вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"02" лютого 2021 р. Справа№ 911/1360/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Руденко М.А.
суддів: Дідиченко М.А.
Пономаренка Є.Ю.
при секретарі: Рибчич А.В.
за участю представників сторін:
від позивача: Пясецький Д.ВВ. ( довіреність №14/15 від 15.01.2021)
від відповідача: Карандюк М.В. (ордер АІ №1084902 від 02.02.2021)
розглянувши апеляційну скаргу акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
на рішення господарського суду Київської області від 23.09.2020 року
у справі №911/1360/20 (суддя Мальована Л.Я.)
за позовом акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
до комунального підприємства "Вишнівськтеплоенерго" Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області
про стягнення 1 891 401,74 грн.,-
Позивач звернувся до господарського суду Київської області з позовом про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 1 891 401 грн. 74 коп., з яких: 1 254 463 грн. 60 коп. - пеня; 289 734 грн. 48 коп. - 3% річних; 347 203 грн. 66 коп. - інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ПАТ «НАК «Нафтогаз України» було поставлено газ за договором купівлі-продажу природного газу № 2245/1718-ТЕ-17 від 02.10.2017 року КП "Вишнівськтеплоенерго" Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області, проте останнє не розрахувалось за поставлений газ в строки визначені умовами договору, в зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача штрафні санкції.
11.08.2020 р. на адресу суду від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, в якій просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 1 897 316 грн. 50 коп., з яких: 1 260 378 грн. 36 коп. - пеня; 289 734 грн. 48 коп. - 3% річних; 347 203 грн. 66 коп. - інфляційні втрати.
Рішенням господарського суду Київської області від 23.09.2020 року позов задоволено частково: стягнуто з комунального підприємства "Вишнівськтеплоенерго" Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області на користь акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 347 203 (триста сорок сім тисяч двісті три) грн. 66 коп. інфляційних втрат, 289 734 (двісті вісімдесят дев'ять тисяч сімсот тридцять чотири) грн. 48 коп. 3% річних, 630 189 (шістсот тридцять тисяч сто вісімдесят дев'ять) грн. 18 коп. пені, 28 459 (двадцять вісім тисяч чотириста п'ятдесят дев'ять) грн. 75 коп. судового збору
В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 23.09.2020 року у справі №911/1360/20 в частині зменшення пені на 386 369,05 грн. Ухвалити в цій частині нове рішення про стягнення з комунального підприємства "Вишнівськтеплоенерго" Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області на користь акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» пені у сумі 386 369,05 грн.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на те, що оскаржуване рішення в частині відмови у стягненні 50% пені прийняте при неправильному застосуванні ст. 233 Господарського кодексу України, ст. 551 Цивільного кодексу України; з порушенням норм матеріального права, зокрема ст.625 ЦК України, ч.2 ст.218 ГК України, ч. 1 ст. 229 ГК України, та норм процесуального права, зокрема ст. ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2020 року поновлено строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження у справі № 911/1360/20 та призначено її до розгляду на 02.02.2021 року о 10 год. 40 хв.; зупинено дію оскаржуваного рішення господарського суду Київської області від 23.09.2020 року у справі №911/1360/20 до закінчення апеляційного провадження у даній справі.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
У судове засідання 02.02.2021 з'явилися представники позивача та відповідача.
Представник позивача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд оскаржуване рішення у відповідній частині скасувати та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Представник відповідача вказав на те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстави для його зміни чи скасування відсутні.
Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 02.10.2017 року між ПАТ «НАК «Нафтогаз України» та КП "Вишнівськтеплоенерго" Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 2245/1718-ТЕ-17, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2017-2018 році природний газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору. (а.с.1-9 том 1)
Пунктом 6.1. Договору передбачено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
На виконання умов договору позивач передав у власність Відповідача природний газ на загальну суму 60 389 476 грн. 71 коп., що підтверджується актами прийому-передачі природного газу, копії яких містяться в матеріалах справи (а.с. 130-141 том 2), проте відповідач свої зобов'язання не виконав належним чином, за отриманий природний газ розрахувався з порушенням строків здійснення оплати природного газу встановлених умовами Договору. В зв'язку з чим позивач просив суд стягнути з відповідача також 347 203 грн. 66 коп. інфляційних втрат та 289 734 грн. 48 коп. 3 % річних.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що враховуючи прострочення відповідачем виконання зобов'язання за договором, з нього на користь позивача на підставі ст. 625 ЦК України підлягає стягненню 347 203 грн. 66 коп. інфляційних втрат та 289 734 грн. 48 коп. 3 % річних, які нараховані позивачем відповідно до вимог закону та умов договору.
Водночас, позивачем у зв'язку з простроченням виконання зобов'язання з оплати поставленого газу нараховано 1 260 378 грн. 36 коп. пені, проте враховуючи фінансовий стан відповідача та ступінь виконання обов'язку по сплаті боргу суд зменшив стягувану пеню до 630 189 грн. 18 коп..
Апелянт оскаржує рішення господарського суду Київської області від 23.09.2020 року у справі №911/1360/20 лише в частині зменшення пені на 50%.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, апеляційний господарський суд зазначає наступне.
З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.
За приписами ст. 173 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до ч. 1 ст. 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання на підставі господарських договорів є господарсько-договірними зобов'язаннями; при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству (абзац другий ч.4 ст.179 ГК України): господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч.7 ст.179 ГК України).
