04 лютого 2021 року м. Київ
Унікальний номер справи № 753/18972/16-ц
Апеляційне провадження № 22-ц/824/956/2021
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.
суддів - Ратнікової В.М., Борисової О.В.
за участю секретаря судового засідання - Гребнєва Є.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 травня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Трусової Т.О., по справі за позовом ОСОБА_2 до Громадської організації «Наші гроші», ОСОБА_1 про заборону поширення інформації та відшкодування моральної шкоди, -
У жовтні 2016 року представник позивача ОСОБА_3 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_4 року Громадська організація «Наші гроші» (далі - ГО «Наші гроші») на сайті http://nashigroshi.org/опублікувала статтю « ІНФОРМАЦІЯ_1 », в якій здійснено посилання на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 15 червня 2016 року, що міститься у Єдиному державному реєстрі судових рішень. У статті зазначено «ІНФОРМАЦІЯ_5». Публікуючи відомості, які дають можливість ідентифікувати особу позивача, відповідач порушив особисті немайнові права позивача, зокрема, право на використання імені та незаконно розголосив відомості досудового розслідування. Публікацією вищевказаної статті, яка була процитована усіма відомими інформаційними ресурсами і має понад 2 млн. переглядів, було завдано непоправної шкоди професійній та діловій репутації позивача, з подачі журналістів громадської організації вона зазнала суспільної ізоляції, утисків також зазнають члени її родини. У результаті публікації відомостей з кримінального провадження, яке знаходиться на стадії досудового розслідування та не можуть бути відомими третім особам, та відомостей, які заборонено до публічного розголошення щодо фізичної особи без її згоди, позивачу було завдано моральної шкоди, яку вона оцінила у відповідності до висновку експертного психологічного дослідження № 2-021/09 у розмірі 77 140,00 грн.
Уточнивши позовні вимоги, просила заборонити ГО «Наші гроші» розповсюджувати відомості ОСОБА_2 та зобов'язати ГО «Наші гроші» видалити зі статті, розміщеної ІНФОРМАЦІЯ_2 на офіційному сайті ГО «Наші гроші» http://nashigroshi.org/ під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 » інформацію, яка дає можливість ідентифікувати ОСОБА_2 , а саме: «ІНФОРМАЦІЯ_5»; заборонити власнику веб-сайту http://nashigroshi.org/ОСОБА_1 розповсюджувати відомості щодо позивача ОСОБА_2 та зобов'язати ОСОБА_1 видалити з вищевказаної статті інформацію, яка дає можливість ідентифікувати ОСОБА_2 , а саме «ІНФОРМАЦІЯ_5»; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 83 140,00 грн., в тому числі моральну шкоду в розмірі 77 140,00 грн. та витрати, пов'язані із залученням спеціалістів та складання висновку у розмірі 6 000,00 грн.; стягнути з ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 1 929,20 грн. (т. 1 а.с. 3-7, 77-78).
Представник ГО «Наші гроші» Бурмагін О.О. подав заперечення проти позову та просив відмовити у задоволенні позову, оскільки у матеріалах справи відсутні будь-які докази, що оскаржувану інформацію було поширено ГО «Наші гроші», що ГО «Наші гроші» є власником доменного імені веб-сайту та докази поширення інформації саме цим відповідачем (т. 1 а.с. 53-54).
Також від імені та в інтересах відповідача ОСОБА_1 представник Бурмагін О.О. подав заперечення проти позову, де зазначив, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини на громадські організації, які працюють у правозахисній сфері і розповсюджують суспільно-значиму інформацію, поширюються стандарти та гарантії діяльності засобів масової інформації. Враховуючи статус позивача, як співвласника підприємства, яке є одним з кінцевих отримувачів державного майна у вигляді коштів Державного спеціального підприємства «Чорнобильська АЕС», позивач є публічною особою, а тому межа її допустимої критики є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Оспорювана позивачем інформація є суспільно значимою, становить громадський інтерес та була отримана з двох офіційних джерел - Єдиного державного реєстру судових рішень та Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Зазначав, що речення, де згадується ім'я та прізвище позивача, фактично є цитатою з ухвали Печерського районного суду м. Києва від 15 червня 2016 року, у якій йдеться про кримінальну справу, порушену за фактами розтрати службовими особами Державного спеціального підприємства «Чорнобильська АЕС» державних коштів у великих та особливо великих розмірах, а також зловживання службовим становищем, що призвело до тяжких наслідків, у якій згадується ТОВ «Славутич-Тревел». У Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань розміщено інформацію, що саме позивач є кінцевім бенефіціаром ТОВ «Славутич-Тревел». У спірній публікації міститься посилання на ухвалу суду, а відтак на спірні правовідносини поширюється положення частини 2 статті 302 ЦК України.
Вказував, що при зборі інформації, написанні статті та її поширенні відповідачі діяли в межах чинного законодавства, оскільки збирали інформацію з відкритих та загальнодоступних джерел, ними була поширена суспільно значима та достовірна інформація, стаття була спрямована не на заподіяння шкоди немайновим правам позивача, а на поширення дискусії на тему, яка становила інтерес для громадськості, а відтак позивач не довів протиправність їхніх дій та заподіяння йому моральної шкоди.
Також відповідачі вважали безпідставними вимоги про заборону поширення інформації вказуючи, що такого способу захисту прав не існує і дані вимоги є фактично запровадженням цензури при поширенні інформації. Також зазначав, що визначений розмір грошового відшкодування має бути співмірним із заподіяною шкодою і не повинен призводити до припинення діяльності засобів масової інформації чи іншого обмеження свободи їх діяльності (т. 1 а.с. 88-105).
Представник позивача ОСОБА_3 подала письмові пояснення до заперечень проти позову та посилалася на те, що відповідачі не є засобом масової інформації, у зв'язку з чим на них не поширюються гарантії, передбачені статтями 24-26 Закону України «Про інформацію», позивач не є публічною особою, а тому поширення інформації про неї без її згоди не допускається, відповідач грубо порушив конституційне право позивача на особисту недоторканість, заборона поширення інформації відповідно до статті 16 ЦК України є належним способом захисту, а висновок експертного психологічного дослідження є належним доказом розміру компенсації моральної шкоди (т. 1 а.с. 123-128).
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 19 травня 2020 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Зобов'язано ГО «Наші гроші» та ОСОБА_1 протягом п'ятнадцяти календарних днів з дня набрання рішенням суду законної сили видалити зі статті під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розміщеної ІНФОРМАЦІЯ_2 на офіційному сайті ГО « Наші гроші» https :// nashigroshi . org / , інформацію, яка дає можливість ідентифікувати позивача ОСОБА_2 , а саме: «ІНФОРМАЦІЯ_5». Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 77 140,00 грн. на відшкодування моральної шкоди та 11 075,20 грн. судових витрат, а всього 88 215,20 грн. (т. 1 а.с. 196-197, 199-207).
Не погодившись з рішенням районного суду, 22 жовтня 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бурмагін О.О. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, стягнути судові витрати (т. 1 а.с. 212-231).
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема ст. 32 та 34 Конституції України та ст. 8 та 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Зазначав, що виходячи з аналізу норм ЦК України позивач на момент поширення інформації була одним з кінцевих бенефіціарів отримувача, на думку органів досудового розслідування, державного майна у вигляді коштів Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС» і є публічною фігурою в розумінні чинного законодавства, на що суд першої інстанції уваги не звернув. Так, позивач є директором ТОВ «Славутич-Тревел», кінцевим бенефіціарним власником цього підприємства, а також естонського підприємства, яке отримувало виведені протиправним шляхом бюджетні кошти. Вважає, що суд першої інстанції зробивши висновок про те, що доводи відповідачів про суспільну значимість поширеної інформації є обґрунтованими, суд першої інстанції мав застосувати норми ч. 4 ст. 296 ЦК України в поєднанні з ч. 1 ст. 29 Закону України «Про інформацію», яка визначає правомірним поширення інформації з обмеженим доступом, якщо вона є суспільно необхідною.
