вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"01" лютого 2021 р. Справа№ 911/838/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Євсікова О.О.
суддів: Пашкіної С.А.
Буравльова С.І.
за участю:
секретаря судового засідання: Кульчицької І.А.,
представників сторін:
позивача: не з'явились,
відповідача: Мамаєв Д.В.,
розглянувши апеляційну скаргу
Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на рішення Господарського суду Київської області від 26.11.2020 (повний текст складений 03.12.2020)
у справі № 911/838/20 (суддя Лутак Т.В.)
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Комунального підприємства "Тетіївтепломережа" Тетіївської міської
ради
про стягнення 289.576,01 грн,
Позивач звернувся до Господарського суду Київської області з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за договором №1795/1617-БО-17 постачання природного газу від 27.10.2016 у розмірі 289.576,01 грн, з яких: 115.585,73 грн пені, 42.198,54 грн 3% річних та 131.791,74 грн інфляційних втрат.
Рішенням Господарського суду Київської області від 26.11.2020 позов задоволено частково: стягнуто з Комунального підприємства "Тетіївтепломережа" Тетіївської міської ради на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 34.675,72 грн пені, 42.198,54 грн 3% річних, 131.791,74 грн інфляційних втрат та 4.343,64 грн судового збору.
В частині позовних вимог про стягнення з Комунального підприємства "Тетіївтепломережа" Тетіївської міської ради на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 80.910,01 грн пені відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що наявними у справі належними письмовими доказами є доведеним факт прострочення виконання відповідачем зобов'язань за договором, а тому з відповідача підлягають стягненню штрафні санкції у визначеному судом розмірі. При цьому місцевий суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення клопотання відповідача та зменшення заявленого до стягнення розміру пені на 70 %.
Не погодившись із прийнятим судовим рішенням, АТ "НАК "Нафтогаз України" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить рішення місцевого суду в частині відмови у позові про стягнення 80.910,01 грн пені скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.12.2020 апеляційну скаргу передано колегії суддів у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Пашкіна С.А., Буравльов С.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.12.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Київської області від 26.11.2020 у справі №911/838/20, розгляд справи призначено на 01.02.2021.
Вимоги та доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевий суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для зменшення на 70% розміру пені, заявленої до стягнення, оскільки позивач не довів того факту, що він знаходиться у скрутному матеріальному становищі. Крім того апелянт вважає, що місцевий суд не врахував майнових інтересів позивача та того, що несвоєчасність оплати контрагентів прямо перешкоджає виконанню покладених на позивача державою обов'язків, погіршує фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу.
У судовому засіданні 01.02.2020 представник відповідача надав усні пояснення у справі, відповів на запитання суду, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
Представники позивача у судове засідання не з'явились. До початку судового засідання від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представників.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, та зважаючи на обмежений процесуальний строк розгляду апеляційної скарги, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності вказаних представників.
Частинами 1, 4 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено місцевим судом та підтверджується матеріалами справи, 27.10.2016 між сторонами укладений договір №1795/1617-БО-17 постачання природного газу, за умовами якого позивач зобов'язався поставити відповідачу у 2016 - 2017 роках природний газ, а відповідач зобов'язався оплатити його на умовах цього договору.
Відповідно до п. 1.2 договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями.
Згідно з п. 3.4 договору приймання-передача природного газу, переданого позивачем відповідачу у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу відповідачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.
Пунктом 5.5 договору передбачено, що загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок природного газу.
Відповідно до п. 6.1 договору оплата за природний газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Згідно з п. 8.1 договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором.
Пунктом 8.2 договору передбачено, що у разі прострочення відповідачем оплати згідно з п. 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити позивачу пеню у розмірі 21 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Відповідно до п. 10.3 договору строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п'ять років.
Згідно з п. 12.1 договору цей договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2016 до 31.03.2017 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Додатковими угодами №1 від 28.10.2016, №2 від 22.11.2016, №3 від 30.12.2016 та №4 від 23.01.2017 до договору №1795/1617-БО-17 постачання природного газу від 27.10.2016 сторони внесли зміни до деяких пунктів даного договору.
