Справа №752/597/20
Апеляційне провадження №22-ц/824/2859/2021
03 лютого 2021 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах - головуючого Сержанюка А.С., суддів - Мостової Г.І., Нежури В.А., із участю секретаря Ткаченко Ю.М., розглянувши матеріали цивільної справи у місті Києві за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 вересня 2020 року у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради ( Київської міської державної адміністрації ) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
10 січня 2020 року Комунальне підприємство виконавчого органу Київради ( Київської міської державної адміністрації ) «Київтеплоенерго» звернулось до суду із названим позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги за поставлену теплову енергію у гарячій воді в розмірі 16 951,87 грн., інфляційну складову боргу - 830,64 грн., 3% річних - 456,36 грн., а також судовий збір - 1 302 грн.
На обґрунтування заявлених вимог підприємство послалось на наявність заборгованості відповідача за надані ПАТ «Київенерго» послуги, яке відступило позивачу право вимоги 16 951,87 грн за договором
№601-18 від 11 жовтня 2018 року.
Штрафні санкції в зазначеному розмірі розраховані з 01 листопада 2018 року по 01 листопада 2019 року.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 14 вересня 2020 року позов Комунального підприємства виконавчого органу Київради ( Київської міської державної адміністрації ) «Київтеплоенерго» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради ( Київської міської державної адміністрації ) «Київтеплоенерго» заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги за поставлену теплову енергію у гарячій воді в розмірі
16 951,87 грн., інфляційні втрати в розмірі 830,64 грн., 3% річних в розмірі 456,36 грн., а всього - 18 247,87 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради ( Київської міської державної адміністрації ) «Київтеплоенерго» судовий збір в розмірі 1 302 грн.
На обґрунтування ухваленого судового рішення місцевий суд зазначив про те, що зазначений розрахунок зроблено правильно та у повній відповідності до інших наявних у справі доказів, та стверджує про порушення відповідачем своїх обов'язків.
Вказане відповідачем в розрізі положень ст.ст. 76-81 ЦПК України не спростовано.
Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення сум інфляційних втрат на суму заборгованості у розмірі 830,64 грн та суми 3-х відсотків річних на суму заборгованості у розмірі 465,36 грн є обґрунтованими і в цій частині позов також підлягає задоволенню в повному обсязі в межах заявлених позовних вимог, оскільки судом безспірно встановлено, що позивачем були надані послуги відповідачу як власнику квартири, що останнім також не було спростовано доказами відповідно до ст.ст. 76-81 ЦПК України.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при його ухваленні.
Просить рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 вересня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Суд, закінчивши з'ясування обставин справи і перевірку їх доказами, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі, у межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, керуючись наступним.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Як встановлено судом, що підтверджується і матеріалами справи, 01 січня 2007 року між ПАТ «Київенерго» та ОСОБА_1 укладено договір №3052095 на постачання теплової енергії у гарячій воді ( а.с. 11-12 ).
Відповідно до умов правочину, ПАТ «Київенерго» зобов'язався виробити та поставити теплову енергію відповідачу для потреб опалення та гарячого водопостачання, а відповідач зобов'язався отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених в договорі ( там же ).
За умовами вказаного договору, останній набуває чинності з дня його підписання та діє до 01 червня 2007 року. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде письмово заявлено однією із сторін про його припинення ( там же ).
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що відповідач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 .
11 жовтня 2018 року між ПАТ «Київенерго» та КП ( Київської міської державної адміністрації ) «Київтеплоенегро» було укладено договір
№602-18 про відступлення права вимоги, за яким ПАТ «Київенерго» відступило право вимоги, а КП «Київтеплоенерго» набуло право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців, щодо виконання ними грошових зобов'язань перед кредитором з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання станом на 01 серпня 2018 року з урахуванням оплат ( а.с. 7-9 ).
Згідно із додатку №1 до договору про відступлення права вимоги ( цесії ) №601-18 від 11 жовтня 2018 року ПАТ «Київенерго» відступило право вимоги, а КП «Київтеплоенерго» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за спожиту ним теплову енергію ( а.с. 125 ).
Відповідно до довідки про стан розрахунків за спожиту від КП «Київтеплоенерго» теплоенергію власником приватного будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , заборгованість з листопада 2018 року по жовтень 2019 року становить 16 951,87 грн ( а.с. 5 ).
З матеріалів справи вбачається, що відповідач 19 січня 2017 року звернувся до ПАТ «Київенерго» з заявою про припинення договору на постачання теплової енергії у гарячій воді №3052095 від 01 січня 2007 року через відсутність потреби у послугах ПАТ «Київенерго» ( а.с. 72 ).
23 березня 2017 року квартиру відповідача відключено від теплових мереж ( а.с. 69 ).
Разом з тим, за умовами договору припинення його дії не звільняє відповідача від обов'язку повної сплати за надані послуги ( п. 4.10 договору ).
З матеріалів справи вбачається, що сума заборгованості відповідача ОСОБА_1 за спожиті з жовтня 2015 року по березень 2017 року, послуги за поставлену теплову енергію у гарячій воді становить 16 951,87 грн ( а.с. 18-30 ).