Звертав увагу на те, що стаття, яка є предметом розгляду справи є цитуванням, без авторських оцінок або перебільшень, ухвали з реєстру судових рішень в кримінальній справі, в яку було додано інформацію з державного реєстру юридичних осіб. Встановивши офіційний характер поширеної інформації, суд іншої інстанції не мав підстав для стягнення моральної шкоди, як заходу цивільно-правової відповідальності. Вважає недопустимими доказами висновок експертного психологічного дослідження № 2-21/09 від 21 вересня 2016 року та висновок експерта після проведеної психологічної експертизи на підставі ухвали суду.
Представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Невмержицька І.М. подала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін. На обґрунтування відзиву зазначила, що позивачка не є публічною особою, політичним чи громадським діячем та не перебуває на державній службі. Відповідачі поширили інформацію досудового слідства із зазначеним прізвища та ім'я приватної особи та її причетність до кримінальних правопорушень чим поширив необмеженому колу осіб інформацію, яка порушує принцип презумпції невинуватості особи позивачки (т. 2 а.с. 1-12).
У судовому засіданні в представник ОСОБА_1 та ГО «Наші гроші» - адвокат Бурмагін О.О. підтримав скаргу і просив її задовольнити. Представник ОСОБА_2 - адвокат Григор'єв Р.І. заперечував проти скарги і просив її відхилити.
Інші особи до суду не прибули, були сповіщені належним чином про що у справі є докази. Факт належного сповіщення ОСОБА_1 та ГО «Наші гроші» їх представник - адвокат Бурмагін О.О. визнав в суді апеляційної інстанції, як і факт належного сповіщення ОСОБА_2 підтвердив її представник - адвокат Григор'єв Р.І. про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання (т. 2 а.с. 29-33, 54-55).
Зважаючи на вимоги ч. 9 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню за таких підстав.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у мережі Інтернет на офіційному веб-сайті ГО «Наші гроші» за посиланням http://nashigroshi.org/ було опубліковано статтю під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 », у якій, зокрема, містилась інформація такого змісту:«ІНФОРМАЦІЯ_5» (т. 1 а.с. 8).
Вищевказана публікація не містить відомостей про її автора, містить лише посилання вкінці статті на ГО «Наші гроші».
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань кінцевим бенефіціарним власником (контролером) ГО «Наші гроші» є ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 44-48, 79-82).
За інформацією ТОВ «Інтернет Інвест», яке здійснює діяльність у сфері інформаційних технологій та має статус реєстратора доменних імен, послуги з реєстрації доменного імені та з розміщення сайту (хостингу) http://nashigroshi.org/надаються замовнику послуги ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 69).
ГО «Наші гроші» ліцензій Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення не отримувала та не внесена до Державного реєстру суб'єктів інформаційної діяльності у сфері телебачення і радіомовлення (т. 1 а.с. 120).
У червні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до ГО «Наші гроші» з заявою про заборону поширення вказаної інформації та її знищення (т. 1 а.с. 15-17).
Після залучення до участі у справі співвідповідача ОСОБА_1 позивач звернулася і до нього з аналогічною заявою, проте, інформацію зі статті видалено не було (т. 1 а.с. 112-114, 115).
З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що ОСОБА_2 є кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Славутич-Тревел» (т. 1 а.с. 110-111).
На підтвердження розміру компенсації моральної шкоди позивачем було надано висновок експертного психологічного дослідження № 2-21/09 від 21 вересня 2016 року, відповідно до якого орієнтовний еквівалент компенсації завданих їй моральних страждань становить 53,2 мінімальних заробітних плат (т. 1 а.с. 18-28).
На виконання ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 21 вересня 2020 року було проведено психологічну експертизу (т. 1 а.с. 133-134).
