Справа № 620/1837/20 Суддя (судді) першої інстанції: Заяць О.В.
03 лютого 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого: Бєлової Л.В.
суддів: Аліменка В.О.,
Безименної Н.В.
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року (справу розглянуто в порядку спрощеного провадження) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання неправомірним рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
У травні 2020 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просив:
- визнати неправомірним рішення Головного управління пенсійного фонду України в Чернігівській області (що викладено в листі від 27.01.2020 за №2500-0325- 9/382) про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;
- зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», починаючи з 15 травня 2014 року.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач вказує, що право на пенсію за вислугу років за Законом № 2262-XII позивач набув з 14.10.2007 року (після досягнення необхідної вислуги років (20 років), відповідно до редакції правових актів, що існували на момент встановлення права на пенсію за вислугу років.
В прохальній частині апеляційної скарги міститься клопотання про розгляд апеляційної скарги за участі позивача та/або його представника.
Щодо заявленого позивачем клопотання колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною другою статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для проведення розгляду апеляційної скарги за участю сторін у відкритому судовому засіданні.
16 січня 2021 року до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому відповідач повністю підтримує позицію суду першої інстанції.
Позивач зазначає, що відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області в призначенні пенсії за вислугу років за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» є обґрунтованою, оскільки недотримана умова для призначення пенсії за вислугу років - наявність 21 календарного року і 6 місяців.
Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, згідно з поданням на призначення пенсії від 14.01.2019 №21-1001/30 управління оперативного документування Головного оперативного управління ДФС України вислуга років ОСОБА_1 станом на 21.10.2013 складає в календарному обчисленні - 19 років 10 місяців 5 днів, в пільговому обчисленні - 29 років 00 місяців 12 днів, що підтверджується наказом Державної податкової служби України від 30.09.2013 №008-о/д.
15.05.2015 через Державну фіскальну службу України позивач подав до органу пенсійного фонду заяву про призначення пенсії за вислугу років за Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" разом з іншими документами.
Листом від 03.06.2015 за №5118/ч/99- 99-04-04-02-14 ДФС України повідомила, що він звільнений з податкової міліції наказом ДПС України від 30.09.2013 № 008-о/д з 21.10.2013 з вислугою у календарному обчисленні 19 років 10 місяців 05 днів, а тому не має права на пенсію за вислугу років, тому подання матеріалів до Пенсійного фонду України для призначення пенсії чинним законодавством не передбачено.
Рішенням Новозаводського районного суду м.Чернігова від 27.02.2018 по справі №825/820/17, що набрало законної сили 21.08.2018, зокрема, зобов'язано Державну фіскальну службу України вчинити дії щодо оформлення та подання документів про призначення пенсії згідно заяви ОСОБА_1 від 15.05.2015 до Головного управління пенсійного фонду України в Чернігівській області у відповідності до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затверджених Постановою Пенсійного Фонду України №3-1 від 30.01.2007.
Листом від 14.01.2019 за №771/5/99-99-21-10-01-16 Державна фіскальна служба України повідомила про те, що на виконання рішення суду по справі №825/820/17 заяву від 15.05.2015 про призначення пенсії за вислугу років разом з іншими необхідними документами направлено до ГУ ПФУ в Чернігівській області.
Листом від 05.03.2019 за №858/03/ч-12, відповідач повідомив, що після того, як від Державної фіскальної служби України було отримано заяву про призначення пенсії з іншими документами, останні були повернуті до Державної фіскальної служби України без виконання.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 06.11.2019 по справі №620/2669/19 було зобов'язано Головне управління пенсійного фонду України в Чернігівській області повторно розглянути подані Державною фіскальною службою України документи, згідно листа Державної фіскальної служби України від 14.01.2019 за №771/5/99-99-21-10-01-16 та прийняти рішення щодо призначення пенсії або про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Листом від 27.01.2020 за №2500-0325-9/382 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років за Законом №2262-ХІІ.
Вважаючи рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії за вислугою років, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Суд першої інстанції у задоволенні адміністративного позову відмовив та зазначив, що в Законі № 2262-XII не встановлено, що пенсію за вислугу років можна призначати особам при наявності 29 календарних років вислуги, обчисленої на пільгових умовах; вказаним Законом чітко передбачено, що пенсія за вислугу років призначається при наявності 21 календарних років 6 місяців та зазначено виключний перелік періодів служби, які враховуються до календарної вислуги років.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Пенсійне забезпечення осіб рядового і начальницького складу податкової міліції здійснюється відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» 09.04.1992 року №2262-XII (далі - Закон №2262-XII).
