Справа №22-4948 головуючий в 1 інстанції Чередниченко Н.П.
Категорія доповідач Остапчук Д.О.
18 травня 2010 колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого Остапчука Д.О.
суддів: Барановської Л.В., Побірченко Т.І.
при секретарі Ражевій В.В.
у відкритому судовому засіданні в м.Києві розглянувши апеляційну скаргу Акціонерно-комерційного банку Соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Київської міської філії на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 лютого 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерно-комерційного банку Соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Київської міської філії, ОСОБА_2 про визнання договору поруки недійсним, -
У листопаді 2009 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом в якому, посилаючись на те, що вона як особа яка проживає у фактичному шлюбі з ОСОБА_2, своєї згоди на укладання останнім угоди про поруку за договором кредиту-не давала, просила визнати недійсним договір поруки № 02-10/3698 від 16 вересня 2008 року укладений між Київською міською філією Акціонерно-комерційного банку Соціального розвитку «Укрсоцбанк» з одного боку та ОСОБА_2, з іншого боку.
Рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 22 лютого 2010 року позов задоволено.
Визнано недійсним договір поруки № 02-10/3698, укладений 16 вересня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком Соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Київської міської філії та громадянином України ОСОБА_2 з дати його укладення.
Стягнуто пропорційно з АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 17 гривень - державного мита та 7 гривень 50 копійок витрат за інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної прави.
У поданій апеляційній скарзі представник АКБСР «Укрсоцбанк», посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, рішення суду вважає незаконним, просить його скасувати, ухваливши нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.
Зазначає, що суд задовольняючи позов та визнаючи недійсним договір поруки, укладений між відповідачем та ОСОБА_2, не звернув уваги на те, що порука є способом забезпечення виконання зобов'язання, а не угодою щодо розпорядження майном, належним поручителю. Договір поруки не створює обов'язків для будь-яких інших осіб, крім сторін за договором, а відтак суд, неправильно застосував положення ст. 65 СК України до цих правовідносин.
Перевіривши обґрунтованість та законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позов, суд виходив з того, що позивачка, як особа яка перебуває у фактичному шлюбі з ОСОБА_2, не надавала своєї згоди на укладання останнім з відповідачем договору поруки за договором кредитної лінії, який було укладено між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ТОВ «Сучасні технології будівництва».
Такі висновки відповідають фактичним обставинам та ґрунтуються на законі.
Судом встановлено, що в період з 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
16 вересня 2008 року ОСОБА_2, займаючи посаду генерального директора ТОВ «Сучасні технології будівництва», уклав з Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Київської міської філії договір кредиту за овердрафтом № 24-10/196 від 16.09.2008 року.
З метою належного виконання грошових зобов'язань за вказаними кредитним договором 16.09.2009 року з ОСОБА_2, як фізичною особою було укладено договір поруки № 02-10/3698.
Вказаний факт сторонами визнано та підтверджується відповідним письмовим договором (а.с. 10-11),
Із змісту даного договору вбачається, що Поручитель -ОСОБА_2 поручається перед кредитором (АКБ СР «Укрсоцбанк») за належне виконання ТОВ «Сучасні технології будівництва», взятих на себе зобов'язань, що витікають з кредитного договору за овердрафтом № 24-10/196 від 16.09.2008 р. укладеного між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2.
Відповідно до ст.ст.215, 203 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі. встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною третьою статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до частини 2 статті 65 СК України, на яку послався суд, як на підставу для визнання недійсним вказаного договору, дружина, чоловік мають право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ст.74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
З матеріалів справи вбачається, що позивачка ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 з 2007 року проживають однією сім»єю без реєстрації шлюбу, мають спільну доньку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Ці обставини встановлені з пояснень сторін, а також підтверджуються матеріалами справи.
Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивачка зазначала, що оспорюваний договір зачіпає її права та інтереси, оскільки вказаним договором передбачена можливість відповідальності ОСОБА_2 майном, яке є у їх спільній власності.
Так з п.п. 1.1., 1.4., 3.1.4. Договору вбачається, що Поручитель ( у даному випадку ОСОБА_2) відповідає перед Кредитором в повному обсязі. Позичальник і Поручитель відповідають перед Кредитором як солідарні боржники, що означає нічим не обумовлене і абсолютне право кредитора вимагати виконання зобов'язань, вказаних в п. 1.1. цього Договору повністю (чи у будь-якій його частині) як від Позичальника та Поручителя разом, так і від кожного окремо.
Поручитель відповідає перед Кредитором за виконання зобов'язань у повному об'ємі всім належним йому на праві власності майном та грошовими коштами.
Зазначене свідчить про те, що у разі пред»явлення вимоги до ОСОБА_2, як поручителя, про погашення заборгованості за договором, на його майно, у тому числі і на майно яке є спільною власністю з ОСОБА_1, може бути звернуте стягнення.
За таких обставин та враховуючи, що ст.65 СК України не деталізує, які саме договори повинні укладатись за згодою дружини та чоловіка, окрім дрібних побутових, то згода на укладання іншого ніж дрібний побутовий договір, у тому числі і договору поруки, одним із подружжя, є обов»язковою.
Доводи апеляційної скарги про те, що факт проживання однією сім»єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу, повинен бути установлений у судовому порядку, не ґрунтуються на законі.
За правилами ст. 74 СК України факт проживання однією сім»єю без реєстрації шлюбу, може бути встановлений будь-якими засобами доказування і не обов»язково, шляхом ухвалення судового рішення.
Такий факт у судовому засіданні крім ОСОБА_1, визнав сам ОСОБА_2.
Про це ж саме свідчить і народження у зазначених осіб у 2008 році спільної доньки ОСОБА_3.
За наведених обставин, та не зважаючи на те, що порука хоч і є способом забезпечення виконання зобов'язання, однак зачіпає майнові інтереси ОСОБА_1 як дружини ОСОБА_2, стосовно їх спільного майна, то суд, правильно встановивши фактичні обставини справи дав належну оцінку представленим доказам, дійшов обґрунтованого висновку про підставність позову в цілому.
Інші доводи апеляційної скарги, не спростовують висновків суду і на законність оскаржуваного рішення не впливають.
Рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.301,303,307,317,218 ЦПК України, колегія
Апеляційну скаргу Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Київської міської філії АКБ «Укрсоцбанк» відхилити, а рішення Голосіївського районного суду від 22 лютого 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом 2 місяців.
Головуючий:
Судді: