Справа № 757/6506/20-ц Головуючий у суді І інстанції Вовк С.В.
Провадження № 22-ц/824/71/2021 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В.
3 лютого 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Ігнатченко Н.В.,
суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання - Войтенко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Фонд гарантування інвестицій» про визнання кредитного, іпотечного договорів та договору поруки припиненими, вчинення реєстраційних дій,
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк»), товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Фонд гарантування інвестицій» (далі - ТОВ «ФК «Фонд гарантування інвестицій») про визнання кредитного, іпотечного договорів та договору поруки припиненими, вчинення реєстраційних дій.
На обґрунтування позову зазначено, що 24 червня 2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк» укладено кредитний договір на купівлю житлової нерухомості, в забезпечення виконання зобов'язань за яким цього ж дня вони уклали іпотечний договір, відповідно до якого позивач передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 , а також договір поруки з дружиною позивача - ОСОБА_2 , за умовами якого вона як поручитель зобов'язалася солідарно з позивачем як позичальником нести відповідальність перед ВАТ «Сведбанк» за виконання умов кредитного договору.
25 травня 2012 року ПАТ «Сведбанк», як правонаступник ВАТ «Сведбанк», та ПАТ «Дельта Банк» уклали договір купівлі-продажу прав вимоги, на підставі якого останнє прийняло права вимоги за вказаними вище договорами та стало новим кредитором (іпотекодержателем), про що позивача було повідомлено листом від 5 червня 2012 року. Свої зобов'язання за кредитним договором як перед первісним кредитором так і перед новим позивач завжди виконував належним чином.
3 лютого 2015 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 було укладено додатковий договір № 1 до кредитного договору, за умовами якого сторони за взаємною згодою домовилися внести зміни у кредитний договір, головною зміною якого є те, що у разі виконання позичальником належним чином всіх умов кредитного договору станом на 2 лютого 2019 року, сторони укладають договір про прощення (анулювання) на суму траншу 2 за рахунок витрат ПАТ «Дельта Банк», і пункти 1-8 додаткового договору починають застосовуватися з моменту здійснення позичальником сплати заборгованості за договором у розмірі 7 218,00 дол. США.
Позивач стверджує, що 25 січня 2016 року він здійснив повне дострокове погашення траншу 1 з врахуванням раніше сплачених коштів по погашенню кредиту єдиним платежем, тому переконаний, що достроково, тобто до 2 лютого 2019 року, та у повному обсязі погасив транш 1 у зв'язку із чим, згідно з пунктом 8 додаткового договору отримав вправо на прощення (анулювання) траншу 2 за рахунок ПАТ «Дельта Банк» шляхом укладення сторонами договору про прощення (анулювання) на суму траншу 2.
У подальшому позивач неодноразово звертався до банку з проханнями укласти договір про прощення (анулювання) на суму траншу 2 за рахунок витрат ПАТ «Дельта Банк», однак листом від 4 квітня 2016 року банк повідомив його, що з дня початку ліквідації банку забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін.
18 лютого 2019 року позивач звернувся до банку із заявою про припинення кредитного зобов'язання, у зв'язку з його виконанням проведеним належним чином у порядку статті 599 ЦК України. У відповідь на таку заяву банк послався лише на неможливість прощення (анулювання) частини заборгованості за кредитним договором, згідно з пунктом 8 частини другої статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», листом від 13 листопада 2019 року повідомив ОСОБА_1 про виставлення права вимоги за кредитним договором для індивідуального продажу на відкритих торгах (аукціоні) 4 грудня 2019 року та зазначив, що початкова (стартова) ціна лоту складає 597 867,00 грн, а заборгованість за договором станом на 1 жовтня 2019 року складає 561 180,47 грн.
Таким чином, як переконаний позивач, банк умисно та незаконно виставив на продаж недійсне право вимоги за кредитним договором по траншу 2 в розмірі 561 180,47 грн, заборгованість за яким згідно пункту 8 додаткового договору є анульованою (прощеною) за рахунок витрат банку. При цьому банк жодного разу не звертався до позичальника з наявністю у нього боргу по траншу 2 в розмірі 561 180,47 грн та вимогою його погасити, що також свідчить про умисел банку продати (відступити) неіснуючий борг третім особам. 23 січня 2020 року ТОВ «ФК «Фонд гарантування інвестицій» передано позивачу вимогу про усунення порушення умов кредитного договору.
Посилаючись на викладене, позивач просив суд: визнати кредитний договір № 2631/0608/45-012 від 24 червня 2008 року, укладений між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 , припиненим, у зв'язку з належним виконанням договору; визнати іпотечний договір № 2631/0608/45-012-Z-1, посвідчений 24 червня 2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С. В. за реєстровим № 16370, укладений між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 , припиненим у зв'язку з припиненням основного зобов'язання;визнати договір поруки № 2631/0608/45-012-Р-1 від 24 червня 2008 року, укладений між ВАТ «Сведбанк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , припиненим у зв'язку з припиненням основного зобов'язання; провести державну реєстрацію припинення обтяження нерухомого майна - квартири загальною площею 47,8 кв м, житловою площею 17,5 кв м за адресою: АДРЕСА_2 , в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на іпотеку, яке виникло на підставі іпотечного договору № 2631/0608/45- 012-Z-1, посвідченого 24 червня 2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С. В. за реєстровим № 16370, номер запису про іпотеку: 5874180 (спеціальний розділ), підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 13469258 від 2 червня 2014 року, на заборону на нерухоме майно, яка виникла в зв'язку з посвідченням іпотечного договору на підставі накладеної заборони відчуження, посвідченої 24 червня 2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С. В. за реєстровим № 16371, номер запису про обтяження 5874187 (спеціальний розділ), підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 13469260 від 2 червня 2014 року шляхом вилучення відповідних записів про іпотеку та обтяження із закриттям спеціальних розділів із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 15 червня 2020 року позов залишено без задоволення.
Скасовано арешт нерухомого майна - квартири однокімнатної, загальною площею 47,8 кв. м., житловою площею 17,5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , накладений ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 13 лютого 2020 року в порядку вжиття заходів забезпечення позову.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що з моменту запровадження у АТ «Дельта Банк» тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб діяльність банку здійснюється з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про банки та банківську діяльність в Україні» та Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Положення пункту 8 частини другої статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» містить заборону прощення боргу з дня початку процедури ліквідації банку, відтак дії банку відповідають вимогам спеціального Закону відносно позичальника ОСОБА_1 , а з урахуванням вимог статей 514, 516, 517 ЦК України не встановлено незаконності вимог ТОВ «ФК «Фонд гарантування інвестицій» щодо погашення заборгованості позичальника перед ним перед новим кредитором.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального та неправильного застосування норм матеріального права,і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Як на підставу своїх вимог позивач посилається на те, що додатковий договір між ним та банком було укладено із застосуванням та погодженням сторонами особливих істотних умов, а саме: відкладальної обставини - застосування змінених умов кредитування за умови сплати позичальником 7 218,00 дол. США (пункт 9) та скасувальної обставини - прощення (анулювання) траншу 2 за рахунок ПАТ «Дельта Банк» за умови погашення позичальником заборгованості по траншу 1 станом на 2 лютого 2019 року (пункт 8). Він достроково та в повному обсязі 11 лютого 2016 року погасив транш 1, що підтверджується довідкою банку від 15 березня 2016 року за вих. № 05-3255888, у зв'язку з чим згідно умов пункту 8 додаткового договору отримав гарантоване банком право на прощення (анулювання) траншу 2 шляхом укладення сторонами договору про прощення (анулювання) на суму траншу 2 за рахунок витрат ПАТ «Дельта Банк». Суд першої інстанції не врахував, що в заяві від 18 лютого 2019 року за вх. № 197 позичальник просив банк припинити договірні зобов'язання за кредитним договором не шляхом прощення боргу за траншем 2 в порядку статті 605 ЦК України, що заборонено банку в силу вимог пункту 8 частини другої статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а шляхом припинення договірних зобов'язань за кредитним договором у зв'язку з його виконанням, проведеним належним чином відповідно до умов додаткового договору, в порядку статті 599 ЦК України.
