АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА
Справа № 11-а-696 Головуючий у І інстанції Котович О.Л.
Категорія КК: ч.2 ст. 187 Доповідач Матієк Т.В.
12 травня 2010 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого-судді Британчука В.В.,
суддів - Матієк Т.В., Верховець Т.М.,
за участю прокурора - Гуменюк Л.М.,
захисників - ОСОБА_2, ОСОБА_3,
законного представника - ОСОБА_4,
засуджених - ОСОБА_5, ОСОБА_6
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за апеляцією прокурора Сандиги М. В., який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 26 січня 2010 року щодо ОСОБА_5та ОСОБА_6,
встановила:
Цим вироком
ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин України, уродженець смт.Макарів Київської області, освіта середня, не одружений, не працює, зареєстрований та проживає за адресою АДРЕСА_1, раніше не судимий,
засуджений за ч.2 ст.187 КК України із застосуванням ст.69 КК України на 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є особистою власністю засудженого, за ч. І ст.304 КК України із застосуванням ст.69 КК України на 1 рік позбавлення волі.
На підставі ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено покарання 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є особистою власністю засудженого.
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженець м.Геокчай Азербайджану, громадянин Азербайджану, учень 11 класу школи №276 м.Києва, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2, раніше не судимий,
засуджений за ч. 2 ст. 187 КК України із застосування ст.69 КК України на 2 роки позбавлення волі без конфіскації майна згідно ч.2 ст.98 КК України.
Як встановив суд, 1.10.2009 року приблизно о 17.00 годині ОСОБА_5. на перехресті вулиць Сабурова і Бальзака в м. Києві втягнув неповнолітнього ОСОБА_6 у злочинну діяльність по скоєнню розбою і ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за попередньою змовою групою осіб вчинили напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя і здоров'я особи, яка зазнала нападу. Діючи з корисливих мотивів, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 підійшли до раніше незнайомих малолітніх ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 і у них ОСОБА_5 зажадав гроші, при цьому руками і ногами в присутності ОСОБА_6 наніс удари в різні частини тіла потерпілих ОСОБА_8 і ОСОБА_9, завдавши їм фізичний біль.
Далі ОСОБА_5 розбив скляну пляшку і тримаючи в руці її загострене горло наставив до шиї ОСОБА_9, висловив погрозу застосувати це знаряддя і заподіяти тілесні ушкодження в разі відмови віддати гроші, на що ОСОБА_9, а також ОСОБА_8 і ОСОБА_10. сприйняли погрозу як реальну загрозу для свого життя і здоров'я.
Після цього ОСОБА_6 відібрав у ОСОБА_8 флеш-карту пам'яті до мобільного телефону на 1 Гб вартістю 100 грн., а у ОСОБА_10 флеш-карту пам'яті до мобільного телефону на 512 Мб вартістю 100 гривень.
В апеляції прокурор, не оспорюючи фактичні обставини справи та кваліфікацію дій засуджених, вважає вирок щодо ОСОБА_5 і ОСОБА_6 незаконним у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону, який підлягає застосуванню та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості злочинів та особам засуджених внаслідок м'якості. Тому просить вирок суду в частині призначеного ОСОБА_5 і ОСОБА_6 покарання скасувати та постановити новий вирок, яким ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 187 КК України призначити покарання 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є його власністю, за ч. 1 ст. 304 КК України - 3 років позбавлення волі, на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим остаточно визначити 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є його власністю. ОСОБА_6 за ч.2 ст. 187 КК України призначити покарання 7 років позбавлення волі.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог прокурор вказує на те, що при призначенні покарання судом правомірно враховані обставини щодо молодого віку підсудних, які є раніше не судимими. Але застосовуючи статтю 69 КК України щодо ОСОБА_6, судом не враховано тяжкість вчиненого злочину, фактичні обставини справи, поведінку засудженого ОСОБА_6, після вчинення злочину, суспільну небезпечність скоєного злочину, кількість потерпілих та їх малолітній вік, часткове визнання ОСОБА_6 вини, наявність обставини, що обтяжує його покарання.
