вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"02" лютого 2021 р. Справа№ 920/158/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Руденко М.А.
суддів: Дідиченко М.А.
Пономаренка Є.Ю.
при секретарі: Рибчич А.В.
за участю представників сторін:
від позивача: Пясецький Д.ВВ. ( довіреність №14/15 від 15.01.2021)
від відповідача: Авраменко О.В. ордер ВМ №1008236
розглянувши апеляційну скаргу акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
на рішення господарського суду Сумської області від 18.08.2020 року
у справі №920/158/20 (суддя Джепа Ю.А.)
за позовом акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до комунального підприємства Білопільської міської ради «Теплосервіс Білопілля»
про стягнення 293 228,61 грн. на підставі договору №5038/1617-ТЕ-29 постачання природного газу від 08.09.2016 року, укладеного між сторонами,-
Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача на свою користь 293 228,61 грн. заборгованості за договором № 5038/1617-ТЕ-29 постачання природного газу від 08.09.2016, укладеного між сторонами, з них: 33 366,23 грн. пеня, 63 229,63 грн. - 3 % річні та 196 632,75 грн. інфляційні втрати; а також позивач просить суд стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 4 398,43 грн..
Рішенням господарського Сумської області від 18.08.2020 року позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з комунального підприємства Білопільської міської ради "Теплосервіс Білопілля" на користь акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" пеню в сумі 16 683,12 грн., 3% річних у сумі 27 122,01 грн., інфляційні втрати у сумі 84 112,94 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 2 169,02 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Мотивуючи рішення суд першої інстанції зазначив на те, що відповідач не належним чином виконував зобов'язання щодо розрахунку за поставлений природний газ у зв'язку з чим з нього підлягає стягненню штрафні санкції у вигляді пені на підставі п.8.2 договору поставки в розмірі 16 683,12 коп. (зменшена на 50 % відповідно до вимог ст. 233 ГК України) та згідно з вимогами ст. 625 ЦК України 3% річних 27122, 01 грн. і втрати від інфляції 84 112, 94 грн.
Не погоджуючись з судовим рішенням, акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Сумської області від 18.08.2020 року у справі №920/158/20 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 11 727,50 грн., 3% річних в розмірі 34 270,09 грн. та інфляційних втрат в розмірі 112 519,81 грн. скасувати. Прийняти нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" щодо стягнення пені в розмірі 11 727,50 грн., 3% річних в розмірі 34 270,09 грн. та інфляційних втрат в розмірі 112 519,81 грн. задовольнити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, зокрема, ст.ст. 549-552, 599, 625 Цивільного кодексу України, та процесуального права, ст.ст. ч.2 ст.11, 74, 76, 77, 86, 236 та 238 Господарського процесуального кодексу України, без дослідження усіх істотних обставин справи та підлягає скасуванню в частині відмовлених позовних вимог.
Зазначає, що укладення спільних протокольних рішень в будь-якому випадку не змінює строків, порядку розрахунків між Сторонами Договору.
Крім того, скаржник наголошує, що умовами Договору в частині оплати не передбачено жодних відсилань щодо перерахування субвенцій, тобто перерахування коштів державою є відносинами виключно між нею та відповідачем та не мають жодним чином впливати на договірні відносини сторін.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.10.2020 року апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Руденко М.А., судді Дідиченко М.А., Пономаренко Є.Ю.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2020 року апеляційну акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Сумської області від 18.08.2020 року залишено без руху, надавши скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків шляхом подання доказів про сплату судового збору, подання до суду відповідної заяви про усунення недоліків. Роз'яснено скаржнику, що при невиконанні вимог даної ухвали апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту.
19.10.2020 року через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду скаржником на виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху було подано заяву про усунення недоліків апеляційної скарги шляхом надання доказів сплати судового збору.
Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2020 року враховуючи перебування судді Дідиченко М.А., яка не є головуючим суддею на лікарняному, справу №920/158/20 передано на повторний автоматизований розподіл.
Згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу справ від 09.11.2020 року, справу №920/158/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Руденко М.А., судді Пономаренко Є.Ю., Кропивна Л.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2020 року прийнято апеляційну скаргу акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Сумської області від 18.08.2020 року по справі №920/158/20 у складі колегії суддів: Руденко М.А. (головуюча суддя), Пономаренко Є.Ю., Кропивна Л.В. до свого провадження, поновлено пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження та призначено розгляд справи на 08.12.2020 року; зупинено дію оскаржуваного рішення господарського суду Сумської області від 18.08.2020 року по справі №920/158/20 до закінчення апеляційного провадження у даній справі.
Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2020 року враховуючи перебування у відпустці судді Кропивної Л.В., яка не є головуючим суддею, справу №920/158/20 передано на повторний автоматизований розподіл.
Згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу справ від 14.12.2020 року, справу №920/158/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Руденко М.А., судді Пономаренко Є.Ю., Дідиченко М.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2020 року прийнято апеляційну скаргу акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Сумської області від 18.08.2020 року у справі №920/158/20 у складі колегії суддів: Руденко М.А. (головуюча суддя), Пономаренко Є.Ю., Дідиченко М.А. до свого провадження. Розгляд апеляційної скарги акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Сумської області від 18.08.2020 року у справі №920/158/20 призначено на 02.02.2021 року об 11 год. 40 хв..
Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
У судове засідання 02.02.2021 з'явилися представники позивача та відповідача.
Представник позивача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд оскаржуване рішення у відповідній частині скасувати та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив суд оскаржуване рішення залишити без змін.
Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 08.09.2016 між публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (позивач, постачальник) та комунальним підприємством Білопільської міської ради "Теплосервіс Білопілля" (відповідач) укладено договір № 5038/1617-ТЕ-29 постачання природнього газу. (а.с. 23-31 том 1)
Також, 11.04.2018 між сторонами договору було укладено додаткову угоду від 08.09.2016 № 1. (а.с.32-33 том 11)
Відповідно до п.1.1 та 1.2 Договору, постачальник зобов'язується поставити споживачеві у 2016-2017 роках природній газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору. Природній газ, що постачається за цим договором, використовується позивачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води з населення.
На виконання умов Договору, позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 10 743 821 грн. 04 коп., що підтверджується актами приймання - передачі природного газу від 31.10.2016 на суму 957 836 грн. 70 коп., 30.11.2016 на суму 1 806 743 грн. 81 коп., 31.12.2017 на суму 2 323 803 грн. 52 коп., 31.01.2017 на суму 2 356 183 грн. 50 коп., 28.02.2017 на суму 1 882 421 грн. 64 коп., 31.03.2017 на суму 1 334 606 грн. 87 коп., 30.04.2017 на суму 82225 грн. 00 коп.. (а.с. 34-40 том 1)
Відповідно до пункту 6.1 Договору, оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Позивач вказує, що основна заборгованість у відповідача відсутня, проте оплату за переданий газ останній здійснював несвоєчасно та не виконав зобов'язання у строк, визначений договором, чим порушив умови господарського зобов'язання, зокрема вимоги пункту 6.1 договору, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з вимогами до відповідача про стягнення пені у сумі 33 366 грн. 23 коп., 3 відсотка річних у сумі 63 229 грн. 63 коп., інфляційні втрати у сумі 196 632 грн.75 коп.
Заборгованість за договором від 08.09.2016 № 5038/1617-ТЕ-29 була повністю погашена відповідачем лише 26.11.2018.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що враховуючи прострочення відповідачем виконання зобов'язання за договором, з нього на користь позивача на підставі ст. 625 ЦК України підлягає стягненню сума 3 % річних, яка становить 27 122 грн. 01 коп. та сума інфляційних втрат, яка становить 84 112 грн. 94 коп. Водночас, у зв'язку з тим, що Державою у відповідності до Постанови КМУ № 256 від 04.03.2002 р. надавалася субвенція на компенсацію наданих пільг та субсидій за зобов'язаннями несвоєчасно, вина відповідача у непроведенні розрахунків у спірні періоди за поставлені об'єми газу відсутня, а тому у стягненні 3% річних в розмірі 34 270,09 грн. та інфляційних втрат в розмірі 112 519,81 грн. слід відмовити.
Також, враховуючи інтереси обох сторін, співрозмірність неустойки та ступеню виконання зобов'язання відповідачем, співвідношення розміру пені і понесених позивачем збитків у зв'язку з порушенням відповідачем свого зобов'язання, збитковість фінансового стану відповідача, а також те, що заборгованість за спожитий природний газ відповідачем сплачена в повному обсязі, суд зменшив розмір пені на 50 відсотків.