Положеннями статті 12 Закону № 2262-XII передбачено умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі та умови призначення пенсій за вислугу років.
Колегія суддів звертає увагу на те, що статтею 12 Закону № 2262-XII в редакції, чинній на момент звільнення позивача зі служби, визначено, що пенсія за вислугу років призначається: а) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах " 6"-"д" ст.1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у ч.3 ст.5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби: по 30 вересня 2011 року і на день звільнення мають вислугу 20 років і більше; з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року і на день звільнення мають вислугу 20 календарних років та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2012року по 30 вересня 2013 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік і більше; з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки і більше; з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки та 6 місяців і більше; З 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки і більше; з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки і більше; З 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки та 6 місяців і більше; З 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки та 6 місяців і більше; З 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.
Відтак, враховуючи обставини справи та вимоги ст. 12 Закону № 2262-XII, колегія суддів погоджується з тим, що ОСОБА_1 , з урахуванням дати звільнення (звільнений з 21.10.2013), міг набути право на призначення пенсії за вислугу років при наявності 21 календарного року 6 місяців і більше, оскільки вищевказаною нормою законодавцем було визначено виключну умову для призначення пенсії за Законом № 2262-XII, а саме наявність достатньої вислуги років у календарному обчисленні.
В той же час, згідно з поданням на призначення пенсії від 14.01.2019 №21-1001/30 управління оперативного документування Головного оперативного управління ДФС України, вислуга років ОСОБА_1 станом на 21.10.2013 складає в календарному обчисленні - 19 років 10 місяців 5 днів, в пільговому обчисленні - 29 років 00 місяців 12 днів, що підтверджується наказом Державної податкової служби України від 30.09.2013 №008-о/д.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що на день звільнення з військової служби календарної вислуги років позивача не було достатньо для призначення пенсії відповідно до Закону № 2262-XII.
Апелянтом фактично і не заперечується відсутність у нього 21 року 6 місяців календарного, а не пільгового стажу.
За наведених обставин, колегія суддів вважає, що у позивача відсутнє право на призначення пенсії за вислугу років, що узгоджується з висновками Верховного Суду, які викладені у постановах: від 14 листопада 2019 року у справі № 309/4451/16-а, від 30 жовтня 2019 року у справі № 466/9965/16-а, від 04 березня 2020 року у справі №265/6322/16-а.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Від наведених вище правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах палата, об'єднана палата або Велика Палата Верховного Суду у відповідності до статті 346 КАС не відступала, а тому підстав для їх неврахування при вирішенні даного спору немає.
Отже, в даному випадку, позивач не має необхідної для призначення пенсії наявності вислуги років на момент звільнення зі служби.
З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом № 2262-ХІІ.
Крім того, необхідно зазначити, що порядок призначення пенсії за вислугою років визначається положеннями Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», чинними саме на день звільнення особи зі служби, а не на час, коли особа мала право на пенсію за вислугою років, до змін внесених в законодавство, однак цим правом не скористалась.
Посилання апелянта правову позицію Верховного Суду у справі № 466/9965/16 є необґрунтованим, оскільки правовідносини не є подібними да даної справи, яка розглядається судом.
Щодо доводів позивача стосовно того, що він мав обґрунтовані очікування на отримання пенсії за вислугу років, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, у справі «Суханов та Ільченко проти України» (рішення від 26 червня 2014 року, п. 35) Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу Конвенції. Якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування. Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами.
Так, у спірних правовідносинах вимоги позивача не мають достатнього підґрунтя у національному законодавстві, оскільки зазнали змін норми законодавства щодо призначення пенсій військовослужбовцям та іншим прирівняним особам, а також з огляду на відсутність усталеної практики національних судів на підтримку аналогічних скарг заявників. З огляду на що, у позивача не було «законних сподівань», які могли б підпадати під дію ст. 1 Першого протоколу, та відповідати правовим висновкам, викладеним у даному рішенні ЄСПЛ.
Крім того, на момент звільнення позивача зі служби, останньому було достовірно відомо про внесені зміни у законодавство щодо пенсійного забезпечення.
Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, а відтак не є підставою для скасування рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання неправомірним рішення та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.
Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 03 лютого 2021 року.
Головуючий суддя Л.В. Бєлова
Судді В.О. Аліменко,
Н.В. Безименна