 169, 209, 215 - 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
вирішив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 про припинення права власності на частку в спільному майні, виплату грошової компенсації та визнання права власності задовольнити.
Припинити право спільної часткової власності ОСОБА_3 на ј частку домоволодіння АДРЕСА_2 та визнати за ОСОБА_1 право власності на вказану ј частку домоволодіння АДРЕСА_2
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 суму, яка дорівнює 77750,00 грн., як грошову компенсацію за належну їй ј частку домоволодіння АДРЕСА_2
Грошові кошти у сумі 77750,00 грн., що внесені ОСОБА_1 на підставі платіжного доручення № 448 від 20 жовтня 2009 року, і знаходяться на депозитному рахунку Територіального управління Державної судової адміністрації в м. Севастополі видати ОСОБА_3 (ІН НОМЕР_1).
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 51,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 30,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в сумі 726,50 грн.
Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду міста Севастополя, шляхом подачі апеляційної скарги в Нахімовський районний суд м. Севастополя протягом двадцяти днів з дня подачі заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження може бути подана протягом десяти днів з дня оголошення рішення суду.
Суддя Нахімовського
районного суду м. Севастополя В. Є. Кравченко