Крижопільський районний суд Вінницької області
2/134/33/2021
Справа № 134/1647/20
Іменем України
21 січня 2021 року Крижопільський районний суд
Вінницької області
в складі: головуючого-судді: Зарічанського В.Г.
з участю секретаря: Балух О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження в залі суду в смт. Крижопіль цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про втрату права користування житловим приміщенням,
Своїм позовом до суду позивач просила визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право на проживання в будинку АДРЕСА_1 . В обґрунтування своїх вимог посилалася на те, в її власності перебуває житловий будинок АДРЕСА_1 , згідно договору купівлі - продажу житлового будинку від 11 вересня 2015 року.
В даному будинку зареєстроване місце проживання відповідача, бувшого власника даного житлового будинку. При укладенні договору купівлі - продажу житлового будинку відповідач обіцяв їй знятись з реєстрації місця проживання, але згодом поїхав до м. Київ та не виконав обіцянки, тобто з вересня 2015 року відповідач не проживає в даному будинку. Вона має намір продати будинок, але покупці будинку відмовляються укладати договір купівлі-продажу без зняття з реєстрації місця проживання відповідача, через що вона змушена звернутись із даною заявою до суду. Ухвалою судді Крижопільського районного суду Вінницької області 09 листопада 2020 року провадження по справі відкрито за правилами загального позовного провадження. В судове засідання позивачка надала заяву про розгляд справи у її відсутність, просила позов задовольнити. Відповідач, належним чином повідомлений про час та місце слухання справи, до судового засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив , відзив на позов не надав, в зв'язку з чим на підставі ч.3 ст. 223, ч.1 ст. 280 ЦПК України справу розглянуто у відсутність відповідача на підставі доказів наявних в матеріалах справи. Розгляд справи проведено в порядку заочного розгляду з повідомленням сторін у відповідності із ст.ст. 223, 280-282 ЦПК України за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. Суд, дослідивши матеріали справи , приходить до висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного. Стаття 41Конституції України проголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеним законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Статтями 47, 48 Конституції України закріплено право громадян на житло, як найважливішою ланкою соціально-економічного права. Відповідно до ч.1 ст.319ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Судом встановлено, що відповідно до договору - купівлі продажу від 11.09.2015 ОСОБА_1 є власником будинку по АДРЕСА_1 (а.с. 6). Згідно інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстр права власності на нерухоме майно, зареєстровано право власності на даний будинок за ОСОБА_1 (.а.с. 5). Згідно довідки Шарапанівської сільської ради, за адресою АДРЕСА_1 , зареєстрований відповідач ОСОБА_2 , однак на території Шарапанівської сільської ради не проживає (а.с. 8). За змістом ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно із ч.1 ст.321ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно дост.391ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Частиною 1 статті 383 ЦК України та ст.150 Житлового кодексу УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб. Відповідно до ст.383ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом. Частина 2 ст.405ЦК України передбачає, що член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. Частиною першою ст.156 Житлового кодексу УРСР передбачено, що члени сім'ї власника житлового будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Відповідно до ч.4 ст.156 Житлового кодексу УРСР до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в ч.2 ст.64 цього Кодексу, а саме дружина наймача, їх діти і батьки; членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. За змістом зазначених норм правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про користування цим приміщенням. Приписами ст.317 ЦК України унормовано, що власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Разом з цим, згідно з положеннями ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав. Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає суду підстави дійти висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю. У відповідності до статті 7 Закону України«Про свободупересування тавільний вибірмісця проживанняв Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть. Як випливає із зазначеної норми закону, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно при позбавлення права власності на житлове приміщення, позбавленні права користування житловим приміщенням, визнанні особи безвісно відсутньою, оголошенні фізичної особи померлою. З огляду на те, що Закон є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, положення статті 7цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання. Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою. Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 16.11.2016р. у справі №6-709цс16, в якій Суд прийшов до висновку про те, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-якій час. Як зазначає у своєму позові позивач, наявність реєстрації відповідача у належному їй на праві власності будинку, заважає їй вільно розпоряджатися своєю власністю, у зв'язку з чим суд вважає за необхідне визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим будинком за адресою АДРЕСА_1 . Таким чином, з огляду на встановлені у судовому засіданні обставини та наведені норми чинного законодавства, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування ним є обґрунтованими, підтверджуються зібраними у справі доказами, а тому підлягають до задоволення у повному обсязі. Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України, з відповідача підлягає стягненню судовий збір, сплачений позивачем при зверненні до суду з позовом та судові витрати. На підставі викладеного та керуючись ст.ст.321, 383, 391 ЦК України, ст.ст. 10, 76, 81, 263, 265, 280-289 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про втрату права користування житловим приміщенням, задовольнити. Визнати ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 ) таким, що втратив право на проживання в булинку АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на сплату судового збору в сумі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок та витрат на оплату правової допомоги в сумі 1500,00 (тисячу п'ятсот) гривень. Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його отримання. Апеляційна скарга на рішення може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.
Суддя: