справа № 362/160/20 головуючий у суді І інстанції Марчук О.Л.
провадження № 22-ц/824/2606/2021 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
03 лютого 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Гасюк В.В.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання протиправними і скасування протоколів, визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та просив визнати протиправними та скасувати рішення відповідача, які випливають із засідань житлової комісії, оформлені протоколами № 41 від 01 квітня 2008 року та № 182 від 17 липня 2019 року, а також наказ командира військової частини НОМЕР_1 № 348 від 17 липня 2019 року; визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо незабезпечення належного розгляду та не прийняття рішення про постановку (поновлення) на квартирному обліку позивача за заявою від 09 липня 2019 року; зобов'язати відповідача ухвалити в установленому законодавством порядку відповідні протоколи (рішення) стосовно поновлення (зарахування) ОСОБА_1 на квартирному обліку з 31 жовтня 2006 року в загальну чергу при військовій частині НОМЕР_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 09 липня 2019 року ОСОБА_1 подав на ім'я командира військової частини та голови житлової комісії письмову заяву про поновлення його на квартирному обліку. У встановлені законом строки відповідач не надав позивачу письмову відповідь та не повідомив про продовження розгляду заяви. 22 серпня 2018 року ОСОБА_1 звернувся безпосередньо до відповідача за місцезнаходженням і як наслідок отримав письмову відповідь, якою позивачу було відмовлено у поновленні на квартирному обліку у зв'язку з тим, що облікова квартирна справа позивача у відповідача відсутня. Разом з тим, з листа випливає, що основною підставою для відмови у задоволенні заяви передували засідання комісії, оформлені відповідними протоколами. Позивач у період з 2001 по 2010 рік був зареєстрований за місцем проходження військової служби та територіального розташування військової частини НОМЕР_1 , але в іншій військовій частині, оскільки згадані військові частини дислокувалися у межах одного гарнізону. Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» набув чинності 15 січня 2004 року, тобто, ще до виникнення спірних правовідносин між сторонами. У наказах про звільнення позивача з військової служби зазначено, що він не забезпечений постійним або службовим житлом, звільняється у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України із залишенням на квартирному обліку для позачергового отримання житла за рахунок житлового фонду Міністерства оборони України. На даний час позивач, будучи військовослужбовцем, учасником бойових дій, досі потребує поліпшення житлових умов та не забезпечений житлом, як від Міністерства оборони України, так і від Національної гвардії України через протиправну поведінку відповідача. Календарна вислуга років проходження військової служби складає 25 років, що дає всі підстави для забезпечення позивача житлом від держави.
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 липня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на аналогічні обставини, які зазначені в позовній заяві та вказує на те, що посилання суду на склад сім'ї позивача (неподання довідки про склад сім'ї) свідчить про поверхневе та неповне дослідження судом матеріалів справи, оскільки позивач просив поновити на квартирному обліку лише його. Через неправомірні дії відповідача щодо неприйняття рішення про поновлення на квартирному обліку з 31 жовтня 2006 року в загальну чергу при військовій частині позивач досі не в змозі використати надане йому право на одержання житлової площі від держави як громадянину та військовослужбовцю, що потребує поліпшення житлових умов. Обов'язок щодо зберігання, обліку та цілісності облікової квартирної справи позивача під час виникнення спірних правовідносин та до 22 серпня 2019 року покладався виключно на відповідача. Відповідач не передавав квартирну справу на позивача на зберігання до Київського квартирно-експлуатаційного управління та відсутні відповідні реєстраційні записи про її прийом.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено,що згідно протокольного рішення засідання житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 № 27 від 31 жовтня 2006 року майора ОСОБА_1 зараховано на квартирний облік складом сім'ї одна особа з 31 жовтня 2006 року в загальну чергу (а.с.15).
У витязі з наказу командувача повітряних сил Збройних Сил України № 440 від 11 листопада 2006 року зазначено про звільнення ОСОБА_1 у запас за пунктом 67, підпункт «б» (за станом здоров'я) у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України із залишенням на квартирному обліку для позачергового отримання житла за рахунок житлового фонду МО України (а.с.19).
У витязі з наказу командувача військової частини НОМЕР_1 (по строковій службі) № 283 від 11 грудня 2006 року зазначено, зокрема, що ОСОБА_1 постійним або службовим житлом не забезпечений (а.с.20).
Протокольним рішенням засідання житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 № 182 від 01 квітня 2008 року майора ОСОБА_1 знято з квартирного обліку (а.с.16).
Протокольним рішенням засідання житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 № 60 від 17 липня 2009 року продубльовано рішення засідання житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 від 01 квітня 2008 року та знято з квартирного обліку, зокрема, майора ОСОБА_1 (а.с.84).
Згідно довідки Військової частини НОМЕР_1 № 92 від 18 грудня 2018 року ОСОБА_1 перебував на квартирному обліку у військовій частині з 31 жовтня 2006 року по 01 квітня 2008 року. Житлом за рахунок Міністерства оборони України не забезпечувався (а.с.26).