Позивач вказує, що йогозаборгованість за кредитним договором на умовах укладеного додаткового договору, яка розділена на транш 1 та транш 2, вважається повністю погашеною внаслідок належним виконанням ним своїх зобов'язань за кредитним договором шляхом повного та дострокового погашення траншу 1, незалежно від укладення чи не укладення договору про прощення (анулювання) на суму траншу 2 за рахунок витрат банку, який в свою чергу є лише юридичною формальністю по закриттю кредитної заборгованості та не спростовує факту належного виконання позичальником своїх договірних зобов'язань за кредитним договором в порядку статті 599 ЦК України на умовах виконаного додаткового договору. При цьому на даний час ТОВ «ФК «Фонд гарантування інвестицій» як новий кредитор та новий іпотекодержатель, враховуючи отриману ОСОБА_1 від 23 січня 2020 року вимогу про усунення порушення, у випадку не задоволення позовних вимог, має реальну можливість одразу після набрання рішенням суду першої інстанції законної сили та скасування заходів забезпечення позову у виді арешту на іпотечну квартиру, продати її будь-якій особі-покупцеві за договором-купівлі продажу, що значно утруднить або взагалі зробить неможливим ефективний судовий захист порушених та невизнаних майнових прав та інтересів позивача.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Фонд гарантування інвестицій» просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване судове рішення залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
Відзив ПАТ «Дельта Банк» на апеляційну скаргу до суду не надійшов.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників справи, що з'явилися в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що 24 червня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2631/0608/45-012, відповідно до умов якого банк надає позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 98 000,00 дол. США на строк по 24 червня 2038 року включно та на умовах, передбачених у цьому договорі, а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 11,90 % річних за весь строк фактичного користування кредитом та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у терміни, передбачені цим договором.
Згідно ізпунктом 1.4. договору кредитні кошти призначені для здійснення позичальником розрахунків по договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 47, 8 кв. м.
24 червня 2008 року вказані особи уклали іпотечний договір № 2631/0608/45-012-Z-1, яким забезпечується належне виконання іпотекодавцем (позивачем) вимог іпотекодержателя (банку), що випливають (та/або випливатимуть) з кредитного договору № 2631/0608/45-012 від 24 червня 2008 року, а також всіх додаткових угод, що будуть укладені до нього, в тому числі щодо суми зобов'язань, строків їх виконання, розміру процентів та інших умов.
Відповідно до пункту 2 іпотечного договору на забезпечення виконання основного зобов'язання іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С. В. 24 червня 2008 року за № 16367, нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 47, 8 кв. м.
24 червня 2008 року між ВАТ «Сведбанк», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір поруки № 2631/0608/45-012-Р-1, згідно з яким поручитель зобов'язується перед банком відповідати за виконання зобов'язань щодо повернення коштів, наданих банком позичальнику у вигляді кредиту/кредитної лінії, згідно з кредитним договором № 2631/0608/45-012 від 24 червня 2008 року, у сумі 98 000, 00 дола. США строком до 24 червня 2038 року з процентною ставкою 11,90 % річних за їх використання.
Листом від 5 червня 2012 року вих. № SDK/250512-3495/1 ПАТ «Сведбанк» повідомив ОСОБА_1 про відступлення своїх про вимоги за кредитним договором, договором іпотеки, договором поруки ПАТ «Дельта Банк».
У свою чергу новий кредитор та іпотекодержатель ПАТ «Дельта Банк» листом від 30 серпня 2012 року вих. № 05-923223 повідомив позивача, що прострочена заборгованість по кредиту, права вимоги якого з 25 травня 2012 року перейшли до АТ «Дельта Банк», станом на 30 серпня 2012 року відсутня.
