Справа 1005/4078/2012 Головуючий в 1 інстанції - ОСОБА_1
Провадження 11/824/14/2021 Доповідач в 2 інстанції - ОСОБА_2
19 січня 2021 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі суддів:
ОСОБА_2 (головуючий), ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
прокурора ОСОБА_5
захисника ОСОБА_6
в режимі відеоконференцзв'язку - підсудного ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляції підсудного ОСОБА_7 та його захисника - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05 листопада 2020 року, -
Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05 листопада 2020 року клопотання прокурора задоволено та продовжено строк тримання під вартою підсудним ОСОБА_8 та ОСОБА_7 на 60 днів до 03 січня 2021 року.
Дане рішення суд першої інстанції мотивував тим, що раніше встановлені ризики, передбачені ст.148 КПК України в редакції 1960 року, не втратили свого існування. Зокрема, існує висока ймовірність переховування підсудних від суду, зважаючи на суворість покарання за інкриміновані ОСОБА_8 та ОСОБА_7 особливо тяжкі злочини, один з яких передбачає довічне позбавлення волі, а також дані про осіб підсудних, які раніше засуджувалися за вчинення умисних корисливих злочинів, на момент вчинення інкримінованих їм злочинів не працювали і, враховуючи пред'явлені їм обвинувачення, на шлях виправлення не стали. Суд, за результатами розгляду клопотання прокурора прийшов до переконання, що ступінь раніше встановлених ризиків не зменшилася та менш суворий запобіжний захід об'єктивно не спроможний запобігти наведеним ризикам.
В апеляції захисника указано на незаконність та необґрунтованість ухвали суду першої інстанції. В обґрунтування доводів апеляції звернув увагу на те, що клопотання прокурора не містить викладу обставин, які свідчать про наявність ризиків, які ним зазначені у клопотанні, а надані слідчим докази, на переконання захисника не свідчать про існування хоча б одного із ризиків, передбачених ст.148 КПК України в редакції 1960 року. Звернув увагу на те, що суд формально продовжує ОСОБА_7 дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у даній справі не звертаючи уваги на необґрунтованість клопотань прокурора. Просив скасувати ухвалу суду та ухвалити нову ухвалу, якою відмовити у продовженні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підсудного ОСОБА_7 та застосувати до нього більш м'який запобіжний захід.
В апеляції підсудного ОСОБА_7 указано на те, що останній більше десяти років утримується у слідчому ізоляторі. Вважав, що наведені прокурором ризики не ґрунтуються на матеріалах клопотання, є надуманими та необґрунтованими. Просив ухвалу місцевого суду скасувати та застосувати до нього альтернативний запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Ухвала в частині продовження строку тримання під вартою підсудного ОСОБА_8 не оскаржується.
Вислухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення:
захисника ОСОБА_6 та підсудного ОСОБА_7 , які підтвердили доводи поданих апеляцій та просили їх задовольнити;
прокурора, який заперечував проти задоволення апеляцій захисника ОСОБА_6 та підсудного ОСОБА_7 , просив залишити їх без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін;
вивчивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляцій, колегія суддів приходить до висновку, що апеляції не підлягають до задоволення з огляду на таке.
Необхідність продовження строку тримання підсудного ОСОБА_7 під вартою суд першої інстанції мотивував наявністю ризиків, передбачених ст. 148 КПК України в редакції 1960 року.
За своєю правовою природою ризик вчинення підсудним дій (поведінки підсудного), перелік яких визначений ст. 148 КПК України в редакції 1960 року, є твердженням, яке ґрунтується на доказах, про імовірність протидії підсудним провадженню у кримінальній справі у одним із способів, зазначених в указаній нормі закону. Така протидія може мати місце як у майбутньому, так і нинішньому чи минулому. Проте, існування можливості такої протидії на майбутнє, повинно підтверджуватися доказами станом на момент ухвалення відповідного рішення. Це твердження знайшло своє підтвердження у ряді статей діючого КПК України 1960 року. Зокрема, аналіз положень ст. 150, ч.2 ст. 165?, ч.1 ст.165? КПК України 1960 року дає підстави стверджувати те, що як у випадку застосування запобіжного заходу у виді взяття під варту, так і у випадку продовження строку дії цього запобіжного заходу суд вирішує питання про існування ризиків станом на час ухвалення відповідного рішення. У зв'язку із цим, колегія суддів вважає, що перевірка висновків суду першої інстанції про існування того чи іншого ризику, передбаченого ст.148 КПК України в редакції 1960 року, можлива лише під час дії ухвали про застосування запобіжного заходу чи продовження строку його дії, тобто у час, коли ці ризики дійсні та існує реальна можливість перевірки їх існування. Та обставина, що станом на час розгляду справи оскаржувана ухвала втратила чинність унеможливлює скасування цієї ухвали, що указує на необґрунтованість вимог апеляцій в частині скасування цієї ухвали. Колегія суддів також зважає на те, що у відповідності із вимогами ст. 366 КПК України в редакції 1960 року до повноважень суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляції відноситься прийняття рішення пов'язаного виключно із втручанням у судове рішення шляхом його зміни чи скасування або невтручання, шляхом залишення цього рішення без змін. Цією нормою закону не передбачено можливості встановлення будь-яких фактів, констатації порушень закону, тощо без прийняття апеляційним судом свого рішення щодо рішення суду першої інстанції. У зв'язку із цим, за відсутності підстав для зміни чи скасування судового рішення, як такого яке втратило чинність, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості ухвалити будь-яке рішення щодо тих обставин, які наведені у апеляціях.
Колегія суддів зважає і на те, що нормами КПК України 1960 року не передбачається можливості залишення апеляції без розгляду. Наведені вище обставини не дають також підстав для закриття апеляційного провадження.
Із урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляцій підсудного ОСОБА_7 та його захисника - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05 листопада 2020 року про продовження строку тримання під вартою підсудному ОСОБА_7 , а тому колегія суддів залишає апеляції без задоволення, а зазначену ухвалу - без змін.
Керуючись ст.ст. 365, 366, 377 КПК України в редакції 1960 року, колегія суддів, -
Апеляції підсудного ОСОБА_7 та його захисника - адвоката ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05 листопада 2020 рокупро продовження строку тримання під вартою підсудного ОСОБА_7 до 03 січня 2021 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
_____________ ________________ _______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4