вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"02" лютого 2021 р. Справа№ 911/1051/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Руденко М.А.
суддів: Дідиченко М.А.
Пономаренка Є.Ю.
при секретарі: Рибчич А.В.
за участю представників сторін:
від позивача: Пясецький Д.В. (довіреність №14-15 від 15.01.2021)
від відповідача: не з'явився
розглянувши апеляційну скаргу акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
на рішення господарського суду Київської області від 14.08.2020 року
у справі №911/1051/20 (суддя Черногуз А.Ф.)
за позовом акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до товариства з обмеженою відповідальністю "Дмитрівка Комунсервіс"
про стягнення 3 789,80 грн. пені, 272,58 грн. 3% річних та 300,09 грн. втрат від інфляції,-
До господарського суду Київської області надійшла позовна заява №14/4-2001-20 від 25.03.2020 Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дмитрівка Комунсервіс" про стягнення пені, втрат від інфляції та 3% річних.
Рішенням господарського суду Київської області від 14.08.2020 року в задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з судовим рішенням, акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Київської області від 14.08.2020 року у справі №911/1051/20 про відмову у задоволенні позовних вимог у розмірі 12 902, 27 грн. скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на те, що оскаржуване рішення щодо відмови у задоволенні позовних вимог прийняте з порушенням норм матеріального права, зокрема, ст.ст. 549-552, 599, 625 Цивільного кодексу України, та процесуального, ст.ст. 236 та 238 Господарського процесуального кодексу України, без дослідження усіх істотних обставин справи. Зазначає, що суд дійшов безпідставного висновку про те, що Відповідач є теплопостачальною або теплогенеруючою організацією.
Крім того, скаржник наголошує, що сам по собі факт погашення заборгованості до 30.11.2016 року ще не свідчить про можливість застосування ЗУ №1730, а оскільки матеріали справи №911/1051/20 не містять доказів включення Відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, то застосування ч. 3 ст.7 Закону є неправомірним.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.10.2020 року апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Руденко М.А., судді Дідиченко М.А., Пономаренко Є.Ю.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.10.2020 року апеляційну акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Київської області від 14.08.2020 року залишено без руху, надавши скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків шляхом подання доказів про сплату судового збору, подання до суду відповідної заяви про усунення недоліків. Роз'яснено скаржнику, що при невиконанні вимог даної ухвали апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту.
30.10.2020 року через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду скаржником на виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху було подано клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів, а саме документи, що підтверджують сплату судового збору.
Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2020 року враховуючи перебування судді Дідиченко М.А., яка не є головуючим суддею на лікарняному, справу №911/1051/20 передано на повторний автоматизований розподіл.
Згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу справ від 09.11.2020 року, справу №911/1051/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Руденко М.А., судді Пономаренко Є.Ю., Кропивна Л.В..
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2020 року прийнято апеляційну скаргу акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Київської області від 14.08.2020 року по справі №911/1051/20 у складі колегії суддів: Руденко М.А. (головуюча суддя), Пономаренко Є.Ю., Кропивна Л.В. до свого провадження, поновлено пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження та призначено розгляд справи на 08.12.2020 року.
Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2020 року враховуючи перебування у відпустці судді Кропивної Л.В., яка не є головуючим суддею, справу №911/1051/20 передано на повторний автоматизований розподіл.
Згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу справ від 14.12.2020 року, справу №911/1051/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Руденко М.А., судді Пономаренко Є.Ю., Дідиченко М.А..
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2020 року прийнято апеляційну скаргу акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Київської області від 14.08.2020 року у справі №911/1051/20 у складі колегії суддів: Руденко М.А. (головуюча суддя), Пономаренко Є.Ю., Дідиченко М.А. до свого провадження; розгляд апеляційної скарги акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Київської області від 14.08.2020 року у справі №911/1051/20 призначено на 02.02.2021 року о 12 год. 00 хв..
Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
У судове засідання 02.02.2021 з'явився представник позивача, підтримав вимоги своєї апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, позов задовольнити.
Представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, як свідчать матеріали справи, про час та місце розгляду справи всі представники сторін були повідомлені належним чином. (а.с. 106,107 ).
Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи , належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Пунктом 2 ч.3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, явка представників сторін обов'язковою не визнавалась, колегія суддів вважає можливим розглянути справу у відсутності представника відповідача за наявними у справі доказами.
Заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 15.12.2015 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дмитрівка Комунсервіс" (споживач) укладено договір № 1062/16-БО-17 постачання природного газу (далі - Договір). (а.с. 14-20)
Відповідно до п. п. 1.1., 1.2., 1.3. Договору постачальник зобов'язується передати у власність споживачу у 2016 році природний газ, а споживач зобов'язується прийняти та оплатити цей газ, на умовах цього договору. Газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води бюджетним установам/організаціям та іншим споживачам. За цим Договором постачається газ, ввезений на митну територію України (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711210000).
Постачальник передає споживачу з 01.01.2016 по 31.03.2016 (включно) газ обсягом 9,9 тис.куб.м. (дев'ять тисяч дев'ятсот куб.м.) у тому числі по місяцях січень - 4,1 тис.куб.м.; лютий - 3,7 тис.куб.м.; березень - 2,1 тис.куб.м. Обсяги газу, що планується передати за цим договором повністю забезпечують споживача природним газом для потреб, викладених в п. 1.2. цього Договору (п. 2.1., 2.1.1 Договору).
Згідно п.п. 3.1. Договору постачальник передає споживачу газ у пунктах приймання-передачі газу на газовимірювальних станціях, які знаходяться на кордоні України, та в пунктах приймання-передачі газу з ПСГ в газотранспортну систему. Право власності на газ переходить від постачальника до споживача в пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ Споживач несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов'язану з правом власності на газ.
Відповідно до п. 5.1., 5.2. Договору ціна на природний газ на дату укладення договору визначається відповідно до п. 5.2 цього Договору. В подальшому ціна на газ визначається шляхом підписання сторонами відповідних додаткових угод до Договору на підставі ціни, що розміщується на офіційному веб-сайті постачальника. У разі зміни ціни Постачальником, така ціна є обов'язковою для Сторін даного Договору. Споживач підписанням цього Договору підтверджує, що погоджується з даним порядком визначення та зміни ціни. Ціна за 1000 куб.м. газу на дату укладення договору становить 6474,00 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування та розподіл природного газу, крім того збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2%.
Оплата за природний газ проводиться споживачем виключно грошовими коштами відповідно до цін, умов і порядку зарахування коштів, визначених у п. 5.2. цього договору або у відповідних додаткових угодах (п. 5.1 даного Договору). Датою оплати вважається дата зарахування коштів на рахунок постачальника. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (п. 6.1. Договору).
Додатковими угодами №1, №2, №3 (а.с. 21-24) до Договору про постачання природного газу від 15.12.2015 №1062/16-БО-17 сторони, зокрема, погодили, що ціна за 1000 куб.м. газу з транспортуванням без ПДВ становить за січень - 6595,50 грн.; за лютий - 6 436,50 грн.; за березень - 6 452,50 грн..
Відповідно до актів приймання -передачі (а.с. 24, 26) природного газу, позивач зобов'язання по договору виконав належним чином, однак відповідач несвоєчасно розрахувався за поставлений природній газ, у зв'язку з чим відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулась з позовними вимогами про стягнення пені в розмірі 3 789,80 грн. на підставі п.8.2 договору поставки та у відповідності до вимог ст. 625ЦК України 272,58 грн. - 3 відсотки річних та 300,09 втрати від інфляції.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки відповідач повністю сплатив вартість природного газу спожитого у січні, лютому та березні 2016 року до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", вимоги позивача про стягнення пені, 3% річних та втрат від інфляції є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають, у зв'язку зі списанням останніх в силу вимог імперативної норми зазначеної у ч. 3 ст. 7 зазначеного Закону.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, апеляційний господарський суд зазначає наступне.
З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.
За приписами ст. 173 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до ч. 1 ст. 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання на підставі господарських договорів є господарсько-договірними зобов'язаннями; при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству (абзац другий ч.4 ст.179 ГК України): господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч.7 ст.179 ГК України).
У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Аналогічні приписи закріплені ч. ч. 1, 2 ст. 180 ГК України, а саме, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства; господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Положеннями ст. 655 ЦК України закріплено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
За приписами ст. 663 ЦК України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Нормами статті 193 ГК України, ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.
Так, розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
У частині 6 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
За приписами ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п.п. 8.1., 8.2., Договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим договором. У разі невиконання споживачем умов п. 6.1. цього договору постачальник має право не здійснювати поставку газу споживачу або обмежити поставку пропорційно до кількості не сплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання споживачем пункту 6.1. цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день простроченого платежу.
Як передбачено ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
«Відповідно до положень статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, звертаючись з позовом про стягнення неустойки, позивач повинен довести наявність правових підстав для притягнення боржника до такого виду цивільно-правової відповідальності» (висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладені у постанові від 21.05.2019 року у справі № 908/1473/18).