Згідно висновку експерта КНДІСЕ за результатами проведення судової психологічної експертизи № 18859/17-61 від 07 листопада 2018 року ОСОБА_2 спричинені психологічні (моральні) страждання внаслідок публікації на інтернет-ресурсі ГО «Наші гроші» статті «ІНФОРМАЦІЯ_1» від ІНФОРМАЦІЯ_4 року. Орієнтовний еквівалент грошової компенсації завданої позивачу моральної шкоди складатиме 40,5 мінімальних заробітних плат, установлених на момент розгляду справи (т. 1 а.с. 135-141).
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За вимогами ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Частинами 1, 2 ст. 3 Конституції України проголошено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Конституційні права особи мають цивілістичний вимір як абсолютні і невідчужувані цивільні права фізичної особи, які згідно з ч. 1 ст. 269 ЦК України належать кожній фізичній особі від народження або за законом.
Такими правами є передбачені ст.ст. 294-296 ЦК України право на ім'я, яке забезпечує особі правову індивідуалізацію і надає їй право вимагати від інших звертатися до неї відповідно до її імені; право на зміну імені (імені, по батькові та прізвища); право на використання імені, яке полягає у наданні фізичній особі можливості використовувати своє ім'я у всіх сферах суспільних відносин, а також передбачає певні обмеження щодо використання імені фізичної особи іншими особами.
Статтею 269 ЦК України передбачено, що особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом. Особисті немайнові права фізичної особи не мають економічного змісту. Особисті немайнові права тісно пов'язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав. Особистими немайновими правами фізична особа володіє довічно.
За змістом ч. 1, 3 ст. 296 ЦК України фізична особа має право використовувати своє ім'я у всіх сферах своєї діяльності. Використання імені фізичної особи з метою висвітлення її діяльності або діяльності організації, в якій вона працює чи навчається, що ґрунтується на відповідних документах (звіти, стенограми, протоколи, аудіо-, відеозаписи, архівні матеріали тощо), допускається без її згоди.
Згідно з ч. 4 ст. 296 ЦК України ім'я фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, або особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може бути використане (обнародуване) лише в разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо неї або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення та в інших випадках, передбачених законом.
Зазначене положення є похідним від гарантованої ч. 1 ст. 62 Конституції України презумпції невинуватості, яка передбачає, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Наведені положення чинного законодавства узгоджуються із ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку, а також із практикою Європейського суду з прав людини.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Хужин та інші проти Росії» від 23 жовтня 2008 року зроблено висновок, що презумпція невинуватості, закріплена у ч. 2 ст. 6 Конвенції, є одним із елементів справедливого судового розгляду, про який зазначається у частині першій цієї статті (рішення у справі «Аллен де Рібемон проти Франції» від 10 лютого 1995 року, п. 35), і спрямована на те, щоб убезпечити обвинувачену особу від порушень її права на справедливий процес упередженими твердженнями, що тісно пов'язані з розглядом її справи у суді.
Зокрема цей принцип забороняє формування передчасної позиції суду, в якій би відображалася думка про те, що особа, обвинувачена у вчиненні злочину, є винуватою ще до того, коли її вина була доведена відповідно до закону (рішення у справі «Мінеллі проти Швейцарії» від 25 березня 1983 року). Разом із тим ця вимога стосується і висловлювань інших посадових осіб про перебіг розслідування кримінальної справи, якщо такі твердження спонукають громадськість повірити у винуватість обвинуваченої особи та впливають на оцінку фактів даної справи компетентним судом (рішення у справах «Аллен де Рібемон проти Франції», п. 41; «Дактарас проти Литви» від 24 листопада 2000 року п.п. 41-43; «Бутвевічюс проти Литви» від 26 березня 2002 року, п. 49).
Як наголошує Європейський суд з прав людини, вагоме розрізнення має проводитись між твердженнями про те, що особа лише підозрюється у вчиненні певного злочину, і відвертим визнанням того, що особа його вчинила (рішення у справах «Бемер проти Німеччини» від 03 жовтня 2002 року, п.п. 54, 56; «Нештяк проти Словаччини» від 27 лютого 2007 року, п.п. 88-89).
