Справа № 640/11950/19 Суддя першої інстанції: Федорчук А.Б.
02 лютого 2021 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача - Горяйнова А.М.,
суддів - Костюк Л.О. та Файдюка В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Києві апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «ВТБ Банк» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 серпня 2020 року, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «ВТБ Банк» Шевченка Олександра Володимировича, за участю третіх осіб - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Публічного акціонерного товариства «ПАПС», про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «ВТБ Банк» Шевченка О.В. (далі - Уповноважена особа) в частині не включення рахунку № НОМЕР_1 до Переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, із визначенням суми 184223 грн 50 коп., що підлягає відшкодуванню ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Уповноважену особу включити до Переліку вкладників за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, рахунок № НОМЕР_1 , за яким ОСОБА_1 має право на відшкодування коштів за вкладом в АТ «ВТБ Банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відповідно до Заяви-Договору на оформлення банківських продуктів № 25162681 від 07 листопада 2018 року, шляхом надання Доповнення до Переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду щодо включення рахунку № НОМЕР_1 та визначення суми, що підлягає відшкодуванню в розмірі 184223 грн 50 коп.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 серпня 2020 року вказаний адміністративний позов було задоволено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Уповноважена особа подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову. Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права. Скаржник вказує на те, що позивач не є вкладником банку в розумінні Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та не має права на отримання відшкодування суми вкладу за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Відзив на апеляційну скаргу Уповноваженої особи від інших учасників справи до суду не надходив.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглядається у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Уповноваженої особи залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 липня 2020 року - без змін, виходячи з такого.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено та сторонами справи не заперечується, що 07 листопада 2018 року між ОСОБА_1 та АТ «ВТБ Банк» був укладений Заява-Договір на оформлення банківських продуктів № 25162681 (далі - договір № 25162681 від 07 листопада 2018 року). Згідно з умовами вказаного договору банк відкриває позивачу поточний рахунок № НОМЕР_1 , операції за яким можуть здійснюватися з використання електронних платіжних засобів, у тому числі для розміщення коштів та проведення операцій, здійснених з використанням карти.
Відповідно до виписки по рахунку приватного клієнта № НОМЕР_2 , що сформована АТ «ВТБ Банк» 28 грудня 2018 року, на рахунок ОСОБА_1 08 листопада 2018 року надійшли кошти у розмірі 198000 грн 00 коп. з призначенням платежу - поповнення карткового рахунку (не пов'язаного з підприємницькою діяльністю) згідно з договором № 11/3 від 01 листопада 2018 року, поворотна фіндопомога.
Разом з тим, постановою Правління Національного банку України від 13 листопада 2018 року № 764-рш/БТ було віднесено АТ «ВТБ Банк» до категорії проблемних банків.
У подальшому постановою Правління Національного банку України від 27 листопада 2018 року № 3180 зазначений банк було віднесено до категорії неплатоспроможних та розпочату процедуру виведення АТ «ВТБ Банк» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на один місяць з 28 листопада по 27 грудня 2018 рок.
Постановою Правління Національного банку України від 18 грудня 2018 року № 849-рш відкликано банківську ліцензію та вирішено ліквідувати АТ «ВТБ Банк».
Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 18 грудня 2018 року № 3392 розпочато процедуру ліквідації АТ «ВТБ Банк» та призначено Шевченка О.В . Уповноваженою особою з делегування йому повноважень ліквідатора банку, визначених зокрема ст.ст. 37, 38, 47-52, 52-1, 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (тут та надалі вказаний Законом зазначається у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.
Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами.
Положеннями ч. 4 ст. 26 зазначеного Закону передбачено, що Фонд не відшкодовує кошти передані банку в довірче управління; за вкладом у розмірі менше 10 гривень; за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред'явника; розміщені на вклад у банку особою, яка є пов'язаною з банком особою або була такою особою протягом року до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених ч. 2 ст. 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», - протягом року до дня прийняття такого рішення); розміщені на вклад у банку особою, яка надавала банку професійні послуги як аудитор, оцінювач, у разі якщо з дня припинення надання послуг до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних не минув один рік (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених ч. 2 ст. 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», - один рік до дня прийняття такого рішення); розміщені на вклад власником істотної участі банку; за вкладами у банку, за якими вкладники на індивідуальній основі отримують від банку проценти за договорами, укладеними на умовах, що не є поточними ринковими умовами відповідно до ст. 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність», або мають інші фінансові привілеї від банку; за вкладом у банку, якщо такий вклад використовується вкладником як засіб забезпечення виконання іншого зобов'язання перед цим банком, у повному обсязі вкладу до дня виконання зобов'язань; за вкладами у філіях іноземних банків; за вкладами у банківських металах; розміщені на рахунках, що перебувають під арештом за рішенням суду.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Уповноважена особа Фонду протягом одного робочого дня (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених ч. 2 ст. 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», - протягом 15 робочих днів) з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, з визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.