Рішенням кредитного комітету АТ «Дельта Банк», оформленого протоколом від 15 січня 2015 року № 218, строком дії до 13 березня 2015 року, щодо змін умов кредитування позивача за кредитним договором № 2631/0608/45-012 від 24 червня 2008 року, ухвалено: за умови внесення на власний транзитний рахунок 2909 % позичальника, у рахунок погашення по кредитному договору суми не менше ніж 7 218,00 дол. США, на уму 17 633,00 дол. США укласти додаткову угоду про здійснення анулювання боргу за рахунок витрат банку.
Також, згідно рішення кредитного комітету від 15 січня 2015 року, за умови внесення на власний транзитний рахунок 2909 % позичальника, у рахунок погашення по кредитному договору суми не менше ніж 7 218,00 дол. США, здійснюється заміна валюти договору з доларів США на гривню за курсом МВРУ на дату проведення операції, та розподіл загальної суми заборгованості на два транші: 1 - 36 088,78 дол. США, 2 - сума заборгованості за кредитом за мінусом суми, зазначеної в пункті 1 підпункту 1.1. цього протоколу та суми траншу 1, строком кредитування - 48 місяців і погашення траншу 1 до 10 числа кожного місяця, погашення траншу 2: тіло кредиту і нараховані відсотки - в кінці терміну дії кредиту.
У разі виконання всіх умов кредитного договору позичальником на дату останнього місячного платежу, сторони мають намір укласти додаткову угоду про здійснення анулювання боргу на суму траншу 2 за рахунок витрат банку.
Встановлено, що листом від 17 січня 2015 року вих. № 05-2704338/1 ПАТ «Дельта Банк» запропонувало позивачу переглянути виконання зобов'язань по кредитному договору на умовах, ухвалених кредитною комісією 15 січня 2015 року. Для погодження дати і часу укладення додаткової угоди до кредитного договору банком запропоновано звернутися до його відділення.
03 лютого 2015 року ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 уклали додатковий договір № 1 до кредитного договору № 2631/0608/45-012 від 24 червня 2008 року.
Так, сторони домовилися здійснити прощення (анулювання) боргу за договором на суму у розмірі 17 633,00 дол. США, гривневий еквівалент якої (за офіційним курсом НБУ станом на дату укладання цього додаткового договору) становить 284 719,98 грн, з якої заборгованість за основним кредитним боргом - 17 633,00 дол. США, гривневий еквівалент - 284 719,98 грн, заборгованість за процентами за користування кредитом - 0,00 дол. США (пункт 1 додаткового договору).
Згідно з пунктом 2 додаткового договору від 3 лютого 2015 року, сторони домовилися, що кредитором не застосовується неустойка за порушення позичальником зобов'язань за договором за період з 28 травня 2012 року по 3 лютого 2015 року.
В пункті 3 додаткового договору сторони домовилися змінити валюту виконання зобов'язання за договором з відповідним переведенням заборгованості з повернення кредиту за договором.
Розмір кредиту, відповідно до пункту 4.1., встановлюється у сумі 1 145 818,71 грн, що складається з окремих частин, а саме: траншу 1 у розмірі 584 638, 24 грн та траншу 2 - 561 180,47 грн.
Кінцевий термін повернення заборгованості за кредитом встановлено 2 лютого 2019 року, згідно із пунктом 4.2 договору.
Відповідно до пункту 4.6. позичальник здійснює погашення кредиту та сплату процентів за користування кредитом за період користування кредитом, нарахованих відповідно до умов договору, шляхом перерахування фіксованих платежів (ануїтентних платежів): по траншу 1 - 18 480,48 грн до 10 числа кожного місяця, по траншу 2 - 561 202,90 грн до 02 лютого 2019 року.
В пункті 8 додаткового договору № 1 від 3 лютого 2015 року до кредитного договору № 2631/0608/45-012 від 24 червня 2008 року сторони домовилися, що у разі виконання позичальником належним чином всіх умов договору станом на 2 лютого 2019 року, сторони укладають договір про прощення (анулювання) на суму траншу 2 за рахунок витрат банку.
Згідно з пунктом 9 додаткового договору пункти 1-8 цього додаткового договору починають застосовуватися з моменту здійснення позичальником сплати заборгованості за договором у розмірі 7 218,00 дол. США на рахунок, відкритий у кредитора.
Як вбачається з матеріалів справи, 3 лютого 2015 року ПАТ «Дельта Банк» і ОСОБА_1 уклали договір про внесення змін та доповнень № 1 до іпотечного договору № 2631/0608/45-012-Z-1 від 24 червня 2008 року, посвідченого призваним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С. В., враховуючи умови додаткового договору № 1 від 3 лютого 2015 року до кредитного договору № 2631/0608/45-012 від 24 червня 2008 року.
Також, враховуючи умови додаткового договору № 1 від 3 лютого 2015 року, 3 лютого 2015 року ПАТ «Дельта Банк», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали додатковий договір № 1 до договору поруки № 2631/0608/45-012-Р-1 від 24 червня 2008 року.
На підставі постанови Правління Національного банку України від 2 березня 2015 року № 150 «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 2 березня 2015 року № 51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк», згідно з яким із 3 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк».
Відповідно до постанови Правління НБУ від 2 жовтня 2015 року № 664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 2 жовтня 2015 року № 181 «Про початок процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку».
Згідно із зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Дельта Банк», призначено уповноважену особу Фонду гарантування та делеговано всі повноваження ліквідатора АТ «Дельта Банк», визначені статтями 37, 38, 51, частинами першою та другою статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирову В. В. на два роки з 5 жовтня 2015 року по 4 жовтня 2017 року включно.
26 січня 2016 року позивач звернувся до відповідача АТ «Дельта Банк» із заявою вх. № 3228425, в якій просив повідомити дату та час укладення договору про прощення (анулювання) на суму траншу 2 за рахунок витрат банку, зазначаючи також, що 25 січня 2016 року ним внесено останній платіж у сумі 502 519, 88 грн, яким сплачено транш 1, а отже виконані зобов'язання по додатковому договору № 1.
У відповідь на заяву позивача банк направив листа вих. № 1510 від 25 лютого 2016 року, яким повідомляв про факт відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, у зв'язку із чим з 2 жовтня 2015 року розпочато процедуру ліквідації. Зазначено у листі до позивача, що у зв'язку із формуванням уповноваженою особою Фонду ліквідаційної маси банку та з метою збереження активів і документації банку, станом на поточну дату його клопотання не може бути розглянуто по суті.
11 березня 2016 року позивач звернувся до банку із заявою вх. № 3254628, в якій повторно просив розглянути звернення № 3228425 від 26 січня 2016 року, надати договір про прощення (анулювання) на суму траншу 2 за рахунок витрат банку і надати довідку про погашення кредиту, вилучити обтяження нерухомого майна.
15 березня 2016 року за вих. № 05-3255888 банк надав позивачу довідку, в якій, зокрема, повідомив, що транш 1 погашений у повному обсязі 11 лютого 2016 року.
Листом від 21 березня 2016 року вх. № 3260187 позичальник знову звернувся до банку з проханням, на виконання пункту 8 додаткового договору № 1, підписати направлені два екземпляри договору про прощення (анулювання) траншу 2 згідно додаткового договору та один екземпляр повернути.
У відповідь ПАТ «Дельта Банк» листом від 4 квітня 2016 року за вих. № 2982 повідомив, що згідно пункту 8 частини другої статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», з дня початку процедури ліквідації банку забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання) прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін. В зв'язку з даними обмеженнями, банк повідомив позичальника про неможливість укладення договору про прощення (анулювання) частини заборгованості за кредитним договором.
Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 20 лютого 2017 року продовжено строк здійснення процедури ліквідації ПАТ «Дельта Банк» на два роки по 4 жовтня 2019 року включно.
18 лютого 2019 року за вх.. № 197 ОСОБА_1 подав до ПАТ «Дельта Банк» заяву про припинення кредитного зобов'язання в зв'язку з його виконанням проведеним належним чином в порядку статті 599 ЦК України.
