№22-4346 головуючий в 1-й інстанції Гримич М.К.
доповідач Остапчук Д.А.
18 травня 2010 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м.Києва в складі:
головуючого Остапчука Д.О.
суддів: Побірченко Т.І., Барановської Л.В.
при секретарі Ражевій В.В.
у відкритому судовому засіданні в м.Києві розглянула апеляційні скарги представника Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» - Оленченко Олени Леонідівни та представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 лютого 2010 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -
У серпні 2009 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом, в якому, посилаючись на незаконність свого звільнення з посади Головного аудитора Служби внутрішнього аудиту ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», просила поновити її на роботі на вказаній посаді, стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу та відшкодувати моральну шкоду.
Обґрунтовувала свої вимоги тим, що внаслідок психологічного тиску з боку керівництва банку, вона змушена була написати заяву про звільнення з роботи за п.1 ст. 36 КЗпП України (за згодою сторін), і 31.05.2009 року було видано наказ про її звільнення.
Крім середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, просила стягнути на її користь 10000000 гривень моральної шкоди, оскільки внаслідок такого звільнення вона морально страждала, втратила ненароджену дитину.
Рішенням Печерського районного суду м.Києва від 10 лютого 2010 року позов задоволено частково.
Поновлено ОСОБА_3 на посаді Головного аудитора Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк «Аваль» з 01.06.2009 року і в цій частині допущено негайне виконання рішення суду.
Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк «Аваль» на користь ОСОБА_3 2 329 812,06 середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 50000 гривень моральної шкоди, а на користь держави судовий збір у розмірі 1700,0 гривень та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120,0 гривень.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць у розмірі 263 255,65 гривень .
У поданій апеляційній скарзі представник Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк «Аваль», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, рішення суду вважає незаконним, просить його скасувати, ухваливши нове рішення про відмову у позові.
Зазначає, що суд, поновлюючи позивачку на роботі, не звернув уваги на те, що та пропустила одномісячний строк, встановлений законом для звернення до суду, і поважних причин цього пропуску, суду не навела.
Крім того, позивачка у суді не довела обставин про те, що її було звільнено з роботи внаслідок психологічного тиску з боку керівництва банку.
Звільнення з банку за п. 1 ст. 36 КЗпП України було ініційовано самою позивачкою, яка 19.05.2009 року власноруч подала заяву про своє звільнення за згодою сторін.
Наказом ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» від 26.05.2009 року № 1461к «Про преміювання та звільнення з роботи ОСОБА_3Л.» позивачку звільнено з роботи за п. 1 ст. 36 КЗпП з 31.05.2009 року та згідно з досягнутими домовленостями, виплачено премію у розмірі 1 542 648 грн. .
У зв»язку з цим звільнення вважає законним та обґрунтованим.
У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_3-ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, рішення суду в частині стягнення на користь позивачки моральної шкоди, вважає не справедливим, просить його у цій частині змінити, стягнувши на користь ОСОБА_3 10000000 гривень моральної шкоди.
Посилається на те, що суд, ухвалюючи рішення у цій частині, не у достатній мірі врахував характер та ступінь моральних страждань позивачки, яка внаслідок психологічних переживань втратила ненароджену дитину, втратила високооплачувану роботу та можливість нормально співіснувати з оточуючим світом.
Перевіривши обґрунтованість та законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що скарга ПАТ «Райфайзенбанк Аваль» підлягає задоволенню, а апеляційну скаргу представника позивачки ОСОБА_4, необхідно відхилити, виходячи з наступного.
Поновлюючи позивачку на роботі, стягуючи на її користь заробітну плату за весь час вимушеного прогулу та моральну шкоду, суд виходив з того, що відповідачем було вчинено психологічний тиск на позивачку, внаслідок чого та вимушена була подати заяву про своє звільнення за згодою сторін.
Поновлюючи позивачці строк звернення до суду, суд виходив з поважності причин, з яких та вказаний строк пропустила.
Такі висновки не у повній мірі відповідають встановленим фактам.
Судом встановлено, що на підставі Рішення Спостережної Ради ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» № СР-5 від 23.02.2006 року було видано Наказ № 604-К про призначення ОСОБА_3 на посаду Головного аудитора служби внутрішнього аудиту ЗАТ «Райффайзен Банк Аваль», а 21 грудня 2006 року між позивачкою та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» укладено трудовий договір на невизначений строк.
Відповідно до наказу № 461 к від 26.05.2009 року ОСОБА_3 звільнено з роботи з займаної посади з 31.05.2009 року на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України (за згодою сторін).
З пояснень позивачки вбачається, що вона тривалий час працювала у системі відповідача, де займала відповідальну посаду Головного аудитора банку служби внутрішнього аудиту, за виконання обов»язків якого отримувала гідну заробітну платню, розмір якої становив понад 12000 Євро на місяць.
Пояснюючи причини написання нею заяви про звільнення за згодою сторін, позивачка зазначала, що у квітні місяці 2009 року вона завагітніла і за станом здоров'я була не у змозі протидіяти тиску з боку керівних осіб Банку, які вимагали щоб вона звільнилась з роботи за власним бажанням.
Турбуючись про життя та здоров'я своєї майбутньої дитини, позивачка готова була на будь-які варіанти компромісу, проте, погрожуючи їй звільненням з посади по компрометуючій для аудитора її рівня статті КЗПП України, керівництво Банку вимусило написати заяву про звільнення за п. 1 ч.1 ст. 36 КЗПП України - за згодою сторін .
За правилами п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України підставою для припинення трудового договору є угода сторін.