За роз'ясненнями п. 20 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» № 1 від 27 лютого 2009 року, з огляду на положення статті 32 Конституції України, судам належить розрізняти справи про захист гідності, честі чи ділової репутації шляхом спростування недостовірної інформації (права на відповідь) від справ про захист інших особистих немайнових прав, зокрема, перелічених у статті 270 ЦК, порушених у зв'язку з поширенням про особу інформації, недоторканість якої спеціально охороняється Конституцією та законами України і поширення якої може завдати моральну шкоду навіть у випадку, якщо ця інформація відповідає дійсності і не порочить гідність, честь чи ділову репутацію. Тобто, якщо інформація, яка порушує особисті немайнові права особи, є достовірною, вимоги про її спростування не можуть бути задоволені.
Судам слід ураховувати положення частини одинадцятої статті 30 Закону України «Про інформацію», в якій зазначено, що інформацію з обмеженим доступом може бути поширено без згоди її власника, якщо ця інформація є суспільно значимою, тобто якщо вона є предметом громадського інтересу і якщо право громадськості знати цю інформацію переважає право її власника на її захист, що відповідає практиці застосування Європейським судом з прав людини статті 8 Конвенції.
У даній справі позивач просила заборонити розповсюджувати та видалити інформацію зі статті, яка дає можливість ідентифікувати ОСОБА_2 , а саме твердження: «ІНФОРМАЦІЯ_5».
При обґрунтуванні позову ОСОБА_2 посилалася на те, що відповідачі порушили її особисті немайнові права, зокрема, право на використання імені, та незаконно розголосили відомості досудового розслідування.
Так, у статті «ІНФОРМАЦІЯ_1» від ІНФОРМАЦІЯ_2 , розміщеної ГО «Наші гроші» на своєму сайті http://nashigroshi.org/міститься посилання на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 15 червня 2016 року, як джерело вказаної інформації.
Відповідачі зазначали, що спірна публікація заснована на фактах, викладених в ухвалі Печерського районного суду м. Києва від 15 червня 2016 року, розміщеній у вільному доступі в Єдиному державному реєстрі судових рішень, а дані про особу позивача були отримані шляхом співставлення наведених в ухвалі суду відомостей з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
У матеріалах справи міститься витяг з Єдиного державного реєстру судових рішень з текстом ухвали Печерського районного суду м. Києва від 15 червня 2016 року по справі № 757/28468/16-к, в якому міститься речення такого змісту: «ІНФОРМАЦІЯ_5» (т. 1 а.с. 106-109).
Вбачається, що у вказаній ухвалі зазначені обставини досудового розслідування по кримінальному провадженню №12015000000000564, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 05 жовтня 2015 року, за фактами розтрати службовими особами ДСП «Чорнобильська АЕС» державних коштів в великих та особливо великих розмірах, а також зловживання службовим становищем, що призвело до тяжких наслідків, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частинами 4, 5 ст. 191 та ч. 2. ст. 364 КК України.
Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право повністю або частково відтворювати судові рішення, що проголошені судом прилюдно, у будь-який спосіб, у тому числі через оприлюднення в друкованих виданнях, у засобах масової інформації, створення електронних баз даних судових рішень.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» будь-яке редагування тексту судового рішення не повинно спотворювати його зміст.
За змістом ч. 1 ст. 7 Закону України «Про доступ до судових рішень» у текстах судових рішень, що відкриті для загального доступу, не можуть бути розголошені такі відомості: місце проживання або перебування фізичних осіб із зазначенням адреси, номери телефонів чи інших засобів зв'язку, адреси електронної пошти, реєстраційні номери облікової картки платника податків, реквізити документів, що посвідчують особу, унікальні номери запису в Єдиному державному демографічному реєстрі; реєстраційні номери транспортних засобів; номери банківських рахунків, номери платіжних карток; інформація, для забезпечення захисту якої розгляд справи або вчинення окремих процесуальних дій відбувалися у закритому судовому засіданні; інші відомості, що дають можливість ідентифікувати фізичну особу.
Такі відомості замінюються літерними або цифровими позначеннями.
З мотивів безпеки у текстах судових рішень у кримінальних справах, відкритих для загального доступу відповідно до цього Закону, можуть не зазначатися відомості щодо імен (ім'я, по батькові, прізвище) суддів, які розглядали судову справу, та учасників судового процесу (ч. 2 ст. 7 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Таким чином, вбачається, що відповідачі поширивши інформацію з ухвали Печерського районного суду м. Києва від 15 червня 2016 року по справі № 757/28468/16-к, замінили цифрове позначення «ОСОБА_3» на « ОСОБА_4 », використавши ім'я позивача на власний розсуд.
При цьому, у спірній статті зазначено, що « ІНФОРМАЦІЯ_6».
Проте за відсутності обвинувального вироку, який набрав законної сили щодо ОСОБА_2 , відповідачами в статті « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розміщеній ІНФОРМАЦІЯ_2 на сайті http://nashigroshi.org/, порушено немайнове право позивача на використання імені, передбачене ч. 4 ст. 296 ЦК України.
Посилання відповідачів на те, що відомості про особу позивача були отримані внаслідок опрацювання інформації, наявної у відкритому реєстрі - Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, колегія суддів відхилила, враховуючи те, що в ухвалі усі ідентифікуючі відомості осіб замінені цифровими позначеннями, що позбавляє можливості ідентифікувати цих осіб у будь-який спосіб.
В обґрунтування відсутності порушення немайнового права позивача на використання імені відповідачі посилається на положення ст. 29 Закону України «Про інформацію», якою передбачено, що інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення. Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.
Водночас частиною 4 ст. 296 ЦК України встановлено пряму заборону на використання (обнародування) імені фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, або особи, яка вчинила адміністративне правопорушення до набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно неї або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення та в інших випадках, передбачених законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Фатуллаєв проти Азербайджану» від 22 квітня 2010 року наголошено, що пункт 2 статті 6 Конвенції не забороняє владі інформувати суспільство про здійснювані кримінальні розслідування, проте вимагає роботи це із максимальною обережністю та обачністю, які необхідні для дотримання принципу презумпції невинуватості.
Посилання апелянта на рішення ЄСПЛ «TARSASAG A SZABADSAGJOGOKERT» V. HUNGARY від 14 квітня 2009 року (Заява № 37374/05), суд апеляційної інстанції відхилив, оскільки за пунктом 28 вищевказаного Рішення у справі, яку розглянув Європейський Суд з прав людини, темою даного обговорення було питання про конституційність кримінального законодавства стосовно злочинів, пов'язаних з наркотиками. На думку Суду, подача заяви про апостеріорний абстрактний розгляд цього законодавства, особливо з боку депутата, безсумнівно, є питанням, що представляє суспільний інтерес. Таким чином, Суд дійшов висновку, що заявник брав участь у законному зборі інформації з питань суспільної важливості.
Щодо доводів апелянта про невідповідність рішення суду першої інстанції практиці ЄСПЛ при балансуванні статей 8 та 20 Конвенції, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
У пункті 83 рішення ЄСПЛ Axel Springer AG v. Germany [GC], № 39954/08, від 07 лютого 2012 року, Суд нагадує, що право на захист репутації є правом, яке захищається ст. 8 Конвенції як частина права на повагу приватного життя (див. Chauvy and Others, § 70; Pfeifer, § 35; и Polanco Torres and Movilla Polanco v. Spain, no. 34147/06, § 40, 21 вересня 2010). Поняття «приватне життя» є широким терміном, що не піддається вичерпному визначенню, яке охоплює фізичну та психологічну недоторканість людини, і, як наслідок, може включати багато аспектів особистості людини …(у т.ч., серед іншого), ім'я або елементи, що відносяться до права на зображення (див. S. and Marper v. the United Kingdom [GC], nos. 30562/04 and 30566/04, § 66, ECHR 2008-…). Вказане включає особисту інформацію, що не може бути опублікована без згоди зацікавленої особи (див. Flinkkila and Others, § 75, і Saaristo and Others v. Finland, no. 184/06, § 61, 12 жовтня 2010).
