02 лютого 2021 року ЛуцькСправа № 140/16525/20
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Ксензюка А.Я.,
розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Іваничівського районного сектору Управління Державної міграційної служби України у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до Іваничівського районного сектору Управління Державної міграційної служби України у Волинській області (далі - відповідач, Іваничівський РС УДМС у Волинській області) про визнання протиправними дій щодо відмови у оформленні паспорта громадянина України у формі книжечки та зобов'язання оформити паспорт громадянина України у вигляді книжечки (серія НОМЕР_1 ) шляхом вклеювання до нього нової фотокартки у зв'язку з досягненням 45-річного віку.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, після досягнення 45 років, звернувся до відповідача із заявою про вклеювання до свого паспорта серії НОМЕР_1 нової фотокартки. Відповідач повідомив, що у зв'язку із простроченням строку звернення для вклеювання нової фотокартки паспорт зразка 1994 року підлягає обміну на електронну ID-картку. Крім того, відповідач вказав, що за відсутності відповідного рішення суду відсутні правові підстави оформлення та видачі паспорта у формі книжечки. Позивач вважає, що такими діями відповідач грубо і безпідставно порушує його конституційні права, при цьому Положення про паспорт громадянина, затверджене постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ (далі - Положення № 2503-ХІІ), повністю гарантує реалізацію цих прав.
З урахуванням викладеного позивач просив позов задовольнити повністю.
Ухвалою судді від 07 грудня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
В поданому до суду відзиві на позовну заяву відповідач позов не визнав та просить відмовити у його задоволенні з тих підстав, що паспорт громадянина України оформляється територіальними органами та підрозділами ДМС, що забезпечені відповідним обладнанням, всім визначеним законодавством категоріям громадян, починаючи з чотирнадцятирічного віку, тільки у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Вказує, що згідно накладної (вимоги) №17-3 від 13 квітня 2017 року усі бланки паспортів у вигляді книжечки були передані до УДМС України у Волинській області для знищення. Відповідач вказує, що ним дотримано вимоги законодавства про звернення громадян, а твердження позивача про нібито відмову у вклеюванні фотокартки у паспорт зразка 1994 року є необґрунтованими та безпідставними, оскільки вказані звернення не є заявою про надання адміністративної послуги, а відповідно листи-відповіді - рішенням про відмову у наданні адміністративної послуги.
Враховуючи вищевикладене, відповідач вважає, що дії Іваничівського РС УДМС України у Волинській області повністю відповідають вимогам чинного законодавства, крім того зазначає, що у відповідача не було і немає технічних можливостей, обов'язку та жодних правових підстав видавати паспорт у вигляді паперової книжки.
Крім того, відповідач вважає необґрунтованим розмір понесених позивачем витрат на правову допомогу адвоката, у зв'язку з їх не співмірністю, необґрунтованістю і непропорційністю до предмета спору.
Інших заяв по суті справи чи клопотань про розгляд справи у судовому засіданні від учасників справи до суду не надходило.
Відповідно до частини другої статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі. Згідно із частиною першою статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відтак, справу розглянуто по суті у межах строків, визначених частиною першою статті 258, частиною другою статті 262 КАС України.
Дослідивши письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення, з наступних мотивів та підстав.
Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 08 січня 1997 року видано паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 .
17 серпня 2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій просив вклеїти фото при досягненні 45-річного віку до паспорта громадянина України. У вказаній заяві позивач повідомив, що згоди на обмін паспорта зразка 1994 року на паспорт у формі ID-картки не надає.
Листом від 23 вересня 2020 року № 0714-90/0714.1-20 Іваничівський РС УДМС у Волинській області повідомив позивача про те, що за відсутності відповідного рішення суду відсутні правові підстави для оформлення та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами суд зазначає наступне.
Положенням статті 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте й сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Рішенням Конституційного суду України від 20 січня 2012 року №2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення частини другої статті 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Таким, чином Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується з Європейською конвенцією з прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка згідно із статтею 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійсненні цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
«Приватне життя» охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру (пункт 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «C. проти Бельгії» від 07 серпня 1996 року). Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом» (пункт 61 рішення ЄСПЛ від 29 квітня 2001 року у справі «Прітті проти Сполученого Королівства» («Pretty v. United Kingdom», заява №2346/02)).
Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося «згідно із законом», не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (пункт 45 рішення ЄСПЛ у справі «Ельсхольц проти Німеччини» («Elsholz v. Germany», заява № 25735/94)).