У відповідь ПАТ «Дельта Банк» листом від 13 березня 2019 року вих. № 1260 послався на неможливість прощення (анулювання) частини заборгованості за кредитним договором на підставі пункту 8 частини другої статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
4 квітня 2019 року виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 772 «Про продовження строків здійснення процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора», відповідно до якого продовжено строки здійснення ліквідації та повноваження ліквідації та повноважень ліквідатора на один рік до 4 жовтня 2020 року включно.
Листом від 13 листопада 2019 року за вих. № 504/11 банк повідомив ОСОБА_1 про виставлення права вимоги за кредитним договором для індивідуального продажу на відкритих торгах (аукціоні) 4 грудня 2019 року, зазначивши, що початкова (стартова) ціна лоту складає 597 867,00 грн, а заборгованість за кредитним договором станом на 1 жовтня 2019 року складає 561 180,47 грн.
19 листопада 2019 року позичальник подав скаргу на дії ПАТ «Дельта Банк», на яку банк листом від 16 грудня 2019 року вих. № 05-3417203 повідомив про її направлення для розгляду до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, який у свою чергу 29 листопада 2019 року повідомив про взяття до відома вказаної інформації.
Також, 27 листопада 2019 року за вх. № 1106 позивач повторно подав до ПАТ «Дельта Банк» заяву про припинення кредитного зобов'язання у зв'язку з його виконанням проведеним належним чином в порядку статті 599 ЦК України, на яку отримав відповідь, що на підставі договору № 2115/К про відступлення права вимоги від 24 грудня 2019 року ПАТ «Дельта Банк» відступив ТОВ «ФК «Фонд гарантування інвестицій» право вимоги заборгованості за кредитним договором.
23 січня 2020 року, як стверджує позивач і не заперечувала сторона відповідача ТОВ «ФК «Фонд гарантування інвестицій», ОСОБА_1 було вручено письмову вимогу про усунення порушення умов кредитного договору № 2631/0608/45-012 від 24 червня 2008 року. Згідно з відомостями нового кредитора та іпотекодержателя позичальник не виконав умов кредитного договору, у зв'язку із чим утворилася заборгованість, яка станом на 24 грудня 2019 року, складає 732 371,69 грн, з яких основний борг - 561 180,47 грн, відсотки - 0,00 грн, пеня - 171 191,22 грн. У разі якщо протягом 30-ти днів вимога не буде виконана, ТОВ «ФК «Фонд гарантування інвестицій» має намір розпочати процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України «Про іпотеку» та умов іпотечного договору, будь-яким способом на власний розсуд, у тому числі шляхом позасудового врегулювання, а саме шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання зобов'язання за кредитним договором у порядку, встановленому статтею 37 вказаного Закону, або шляхом продажу іпотекодержателем від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини другої статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з договорів та інших правочинів.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною першою статті 598 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Відповідно до статті 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін за одночасної наявності трьох умов: вимога про зарахування є зустрічною; вимога є однорідною; строк виконання за зустрічною вимогою або настав, або невстановлений договором, або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Відповідно до статті 605 ЦК України зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.
Як встановлено судовим розглядом, 26 січня 2016 року позивач вперше звернувся до відповідача ПАТ «Дельта Банк» із заявою вх. № 3228425, в якій просив повідомити дату та час укладення договору про прощення (анулювання) на суму траншу 2 за рахунок витрат банку, зазначаючи також, що 25 січня 2016 року ним внесено останній платіж у сумі 502 519,88 грн, яким сплачено транш 1, а отже виконані зобов'язання по додатковому договору № 1.
Даній події передувало прийняття 2 березня 2015 року Правлінням Національного банку України постанови № 150 «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 2 березня 2015 року № 51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк», згідно з яким з 3 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк».
Отже, починаючи із 3 березня 2015 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб здійснює управління банком, відповідно до цього Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання, згідно із частиною п'ятою статті 34 вказаного Закону.