У довідці Київського квартирно-експлуатаційного управління від 05 квітня 2019 року зазначено, що під час проходження служби у місті Васильків Військовій частині НОМЕР_1 ОСОБА_1 перебував на обліку громадян, які потребують покращення житлових умов з 31 жовтня 2006 року по 01 квітня 2008 року (а.с.27).
Згідно довідки Київського квартирно-експлуатаційного управління від 30 травня 2019 року ОСОБА_1 під час проходження служби у Васильківському гарнізоні з лютого 1993 року по лютий 2002 року не отримував жиле приміщення (а.с.28).
09 липня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 з заявою, в якій просив розглянути питання про поновлення на квартирній черзі з 31 жовтня 2006 року (а.с.12).
У протокольному рішенні засідання житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 № 182 від 17 липня 2019 року зазначено про неможливість прийняти рішення щодо поновлення на квартирному обліку ОСОБА_1 при військовій частині НОМЕР_1 на підставі наданих ним документів (а.с.17).
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 № 348 від 17 липня 2019 року ОСОБА_1 відмовлено у поновленні на квартирному обліку при військовій частині на підставі наданих ним документів (а.с.18).
Листом Військової частини НОМЕР_1 від 22 серпня 2019 року повідомлено ОСОБА_1 про те, що облікова квартирна справа у військовій частині відсутня, що унеможливлює вирішити питання про поновлення на квартирному обліку (а.с.13).
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач правомірно прийняв оскаржувані рішення. Станом на момент звільнення з військової служби 31 жовтня 2006 року ОСОБА_1 був одружений, мав доньку 1993 року народження, але у довідці про склад сім'ї даний факт не було відображено.
Однак, апеляційний суд не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції та з урахуванням висновків, які містяться у постанові Великої палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19, вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР та іншими нормативно-правовими актами.
У той же час, статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів в будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких, зазвичай, хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті 19 КАС України).
Таким чином, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб'єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тоді як приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у складі Збройних Сил України у Військовій частині НОМЕР_1 .
Оскаржуваними рішеннями позивача було знято з квартирного обліку та відмовлено у поновленні на квартирному обліку.
У позовній заяві ОСОБА_1 просив суд визнати протиправними та скасувати рішення відповідача, які випливають із засідань житлової комісії, оформлені протоколами № 41 від 01 квітня 2008 року та № 182 від 17 липня 2019 року, а також наказ командира військової частини НОМЕР_1 № 348 від 17 липня 2019 року; визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо незабезпечення належного розгляду та не прийняття рішення про постановку (поновлення) на квартирному обліку позивача за заявою від 09 липня 2019 року; зобов'язати відповідача ухвалити в установленому законодавством порядку відповідні протоколи (рішення) стосовно поновлення (зарахування) ОСОБА_1 на квартирному обліку.
Як на підставу своїх позовних вимог позивач посилався на приписи статті 60 ЖК Української РСР, статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та їх сімей», Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».
У постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (провадження № 14-62цс20) Велика Палата Верховного Суду для забезпечення єдності судової практики щодо визначення юрисдикції суду з розгляду спорів про оскарження відмови у забезпеченні жилим приміщенням або у призначенні грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей і про зобов'язання надати такі приміщення чи компенсацію відступила від висновку, сформульованого у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 806/104/16, щодо необхідності розгляду таких спорів за правилами цивільного судочинства.
Так, Велика Палата Верховного Суду сформулювала наступні висновки щодо правильного застосування норм права.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби (пункти 1 і 2 частини першої статті 19 КАС України).
Спори про оскарження відмови у забезпеченні жилим приміщенням або у призначенні грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей і про зобов'язання надати такі приміщення чи компенсацію стосуються проходження публічної (військової) служби, у зв'язку з якою держава передбачила відповідні соціальні гарантії (пільги), а також призначення та надання таких гарантій (пільг). Тому такі спори слід розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції не звернув уваги на зміст позовних вимог і належним чином не дослідивши питання юрисдикційності спору, помилково розглянув справу по суті в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги (частина друга статті 377 ЦПК України).
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
За таких обставин, суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, рішення суду про відмову у задоволенні позову підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 та частин першої, другої статті 377 ЦПК України, оскільки заявлені позовні вимоги мають розглядатися за правилами адміністративного, а не цивільного судочинства.
На виконання вимог ч. 1 ст. 256 ЦПК України апеляційний суд вважає за необхідне роз'яснити ОСОБА_1 , що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду. Протягом десяти днів з дня отримання постанови позивач може звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 377, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 липня 2020 року скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання протиправними і скасування протоколів, визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії закрити.
Роз'яснити ОСОБА_1 його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Київського апеляційного суду із заявою про направлення справи до відповідного суду за встановленою юрисдикцією.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повне судове рішення складено 04 лютого 2021 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.