Дата документу 02.02.2021 Справа № 325/1944/18
Єдиний унікальний № 325/1944/18
Провадження №22-ц/807/363/21
Головуючий в 1-й інстанції - Васильцова Г.А.
02 лютого 2021 року місто Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідачаКухаря С. В.,
суддів:Крилової О.В., Полякова О.З.
секретарОстащенко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Приазовського районного суду Запорізької області від 30 жовтня 2020 року, постановлену у смт Приазовське (повний текст ухвали складено 30 жовтня 2020 року) у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на Ѕ частину житлового будинку,-
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати будинок АДРЕСА_1 об'єктом спільної сумісної власності подружжя; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку будинку АДРЕСА_1 ; стягнути з відповідача понесені судові витрати.
Від представника позивача - адвоката Медвідь Є.М. надійшла заява про відмову від позовних вимог.
Від відповідача надійшла заява про стягнення з позивача на його користь витрат на правничу допомогу, які він вимушено поніс, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Ухвалою Приазовського районного суду Запорізької області від 30 жовтня 2020 року, провадження по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на Ѕ частину житлового будинку - закрито.
Роз'яснено позивачу, що повторне звернення до суду з приводу спору між тими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт серії НОМЕР_2 , витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 (десять тисяч) гривень 00 копійок.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила ухвалу суду скасувати в частині стягнення витрат на правничу допомогу та прийняти нове рішення, про відмову у задоволенні вказаних вимог.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що витрати стягнуті зі скаржника на професійну правничу допомогу відповідача у справі недоведені належними та допустимими доказами, та є неспівмірними зі складністю справи, участю адвоката в судовому розгляді, не відповідають вимогам справедливості та розумності.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що із наданих відповідачем доказів, а саме ордеру про надання правничої допомоги, 02 січня 2019 року був укладений договір про надання правової допомоги між ОСОБА_2 та адвокатом Чеботар Н.А., яка зобов'язалася надати ОСОБА_2 оплатну професійну правничу допомогу.
Згідно до Додаткової угоди № 1 до договору про надання правової допомоги № 1 від 02.01.2019 року вартість послуг за консультацію та вивчення матеріалів позовної заяви ОСОБА_1 , представлення ОСОБА_2 у суді складає 10000 гривень.
Відповідно до квитанції № 1 від 02.01.2019 року до договору на надання правової допомоги адвокат Чеботар Н.А. отримала від ОСОБА_2 гонорар у повному обсязі у сумі 10000 гривень.
Відповідачем наданий розрахунок витрат на правову допомогу до договору на надання правової допомоги № 1 від 02.01.2019 року та додаткової угоди № 1 до даного договору від 02.01.2019 року на загальну суму 10000 гривень.
З урахуванням конкретної справи та наявності доказів щодо обсягу виконаних адвокатом робіт, які надані відповідачем, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимог ОСОБА_2 щодо стягнення з позивача витрат за надання правничої допомоги у розмірі 10000,00 гривень.
З вказаними висновками суду першої інстанції, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 5 ст. 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Відповідно дост.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно зі ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Згідно положень статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Матеріали справи свідчать про те, що 02 січня 2019 року був укладений договір про надання правової допомоги між ОСОБА_2 та адвокатом Чеботар Н.А., яка зобов'язалася надати ОСОБА_2 оплатну професійну правничу допомогу (а.с.194), що також підтверджується ордером на надання правової допомоги серія ЗП №097514 (а.с.57).
Згідно до Додаткової угоди № 1 до договору про надання правової допомоги № 1 від 02.01.2019 року вартість послуг за консультацію та вивчення матеріалів позовної заяви ОСОБА_1 , представлення ОСОБА_2 у суді складає 10000 гривень (а.с.195).
Відповідно до розрахунку витрат на правову допомогу надано перелік та вартість послуг за договором про надання правової допомоги №1 від 02.01.2019 року (а.с.197), який узгоджується з матеріалами справи.
Відповідно до квитанції № 1 від 02.01.2019 року ОСОБА_2 сплачено гонорар адвокату Чеботар Н.А. у розмірі 10000,00 грн. (а.с.190)
Таким чином відповідач, під час розгляду справи поніс витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн. Розмір витрат підтверджується зазначеними документами, що є належними та допустимими доказами у справі.
На підставі наведеного вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн., відповідно до вимог ч.5 ст. 142 ЦПК України.
Таким чином, підставою для стягнення коштів є реально понесені стороною витрати на виконання угоди, укладеної з адвокатом про надання правничої допомоги.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правничу допомогу повинні обґрунтовані належними та допустимими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції в оскаржуваній частині постановлена з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду - залишенню без змін.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваної ухвали та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
З урахування наведеного колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням вимог закону і підстав для її скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Приазовського районного суду Запорізької області від 30 жовтня 2020 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова складена 04 лютого 2021 року.
Судді: С. В. Кухар
О. В. Крилова
О. З. Поляков