Згідно з частиною четвертою статті 110 ЦК України особливості ліквідації банків встановлюються законом про банки і банківську діяльність.
Стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) визначає, що кредитором банку є юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.
Стаття 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначає, що цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.
Згідно з пунктом 6 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
Отже, норми наведеного Закону стосуються не лише вкладів фізичних осіб, але й регулюють інші відносини, що виникають у зв'язку із виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідацією банків, у тому числі відносини з клієнтами - фізичними особами, юридичними особами, іншими учасниками господарської діяльності банку.
Статтею 36 Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.
Зокрема, частинами першою та другою статті 36 Закону встановлено, що з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
На період тимчасової адміністрації усі структурні підрозділи, органи та посадові особи банку підпорядковуються у своїй діяльності Фонду та уповноваженій особі Фонду в межах повноважень, встановлених цим Законом та делегованих Фондом, і діють у визначених Фондом/уповноваженою особою Фонду межах та порядку.
Пунктом 4 частини п'ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, чинній на час подання позивачем першої заяви 26 січня 2016 року) під час тимчасової адміністрації не здійснюється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), поєднанням боржника і кредитора в одній особі.
Відповідно пункту 8 частини другої статті 46 Закону з дня початку процедури ліквідації банку, зокрема, забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін.
Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальним законом, який має пріоритет перед іншими нормами законодавства під час дії тимчасової адміністрації та ліквідації банків, а також у питаннях регулювання правовідносин у сфері гарантування вкладів фізичних осіб.
Враховуючи наведене та встановивши, що у ПАТ «Дельта Банк» здійснюється процедура ліквідації, суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків про те, що визнання кредитного, іпотечного договорів та договору поруки припиненими через невиконання вимог договору щодо укладення в майбутньому угоди про прощення боргу є неможливим, оскільки таке буде суперечити пункту 8 частини другої статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Залишаючи позовні вимоги без задоволення, районний суд, врахувавши, що станом на 3 березня 2015 року позивач мав перед банком заборгованість за кредитним договором та були відсутні підстави вважати, що умови додаткової угоди були виконані банком шляхом прощення залишку основної заборгованості траншу 2 до запровадження ліквідаційної процедури банку, дійшов правильного висновку про відсутність порушення прав позивача та невиконання зобов'язань за додатковою угодою від 3 лютого 2015 року № 1 з боку відповідача з огляду на неможливість такого прощення боргу з дня початку процедури ліквідації банку в силу вимог статей 36, 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»,.
Посилання апеляційної скарги на те, що зобов'язання за кредитним договором є припиненими у зв'язку з їх виконанням, проведеним належним чином відповідно до умов додаткового договору в порядку статті 599 ЦК України не заслуговують на увагу та не впливають на законність оскаржуваного судового рішення, оскільки на момент погашення траншу 1 та звернення позивача до банку у ньому вже була розпочата процедура ліквідації, а норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними для цих правовідносин та мають переважне право перед загальними нормами, які застосовуються виключно тоді, коли вони не суперечать Закону.
Наведені висновки в повній мірі узгоджуються з правовим висновком Верховного Суду України, який міститься у постанові від 21 грудня 2016 року в справі № 6-2047цс16, а також відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 30 травня 2018 року в справі № 349/717/15-ц (провадження № 61-13800св18), у постанові від 16 жовтня 2019 року в справі № 761/10157/18-ц (провадження № 61-43076св18), у постанові від 30 січня 2018 року в справі № 635/816/13-ц (провадження № 61-1669св18), у постанові від 12 листопада 2019 року в справі № 207/100/17 (провадження № 61-27880св18), у постанові від 16 вересня 2020 року в справі № 761/24035/17 (провадження № 61-42604св18) та інших.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені статтею 376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду.
Разом з тим, як вказав Європейський суд з прав людини, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, то розподіл судових витрат у вигляді сплаченого позивачем судового збору відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України не проводиться.
Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 червня 2020 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.
Головуючий Н.В. Ігнатченко
Судді: С.А. Голуб
Д.О. Таргоній