Апелянт оскаржує рішення господарського суду Сумської області від 18.08.2020 року у справі №920/158/20 лише в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 11 727,50 грн., 3% річних в розмірі 34 270,09 грн. та інфляційних втрат в розмірі 112 519,81 грн..
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, апеляційний господарський суд зазначає наступне.
З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.
За приписами ст. 173 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до ч. 1 ст. 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання на підставі господарських договорів є господарсько-договірними зобов'язаннями; при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству (абзац другий ч.4 ст.179 ГК України): господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч.7 ст.179 ГК України).
У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Аналогічні приписи закріплені ч.ч. 1, 2 ст. 180 ГК України, а саме, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства; господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Положеннями ст. 655 ЦК України закріплено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
За приписами ст. 663 ЦК України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Нормами статті 193 ГК України, ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.
Так, розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
У частині 6 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
За приписами ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Договором (пунктом 8.2) передбачено, що у разі порушення покупцем умов пункту 6.1 договору, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Як передбачено ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
«Відповідно до положень статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, звертаючись з позовом про стягнення неустойки, позивач повинен довести наявність правових підстав для притягнення боржника до такого виду цивільно-правової відповідальності» (висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладені у постанові від 21.05.2019 року у справі № 908/1473/18).
Аналізуючи вищевказані правові норми та враховуючи прострочення відповідачем грошового зобов'язання, позивач має право нараховувати відповідачу пеню та вимагати її сплати.
Наявний в матеріалах справи розрахунок позивача щодо пені, з яким погодився суд першої інстанції, був перевірений колегією суддів на предмет правильності та обґрунтованості розрахунків, арифметичних та методологічних помилок чи невідповідностей умовам договору та приписам законодавства України, виявлено не було.
Разом з тим, апелянт вважає безпідставною відмову суду першої інстанції в частині стягнення пені у сумі 11 727,50 грн. та зазначає, що рішення в цій частині прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Стосовно даних тверджень колегія суддів зауважує наступне.
За правилами пункту 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до частин 2-4 статті 13 Цивільного кодексу України, при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчинюються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. № 7-рп/2013 слідує, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
За приписами частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Статтею 233 Господарського кодексу України, встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Встановивши відповідні обставини, суд вирішує стосовно можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 18.06.2019 у справі № 914/891/16).
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.09.2019 зі справи № 904/4685/18).
Правова позиція Верховного Суду "щодо підстав для зменшення розміру штрафних санкцій" (пункт 13 постанови Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 924/709/17) наголошує, що за змістом наведених вище норм зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Приймаючи рішення про зменшення розміру неустойки, судом першої інстанції, зокрема, було враховано ступінь виконання зобов'язання (КП «Теплосервіс Білопілля» здійснило остаточний розрахунок за отриманий за договором №5038/1617-ТЕ-29 від 08.09.2016 р. природний газ у 2018 році. Відтак, станом на дату звернення позивача до суду з позовною заявою, зобов'язання по сплаті за поставлений газ виконані Відповідачем у повному обсязі) та відсутність збитків у АТ НАК «Нафтогаз України» внаслідок порушення зобов'язання (доказів зворотнього матеріали справи не містять).
Поряд з цим, колегія суддів звертає увагу на такі обставини:
- статус відповідача, який є комунальним підприємством, основним видом діяльності якого є постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря;
- сама по собі заборгованість, що є предметом позову, виникла внаслідок прострочення грошового зобов'язання кінцевими споживачами теплової енергії, що свідчить про відсутність в діях відповідача умисних дій (заздалегідь передбачуваних) (розмір дебіторської заборгованості складає на 31.12.2017 р. - 5 136,0 тис. грн., на 31.12.2018 р - 5 194,0 тис. грн, на 30.09.2019 р. - 2 897 тис. грн., на 31.12.2019 р. - 7 073,0 тис. гри.;
- майновий стан сторін (збитки Відповідача за 2017 рік від операційної діяльності становили 910 тис. грн., за 9 місяців 2019 року - 1688 тис. грн. Підприємство закінчило 2019 рік зі збитком - 480 тис. грн., в той час як Позивач за 9 місяців 2019р. отримав чистий прибуток 21 309 млн. грн.);
- поведінку винної особи (відповідачем вжито заходи до виконання зобов'язань по сплаті заборгованості до звернення позивачем з цим позовом).
Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини, з огляду на добросовісність поведінки відповідача, що виразилася в погашенні заборгованості, а також відсутність у позивача збитків через прострочення грошового зобов'язання відповідачем, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність обґрунтованих підстав для зменшення розміру пені, що підлягає стягненню, на 50%.
Стосовно доводів апелянта про незаконність рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 3% річних в розмірі 34 270,09 грн. та інфляційних втрат в розмірі 112 519,81 грн., апеляційний суд зазначає наступне.
Як передбачено ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р., згідно яких розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення виплати заборгованості.
Разом з тим, згідно п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) цей Порядок визначає механізм перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за користування надрами для видобування природного газу та газового конденсату і податку на додану вартість, що сплачується Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" та ПАТ "Укртрансгаз", а також за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету від погашення податкового боргу, в тому числі реструктуризованого або розстроченого (відстроченого) з податку на додану вартість, що сплачується виробниками електроенергії і вугледобувними підприємствами (далі - субвенція).
А відповідно до п. 7 вказаної Постанови для проведення розрахунків відповідно до цього Порядку всі учасники відкривають рахунки в органах Казначейства, крім енергопостачальних компаній, державного підприємства "Енергоринок", які проводять розрахунки за спожиту електроенергію через поточні рахунки із спеціальним режимом використання, відкриті в уповноваженому банку. Розрахункове обслуговування цих рахунків здійснюється на умовах, визначених договором, що укладається між органами Казначейства та суб'єктами підприємницької діяльності. Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", ПАТ "Укртрансгаз", державне підприємство "Енергоринок", виробники електроенергії та вугледобувні підприємства підписують з учасниками розрахунків спільні протокольні рішення протягом п'яти робочих днів. До розрахунків включаються нараховані суми пільг лише в межах обсягів фактичного використання (споживання) ресурсів (товарів, послуг) відповідно до довідки, що надається постачальниками ресурсів (товарів, послуг). Учасник розрахунку має право відмовитися від підписання спільного протокольного рішення виключно за умови відсутності боргу перед учасником за товари/послуги, який планується погасити відповідно до цього Порядку.
Порядок та умови надання у 2017 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 №332:
- Порядок та умови визначають механізм надання у 2017 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування (далі - субвенція). Субвенція надається з державного бюджету місцевим бюджетам для погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування (далі - різниця між фактичною вартістю та тарифом), за рахунок джерел, зазначених у статті 31 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", та джерел наповнення спеціального фонду державного бюджету, визначених пунктами 13 і 14 статті 11 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" (пункт 1);
- підставою для проведення розрахунків з погашення різниці між фактичною вартістю та тарифом є договір про організацію взаєморозрахунків, який укладається підприємствами, що виробляли, транспортували та постачали теплову енергію, надавали послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, централізованого водопостачання і водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги (далі - надавачі послуг), та іншими учасниками розрахунків з погашення заборгованості згідно з довідкою, що підтверджує наявність в учасників розрахунків кредиторської та/або дебіторської заборгованості (без урахування пені, штрафних і фінансових санкцій) на дату укладення такого договору. Кількість сторін зазначеного договору є необмеженою та визначається такою кількістю надавачів послуг та інших учасників розрахунків з погашення заборгованості (далі - учасники розрахунків), виконання договору якими забезпечить погашення різниці між фактичною вартістю та тарифом і надходження до державного бюджету коштів у повному обсязі. Учасниками розрахунків є: територіальні органи Казначейства; структурні підрозділи з питань фінансів обласних, районних, Київської міської, районних у м. Києві держадміністрацій або структурні підрозділи з питань фінансів виконавчих органів міських (міст обласного значення) рад, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад, що утворилися згідно із законом та перспективним планом формування територій громад (далі - місцеві фінансові органи); надавачі послуг та їх правонаступники; суб'єкти господарювання, що здійснюють відведення та очищення стічних вод; газодобувні підприємства, ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", її філії, дочірні підприємства і компанії; суб'єкти господарювання, що здійснюють транспортування, постачання та розподіл природного газу; підприємства, що здійснюють передачу та постачання електричної енергії (далі - енергопостачальники); державне підприємство "Енергоринок"; державне підприємство "НЕК "Укренерго"; енергогенеруючі компанії; суб'єкти господарювання, що здійснюють постачання та/або споживання вугільної продукції; державне підприємство "Вугілля України"; державне підприємство "Держвуглепостач"; угледобувні підприємства. Учасниками розрахунків можуть бути суб'єкти господарювання незалежно від форми власності. Взаєморозрахунки можуть бути проведені між надавачами послуг. Із суб'єктами господарювання, що здійснюють постачання природного газу, та енергопостачальниками, газодобувними або вугледобувними підприємствами проводяться розрахунки з погашення кредиторської заборгованості за спожиті енергоносії (пункт 3).
Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затверджений постановою Кабінету міністрів України від 04.03.2002 №256 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин):
- цей Порядок визначає відповідно до статті 102 Бюджетного кодексу України механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот, придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу; доставки громадянам повідомлень про призначення субсидії; допомоги сім'ям з дітьми, малозабезпеченим сім'ям, інвалідам з дитинства, дітям-інвалідам, тимчасової державної допомоги дітям та допомоги по догляду за інвалідами I чи II групи внаслідок психічного розладу за рахунок субвенцій з державного бюджету (пункт 1);
- фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення, районних бюджетах, бюджетах об'єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, на зазначені цілі. Забороняється фінансування місцевих програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету (пункт 2);
- головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, об'єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення (пункт 3).
Порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 № 217:
- цей Порядок визначає механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки (пункт 1);
- усі категорії споживачів, яким здійснюється продаж теплової енергії та/або надання комунальних послуг з централізованого опалення, послуг з постачання теплової енергії, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з постачання гарячої води, сплачують їх вартість шляхом перерахування коштів виключно на спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними і теплогенеруючими організаціями та їх структурними підрозділами в уповноваженому банку для відповідної категорії споживачів. У разі коли у платіжному дорученні (касовому документі) споживача теплової енергії або комунальних послуг з централізованого опалення, послуг з постачання теплової енергії, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з постачання гарячої води реквізити рахунка одержувача коштів за теплову енергію та/або комунальні послуги з централізованого опалення, послуги з постачання теплової енергії, послуги з централізованого постачання гарячої води, послуги з постачання гарячої води не відповідають реквізитам спеціального рахунка, відкритого теплопостачальною або теплогенеруючою організацією, банк (підприємство поштового зв'язку або орган Казначейства), що приймає платіжний документ, повертає його без виконання з надісланням відповідного повідомлення споживачеві (пункт 8);
- уповноважений банк здійснює перерахування коштів, що надходять на спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними і теплогенеруючими організаціями, згідно з реєстром нормативів перерахування коштів, що надходять як плата за теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, послуги з постачання теплової енергії, послуги з централізованого постачання гарячої води, послуги з постачання гарячої води від усіх категорій споживачів та як плата теплопостачальних організацій за вироблену теплогенеруючими організаціями теплову енергію (далі - реєстр нормативів), що затверджується Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (пункт 9);
- уповноважений банк згідно з умовами договору банківського рахунка здійснює перерахування коштів за спожиту теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, послуги з постачання теплової енергії, послуги з централізованого постачання гарячої води, послуги з постачання гарячої води із спеціальних рахунків, відкритих структурними підрозділами теплопостачальних і теплогенеруючих організацій, на спеціальні рахунки теплопостачальних і теплогенеруючих організацій двічі на день, а саме: до 10-ї години - залишок коштів на початок операційного дня; до 17-ї години - кошти, що надійшли протягом операційного дня на спеціальні рахунки, відкриті структурними підрозділами теплопостачальних і теплогенеруючих організацій. Уповноважений банк до 12-ї години операційного дня здійснює відповідно до реєстру нормативів розподіл коштів, що надійшли за попередній день від структурних підрозділів теплопостачальних і теплогенеруючих організацій та споживачів, і перерахування коштів на рахунки з урахуванням вимог пунктів 14 - 26 цього Порядку (пункт 13).
Колегія суддів зауважує, що аналіз змісту вищенаведених нормативних актів вказує на те, що держава взяла на себе бюджетне зобов'язання щодо відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов'язаних із газопостачанням населенню, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме - витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами.
Запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу, держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов'язаних із газопостачанням населення, яке використовує житлові субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг. Тобто держава офіційно визнає неспроможність підприємств паливно-енергетичного комплексу забезпечити вчасні розрахунки в цій частині (залежно від рівня отриманих пільг та субсидій, отриманих населенням на відповідній ліцензованій території діяльності).
Визнаючи неможливість розрахунків у цій частині підприємствами паливно-енергетичного комплексу, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює характер регулювання відповідних правовідносин, що склалися між сторонами на підставі укладених між ними договорів.
Тобто правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами в цій частині (у розмірі отриманих пільг та субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регульованого впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг та субсидій; соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій. Отже, на виконання таких законодавчих актів державою в особі відповідних державних органів приймаються підзаконні нормативні акти.
Таким чином, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов'язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема адміністративного (бюджетного), застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 31.05.2019 зі справи №924/296/18.
Тобто відповідач не міг вплинути на процес здійснення розрахунків, зважаючи на вимоги чинного законодавства України, у тому числі враховуючи і попередньо затверджений алгоритм розподілу коштів і порядок вчинення дій за спільними протокольними рішеннями, оскільки в даному випадку оплата за отриманий природний газ залежить від своєчасності вчинення дій всіх суб'єктів спільних протокольних рішень.
Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до Постанови КМУ №20 від 11.01.2005, між Департаментом фінансів Сумської обласної державної адміністрації, Головним управлінням Державної казначейської служби України у Сумській області, КП "Теплосервіс Білопілля", та ПАТ "НАК "Нафтогаз України" підписувалися спільні протокольні рішення:?
1. №2706 від 14.11.2016 - на суму 957600,00 грн. за зобов'язаннями квітня-жовтня 2016 (а.с. 41-43 том );
2. № 3087 від 13.12.2016 - на суму 1806700,00 грн. за зобов'язаннями листопада 2016 (а.с. 45-47 том 1);
3. №129 від 16.01.2017 - на суму 1935541,00 грн. за зобов'язаннями грудня 2016 (а.с. 49-51 том 1);
4. №1051 від 16.02.2017 - на суму 1963934,37 грн. за зобов'язаннями січня 2017 (а.с. 53-55 том 1);
5. №1596 від 15.03.2017 - на суму 1450000,00 грн. за зобов'язаннями лютого 2017 (а.с. 61-63 том 1 ).
6. № 3842 від 09.11.2017 на суму 1605630 грн. за зобов'язаннями за березень - жовтень 2017 (а.с.1 т.2 ).
Відповідно до вказаних протокольних рішень, Державна казначейська служба України перераховувала Департаменту фінансів Сумської обласної державної адміністрації кошти загального фонду Державного бюджету України, яка в наступному мала перерахувати вказані кошти відповідачу для подальшого їх перерахування позивачу.
Проте, розрахунки за вказаними спільними протокольними рішеннями не проводилися державними органами вчасно, що виключає вину позивача.
Як вже було зазначено, з 01.01.2018 надання субвенцій на пільги та субсидії місцевим бюджетам регламентовано Постановою КМУ № 256 від 04.03.2002. За зобов'язаннями березня та квітня 2017 розрахунки за наданими пільгами та субсидіями відбувалися у відповідності до вказаної Постанови, та були здійснені державою за зобов'язаннями березня 2017 року лише у липні-листопаді 2018, а також за зобов'язаннями квітня 2017 року - у листопаді 2018.
Так, з розрахунків пені, 3 відсотків річних та інфляційних втрат позивача вбачається, що відповідачем постійно здійснювалися платежі до 07.11.2017 включно.
Державою ж у відповідності до Постанови КМУ № 256 від 04.03.2002 надано субвенцію на компенсацію наданих пільг та субсидій за зобов'язаннями березня 2017 у розмірі 325724,00 грн. лише 25.07.2018, 289811,00 грн. - 30.08.2018, 159918,33 грн. - 01.09.2018, 260104,00 грн. - 27.09.2018, 74606,40 грн. - 29.10.2018, 169808,42 грн. - 26.11.2018.