На виконання умов договору №1795/1617-БО-17 постачання природного газу від 27.10.2016 позивач протягом жовтня - листопада 2016 року та лютого - березня 2017 року поставив відповідачу товар (природний газ) на загальну суму 2.444.118,08 грн, а відповідач вказаний товар отримав, що підтверджується наявними у матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2016 на суму 305.237, 21 грн, від 30.11.2016 на суму 918.985,72 грн, від 28.02.2017 на суму 761.457,43 грн, від 31.03.2017 на суму 458.437,72 грн, підписаними сторонами та скріпленими їх печатками.
Позивач зазначає, що оплату за поставлений природний газ відповідач здійснив несвоєчасно, з порушенням строку, встановленого договором, у зв'язку з чим він звернувся з даним позовом до суду про стягнення з відповідача 115.585,73 грн пені, 42.198,54 грн 3% річних та 131.791,74 грн інфляційних втрат.
Відповідач, заперечуючи проти задоволення даного позову, стверджує, що визначені позивачем штрафні та фінансові санкції не підлягають стягненню з відповідача з причин їх нарахування на газ, спожитий до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а нараховані підлягають списанню. Також відповідач зазначає про помилковість, здійснених позивачем, розрахунків пені, 3% річних та інфляційних втрат, оскільки акти приймання-передачі природного газу надходили до відповідача майже через місяць після підписання, а тому і обов'язок оплати у відповідача виникав після їх отримання. Крім того відповідач на підставі ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України заявив про зменшення розміру пені на 70%.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
До відносин поставки, не врегульованих Господарським кодексом України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України).
Аналогічні положення містяться у ст. 712 Цивільного кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Частиною 1 ст. 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За змістом положень статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Аналогічні положення містяться у статтях 525, 526 Цивільного кодексу України.
Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Положеннями ст. 611 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України унормовано, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, для застосування санкцій, визначених умовами договору, а також наслідків за порушення грошового зобов'язання, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, необхідно, щоб оплату було здійснено поза межами порядку і строків, визначених договором або законом.
Матеріалами справи підтверджується та відповідачем не спростовується, що розрахунки за договором №1795/1617-БО-17 постачання природного газу від 27.10.2016 здійснено з порушенням строків, встановлених вказаним договором.
30.11.2016 набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" № 1730-VIII від 03.11.2016 (далі - Закон № 1730-VIII), яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.
Відповідно до приписів Закону № 1730-VIII заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Згідно зі ст. 2 Закону № 1730-VIII дія останнього поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.
Частиною 1 ст. 3 Закону № 1730-VIII передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.
За приписами ч. 1 ст. 5 Закону № 1730-VIII реструктуризації підлягає кредиторська заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний станом на 1 липня 2016 року для виробництва теплової та електричної енергії, послуг з опалення та постачання гарячої води (без урахування суми неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ), не погашена станом на 31 грудня 2016 року.
Реструктуризація заборгованості за спожитий природний газ, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону № 1730-VIII, здійснюється шляхом розстрочення на 60 календарних місяців рівними частинами з першого числа місяця укладення договору без відстрочення погашення заборгованості та з можливістю дострокового погашення, згідно ч. 2 ст. 5 цього Закону.
На реструктуризовану заборгованість не нараховуються неустойка (штрафи, пені), проценти річних, інфляційні нарахування, крім випадків повного або часткового нездійснення платежів за договором про реструктуризацію заборгованості, укладеним відповідно до Закону № 1730-VIII.
Постановою Кабінету Міністрів України №93 від 21.02.2017 затверджений Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром (далі - Порядок), який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними.
Відповідно до п. 14 Порядку у реєстрі відображаються дані про підприємства, зокрема, зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом № 1730-VIII; обсяг не відшкодованої станом на 01.01.2016 заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016.
Водночас ч. 3 ст. 7 Закону № 1730-VIII, якою врегульовано питання списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
Пунктом 16 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі погашення, списання згідно із Законом № 1730-VIII, неустойки (штрафів, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, нарахованих на заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій перед Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", її дочірньою компанією "Газ України", публічним акціонерним товариством "Укртрансгаз" за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, послуги з постачання холодної води та послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), перед постачальниками електричної енергії за спожиту електричну енергію, що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа за судовим рішенням.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що ч. 3 ст. 7 Закону № 1730-VIII є нормою прямої дії. При цьому застосування приписів ч. 3 ст. 7 цього Закону не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом. Зокрема, застосування даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, і застосування процедури, передбаченої статтями 1, 2, 3 Закону № 1730-VIII, за умови погашення заборгованості до набрання чинності цим Законом.