Звільнення за п.1.ч.1 ст. 36 КЗпП України є формою припинення трудового договору, укладеного на невизначений строк, різновидом якого є розірвання трудового договору як з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, так і за ініціативи працівника.
Відповідно до п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 року з послідуючими змінами «Про практику розгляду судами трудових спорів» по справах про звільнення за ст. 38 КЗпП суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору.
Оскільки звільнення позивачки відбулось за ініціативою як позивачки так і відповідача, то у даному випадку суд, розглядаючи зазначену справу повинен перевірити доводи позивачки стосовно того, що зазначену заяву про звільнення за згодою сторін, вона вимушена була написати, внаслідок психологічного тиску з боку адміністрації Банку.
Обґрунтовуючи доводи про тиск з боку керівних осіб відповідача, позивачка посилалася на те, що причиною такого тиску стала її принципова позиція стосовно виявлених фактів порушень законодавства у діяльності Банку та неодноразові її звернення про необхідність розгляду та затвердження звітів про проведені перевірки з цього приводу.
Крім того, засобами такого тиску вважала направлення її у тривале відрядження для проведення перевірки до м.Донецька, не дивлячись на наявність у неї на утриманні малолітніх дітей віком до 14 років, та вимога про дострокове повернення кредитних коштів, що були отримані нею у відповідача.
Перевіряючи зазначені обставини судом було встановлено, що 31.08.2006 року між позивачкою та відповідачем, укладено кредитний договір на суму 215000,0 доларів США, строк повернення якого скінчувався.
Проте в травні 2009 року відповідач надіслав позивачці повідомлення про необхідність дострокового повернення кредиту у розмірі 182 817,46 доларів США в зв»язку з простроченням платежу за цим договором в частині сплати «тіла» кредиту.
Крім того, рішенням Спостережної ради Банку від 13.05.2009 року було ухвалено направити позивачку у відрядження для термінового виконання спеціального позапланового аудиту до Донецької регіональної дирекції стосовно питань, пов'язаних з шахрайством, з вимогою особистої присутності за місцем перевірки у м. Донецьку, з забороною передачі повноважень.
В той же час, посилаючись на незаконність такого відрядження, у зв»язку з наявністю у неї на утриманні дітей віком до 14 років, позивачка будь-яких дій які свідчили б про її незгоду з такими діями відповідача, не вчиняла.
Більше того, рішення про відрядження до м.Донецька приймалось колегіальним органом Товариства, Спостережною Радою, а не Головою Правління Товариства, на якого, як на особу яка безпосередньо здійснювала тиск не неї, посилалась позивачка.
Не свідчить про будь-який тиск з боку відповідача на позивачку і факт вимоги відповідачем про дострокове повернення позивачкою кредитних коштів, оскільки таке право відповідача грунтується на договорі, умови якого були порушені позивачкою.
Не свідчать про такий тиск і відсутність належного реагування на звернення позивачки до керівних працівників Банку з вимогою розглянути та затвердити її звіти, за наслідками виявлених фактів порушень у діяльності Банку.
Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України.
Позивачкою не надано у судове засідання будь-яких доказів про те, що нею було подано заяву про своє звільнення за п.1 ст.36 КзПП України, внаслідок психологічного тиску з боку відповідача.
Більше того, звільнення позивачки відбулось виключно за її власною ініціативою, на підставі заяви від 19.05.2009 року (а.с.135 т.1).
Про досягнуту угоду про звільнення позивачки за п.1 ст.36 КзПП України свідчить і той факт, що Наказом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» № 1461к «Про преміювання та звільнення з роботи ОСОБА_3.» від 26.05.2009 року позивачці було виплачено премію у розмірі 1 542 648 грн.
Вирішуючи питання про поновлення судом позивачці строку на звернення до суду, суд виходив з того, що у вказаний період позивачка хворіла, внаслідок чого була позбавлена можливості своєчасно звернутись до суду з зазначеним позовом.
З матеріалів справи вбачається, що позивачка була звільнена з роботи з 31.05.2009 року, і саме у цей день їй була видана трудова книжка.
Відповідно до ст. 233 КЗпП працівник має право звернутися до суду у справах про звільнення з роботи у місячний строк з дня вручення йому копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
В той же час, з позовом до суду про своє поновлення на роботі позивачка звернулась лише 05.08.2009 року, тобто з пропуском зазначеного строку.
Обґрунтовуючи поважність причин вказаного строку позивачка посилалась на свою тимчасову непрацездатність та хворобливий стан, внаслідок штучного переривання вагітності.
З матеріалів справи вбачається, що у період з 31.05.2009 року по 5.08.2009 року позивачка два дні ( 11 та 12.06.2009 року ) знаходилась на лікарняному з приводу штучного переривання вагітності, тимчасово була непрацездатною у період з 6.07. по 19.07.2009 року та у період з 3.08.2009 року по 8.08. 2009 року.
Таке свідчить про те, що місячний термін встановлений законом для звернення до суду вона пропустила з поважних причин.
В той же час, враховуючи, що звільнення позивачки було проведено у відповідності з вимогами закону, то підстав для її поновлення на роботі не було.
Поновлюючи позивачку на роботі, суд на це уваги не звернув.
Зазначена помилка у відповідності до ст.309 ЦПК України підлягає виправленню, шляхом скасування рішення суду та ухвалення нового про відмову у позові.
Керуючись ст.301,302,305,308,309,317,218 ЦПК України, колегія
Апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» - Оленченко Олени Леонідівни задовольнити.
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3-ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Печерського районного суду м.Києва від 10 лютого 2010 року скасувати, ухваливши нове рішення яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий: Судді: