03680, м. Київ, вул. Солом'янська,2-а
Справа №22 - 7128 Головуючий у 1 інстанції - Савченко О.О.
2010 рік Доповідач - Ратнікова В.М.
19 травня 2010 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва
в складі : головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Черненко В.А.
- Штелик С.П.
при секретарі - Погас О.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві на постанову Подільського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2009 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві про поновлення пропущеного строку для звернення до суду та зобов'язання суб'єкта владних повноважень нарахувати і виплатити 30% надбавку до пенсії, як дитині війни, -
В вересні 2009 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом в якому зазначав, що відповідач відмовляється проводити йому як особі, яка має правовий статус дитини війни, доплати (підвищення) до пенсії, передбаченої Законом України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком за період з 01.01.2006 року по теперішній час. Посилаючись на викладені обставини просив визнати такі дії відповідача неправомірними та зобов'язати останнього здійснити перерахування такої доплати і забезпечити виплату заборгованості.
Постановою Подільського районного суду м. Києва від 20.10.2009 року позов задоволено.
Поновлено ОСОБА_2 строк для звернення до суду за захистом порушених прав. Визнано відмову №18410/12 від 03.09.2009 року Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві у проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_2 протиправною.
Зобов'язано Головне управління пенсійного фонду України в м. Києві перерахувати ОСОБА_2 у повному обсязі невиплачену йому, як дитині війни щомісячну соціальну 30% надбавку, в порядку ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», починаючи з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 11.09.2009 року.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 03грн. 40 коп. судового збору.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі Головне управління пенсійного фонду України в м. Києві просить постанову скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в позові. Вказує на неправильне застосування судом норм матеріального права. Зазначає, що розмір щомісячної державної соціальної 30% надбавки до пенсії як дитині війни, право на яку має позивач, визначався на підставі чинного законодавства і постанов Кабінету Міністрів України. Виплата таких коштів фінансується за рахунок державного бюджету, вони виплачувались позивачу в межах, передбачених бюджетом і перерахованих відповідачеві сум.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 та його представник заперечували проти задоволення апеляційної скарги, вважали, що спір судом вирішений правильно.
Представник Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві в судове засідання не з»явився, про день та час слухання справи судом повідомлений належним чином, причину своєї неявки суду не повідомив, а тому, колегія суддів вважає можливим слухати справу в його відсутності.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленої постанови в цих межах, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни, мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу дітей війни, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України «Про соціальний захист дітей війни».
Зокрема, ст. 6 цього Закону передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач отримує пенсію за віком та належить до категорії громадян, яким встановлено статус дитини війни.
Зазначені обставини визнані сторонами і не оспорюються відповідачем.
З огляду на наведене ОСОБА_2 має право на отримання державної соціальної підтримки - підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Водночас, щодо такого його права на період 2006 року, то пунктом 17 ст. 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» зупинено на 2006 року дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Законом України від 19.01.2006 р. № 3367-VІІ внесені зміни до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», відповідно до яких виключено п. 17 ст. 77, а ст. 110 викладена в іншій редакції. Зокрема встановлено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим ст. 5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», запроваджуються з 01.01.2006 року, а ст. 6 - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету в першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Оскільки Кабінет Міністрів України в 2006 році не визначив порядку виплати надбавки до пенсії дітям війни, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вимоги позивача, що стосуються виплати надбавки у 2006 році задоволенню не підлягають.
Що ж до підвищення пенсії дітям війни у 2007 році, то п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік» з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом було зупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на 2007 рік.
Проте, рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 р. положення п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» з урахуванням ст. 111 цього Закону визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Подібні відносини склалися і в 2008 році, оскільки зміни до ст. 6 Закону, що внесені п. 41 розд. 2 Закону України від 28.12.2007 р. «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже, в період з 01.01.2007 року по 09.07.2007 року та в період з 01.01.2008 року по 22.05.2008 року позивач також не мав права на отримання державної соціальної підтримки, оскільки норми, якими передбачено це право, були зупинені.
Обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що розмір надбавки, що має виплачуватись позивачу на підставі Закону України «Про соціальний захист дітей війни», повинен визначатись саме на підставі цього Закону, а не постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року №530, на яку посилається апелянт.
В рішенні суду правильно зазначено, що постановою Кабінету Міністрів України не може бути звуженого зміст і обсяг прав встановлений Законом, оскільки він має вищу юридичну силу по відношенню до постанови.
Тому, доводи Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про неправильне застосування судом норм матеріального права підлягають відхиленню.
Відсутність коштів для проведення виплат не може бути підставою для невиконання передбачених чинним законодавством зобов'язань щодо визначення їх розміру.
Дії відповідача обґрунтовано визнані протиправними та на останнього покладено обов'язок по усуненню порушень прав позивача в межах встановленого ст. 99 КАС України річного строку для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи.
З врахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку, що доводи апелянта не спростовують наведеного і викладених в рішенні суду першої інстанції висновків, в зв'язку з чим підстави для скасування оскаржуваної постанови і задоволення апеляційної скарги відсутні.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві відхилити.
Постанову Подільського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2009 року по даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий : Судді :