Як передбачено ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р., згідно яких розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення виплати заборгованості.
У зв'язку із наведеним позивачем було нараховано відповідачу 3789,80 грн. пені, 272,58 грн. 3% річних та 300,09 грн. втрат від інфляції.
Колегія суддів зауважує, що 03.11.2016 прийнято Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (далі - Закон), який набрав чинності 30.11.2016.
Законом визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.
Відповідно до ст. 1 вказаного Закону процедура врегулювання заборгованості - це заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості. Учасниками процедури врегулювання заборгованості є підприємства та організації, включені до реєстру, постачальники природного газу та/або електричної енергії, оптовий постачальник електричної енергії, розпорядники коштів державного та місцевих бюджетів, органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Згідно ст. 1, 2 вказаного Закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Дія Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.
Частиною 3 ст. 7 вищевказаного Закону передбачено що, на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками АБ "Укргазбанк", що відповідач повністю сплатив заборгованість за січень, лютий та березень 2016 року до набрання чинності вищезазначеним законом (а.с. 30-36 ). Крім того, позивачем не заперечується факт повної сплати відповідачем боргу до набрання чинності Закону (до 30.11.2016).
Отже, нараховані неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти, згідно ч. 3 ст. 7 вказаного Закону, підлягають списанню з дня набрання чинності вказаним Законом.
При цьому аргументи апеляційної скарги про те, що суд дійшов безпідставного висновку про те, що Відповідач є теплопостачальною або теплогенеруючою організацією, не приймаються судом апеляційної інстанції, оскільки згідно відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ «Дмитрівка Комунсервіс» (Код ЄДРПОУ 35519449) здійснює, серед іншого, такий вид діяльності: 35.30 Постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря.
Крім того, відповідно до п. 1.2. Договору Газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води бюджетним установам/організаціям та іншим споживачам.
Колегія суддів відхиляє твердження скаржника про те, що сам по собі факт погашення заборгованості до 30.11.2016 року ще не свідчить про можливість застосування ЗУ №1730, а оскільки матеріали справи №911/1051/20 не містять доказів включення Відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, то застосування ч. 3 ст.7 Закону є неправомірним. виходячи з наступного.
Частиною 1 ст. 3 Закону передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.
Зі змісту з ст.ст. 4, 5, 6 вказаного Закону вбачається, що до реєстру включаються вимоги саме за заборгованістю, у той час як ч. 3 ст. 7 вказаного Закону визначає, що на заборгованість за природний газ, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
Відтак, до заборгованості, що виникла і погашена до набрання чинності відповідним Законом, не можуть бути застосовані передбачені таким Законом правила і вимоги щодо необхідності включення до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.
Отже, застосування приписів ч. 3 ст. 7 Закону не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом. Зокрема, виконання даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29.01.2018 у справі № 904/10745/16, від 07.02.2018 у справі № 927/1152/16, від 14.02.2018 у справі № 908/3211/16, від 22.02.2018 у справі № 922/4355/14, від 24.04.2018 у справі № 914/3118/16, від 26.04.2018 у справі № 911/3945/16, від 02.05.2018 у справі № 914/102/17, від 16.04.2018 у справі № 905/375/17, від 16.01.2019 у справі № 905/299/18.
З огляду на викладене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що вимоги позивача про стягнення пені, 3% річних та втрат від інфляції, є необґрунтованими та задоволенню не підлягають, у зв'язку зі списанням останніх в силу вимог імперативної норми зазначеної у ч. 3 ст. 7 Закону.
Таким чином, аргументи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку, тобто ним не спростовано висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні.
Колегія суддів зауважує, що наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з їх оцінкою.
Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не виявлено.
За таких умов, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для скасування рішення місцевого господарського суду у цій справі.
Також, оскільки ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2020 дія оскаржуваного рішення була зупинена в силу приписів ч. 5 ст. 262 Господарського процесуального кодексу України, і за наслідками апеляційного розгляду рішення залишено без змін, а тому дія рішення господарського суду Київської області від 14.08.2020 року у справі №911/1051/20 підлягає поновленню.
Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України суд,-
Апеляційну скаргу акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення господарського суду Київської області від 14.08.2020 року у справі № 911/1051/20 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Київської області від 14.08.2020 року у справі № 911/1051/20 залишити без змін.
Поновити дію рішення господарського суду Київської області від 14.08.2020 року у справі № 911/1051/20.
Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги залишити за акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України».
Матеріали справи № 911/1051/20 повернути до господарського суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 08.02.2021 р.
Головуючий суддя М.А. Руденко
Судді М.А. Дідиченко
Є.Ю. Пономаренко