"25" січня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/3143/20
Господарський суд Одеської області у складі судді Погребна К.Ф.
при секретарі судового засідання Арзуманян В.А.
розглянувши справу №916/3143/20
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “АПОГЕЙ” (68003, Одеська область, м. Чорноморськ, пр-т Миру, буд. 22/1-Н, кв. 1, код ЄДРПОУ 34421853)
до відповідача Дочірнього підприємства “Моноліт-Сервіс” (68000, Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Паркова, буд. 48, код ЄДРПОУ 32927758)
про стягнення 481 417,76грн.
Представники сторін:
від позивача - Козолуп М.С., ордер
від відповідача - не з'явився,
Товариство з обмеженою відповідальністю “АПОГЕЙ” звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до Дочірнього підприємства “Моноліт-Сервіс” про стягнення 481 417,76грн.
При цьому позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконання відповідачем зобов'язань за договором на технічне обслуговування та експлуатацію ліфтів №10/01 від 01.01.2017р.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 09.11.2020р. було відкрито провадження по справі №916/3143/20. Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 22.12.2020р. підготовче засідання було закрито, розгляд справи призначено по суті в засіданні суду.
Відповідач 11.01.2021р. за вх.ГСОО 377/21 надав до суду письмові пояснення по справі, згідно яких позовні вимоги не визнає.
Щодо нарахованих пені, 3% річних та інфляційних витрат відповідач просить суд застосувати позову давність та наслідки її спливу.
Судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
01.01.2017р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “АПОГЕЙ” (Виконавець) та Дочірнім підприємством “Моноліт-Сервіс” (Замовник) був укладений договір про технічне обслуговування та експлуатацію ліфтів №10/01.
Пунктом 1.1 договору встановлено, що виконавець приймає на себе організацію та виконання робіт по повному технічному обслуговуванню та експлуатації двадцяти чотирьох ліфтів, а замовник оплачує їх вартість, згідно умов дійсного договору.
Додатковою угодою №1 від 31.01.2020р. до договору №10/01 від 01.01.2017р. сторони виклали п.1 договору в наступній редакції: виконавець приймає на себе організацію та виконання робіт по повному технічному обслуговуванню та експлуатації тридцяти одного ліфта, а замовник оплачує їх вартість, згідно умов дійсного договору.
Пунктом 1.1.1 договору встановлено, що роботи по повному технічному обслуговуванню та експлуатації включає планові - регламентовані ремонтні роботи, технічний огляд ліфтів, обслуговування черговою службою, евакуацію пасажирів з кабіни ліфтів, які зупинились, в обсязі вимог наказу Державного Комітету по питанням ЖКГ від 10.08.2004р. №150, а також «Положень о системі технічного обслуговування та ремонту ліфтів», «Правил устойства та безпеки експлуатації ліфтів».
Пунктом 3.2.9 договору перебачено обов'язок замовника підтвердити виконання виконавцем робіт та технічному обслуговування ліфтів до 5-го числа наступного за звітним місяцем шляхом підписання Акту виконаних робіт (акт форми - 2).
Вартість щомісячного технічного обслуговування формується шляхом складання вартості обслуговування окремого ліфта та складає 25 200 гри з ПДВ-20%, які оплачуються Замовником самостійно на підставі акту приймання виконаних робіт шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Виконавця до 5 числа наступного за звітним місяцем (п.п. 4.1., 4.2.Договору).
Позивач вказує, що на виконання умов Договору протягом 2017-2020 років ним проводились передбачені Договором роботи на загальну суму 837 600грн, які підтверджувалися (приймалися) Відповідачем шляхом підписання відповідних місячних актів виконаних робіт, копії яких містяться в матеріалах справи.
Проте, відповідач в порушення умов договору за надані послуги належним чином та в повному обсязі не розрахувався внаслідок чого у нього утворилась заборгованість в сумі 310 400грн.
Також позивач вказує, що факт наявності у відповідача заборгованості в сумі 310 400грн. підтверджується підписаним сторонами Актом звірки взаєморозрахунків складеного станом на 30.09.2020р.
Згідно п.5.1 договору у разі порушення строків оплати по п.4.2 договору, замовник оплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми боргу за кожний день прострочення.
Крім того, враховуючи положення п. 5.1 Договору та положень ст. 625 ЦК України позивач нарахував відповідачу пеню в сумі 98 603,08грн., 3% річних в розмірі 25 533,64грн. та інфляційні в розмірі 46 881,04грн.
Отже, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором про технічне обслуговування та експлуатацію ліфтів №10/01 від 01.01.2017р. щодо належної оплати вартості наданих послуг, Товариство з обмеженою відповідальністю “АПОГЕЙ” звернулось до Господарського суду Одеської області з відповідним позовом за захистом свого порушеного права.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:
У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема: припинення правовідношення.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Він може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ст.ст.202, 205 Цивільного кодексу України).
За положеннями ч.ч.1, 2 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За приписами ст. 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення , зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст.627 ЦК України, відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Аналогічні положення містяться в ч.ч.1,7 ст.193 ГК України, в яких визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.
Як встановлено судом, 01.01.2017р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “АПОГЕЙ” (Виконавець) та Дочірнім підприємством “Моноліт-Сервіс” (Замовник) був укладений договір про технічне обслуговування та експлуатацію ліфтів №10/01.
Пунктом 1.1 договору встановлено, що виконавець приймає на себе організацію та виконання робіт по повному технічному обслуговуванню та експлуатації двадцяти чотирьох ліфтів, а замовник оплачує їх вартість, згідно умов дійсного договору.
Додатковою угодою №1 від 31.01.2020р. до договору №10/01 від 01.01.2017р. сторони виклали п.1 договору в наступній редакції: виконавець приймає на себе організацію та виконання робіт по повному технічному обслуговуванню та експлуатації тридцяти одного ліфта, а замовник оплачує їх вартість, згідно умов дійсного договору.
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 3 ст. 903 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Пунктом 3.2.9 договору перебачено обов'язок замовника підтвердити виконання виконавцем робіт та технічному обслуговування ліфтів до 5-го числа наступного за звітним місяцем шляхом підписання Акту виконаних робіт (акт форми - 2).
Вартість щомісячного технічного обслуговування формується шляхом складання вартості обслуговування окремого ліфта та складає 25 200 гри з ПДВ-20%, які оплачуються Замовником самостійно на підставі акту приймання виконаних робіт шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Виконавця до 5 числа наступного за звітним місяцем (п.п. 4.1., 4.2.Договору).
Судом встановлено, що на виконання умов Договору протягом 2017-2020 років позивач здійснив передбачені Договором роботи на загальну суму 837 600грн, які Відповідачем були прийняті шляхом підписання відповідних місячних актів виконаних робіт, копії яких містяться в матеріалах справи.
Частиною 1 ст.530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не виконав належним чином свого зобов'язання щодо оплати вартості наданих послуг у повному обсязі та в строк, в зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість в сумі 310 400грн.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Враховуючи викладене, проаналізувавши наявні в матеріалах справи документи, подані позивачем докази та викладені ним правові позиції, суд вважає заявлені Товариством з обмеженою відповідальністю “АПОГЕЙ” позовні вимоги про стягнення з відповідача 310 400грн. основного боргу, такими, що відповідають дійсними обставинам справи та такими що підлягають задоволенню.
За результатами розгляду справи судом встановлено, що відповідач порушив виконання своїх зобов'язань за договором №10/01 від 01.01.2017р., а саме не своєчасно та не в повному обсязі оплатив вартість наданих послуг, що зумовило нарахування останнім пені в загальному розмірі в сумі 98 603,08грн.
Згідно п.5.1 договору у разі порушення строків оплати по п.4.2 договору, замовник оплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми боргу за кожний день прострочення.
Відповідно до ч.1 ст.549, п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки -грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов'язання.
Згідно ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. При цьому, відповідно до ст.ст.1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” від 22.11.1996р. платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст.1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
В силу ст.216, ч.1 ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч.2 ст.217 цього кодексу є штрафні санкції, до яких віднесені, у т.ч. пеня (ч.1 ст.230 ГК України).
Перевіривши правильність наданого позивачем розрахунку пені, на думку суду наданий позивачем розрахунок пені, здійснений неналежним чином, щодо періоду нарахування пені, з цих підстав судом в цій частині за допомогою системи «Ліга Закон» , було самостійно розраховано пеню та визначено її розмір, а тому загальна сума пені складає 98 123,40 грн.
В той же час, відповідачем в відзиві на позов зроблено заяву про застосування строку позовної давності щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних нарахувань.
Як зазначив Конституційний Суд України, строки звернення до суду як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників правовідносин (абзац п'ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012).
Виходячи з положень ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до ст.ст. 260, 261 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно ч.3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Господарський суд зазначає, що вказані приписи ст. 267 ЦК України знайшли своє відображення у правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 21.11.2012р. у справі № 6-101 цс 12.
Відповідно до ч. 1 ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем нараховано пеню по кожному акту окрема починаючи з 2017 року, з відповідною позовною заявою позивач звернувся до суду 03.11.2020. Відповідно строк позовної давності на звернення до суду про стягнення пені спливає 03.11.2019р.