Отже, для правильного застосування положень Закону № 1730-VIII, необхідно встановити, відбулося чи не відбулося погашення основної заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом № 1730-VIII, а саме до 30.11.2016.
Якщо заборгованість погашено до набрання чинності Закону № 1730-VIII, тоді положення статей 1, 2, 3 вказаного Закону не застосовуються. Відтак не потребує доведення доказ включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, а неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних, нараховані на заборгованість, яка є предметом регулювання цим Законом, не нараховуються, а нараховані підлягають списанню, у зв'язку з припиненням зобов'язань щодо їх сплати, на підставі ч. 3 ст. 7 Закону № 1730-VIII.
Якщо у теплопостачальних та теплорегулюючих організацій залишилася заборгованість перед постачальником природного газу за спожитий природний газ після набрання чинності Законом № 1730-VIII, до таких підприємств застосовується положення статей 1, 2, 3, 5 Закону № 1730-VIII, де статтею 3 цього Закону встановлено порядок участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.
Як встановлено вище, постачання природного газу на підставі договору № 1795/1617-БО-17 постачання природного газу від 27.10.2016 було здійснено позивачем відповідачу протягом жовтня - листопада 2016 року та лютого - березня 2017 року.
Разом з тим з матеріалів даної справи вбачається, що розрахунки за договором № 1795/1617-БО-17 постачання природного газу від 27.10.2016 здійснювалися з порушенням строків, встановлених вказаним договором, остаточно заборгованість за вказаним договором була погашена відповідачем 23.10.2018.
Таким чином заборгованість за договором №1795/1617-БО-17 постачання природного газу від 27.10.2016 була погашена відповідачем після набрання чинності Законом № 1730-VIII, а тому ч. 3 ст. 7 вказаного Закону у даному випадку застосована не може бути.
Крім того до спірних правовідносин також не підлягають застосуванню положення статей 1, 2, 3, 5 Закону № 1730-VIII, оскільки природний газ спожитий відповідачем після 01.07.2016 і будь-які докази щодо участі відповідача у процедурі врегулювання та реструктуризації заборгованості за спожитий природний газ відсутні.
За таких обставин посилання відповідача на те, що у позивача відсутні правові підстави для стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат у зв'язку із прямими нормами Закону № 1730-VIII, спростовується вищезазначеним.
Щодо посилання відповідача на несвоєчасність отримання актів приймання-передачі природного газу, у зв'язку з чим встановлюється інший строк їх оплати, суд зазначає таке.
Відповідно до п. 3.1 договору право власності на природний газ переходить від позивача до відповідача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ відповідач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ.
Згідно з п. 3.4 договору приймання-передача природного газу, переданого позивачем відповідачу у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу відповідачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.
Пунктом 3.5 договору передбачено, що відповідач зобов'язується подати не пізніше 7 числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, позивачу:
- завірену копію акта про надання послуг з розподілу (транспортування) природного газу за розрахунковий місяць, складеного між відповідачем та оператором газорозподільних мереж (газотранспортної системи). Разом з копією акта відповідач подає за підписом уповноваженої особи інформацію стосовно детальної розбивки кількості природного газу, зазначеної в акті, за категоріями (у тому числі згідно з цим договором);
- підписані та скріплені печаткою відповідача два примірника акта приймання-передачі природного газу, де зазначаються фактичні обсяги використаного природного газу згідно з цим договором у розрахунковому місяці, його фактична ціна та вартість.
Відповідно до п. 3.6 договору позивач не пізніше десятого числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, повертає відповідачу один примірник оригіналу акта приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою. У разі не підписання позивачем акта приймання-передачі природного газу позивач письмово повідомляє відповідача про причини такого не підписання акта.
Згідно з ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Пунктом 6.1 договору передбачено, що оплата за природний газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Згідно з п. 7.2 договору відповідач зобов'язаний своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені цим договором.
