ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
04.02.2021Справа № 910/18578/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Алєєвої І.В., розглянувши у спрощеному провадженні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БК КБР»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Метсервіс»
про стягнення 162 837, 69 грн.
Без повідомлення (виклику) сторін.
Товариство з обмеженою відповідальністю «БК КБР» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Метсервіс» про стягнення 162 837, 69 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про порушення відповідачем майнових прав позивача, яке завдане неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки від 13.01.2020 № 0094.
Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.11.2020 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив. Вказану ухвалу суду сторони отримали, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення.
04.12.2021 від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву в якому просив в задоволені позову відмовити повністю.
Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Суддя Алєєва І.В. перебувала у відпустці з 28.12.2020 по 16.01.2021.
У відповідності до вимог п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
13.01.2020 між позивачем (покупець») та відповідачем (постачальник) було укладено Договір поставки № 0094, за умовами якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця продукцію, а покупець зобов'язується своєчасно прийняти і сплатити продукцію в порядку і на умовах обумовлених в цьому договорі (п. 1.1. Договору).
Згідно п. 1.2 Договору найменування, асортимент, якість, кількість, одиниці виміру, ціна одиниці продукції визначаються у рахунках-фактурах та/або у специфікаціях, які є невід'ємною частиною Договору.
05.08.2020 позивач отримав від відповідача рахунок на оплату № 2499 на поставку товару на загальну суму 141 289 грн.
Рахунок № 2499 позивач оплатив у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням від 05.08.2020 № 5.
06.08.2020 позивач отримав від відповідача рахунок на оплату № 2508 на поставку товару на загальну суму 3 814, 95 грн.
Рахунок № 2508 позивач оплатив у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням від 06.08.2020 № 80.
Відповідно до умов п. 4.1. Договору, постачальник здійснює поставку продукції у термін 10 (десяти) календарних днів з моменту отримання від покупця 100 % передплати.
Отже, відповідно до умов п. 4.1. Договору відповідач зобов'язаний був поставити товар згідно рахунку на оплату № 2499 від 05.08.2020 на суму 141 289, 00 грн у термін до 15.08.2020 включно.
Згідно рахунку на оплату № 2508 від 06.08.2020 відповідач зобов'язаний був поставити позивачу товар у термін до 16.08.2020 включно.
Відповідно до ч. 5 ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
З урахуванням ч. 5 ст. 254 ЦК України відповідач зобов'язаний був поставити позивачу товару у термін до 17.08.2020, починаючи з 18.08.2020 відбулось прострочення зобов'язання щодо поставки товару на загальну суму 145 103, 95 грн.
Відповідно до п. 6.3 Договору, у разі порушення терміну постачання продукції більше ніж на 30 календарних днів, постачальник протягом 2-х банківських днів, з дня пред'явлення вимоги покупцем, зобов'язаний повернути передоплату.
27.08.2020 позивачем було направлено відповідачу претензію № 1280 про повернення грошових коштів у розмірі 145 103, 95 грн.
За твердженням позивача, станом на день подання позовної заяви відповідач не здійснив поставку товару у передбачений Договором термін, що і стало підставою для звернення до господарського суду з даним позовом про стягнення основної суми заборгованості у розмірі 145 103, 95 грн, пені у розмірі 14 365, 20 грн, 3 % річних у розмірі 1177, 48 грн та інфляційних втрат у розмірі 2191, 06 грн.
Частиною 1 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 ЦК України).
За приписами ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом.
Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Частиною 2 ст. 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
Так, відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до положення частини 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
В силу вимог ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
При цьому, відповідно до ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
За змістом ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем було укладено договір від 13.01.2020 № 0094, відповідно до якого постачальник зобов'язався передати у встановлений термін товар у власність покупцеві.
Судом встановлено, що у відповідності до умов договору позивач сплатив відповідачу 100 % передоплати за товар на загальну суму 145 103, 95 грн, які за твердженням позивача відповідачем позивачу товар на вказану суму поставлений не був.
Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечує вказаний факт та вказує, що ним у відповідності до умов договору та у строк визначений договором поставлений товар на загальну суму 141 000 грн, що підтверджується видатковою накладною від 07.08.2020 № 326 підписаною та скріпленою печаткою обох сторін. У видатковій накладній вказується поставка товару за договором № 0094 від 13.01.2020, розр. док. - рахунок на оплату покупцю № 2499 від 05.08.2020. Позивач не надав суду будь-які заперечення щодо вказаного факту прийняття товару.
Крім того, відповідач платіжним дорученням від 31.08.2020 № 718 повернув позивачу надлишково сплачені кошти у розмірі 289 грн.
Відповідач не надав суду доказів щодо поставлення позивачу товару чи повернення грошових коштів у розмірі 3814, 95 грн сплачених позивачем відповідачу платіжним дорученням від 06.08.2020 № 80 на підставі рахунку відповідача від 06.08.2020 № 2508.