На думку прокурора, застосовуючи ст.69 КК України до ОСОБА_5, поза увагою залишено тяжкість скоєного злочину, який відповідно до ст. 12 КК України - є тяжким, суспільна небезпека, яка полягає у застосуванні погрози, що є небезпечною для життя і здоров'я потерпілих, кількість потерпілих та їх малолітній вік, корислива спрямованість злочинних посягань, реальне сприйняття потерпілими цих погроз і побоювання за своє життя на місці вчинення злочину, наявність обтяжуючої покарання обставини - вчинення злочину щодо малолітнього. Не повністю враховано при призначенні покарання конкретні обставини справи, тривалість насильства, яке підсудний ОСОБА_5 застосовував до малолітніх потерпілих, яке виявилося у великій кількості нанесення ударів, в тому числі і по життєво важливим органам, зухвалі вказівки ОСОБА_5 про те, що потерпілий ОСОБА_8 повинен йти та копати собі могилу. Дана вказівка була сприйнята потерпілим, як реальна і він побоюючись за своє життя почав її виконувати. Крім того ОСОБА_5 визнав вину частково, що свідчить про небажання стати на шлях виправлення. Наявність обставини, що обтяжує покарання.
Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, яка підтримала апеляцію державного обвинувача, пояснення захисників, законного представника неповнолітнього засудженого та засуджених, які вважали вирок законним і обґрунтованим, виступи учасників процесу в судових дебатах та останнє слово засуджених, перевіривши матеріали справи та доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляцію прокурора задоволенню не підлягає, вирок суду слід залишити без зміни виходячи з наступного.
Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_5 і ОСОБА_6 у вчиненні зазначених у вироку злочинів при обставинах, встановлених судом, відповідає фактичним обставинам справи і підтверджений розглянутими в судовому засіданні та детально викладеними у вироку доказами, зокрема показаннями потерпілих ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_8 про обставини вчинення щодо них 1.10.2009 року розбою, вході якого ОСОБА_5, вимагаючи гроші, спричинив ОСОБА_9 і ОСОБА_8 фізичну біль, погрожував ОСОБА_9 застосуванням «розочкою», а ОСОБА_6 заволодів флеш-картками ОСОБА_8 і ОСОБА_10; даними протоколу огляду та вилучення у ОСОБА_6 двох флеш-карт пам'яті до мобільних телефонів, які належали ОСОБА_8 і ОСОБА_10; даними огляду місця події; речовими доказами; свідоцтвами про народження потерпілих; показаннями підсудного ОСОБА_6 про те, що ОСОБА_5 старший за нього і мав на нього вплив, втягнув його у злочинну діяльність.
Проаналізувавши досліджені докази в їх сукупності, суд дійшов до правильного висновку про доведеність вини ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих злочинів. Дії ОСОБА_5 і ОСОБА_6 правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 187 КК України, як напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя і здоров'я особи, яка зазнала нападу, за попередньою змовою групою осіб, а ОСОБА_5 за ч.1 ст.304 КК України, як втягнення ОСОБА_5 неповнолітнього ОСОБА_6 у злочинну діяльність. Даний висновок суду ніким не заперечується.
У відповідності до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, з урахуванням тяжкості злочину, обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дотримався вимог, передбачених ст.65 КК України.
Як зазначено у вироку, при призначенні ОСОБА_5 і ОСОБА_6 покарання суд першої інстанції в повній мірі врахував фактичні обставини вчинених злочинів, тяжкість, суспільну небезпечність і наслідки злочину, роль кожного з винних, тобто саме ті обставини, на які посилається прокурор в апеляції.
Доводи прокурора про те, що суд в повній мірі не врахував тривалість насильства, яке підсудний ОСОБА_5 застосовував до малолітніх потерпілих, яке виявилося у великій кількості нанесення ударів, в тому числі і по життєво важливим органам, є безпідставними, оскільки згідно з пред'явленим обвинуваченням та вироком суду, ОСОБА_5 визнаний винний у спричиненні двом потерпілим фізичного болю, об'єктивна сторона розбою, вчиненого ОСОБА_5 і ОСОБА_6, та визнаного судом доведеним, полягала саме у погрозі застосування насильства, яке є небезпечним для життя і здоров'я особи, яка зазнала нападу.