ОСОБА_1 не була включена до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Натомість позивачу було направлене повідомлення від 16 квітня 2019 року № 2295/1-2 про те, що транзакції (операції) від 08 листопада 2018 року щодо перерахування грошових коштів у сумі 198000 грн 00 коп. з рахунку юридичної особи - клієнта банку ТОВ «ПАПС» є нікчемними з підстави, передбаченої п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вкладником є фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.
Таким чином, передумовою для включення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами є наявність чинного договору, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та залишку коштів на рахунку станом на день отримання Уповноваженою особою рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Не включивши ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноважена особа фактично застосувала наслідки нікчемності правочину.
Колегія суддів вважає, що Уповноважена особа, встановивши обставини, передбачені ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», має право не включити фізичну особу до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами посилаючись на нікчемність договору (правочину). Натомість, вкладник, договір із яким Уповноважена особа вважає нікчемним, може захистити свої права, які випливають із договору банківського вкладу або із договору рахунка, шляхом пред'явлення позову про визнання протиправними дій або бездіяльності Уповноваженої особи, вчинених у зв'язку з визнанням відповідного правочину нікчемним.
За правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, що викладена в постанові від 16 вересня 2020 року у справі № 826/12624/16, у випадку, якщо Фонд чи його уповноважена особа доведуть правомірність віднесення правочину до числа нікчемних, особи, на користь яких перераховано грошові кошти, не можуть вважатися вкладниками банку і відповідно на них не поширюються передбачені ст. 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» гарантії відшкодування коштів за вкладами (за умови, що на їх рахунках відсутні інші грошові кошти).
Згідно з повідомленням від 16 квітня 2019 року № 2295/1-2 Уповноважена особа визнала нікчемною операцію з перерахування коштів на рахунок ОСОБА_1 у розмірі 198000 грн 00 коп.
Перевіряючи правомірність дій Уповноваженої особи щодо проведення перевірки на наявність ознак, передбачених ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», саме транзакції (операції) з перерахування коштів на поточний рахунок позивача, а також обґрунтованість висновку про нікчемність такої операції, колегія суддів виходить із наступного.
У відповідності до ч. 2 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
Зазначена норма права визначає коло правочинів, які Уповноважена особа зобов'язана перевірити на предмет наявності ознак нікчемності. Обов'язковою умовою перевірки правочину (договору) на відповідність ознакам, визначеним у ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», є їх укладення або вчинення саме банком.
Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Під час вирішення справи № 826/1476/15 Велика Палата Верховного Суду прийшла до висновку про те, що здійснюючи операції з перерахування коштів, банк не вчиняє окремі правочини, а виконує свої зобов'язання з обслуговування клієнтів банку, передбачені Цивільним кодексом України, Законом України «Про банки і банківську діяльність», Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492, та договорами з відповідними клієнтами банку.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про те, що операція по зарахуванню коштів на рахунок позивача від 08 листопада 2018 року в сумі 198000 грн 00 коп. не належить до правочинів та не підлягає перевірці на предмет нікчемності відповідно до ч. 2 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Уповноважена особа вказує на те, що кошти були зараховані на рахунок ОСОБА_1 у незаконний спосіб, а саме - після прийняття Правлінням Національного банку України постанови від 13 листопада 2018 року № 764-рш/БТ про віднесення АТ «ВТБ Банк» до категорії проблемних та встановлення обмежень на здійснення окремих видів операцій.
Як раніше зазначалося, правомірність зарахування таких коштів на рахунок ОСОБА_1 не могла перевірятися Уповноваженою особою за процедурою, передбаченою ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Крім того постанова Національного банку України від 13 листопада 2018 року № 764-рш/БТ, згідно зі ст. 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність», містить банківську таємницю. Доказів обізнаності позивача про встановлені для банку обмеження у проведенні окремих операцій відповідач не надав.
Зазначена постанова Національного банку України є правовим актом індивідуальної дії, який має персоніфікований характер, а його дія спрямована передусім на особу, якій він адресований, і має на меті реалізацію заходів впливу щодо конкретного проблемного банку.
Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, що викладена, зокрема в постановах від 01 липня 2020 року у справі № 816/378/16, від 09 вересня 2020 року у справі № 826/1898/16, 30 вересня 2020 року у справі № 826/192/17, невиконання посадовими особами банку наведених у постанові Національного банку України приписів про його віднесення до категорії проблемних саме собою не може бути підставою для висновку про нікчемність або недійсність правочинів банку.
Під час апеляційного розгляду справи колегія суддів також враховує, що відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» підставою для віднесення правочину (договору) до числа нікчемних є те, що банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.
Разом з тим, зобов'язання АТ «ВТБ Банк» перед позивачем були визначені у договорі № 25162681 від 07 листопада 2018 року та включають у себе відкриття і обслуговування рахунка № НОМЕР_1 , здійснення операцій з використання електронних платіжних засобів, у тому числі карти.
Зазначений договір не передбачає обов'язку банку здійснити платіж чи передати інше майно з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.
За висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 23 жовтня 2018 року у справі № 804/6992/15, зі змісту п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вбачається, що він поширює свою дію на випадки, коли саме банк уклав з одним із кредиторів договір; на підставі такого договору у останнього виникають переваги (пільги) стосовно інших кредиторів банку; умови цього договору передбачають перерахування банком коштів або передачу майна банком такому кредитору. Однак, при укладенні договору позивачем не отримано жодних переваг від банку, банк не здійснив жодного платежу на користь позивача, а лише отримав кошти як вклад у банку.
Метою вказаної норми є недопущення зменшення активів банку або якості (ліквідності) таких активів на шкоду інших кредиторів, а також захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
Також Верховний Суд у вказаній постанові зазначив, що підстава нікчемності правочинів, визначена п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», може бути застосована лише до тих договорів банківського вкладу, відповідно до умов яких встановлені певні переваги перед іншими вкладниками, зокрема, щодо строку, розміру відсотків та інших умов, які відрізняються від умов інших договорів вкладу та ставлять особу - вкладника у більш вигідне становище у порівнянні з іншими вкладниками.
Посилання на такі обставини у відзиві на адміністративний позов та в апеляційній скарзі - відсутні.
Обґрунтовуючи свій висновок про наявність підстав, передбачених п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», для визнання транзакції нікчемною, відповідач посилалася на те, що кошти на рахунок ОСОБА_1 надійшли з рахунку іншого клієнта банку - юридичної особи, на яку не поширюються гарантії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо відшкодування коштів за вкладом.
Уповноважена особа вказує на те, що договір про надання фінансової допомоги був укладений виключно з метою незаконного отримання надавачем допомоги - ТОВ «ПАПС» грошових коштів від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за посередництвом позивача. Разом з тим висновок Уповноваженої особи щодо мети укладення договору про надання поворотної допомоги та перерахування коштів на рахунок позивача є припущенням, яке не підтверджене доказами.
Зі змісту доводів відповідача вбачається, що віднесення операції з перерахування коштів до категорії нікчемних Уповноважена особа пов'язує саме із необхідністю захистити інтереси Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Разом з тим, за висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 826/1476/15, якщо внаслідок проведених операцій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а не банку, завдані збитки (штучно збільшена сума гарантованих державою виплат), то ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не може бути застосована, а Фонд має звертатися до суду з вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину на підставі ст. 228 ЦК України. Лише за наявності рішення суду можна застосовувати до позивача будь-які наслідки недійсності нікчемного правочину за цією статтею.
Колегія суддів наголошує на тому, що скаржник не заперечує фактичну наявність коштів, отриманих позивачем як фінансова допомога від ТОВ «ПАПС», на рахунку № НОМЕР_1 на день відкликання банківської ліцензії та ліквідації АТ «ВТБ Банк».
Одночасно колегія суддів враховує, що згідно з випискою по рахунку приватного клієнта № НОМЕР_2 , що сформована АТ «ВТБ Банк» 28 грудня 2018 року, на рахунок ОСОБА_1 08 листопада 2018 року надійшли кошти у розмірі 198000 грн 00 коп. Однак протягом листопада 2018 року відбувалося списання коштів, пов'язане зі сплатою комісій, відсотків тощо. Залишок коштів на рахунку № НОМЕР_1 на кінець листопада 2018 року становив 184223 грн 50 коп.
Також колегія суддів звертає увагу на те, що Уповноважена особа не здійснювала перевірку договору № 25162681 від 07 листопада 2018 року відповідно до ч. 2 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та не встановлювала його нікчемність. У матеріалах справи відсутні докази визнання зазначеного договору недійсним у встановленому законом порядку чи застосування наслідків нікчемності такого договору в судовому порядку.
Посилання на ч. 4 ст. 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» як підставу для невиплати позивачу коштів, які перебувають на поточному рахунку в АТ «ВТБ Банк», за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - відсутні.
Отже, віднесення операції з перерахування коштів до категорії нікчемних Уповноважена особа пов'язує саме із необхідністю захистити інтереси Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 826/1476/15, якщо внаслідок проведених операцій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а не банку, завдані збитки (штучно збільшена сума гарантованих державою виплат), то ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не може бути застосована, а Фонд має звертатися до суду з вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину на підставі ст. 228 ЦК України. Лише за наявності рішення суду можна застосовувати до позивача будь-які наслідки недійсності нікчемного правочину за цією статтею.
Посилання на ч. 4 ст. 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» як підставу для невиплати позивачу коштів, які перебувають на поточному рахунку в АТ «ВТБ БАНК», за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - відсутні.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що підстави, з яких Уповноважена особа не включила інформацію щодо ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонд гарантування вкладів фізичних осіб - є необґрунтованими.
За таких обставин колегія суддів вважає, що адміністративний позов ОСОБА_1 є законним, обґрунтованим та був правомірно задоволений судом першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні від 17 серпня 2020 року та не можуть бути підставою для його скасування.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Уповноваженої особи залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 серпня 2020 року - без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «ВТБ Банк» - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 серпня 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач А.М. Горяйнов
Судді Л.О. Костюк
В.В. Файдюк