Враховуючи вищевикладене та те, що відповідач не надав суду доказів повного виконання свого зобов'язання щодо поставки товару у повному обсязі, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору, у зв'язку з чим позовні вимоги позивача про стягнення сплачених коштів підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 3814, 95 грн.
Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Приписами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з частинами 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За умовами п. 6.3. Договору у разі порушення терміну постачання продукції з вини постачальника, останній сплачує покупцеві пеню у розмірі 0, 1 % від вартості не поставленої у визначений строк продукції за кожен день прострочення, якщо інше не встановлено специфікацією.
Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно ст. 3 вищезазначеного Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 14 365, 20 грн пені за період з 18.08.2020 по 24.11.2020 нарахованої на суму боргу у розмірі 145 103, 95 грн.
Господарський суд враховуючи поставлення відповідачем позивачу у визначений договором строк товар на суму 141 000 грн зазначає, що до відповідача не застосовується нарахування пені на вказану суму.
Судом встановлено, що відповідачем повернуто позивачу платіжним дорученням від 31.08.2020 № 718 надлишково сплачених коштів у сумі 289 грн. Враховуючи, що строк прострочення зобов'язань відповідача за договором розпочався з 18.08.2020 та враховуючи дату повернення надлишково сплачених коштів у сумі 289 грн, Господарський суду нараховує пеню на вказану суму за період з 18.08.2020 по 30.08.2020.
Нарахування пені на непоставлений відповідачем позивачу товар у сумі 3814, 95 грн, Господарський суд розраховує в межах заявленого позивачем періоду з 18.08.2020 по 24.11.2020.
Отже, за розрахунком суду за вказані періоди з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в розмірі 125, 06 грн.
Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення 1177, 48 грн 3% річних та 2191 грн інфляційних втрат.
Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується порушення відповідачем зобов'язань за Договором щодо своєчасної сплати за надані послуги, а отже відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання за Договором.
Відповідальність за порушення грошового зобов'язання передбачена статтею 625 ЦК України.
Так, за приписами ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).
Відтак, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При розрахунку інфляційних втрат та 3 % річних, Господарський суд врахував поставлення відповідачем позивачу у строк визначений договором товар на суму 141 000 грн, а тому до відповідача не застосовуються нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на вказану суму.
Як вже було зазначено судом, відповідачем повернуто позивачу платіжним дорученням від 31.08.2020 № 718 надлишково сплачених коштів у сумі 289 грн. Враховуючи, що строк прострочення зобов'язань відповідача за договором розпочався з 18.08.2020 та враховуючи дату повернення надлишково сплачених коштів у сумі 289 грн, Господарський суду здійснює розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних на вказану суму за період з 18.08.2020 по 30.08.2020.
Нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на непоставлений відповідачем позивачу товар у сумі 3814, 95 грн, Господарський суд розраховує в межах заявленого позивачем періоду з 18.08.2020 по 24.11.2020.
Перевіривши здійснені позивачем розрахунки заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та 3 % річних, суд дійшов висновку про їх неточність, а тому здійснивши власні розрахунки, вважає, що вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних також підлягають частковому задоволенню, а саме з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати у розмір 57, 41 грн та 3 % річних у розмірі 31, 27 грн.
Позивач просить стягнути з відповідачів понесені документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу, а саме у розмірі 25 000 грн.
Частина 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає докази виконаних робіт (наданих послуг) адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
На підтвердження зазначеного позивачем було надано Договір про надання професійної (правничої) допомоги від 25.08.2020 № БК-78, ордер на надання правничої (правової) допомоги від 03.11.2020, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 28.07.2017 та платіжне доручення від 03.11.2020 № 1055 про оплату послуг за договором на суму 25 000 грн.
Відповідно до ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, з відповідача на користь позивача, відповідно до пропорційно задоволених розмірів позовних вимог, підлягає стягненню 618, 51 грн витрат на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 60, 43 грн відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 129, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ТОРГОВИЙ ДІМ «МЕТСЕРВІС» (36014, Полтавська обл., місто Полтава, вул.Шведська, будинок 2, ідентифікаційний код 35467548) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «БК КБР» (01135, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЗОЛОТОУСТІВСЬКА, будинок 3, ідентифікаційний код 40990651) заборгованість у розмірі 3814 (три тисячі вісімсот чотирнадцять) грн 95 коп., пені у розмірі 125 (сто двадцять п'ять) грн 06 коп., 3 % річних у розмірі 31 (тридцять одну) грн 27 коп., інфляційні втрати у розмірі 57 (п'ятдесят сім) грн 41 коп., витрати на правничу допомогу у розмірі 618 (шістсот вісімнадцять) грн 51 коп. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 60 (шістдесят) грн 43 коп.
3. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.В. Алєєва