Отже з договору № 1795/1617-БО-17 постачання природного газу від 27.10.2016 вбачається, що відповідач мав усі дані щодо фактичних щомісячних обсягів отриманого природного газу для проведення розрахунків з позивачем. При цьому вказаний договір не містить жодних застережень щодо настання обов'язку відповідача з оплати газу після повернення йому одного примірника оригінала акта приймання-передачі природного газу, що могло б свідчити про неналежне виконання умов договору позивачем. Водночас відповідач не обґрунтував наявності істотних обставин, які б могли перешкодити йому здійснити поточні платежі протягом місяця поставки та чи пов'язана неповнота розрахунків і необхідність остаточних розрахунків у зв'язку з розбіжностями обсягів планового постачання з даними актів прийому-передачі.
Враховуючи вищезазначене, апеляційний суд вважає, що несвоєчасне повернення позивачем актів приймання-передачі природного газу не є відкладальною умовою у розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України, тобто наявність або відсутність актів приймання-передачі не звільняє відповідача від обов'язку сплатити вартість фактично поставленого йому природного газу відповідно до п. 6.1 договору, що також не суперечить ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України.
Позивач, врахувавши здійснення відповідачем оплати за природний газ з порушенням умов договору, просить, на підставі п. 8.2 договору, стягнути з відповідача пеню, яка за його розрахунком складає 115.585,73 грн, з яких:
- 10.519, 68 грн - пеня нарахована за період з 26.11.2016 по 24.01.2017 за актом приймання-передачі природного газу від 31.10.2016;
- 17.014, 85 грн - пеня нарахована за період з 27.12.2016 по 31.01.2017 за актом приймання-передачі природного газу від 30.11.2016;
- 39.783, 36 грн - пеня нарахована за період з 28.03.2017 по 27.09.2017 за актом приймання-передачі природного газу від 28.02.2017;
- 48.267, 84 грн - пеня нарахована за період з 26.04.2017 по 25.10.2017 за актом приймання-передачі природного газу від 31.03.2017.
Апеляційний суд перевірив розрахунок пені, здійснений позивачем, та встановив, що він є арифметично вірним, відповідає вимогам законодавства та обставинам справи.
Крім того позивач просив на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України стягнути з відповідача 3 % річних та інфляційні втрати.
Відповідно до розрахунку позивача 3% річних з простроченої суми складають 42.198,54 грн, з яких:
- 1.502,81 грн - 3 % річних, нараховані за період з 26.11.2016 по 24.01.2017 за актом приймання-передачі природного газу від 31.10.2016;
- 2.430,69 грн - 3 % річних, нараховані за період з 27.12.2016 по 31.01.2017 за актом приймання-передачі природного газу від 30.11.2016;
- 17.729,54 грн - 3 % річних, нараховані за період з 28.03.2017 по 22.10.2018 за актом приймання-передачі природного газу від 28.02.2017;
- 20.535,50 грн - 3 % річних, нараховані за період з 26.04.2017 по 22.10.2018 за актом приймання-передачі природного газу від 31.03.2017.
Інфляційні втрати згідно з розрахунком позивача складають 131.791,74 грн, з яких:
- 2.747,13 грн - інфляційні втрати, нараховані за період з 01.12.2016 по 31.12.2016 за актом приймання-передачі природного газу від 31.10.2016;
- 4.612, 77 грн - інфляційні втрати, нараховані за період з 01.01.2017 по 31.01.2017 за актом приймання-передачі природного газу від 30.11.2016;
- 58.180,20 грн - інфляційні втрати, нараховані за період з 01.04.2017 по 30.09.2018 за актом приймання-передачі природного газу від 28.02.2017;
- 66.251,64 грн - інфляційні втрати, нараховані за період з 01.05.2017 по 30.09.2018 за актом приймання-передачі природного газу від 31.03.2017.
Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Відтак у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
У кредитора згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.
Згідно з позицією об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного суду, що викладена в постанові від 26.06.2020 у справі №905/21/19, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку з простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України № 265 від 27.07.2007. Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування ст. 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків.
Отже, при обчисленні інфляційних збитків за наступний період, до початкової заборгованості включається вартість грошей (боргу), яка визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній період.
Так, Об'єднана палата Касаційного господарського суду в постанові від 26.06.2020 у справі №905/21/19 погодилася з методикою розрахунку інфляційних збитків відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, яка передбачає такий математичний підхід, що дозволяє включення інфляційних збитків попереднього періоду до загальної суми боргу, яка обраховується із застосуванням індексів інфляції, визначених Держстатом України на наступні періоди, без переривання ланцюга розрахунку у випадку зниження інфляції менше 100% (дефляції).
Апеляційний суд перевірив розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, здійснений позивачем, з урахуванням правової позиції Верховного Суду, що викладена у постанові від 26.06.2020 у справі №905/21/19, та встановив, що він є арифметично вірним, відповідає вимогам законодавства та обставинам справи.
Щодо задоволеного місцевим судом клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 70% колегія суддів зазначає таке.
Статтею 233 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання боржником, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам (наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків), поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду неустойка (штраф, пеня) має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора (постанови від 09.11.2018 у справі №908/1661/17, від 05.06.2019 у справі №904/3763/18).
З матеріалів справи вбачається, що відповідач є комунальним підприємством, основним видом економічної діяльності якого є постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря. Предметом діяльності підприємства є виробництво теплової енергії, транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, постачання теплової енергії населенню, бюджетним установам, організаціям та споживачам незалежно від форм власності. Підприємство реалізує свою продукцію, виконує роботи та надає послуги за цінами і тарифами, встановленими органом управління - виконкомом Тетіївської міськради, а у випадках, визначених законодавством - за державними розцінками.
Згідно з п. 1.2 договору № 1795/1617-БО-17 постачання природного газу від 27.10.2016 природний газ, що постачався за цим договором, використовувався відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями.
Відповідач є комунальним підприємством, яке створене для задоволення потреб споживачів в теплопостачанні та змушене надавати послуги за вартістю, нижчої від її собівартості, що підтверджується рішенням Господарського суду Київської області від 25.09.2020 у справі № 911/112/20, яким встановлено, що внаслідок протиправної бездіяльності виконавчого комітету Тетіївської міської ради щодо невстановлення для відповідача економічно обґрунтованого тарифу на постачання теплової енергії, послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води стало те, що відповідач в період з 2016 року по 2018 рік був вимушений надавати споживачам послугу з постачання теплової енергії, послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води по тарифу, який не тільки унеможливлював отримання прибутку, але й не забезпечував йому відшкодування всіх економічно обґрунтованих фактичних витрат на надання такої послуги.
Заборгованість за договором № 1795/1617-БО-17 постачання природного газу від 27.10.2016 була повністю погашена відповідачем 23.10.2018.
Позивач під час вирішення спору у цій справі не надав, та, відповідно, матеріали справи не містять доказів, які підтверджують понесення ним збитків або можливість їх понесення позивачем у зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором №1795/1617-БО-17 постачання природного газу від 27.10.2016.
З огляду на вищевикладене, зважаючи на (1) ступінь виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором (вся сума основного боргу погашена відповідачем на момент звернення з даним позовом, при цьому період прострочення був незначним); (2) обставини щодо відсутності в діях відповідача прямого умислу у порушенні зобов'язання; (3) відсутність доказів, які свідчили б про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем строків виконання зобов'язання за договором; (4) правовий статус відповідача, що він не є кінцевим споживачем газу, а купує його для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями, при цьому здійснення оплати поставленого позивачем газу залежить від розрахунків з відповідачем за спожиту теплову енергію; беручи до уваги те, що стягнення пені та передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України нарахувань не є основним доходом позивача і не може впливати на його господарську діяльність, а також те, що пеня є лише санкцією за невиконання зобов'язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення клопотання відповідача та зменшення заявленого до стягнення розміру пені на 70 % (115.585,73 грн х 70 % = 80.910, 01 грн).
Враховуючи вищезазначене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором №1795/1617-БО-17 постачання природного газу від 27.10.2016 підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, колегія суддів вважає, що рішення місцевого суду прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для вирішення спору, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень, викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржник не надав суду апеляційної інстанції.
Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Беручи до уваги наведене, всі інші аргументи учасників судового процесу колегія судів з урахуванням п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України відхиляє як такі, що не стосуються предмета спору, є явно необґрунтованими та неприйнятними з огляду на законодавство та усталену судову практику.
У справі, що розглядається, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи зазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що судове рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275 - 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Київської області від 26.11.2020 у справі №911/838/20 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 26.11.2020 у справі №911/838/20 залишити без змін.
3. Повернути до Господарського суду Київської області матеріали справи №911/838/20.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.
Повний текст постанови складений 04.02.2021.
Головуючий суддя О.О. Євсіков
Судді С.А. Пашкіна
С.І. Буравльов