Відтак, вина відповідача у непроведенні розрахунків з 07.11.2017 по 25.07.2018 за поставлені об'єми газу відсутня.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновкам місцевого господарського суду про те, що нарахування 3 відсотків річних за 260 днів прострочення з 07.11.2017 по 24.07.2018 у сумі 27352,83 грн. за 36 днів прострочення, за період з 25.07.2018 по 29.08.2018 у сумі 2823,53 грн., 2 дні прострочення за період з 30.08.2018 по 31.08.2018 у сумі 109,22 грн., 26 днів прострочення за період з 01.09.2018 по 26.09.2018 у сумі 1078,15 грн., 32 дня прострочення за період з 27.09.2018 по 28.10.2018 у сумі 642,84 грн., 28 днів прострочення за період з 29.10.2018 по 25.11.2018 у сумі 390,79 грн. є безпідставними.
В свою чергу, стосовно зобов'язань квітня, Державою у відповідності до Постанови КМУ № 256 від 04.03.2002 р. надано субвенцію на компенсацію наданих пільг та субсидій за зобов'язаннями квітня 2017 лише 26.11.2018, а відтак, вина відповідача у не проведенні розрахунків з 26.05.2017 по 26.11.2018 за поставлені об'єми газу відсутня.
З огляду на викладене, апеляційний суд вважає необґрунтованим нарахування 3 710,26 грн. 3% річних та 12 254,44 грн. інфляційних втрат за вказаний період і висновки суду першої інстанції в цій частині узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.03.2020 у справі № 908/2648/18.
Аргументи апеляційної скарги про те, що укладення спільних протокольних рішень в будь-якому випадку не змінює строків, порядку розрахунків, не приймаються судом апеляційної інстанції, оскільки наявність певних положень Договору не позбавляла сторони права за взаємною згодою змінювати в подальшому строки та умови розрахунків, що сторони й зробили, підписавши спільні протокольні рішення.
Колегія суддів відхиляє твердження скаржника про те, що умовами Договору в частині оплати не передбачено жодних відсилань щодо перерахування субвенцій, тобто перерахування коштів державою є відносинами виключно між нею та відповідачем та не мають жодним чином впливати на договірні відносини сторін, оскільки, як вже було зазначено, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов'язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема адміністративного (бюджетного), застосування, чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови.
В свою чергу, посилання в апеляційній скарзі на постанови Верховного Суду в інших справах, правовим висновкам у яких, на думку скаржника, не відповідають висновки місцевого господарського суду, не приймаються судом апеляційної інстанції, оскільки у зазначених справах суди дійшли різних висновків щодо задоволення заявлених позовних вимог за різних встановлених судами фактичних обставин і, в залежності від встановленого, по-різному обґрунтували свої висновки.
За таких умов, аргументи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку, тобто ним не спростовано висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні.
Колегія суддів зауважує, що наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з їх оцінкою.
Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не виявлено.
Враховуючи у даному випадку сукупність встановлених вище обставин, підтверджених відповідними доказами, наявними в матеріалах справи, з огляду на положення ст.ст.74-80, 86 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність обґрунтованих підстав для часткового задоволення позовних вимог.
За таких умов, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для скасування рішення місцевого господарського суду у цій справі.
В силу приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З огляду на те, що рішення господарського суду Сумської області від 18.08.2020 року у справі №920/158/20 в частині задоволення позовних вимог сторонами не оскаржується, апеляційний господарський суд не перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в цій частині.
Також, оскільки ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2020 дія оскаржуваного рішення була зупинена в силу приписів ч. 5 ст. 262 Господарського процесуального кодексу України, і за наслідками апеляційного розгляду рішення залишено без змін, а тому дія рішення господарського суду Сумської області від 18.08.2020 року у справі №920/158/20 підлягає поновленню.
Так як у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України суд,-
Апеляційну скаргу акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення господарського суду Сумської області від 18.08.2020 року у справі № 920/158/20 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Сумської області від 18.08.2020 року у справі № 920/158/20 залишити без змін.
Поновити дію рішення господарського суду Сумської області від 18.08.2020 року у справі № 920/158/20.
Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги залишити за акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України».
Матеріали справи № 920/158/20 повернути до господарського суду Сумської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 08.02.2021 р.
Головуючий суддя М.А. Руденко
Судді М.А. Дідиченко
Є.Ю. Пономаренко