Проте, щоб підпадати від дію статті 8, замах на репутацію особи має досягнути певного рівня і нанести шкоди праву на повагу приватного життя (див. A. v. Norway, § 64). Крім того, Суд постановив, що стаття 8 не може використовуватись як підстава скарги на шкоду репутації, яка була передбачуваним наслідком власних дій особи, наприклад, вчинення кримінального правопорушення (див. Sidabras and Dziautas v. Lithuania, nos. 55480/00 and 59330/00, § 49, ECHR 2004-VIII).
Відповідно до пункту 91 рішення ЄСПЛ Axel Springer AG v. Germany [GC], № 39954/08, від 07 лютого 2012 року, Суд наголошує, що в той час як приватна особа, яка невідома спільноті, може вимагати особливого захисту свого права на приватне життя, вказане не стосується до громадських діячів (див. Minelli v. Switzerland (dec.), no. 14991/02, 14 червня 2005, і Petrenco, § 55). Принципове розрізнення має бути застосоване між фактами публікації, здатними запровадити дискусію в демократичному суспільстві, пов'язану, наприклад з політиками при виконанні ними службових обов'язків і відомостями про приватне життя особи, яка не виконує таких обов'язків (див. Von Hannover, § 63, и Standard Verlags GmbH, § 47).
Крім того, в пунктах 50-51 вищезазначеного рішення Європейський Суд з прав людини посилається на Резолюцію 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя, зокрема що право на недоторканість приватного життя, що гарантується ст. 8 Європейської конвенції з прав людини, має захищати особу не лише від втручання органів державної влади, але і від будь-яких зазіхань з боку приватних осіб і організацій включаючи засоби масової інформації.
При цьому суд апеляційної інстанції звертає увагу, що у справі Axel Springer AG v. Germany [GC], № 39954/08, рішення від 07 лютого 2012 року, особа (актор телесеріалу), щодо якої були поширені певні відомості, була затримана у публічному місці працівниками поліції із вилученням на місці затримання заборонених речовин, що давало певну підставу висвітлювати цю подію у засобах масової інформації із зазначенням імені цієї особи.
Проте такі обставини не були встановлені у цій цивільній справі, що є предметом апеляційного розгляду.
Тому апеляційний суд у цій справі за позовом ОСОБА_2 зазначає, що наявність суспільного інтересу і право відповідачів збирати інформацію про діяльність посадовців Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС» з метою її доведення до суспільства не виключає необхідності дотримання положення ч. 4 ст. 296 ЦК України, адже цивільним законодавством встановлено заборону не на поширення інформації про кримінальні провадження, яка може бути предметом суспільного інтересу, а саме на використання імені особи до набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно неї при поширенні цієї інформації. Більше того, ч. 7 ст. 296 ЦК України передбачено можливість використання початкової літери прізвища фізичної особи у засобах масової інформації, літературних творах, і це не є порушенням її права.
Суд апеляційної інстанції перевірив і відхилив доводи відповідачів, які посилалися на те, що ОСОБА_2 є публічною особою, враховуючи її статус співвласника підприємства, яке є одним з кінцевих отримувачів державного майна у вигляді коштів Державного спеціального підприємства «Чорнобильська АЕС».
Згідно з роз'ясненнями п. 21 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» № 1 від 27 лютого 2009 року, у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.
У зв'язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
Згідно з ч. 2 ст. 5 Закону України «Про захист персональних даних» не є конфіденційною інформацією персональні дані, що стосуються здійснення особою, яка займає посаду, пов'язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень.
Разом з тим, у матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_2 є особою, яка займає посаду, пов'язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень і (або) користується державними ресурсами, відсутні докази і щодо наявності набравшого законної сили обвинувального вироку суду щодо позивачки про її причетність до розтрати державних коштів, тому доводи апелянта щодо публічності позивача є необґрунтованими.