Зухвала вказівка ОСОБА_5 про те, щоб потерпілий ОСОБА_8 повинен йти та копати собі могилу, яка була сприйнята потерпілим, як реальна і він побоюючись за своє життя почав її виконувати, не може бути врахована судом при значенні ОСОБА_5 покарання, як про це вказує прокурор в апеляції, тому що вказані дії ОСОБА_5 органом досудового слідства не були інкриміновані, а тому не були встановлені судом та не враховані судом першої інстанції при призначенні покарання.
Зі змісту апеляції прокурора вбачається те, що апелянт не оспорює правильність висновку суду щодо визнання не менше двох обставин, що пом'якшують покарання, щодо кожного з підсудних. Згідно з вироку такими обставинами щодо ОСОБА_5 визнано добровільне відшкодування завданого збитку, притягнення до кримінальної відповідальності вперше; щодо ОСОБА_6 такими обставинами визнано вчинення злочину неповнолітнім, добровільне відшкодування завданого збитку, притягнення до кримінальної відповідальності вперше. Ці обставини були визнані судом такими, що істотно знижують суспільну небезпечність вчиненого злочину. Відповідно до вимог ст.365 КПК України колегія суддів, розглядаючи справу в межах апеляції, не може за власною ініціативою погіршити становище винних у відсутності доводів в апеляції апелянта, а тому погоджується з висновком суду про визнання вищевказаних обставин щодо кожного з підсудних, такими, що пом'якшують покарання.
Суд в повній мірі врахував дані про особи засуджених, а саме: молодий вік ОСОБА_5, якому на час вчинення злочину було 19-ть років, раніше не судимий, негативно характеризується за місцем навчання і позитивно - за місцем проживання, не працює, має емоційно-нестійкі розлади особи імпульсивного типу (Р 60.3 МКБ-10. Неповнолітній ОСОБА_6, якому на час вчинення злочину виповнилося 15-ть років, раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем навчання і проживання.
За наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання підсудних та істотно знижують ступінь тяжкості вчинених ними злочинів, з урахуванням особи і віку підсудних, суд дійшов висновку про те, що існують підстави для застосування до ОСОБА_5 і ОСОБА_6 ст. 69 КК України. З таким висновком суду погоджується колегія суддів.
Та обставина, що ОСОБА_5 і ОСОБА_6 частково визнали свою вину, є позицією їх захисту, та не є забороною для застосування до них вимог ст.69 КК України. Визнання судом обставини, що обтяжує покарання ОСОБА_5 і ОСОБА_6, вчинення злочину щодо малолітнього, також не є за кримінальним законом забороною для застосування до них вимог ст. 69 КК України.
Суд з метою повного, всебічного і об'єктивного розгляду справи з'ясував думку законних представників потерпілих, які просили суворого не карати винних, та врахував її в сукупності з вищевказаними обставинами при призначенні кожному засудженому покарання.
За таких обставин суд, призначаючи покарання ОСОБА_5 і ОСОБА_6, дотримався вимог, передбачених ст.69 КК України, і призначив їм покарання у виді позбавлення волі, яке за своїм розміром і видом є необхідним і достатнім для виправлення засуджених і попередження вчинення ними нових злочинів відповідно до вимог ст.65 КК України.
За таких обставин апеляція прокурора задоволенню не підлягає, вирок суду є законним і обґрунтованим, підстав для скасування вироку в частині призначеного ОСОБА_5 і ОСОБА_6 покарання і постановлення нового вироку в цій частині, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України колегія суддів, -
ухвалила:
Вирок Деснянського районного суду м. Києва від 26 січня 2010 року відносно ОСОБА_5 і ОСОБА_6 залишити без зміни, а апеляцію прокурора Сандиги М. В., який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, без задоволення.
Британчук В.В. Верховець Т.М. Матієк Т.В.