Враховуючи наведене, суд погоджується із доводами відповідача, щодо пропуску позивачем строку позовної давності на звернення із вимогою про стягнення частини суми пені, у зв'язку з чим, судом було самостійно за допомогою системи «Ліга Закон», розраховано пеню по кожному акту окремо починаючи з 03.11.2019р. та визначено її розмір, а тому загальна сума пені яка підлягає задоволенню складає 20 614,23 грн.
Щодо застосування позовної давності до вимог про стягнення 3% річних та інфляційних витрат, суд не погоджується з відповідними посиланнями відповідача, оскільки позивна давність застосовується лише до стягнення основного боргу, штрафу та пені, тоді як вимоги про сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу.
Щодо нарахування 3% річних та інфляційних нарахувань суд зазначає наступне.
Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.
Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.
Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що умовами спірного договору не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за відповідний час прострочення грошового зобов'язання у гривневому вираженні.
Враховуючи вищенаведене та порушення відповідачем термінів сплати вартості наданих послуг, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 3% річних. Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми 3% річних, нарахованих за несвоєчасну оплату вартості наданих послуг в загальному розмірі 25 533,64 грн., судом встановлено, що вказані розрахунки 3% річних були здійснені позивачем вірно, також вказані розрахунки відповідачем не оспорювались. Відтак, з відповідача підлягають стягненню 3% річних, нарахованих за несвоєчасну оплату вартості наданих послуг в сумі 25 533,64 грн.
Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.
Згідно роз'яснень, наведених в п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р., інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або не знецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення.
Враховуючи викладене та з урахуванням наведених рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції, судом було перевірено здійснені позивачем розрахунки інфляційних нарахувань за несвоєчасну оплату вартості наданих послуг в загальному розмірі 46 881,04грн., наразі встановлено, що вказані розрахунки інфляційних втрат були здійснені позивачем вірно. Відтак, з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати, нараховані за несвоєчасну оплату вартості наданих послуг в розмірі 46 881,04 грн.
Заперечення відповідача до уваги судом не приймаються, оскільки спростовуються обставинами встановленими судом під час розгляду справи.
Так, у письмових поясненнях відповідач посилається на заборону нарахування і стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги з 18.03.2020 р. згідно норм Закону України №530 від 17.03.2020 р.
Відповідно до приписів Закону України «Про житлово-комунальні послуги» такою послугою визнається результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Договір про надання комунальної послуги укладається між виконавцем відповідних послуги та споживачем або особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача, або з управителем багатоквартирного будинку з метою постачання електричної енергії для забезпечення функціонування спільного багатоквартирного будинку (cт. 13 Закону).
Перелік житлово-комунальних послуг зазначений у ст. 5 Закону, та включає в себе послугу з управління багатоквартирним будинком і комунальну послугу.
Предметом спірного договору є виконання робіт з технічного обслуговування і експлуатації робіт, що є лише однією зі складових послуги з управління багатоквартирним будинком. А відповідний договір укладено з ДП «МОНОЛІТ-СЕРВІС», який не є споживачем у розумінні законодавства, а займається утриманням та експлуатацією житлового фонду і нежитлових приміщень.
Відтак за своєї правовою природою спірний договір №10/01 від 01.01.2017 р. не є договором про надання комунальних послуг, а є господарсько-правовим договором. А тому положення Закону України №530 від 17.03.2020 не застосуються до цих відносин.
У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “АПОГЕЙ” є обґрунтовані, підтверджуються належними та допустимими докази, проте враховуючи застосування позовної давності щодо вимог про стягнення пені підлягають частковому задоволенню.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю “АПОГЕЙ” (68003, Одеська область, м. Чорноморськ, пр-т Миру, буд. 22/1-Н, кв. 1, код ЄДРПОУ 34421853) до Дочірнього підприємства “Моноліт-Сервіс” (68000, Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Паркова, буд. 48, код ЄДРПОУ 32927758) - задовольнити частково.
2. Стягнути з Дочірнього підприємства “Моноліт-Сервіс” (68000, Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Паркова, буд. 48, код ЄДРПОУ 32927758) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “АПОГЕЙ” (68003, Одеська область, м. Чорноморськ, пр-т Миру, буд. 22/1-Н, кв. 1, код ЄДРПОУ 34421853) основний боргу в сумі 310 400 (триста десять тисяч чотириста)грн., пеню в розмірі 20 614 (двадцять тисяч шістсот чотирнадцять)грн. 23коп., 3% річних в сумі 25 533 (двадцять п'ять тисяч п'ятсот тридцять три)грн. 64коп., інфляційні витрати в сумі 46 881 (сорок шість тисяч вісімсот вісімдесят одна)грн. 04коп. та судовий збір в розмірі 6 052 (шість тисяч п'ятдесят дві)грн. 05 коп.
3. В решті позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складено 04 лютого 2021 р.
Суддя К.Ф. Погребна