При цьому, відповідач на спростування зазначених обставин не надав ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, згідно положень ст.ст. 76-81 ЦПК України.
Правове обґрунтування заявлених позовних вимог базується на наступних правових нормах.
Так, згідно ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона ( боржник ) зобов'язана вчинити на користь другої сторони ( кредитора ) певну дію ( передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо ) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 ст. 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання ( неналежне виконання ).
Відповідно до ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних справа та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови
( пункти ), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог кодексу, актів законодавства, а при відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
При дослідженні наданого позивачем розрахунку, місцевий суд дійшов до висновку, з чим погоджується і суд другої інстанції, про те, що зазначений розрахунок зроблено вірно та у повній відповідності до інших наявних у справі доказів, та підтверджує порушення відповідачем обов'язків.
З огляду на викладене, правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, у якому, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора ( ч. 1 ст. 509 ЦК України ) - вимагати сплату грошей за надані послуги.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання ( неналежне виконання ).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, позивач має право на стягнення інфляційних втрат нарахованих на несвоєчасне виконане грошове зобов'язання в розмірі 16 951,87 грн за заявлений період з 01 листопада 2018 року по 01 листопада 2019 року в розмірі 1 101,87 грн.
Інфляційні втрати в розмірі 1 101,87 грн визначені судом за формулою 16 951,87 х 1.065 - 16 951,87, де 16 951,87 - сума заборгованості, 1.065 - сукупний індекс інфляції в період з 01 листопада 2018 року по 01 листопада 2019 року.
Сукупний індекс інфляції розраховується за формулою: ІІс = ( ІІ1 / 100 ) х ( ІІ2 / 100 ) х ( ІІ3 / 100) х ... ( ІІZ / 100 ), де ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення; ІІ2 - індекс інфляції за другий місяць прострочення; ІІ3 - індекс інфляції за третій місяць прострочення; <...>; ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення.
Таким чином, сукупний індекс інфляції за вказаний період визначеноу розмірі 1.065 (( 101.40 : 100 ) х ( 100.80 : 100 ) х ( 101.00 : 100 ) х ( 100.50 : 100 ) х ( 100.90 : 100 ) х ( 101.00 : 100 ) х ( 100.70 : 100 ) х ( 99.50 : 100 ) х ( 99.40 : 100 ) х ( 99.70 : 100 ) х ( 100.70 : 100 ) х ( 100.70 : 100 )).
Розрахунок 3% річних проводиться за формулою: RPS=S*Q*V/D/100, де S - сума заборгованості, Q - кількість днів прострочки, V - 3%, D - кількість днів у році, 100 - 100%
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних за період з 01 листопада 2018 року по 01 листопада 2019 року ( 334 дні ) в розмірі 465,36 ( 16 951,87 х 334 х 3 : 365 : 100 ) грн від заборгованості за спожиті послуги за поставлену теплову енергію у гарячій воді у розмірі 16 951,87 грн.
Враховуючи заявлені позивачем вимоги та положення ч. 1 ст. 13 ЦПК України, згідно з якої суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, місцевий суд, на переконання суду апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за спожиті послуги за поставлену теплову енергію у гарячій воді в розмірі 16 951,87 грн., інфляційних втрат - 830,64 грн та 3% річних - 465,36 грн.
За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, визначив відповідно до них правовідносини, і з додержанням норм матеріального і процесуального права, зокрема, ст.ст. 509, 610, 612, 625, 629 ЦК України, ст.ст. 5, 10-13, 76-81, 259, 263-265 ЦПК України, ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення про задоволення позовних вимог.
Наявні у справі наряд від 23 березня 2017 року, заяви відповідача, ухвала ( а.с. 69, 70, 71, 72, 74 ), не спростовують, на переконання апеляційного суду, висновку місцевого суду про обґрунтованість заявлених вимог, оскільки заборгованість за надані послуги визначена за період, що передує зазначеній даті.
Таким чином, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про незаконність та необґрунтованість судового рішення, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при його ухваленні, зокрема, ст. 629 ЦК України, з точки зору апеляційного суду та в силу викладеного, не знайшли свого підтвердження при апеляційному розгляді скарги.
Інші доводи апеляційної скарги, зокрема про те, що відповідач фактично не проживає у вищевказаному будинку, відсутність у ньому внутрішньо-будинкових теплових мереж та потреби у даних послугах, на переконання суду апеляційної інстанції, правового значення не мають, оскільки позивачем надавались послуги відповідачу з постачання теплової енергії у гарячій воді на підставі правочину, який відповідно до положень ст. 204 ЦК України є правомірним і він не був позбавлений можливості відмовитись від отримання цих послуг, розірвавши раніше укладений між сторонами договір.
Апеляційний суд також вважає за необхідне відмітити, що Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання
рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року ).
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 5, 10-13, 76-81, 121, 263, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 вересня 2020 року у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради ( Київської міської державної адміністрації ) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення, за виключенням випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий А.С. Сержанюк
Судді: Г.І. Мостова
В.А. Нежура