У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Аналогічні приписи закріплені ч.ч. 1, 2 ст. 180 ГК України, а саме, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства; господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Положеннями ст. 655 ЦК України закріплено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
За приписами ст. 663 ЦК України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Нормами статті 193 ГК України, ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.
Так, розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
У частині 6 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
За приписами ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 8.2. розділу 8 «Відповідальність сторін» Договору було визначено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат проведені зі споживачем відповідно до постанови КМУ від 11.01.2005 №20.
З 01.01.2018 Пункт 8.2. та пункт 8.3 розділу 8 «Відповідальність сторін» Договору викладено у редакції: «У разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат проведені зі споживачем відповідно до постанови КМУ від 04.03.2002 №256.
Як передбачено ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
«Відповідно до положень статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, звертаючись з позовом про стягнення неустойки, позивач повинен довести наявність правових підстав для притягнення боржника до такого виду цивільно-правової відповідальності» (висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладені у постанові від 21.05.2019 року у справі № 908/1473/18).
Враховуючи прострочення відповідачем грошового зобов'язання, позивач має право нараховувати відповідачу пеню та вимагати її сплати.
Наявний в матеріалах справи розрахунок позивача щодо пені, з яким погодився суд першої інстанції, був перевірений колегією суддів на предмет правильності та обґрунтованості розрахунків, арифметичних та методологічних помилок чи невідповідностей умовам договору та приписам законодавства України, виявлено не було.
Разом з тим, апелянт вважає безпідставною відмову суду першої інстанції в частині стягнення пені у сумі 386 369,05 грн. та зазначає, що рішення в цій частині прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Стосовно даних тверджень колегія суддів зауважує наступне.
За правилами пункту 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до частин 2-4 статті 13 Цивільного кодексу України, при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчинюються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. № 7-рп/2013 слідує, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
За приписами частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Статтею 233 Господарського кодексу України, встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Встановивши відповідні обставини, суд вирішує стосовно можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 18.06.2019 у справі № 914/891/16).
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.09.2019 зі справи № 904/4685/18).
Правова позиція Верховного Суду "щодо підстав для зменшення розміру штрафних санкцій" (пункт 13 постанови Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 924/709/17) наголошує, що за змістом наведених вище норм зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Приймаючи рішення про зменшення розміру неустойки, судом першої інстанції, зокрема, було враховано ступінь виконання зобов'язання (відповідач повністю розрахувався за газ, тобто погашення боргу здійснено в повному обсязі, що не заперечується апелянтом (позивачем) та відсутність збитків у АТ НАК «Нафтогаз України» внаслідок порушення зобов'язання (доказів зворотнього матеріали справи не містять).
Поряд з цим, колегія суддів звертає увагу на тому, що сама по собі заборгованість, що є предметом позову, виникла внаслідок прострочення грошового зобов'язання кінцевими споживачами теплової енергії, що свідчить про відсутність в діях відповідача умисних дій (заздалегідь передбачуваних) (дебіторська заборгованість споживачів послуг з постачання теплової енергії категорії «населення» перед підприємством становить 39 361 665,91 грн. (а.с.91 т.5), а також поведінка винної особи - відповідача свідчить про вжиття ними заходів до виконання зобов'язань по сплаті заборгованості (до відзиву було надано докази про наявність заборгованості споживачів (категорія «населення») за період з жовтня 2016 р по травень 2020 р.; докази проведеної роботи по зменшенню заборгованості категорія «населення»), а саме надано довідки про стан претензійно-позовної роботи за період з жовтня 2016 року по квітень 2020 року (а.с.59-62 т.5 ).
Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини, з огляду на добросовісність поведінки відповідача, що виразилася в погашенні заборгованості, надмірний розмір заявленої до стягнення пені, а також відсутність у позивача збитків через прострочення грошового зобов'язання відповідачем, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність обґрунтованих підстав для зменшення розміру пені, що підлягає стягненню, на 50%.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Основними засадами судочинства, закріпленими у ст. 129 Конституції України, є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, а відтак апеляційний суд не вбачає підстав для скасування або зміни рішення господарського суду Київської області від 23.09.2020 року у справі №911/1360/20.
В силу приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З огляду на те, що рішення господарського суду Київської області від 23.09.2020 року у справі №911/1360/20 в частині задоволення позовних вимог сторонами не оскаржується, апеляційний господарський суд не перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в цій частині.
Також, оскільки ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2020 дія оскаржуваного рішення була зупинена в силу приписів ч. 5 ст. 262 Господарського процесуального кодексу України, і за наслідками апеляційного розгляду рішення залишено без змін, а тому дія рішення господарського суду Київської області від 23.09.2020 року у справі №911/1360/20 підлягає поновленню.
Так як у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України суд,-
Апеляційну скаргу акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення господарського суду Київської області від 23.09.2020 року у справі № 911/1360/20 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Київської області від 23.09.2020 року у справі № 911/1360/20 залишити без змін.
Поновити дію рішення господарського суду Київської області від 23.09.2020 року у справі № 911/1360/20.
Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги залишити за акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України».
Матеріали справи № 911/1360/20 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 08.02.2021 р.
Головуючий суддя М.А. Руденко
Судді М.А. Дідиченко
Є.Ю. Пономаренко