1 Справа № 11- а - 241 Категорія КК: ч. 2 ст. 185
Головуючий у першій інстанції Ноздряков С.В.
Доповідач Лясковська В.І.
26 лютого 2010 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого судді - Бєлан Н.О.,
суддів - Лясковської В.І., Стрижко С.І.,
за участю прокурора - Тертичного О.А.,
засудженого - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за апеляцією прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Подільського районного суду м. Києва від 4 листопада 2009 року, -
Цим вироком
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Києва, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 проживає в АДРЕСА_2 раніше судимий 21 грудня 2001 року за ч. 2 ст. 141 КК України на 5 років позбавлення волі, звільнений 13 квітня 2005 року умовно-достроково на 1 рік 4 місяці 4 дні,
засуджено за ч. 2 ст. 185 КК України на 3 (три) роки позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки з покладенням на неї обов'язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу.
По справі вирішено питання щодо речових доказів.
Згідно вироку суду, 14 березня 2009 року, приблизно о 21 год. 50 хв. засуджений ОСОБА_2, перебуваючи в стані сильного алкогольного сп'яніння і знаходячись в автомобілі таксі «Шевроле Лачетті», державний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням потерпілого ОСОБА_3, поводив себе неадекватно. ОСОБА_3, побачивши таку поведінку, запропонував ОСОБА_2 розрахуватися, але засуджений проігнорував цю пропозицію. Після цього ОСОБА_3 на вул. Набережне шосе в м, Києві зупинив автомобіль і вийшов з нього, щоб зателефонувати диспетчеру з метою надання йому допомоги. ОСОБА_2, помітивши в автомобілі мобільний телефон «Нокіа 6500», що належав ОСОБА_3, і скориставшись тим, що потерпілий не бачить його дій, таємно викрав цей телефон і втік з автомобіля.
В апеляції та доповненнях до неї прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, просить вирок суду скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд в іншому складі суду мотивуючи тим, що:
- в порушення вимог ст. 334 КПК України суд в мотивувальній частині вироку при зазначенні формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, не вказав, що ОСОБА_2 вчинив злочин повторно та не вказав суму завданих потерпілому збитків;
- викладені судом фактичні обставини викрадення телефону не відповідають пред'явленому обвинуваченню і суперечать показанням потерпілого та засудженого;
- суд не допитав всіх свідків по справі, чим допустив неповноту та однобічність судового слідства;
- суд не навів у вироку всі докази, які підтверджують вину засудженого;
- суд недостатньо обґрунтував застосування ст. 75 КК України і не врахував, що ОСОБА_2 має непогашену судимість, злочин вчинив у стані алкогольного сп'яніння та призначив покарання, яке є м'яким.
Заслухавши доповідь судді, думки прокурора, який підтримав апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, засудженого ОСОБА_2, який заперечував проти задоволення апеляції прокурора, вивчивши матеріали справи, доводи апеляції, провівши судові дебати і надавши засудженому останнє слово, колегія суддів вважає, що апеляція прокурора задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Висновки суду про винуватість ОСОБА_2 у таємному викраденні чужого майна, вчиненого повторно є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи і підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами.
Суд, як видно з матеріалів справи, в основу вироку поклав показання потерпілого ОСОБА_3 в судовому засіданні. Потерпілий стверджував, що побачивши, як пасажир ОСОБА_2, який був у стані алкогольного сп'яніння, в його автомобілі таксі веде себе неадекватно, не реагує на його прохання розрахуватися за проїзд, зупинив автомобіль, щоб зателефонувати диспетчеру з метою надання допомоги. Як тільки він вийшов з автомобіля, засуджений також вийшов і втік. Після цього він виявив, що немає його мобільного телефону (а.с. 196 звор.). Потерпілий підтвердив свої показання на досудовому слідстві від 25 березня 2009 року, в яких зазначав, що виявив сім-картку від свого телефону на сидінні автомобіля (а.с. 50-52).
Ці показання містять незначні суперечності з його показаннями на досудовому слідстві, на яких ґрунтувалося обвинувачення, щодо послідовності дій самого потерпілого. А саме, на досудовому слідстві він вказував, що ОСОБА_2 втік з автомобіля одразу після зупинки, ще до того, як він, потерпілий, встиг вийти з автомобіля, а не після. Самого ж моменту викрадення мобільного телефону він не бачив.