При цьому, до суду не надано об'єктивних доказів того, що позивачка відіграє певну роль у суспільному житті і була добре відомою, щоб вважатись публічним діячем, за яких апеляційний суд мав би законні підстави і можливість погодитись із доводами апелянта про належність позивачки до публічних осіб за цих ознак.
Водночас предмет позову у цій справі не стосується захисту персональних даних, а стосується захисту немайнового права на використання імені, яке порушено внаслідок недотримання відповідачем встановленої ч. 4 ст. 296 ЦК України заборони законодавця не використовувати ім'я особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, до набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно неї.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
Враховуючи вказане, колегія суддів погодилася з висновком суду про порушення немайнового права позивача на використання імені та з огляду на це покладення на обох відповідачів обов'язку видалити зі спірної публікації інформацію, яка дає можливість ідентифікувати позивача.
Проте суд апеляційної інстанції вважає за необхідне змінити оскаржуване рішення, а саме абзац 2 резолютивної частини оскаржуваного рішення, та видалити зі статті під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розміщеної ІНФОРМАЦІЯ_2 на офіційному сайті ГО « ІНФОРМАЦІЯ_3 , зокрема з речення: «ІНФОРМАЦІЯ_5» лише інформацію, яка дає можливість ідентифікувати позивача, а саме, зазначення її імені - «ОСОБА_2».
При цьому, суд виходив з того, що ОСОБА_6 в цьому провадженні не заявляв про незаконне використання його імені, позивачка ОСОБА_2 не є представником ОСОБА_6 у цій справі, тому її вимоги, з якими погодився і районний суд, про видалення імені ОСОБА_6 із вищевказаного речення або видалення всього речення не підлягають задоволенню.
Крім того, позивач просила стягнути з ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 77 140,00 грн. та в цій частині оскаржуваним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 19 травня 2020 року позов задоволено.
З таким висновком колегія суддів не в повній мірі погодилась, врахувавши наступне.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. 3 ст. 23 ЦК України).
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що суд має врахувати характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, ступінь вини відповідача у кожному конкретному випадку, а також інші обставини, зокрема, характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.
Згідно висновку експерта КНДІСЕ за результатами проведення судової психологічної експертизи № 18859/17-61 від 07 листопада 2018 року ОСОБА_2 спричинені психологічні (моральні) страждання внаслідок публікації на інтернет-ресурсі ГО «Наші гроші» статті «ІНФОРМАЦІЯ_1» від ІНФОРМАЦІЯ_4 року. Орієнтовний еквівалент грошової компенсації завданої позивачу моральної шкоди складатиме 40,5 мінімальних заробітних плат, установлених на момент розгляду справи (т. 1 а.с. 135-141).
Проте вказаним висновком встановлено орієнтовний еквівалент моральної шкоди, заподіяної позивачу, а тому суд апеляційної інстанції, виходячи із обставин цієї справи і зібраних по справі доказів, вважає за необхідне зменшити розмір відшкодування та стягнути з відповідача 5 000 грн. на користь позивача, врахувавши характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних страждань та виходячи з засад розумності і справедливості.
Інші доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують, тому судом відхилені.
Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381-384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 травня 2020 року - змінити та викласти абзац 2 резолютивної частини рішення у наступній редакції: зобов'язати Громадську організацію «Наші гроші» (місцезнаходження: м. Київ, вул.. Харківське шосе, буд. 164, офіс 1, код юридичної особи: 38192833) та ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) протягом п'ятнадцяти календарних днів з дня набрання рішенням суду законної сили видалити зі статті під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розміщеної ІНФОРМАЦІЯ_2 на офіційному сайті Громадської організації « ІНФОРМАЦІЯ_3 , зокрема, з речення: «ІНФОРМАЦІЯ_5» інформацію, яка дає можливість ідентифікувати позивача, а саме, зазначення її імені - «ОСОБА_2».
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 травня 2020 року - змінити в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошової компенсації моральної шкоди, зменшивши її розмір з 77 140 грн. до 5 000 (п'ять тисяч) грн.
В іншій частині рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 травня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення - 05 лютого 2021 року.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
В.М. Ратнікова
О.В. Борисова