Засуджений ОСОБА_2, як видно з його показань, жодним чином не заперечував вчинення ним злочину за обставин, викладених потерпілим, але заявляв, що він перебував у стані сильного алкогольного сп'яніння, а тому не пам'ятає подій. Про викрадення у потерпілого мобільного телефону він дізнався лише на другий день від самого потерпілого, який вимагав крім повернення мобільного телефону ще й 500 доларів США. Він повернув ОСОБА_3 мобільний телефон через ОСОБА_4, але грошей не дав.
При кваліфікації дій засудженого, суд вказав, що ОСОБА_2 вчинив крадіжку повторно, що виходить з даних про його попередню судимість.
Статтею 369 КПК України зазначений перелік порушень, допущених судом при постановленні вироку, які є підставами для його скасування через невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи. Ті підстави, на які вказує прокурор, такими не є. У вироку суду немає суперечностей між формулюванням обвинувачення, яке суд визнав доведеним, із зазначенням часу, місця, способу вчинення та наслідків злочину, його мотивів та форми вини, з резолютивною частиною.
Тому доводи прокурора в апеляції про те, що мотивувальна частина вироку не відповідає пред'явленому ОСОБА_2 обвинуваченню, бо фактичні обставини викрадення мобільного телефону, викладені судом у вироку, мають істотні суперечності і не підтверджуються показаннями потерпілого і засудженого, безпідставні.
Та обставина, що не всі свідки були допитані в судовому засіданні, не може свідчити про неповноту судового слідства, як на цьому наполягає прокурор в апеляції. Суд, як видно з протоколу судового засідання, допитав осіб, які могли дати показання по суті обвинувачення, а саме, потерпілого, засудженого та свідка ОСОБА_4 Крім того, прокурор в судовому засіданні погодився з тим, щоб оголосити показання свідків, які не з'явилися в судове засідання, не наполягав на їх допиті в суді і вважав за можливе закінчити судове слідство у їх відсутності. Як видно з матеріалів справи, ці свідки - ОСОБА_2, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не були очевидцями злочину, але їх показання досліджувалися в судовому засіданні (а.с. 196-197, 66-68, 69-71, 75-76).
Не обґрунтовані і доводи прокурора в апеляції про те, що ОСОБА_2 не визнав своєї вини. Згідно даних протоколів допиту засудженого як підозрюваного, обвинуваченого та підсудного, він вказував, що під час скоєння злочину перебував у стані сильного алкогольного сп'яніння, а тому не пам'ятає обставини його вчинення. Разом з тим, він жодного разу не заперечував викрадення ним мобільного телефону за обставин, які йому стали відомі наступного дня від потерпілого ОСОБА_3 Про визнання ОСОБА_2 своєї вини зазначено не тільки в протоколах його допитів, а й в обвинувальному висновку та вироку суду. Засуджений жодним чином не оспорював вартість мобільного телефону 1870 грн. і підтвердив це в суді апеляційної інстанції.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що підстав, передбачених ст. 368 КПК України, для визнання судового слідства неповним не має, а доводи прокурора з цього питання не відповідають дійсності.
Дії засудженого ОСОБА_2 правильно кваліфіковані судом за ч. 2 ст. 185 КК України.
При призначенні покарання суд у відповідності до вимог ст. 65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину та дані про особу засудженого, який характеризується посередньо, на обліку у лікаря-нарколога не перебуває, має на утриманні малолітню дитину. Суд обґрунтовано визнав обставиною, що пом'якшує покарання, щире каяття у вчиненому та повернення викраденого майна. Обставиною, що обтяжує покарання засудженого суд визнав вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння.
З урахуванням всіх цих обставин, суд прийшов до висновку про можливість призначення йому покарання у виді позбавлення волі з застосуванням ст. 75 КК України, звільнивши його від відбування покарання.
Суд дійсно, прямо не обґрунтував у вироку, що звільнення ОСОБА_2 від покарання у виді позбавлення волі буде достатнім для його виправлення. Проте, вказаний недолік стилю викладення вироку не може сам по собі слугувати підставою для визнання його незаконним чи необґрунтованим .
Судова колегія приходить до висновку, що з урахуванням того, що засуджений перебував під вартою з 24 березня по 16 жовтня 2009 року, призначене судом покарання є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.
Ті недоліки вироку, які мають місце, не є такими, що тягнуть його скасування.
За таких обставин, підстав для задоволення апеляції прокурора немає.
Істотних порушень кримінально-процесуального закону, які б тягли зміну або скасування вироку, колегія суддів не вбачає.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України колегія суддів, -
Вирок Подільського районного суду м. Києва від 4 листопада 2009 року щодо ОСОБА_2 - залишити без зміни , а апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції - без задоволення .
Судді:
Бєлан Н.О. Лясковська В.І. Стрижко С.І.