Враховуючи вищенаведене, особа не може зазнавати безпідставного втручання в особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
Статтею 5 Закону України «Про громадянство України» до документів, що підтверджують громадянство України, віднесено паспорт громадянина України.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» №5492-VI від 20 листопада 2012 року (далі - Закон №5492-VI) документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються, зокрема, на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України.
Частинами першою, другою, четвертою, п'ятою статті 14 Закону №5492-VI передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України (частина перша статті 21 Закону №5492-VI).
Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.
Частиною третьою статті 13 Закону №5492-VІ передбачено, що, зокрема, паспорт громадянина України, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій. Посвідчення особи на повернення в Україну, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідчення водія не містять безконтактного електронного носія.
Відповідно до пунктів 1, 3, 6, 8, 9-11 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України №2503-XII від 26 червня 1992 року паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт дійсний для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення. Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується. До паспортної книжечки при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку вклеюються нові фотокартки, що відповідають його вікові. Паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним.
Паспорт, виготовлений у вигляді паспортної картки (інформаційного листка), має розмір 80х60 мм. У інформаційний листок вклеюється фотокартка і вносяться відомості про його власника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження і особистий номер, а також дата видачі і код органу, що його видав. Інформаційний листок заклеюється плівкою з обох боків. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної картки, визначається Кабінетом Міністрів України. Бланки паспортів виготовляються на замовлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, з високоякісного паперу з використанням спеціального захисту.
Для одержання, обміну паспорта і вклеювання до нього нових фотокарток громадянин подає документи і фотокартки не пізніш як через місяць після досягнення відповідного віку або зміни (переміни) прізвища, імені чи по батькові, встановлення розбіжностей у записах або непридатності паспорта для користування (пункт 18 Положення №2503-XII).
Отже, за чинним законодавством громадянин України, який має паспорт у формі паспортної книжечки, зобов'язаний протягом місяця після досягнення 25 чи 45-річного віку звернутись до уповноважених державних органів із заявою про вклеювання до паспорту фотокартки.
Пунктами 1 - 3 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 (далі - Постанова № 302), передбачено, що паспорт громадянина України (далі - паспорт) є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов'язаний отримати паспорт.
Відповідно до підпункту 6 пункту 6 Порядку № 302 обмін паспорта здійснюється у разі: якщо особа досягла 25- чи 45-річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток.
03 квітня 2019 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 398 «Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302», відповідно до якої пункт 3 Постанови № 302 доповнено абзацом такого змісту: «Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року».
Згідно із пунктами 1, 2 розділу І Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 червня 2019 року № 456, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 червня 2019 року за № 620/33591 (далі - Порядок № 456), цей Тимчасовий порядок, розроблений відповідно до абзацу п'ятого пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України», постанови Кабінету Міністрів України від 03 квітня 2019 року № 398 «Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302», Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII (в редакції Постанови Верховної Ради України від 23 лютого 2007 року № 719-V), визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року (далі - паспорт) особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року (далі - рішення суду), засвідчене в установленому законодавством порядку. Паспорт оформлюється з використанням бланка паспорта громадянина України зразка, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 червня 1994 року № 353 «Про затвердження зразка бланка паспорта громадянина України».
Відповідно до пунктів 1, 2 розділу V Порядку № 456 третя і п'ята сторінки паспорта передбачені для вклеювання в паспорт додаткових фотокарток при досягненні особою віку 25 або 45 років. Для вклеювання фотокартки при досягненні віку 25 або 45 років особи, на ім'я якої оформлений паспорт, протягом 30 календарних днів заявник подає працівнику територіального підрозділу заяву про вклеювання фотокартки, паспорт і дві фотокартки розміром 3,5 x 4,5 см із зображенням, яке відповідає досягнутому нею віку. Облік заяв про вклеювання фотокартки здійснюється в журналі реєстрації заяв про вклеювання фотокарток за формою згідно з додатком 4 до цього Тимчасового порядку. У разі подання заяви та документів через центр надання адміністративних послуг адміністратор центру надання адміністративних послуг передає прийняті заяву та документи до відповідного територіального підрозділу ДМС. Для вклеювання фотокартки при досягненні відповідного віку особа після спливу тридцятиденного строку заявник подає працівнику територіального підрозділу за місцем проживання заяву про вклеювання фотокартки, паспорт і дві фотокартки розміром 3,5 x 4,5 см із зображенням, яке відповідає досягнутому нею віку, та відповідне рішення суду. Облік заяв про вклеювання фотокартки здійснюється в журналі реєстрації заяв про вклеювання фотокарток.
Отже, суд звертає увагу, що чинним законодавством України передбачена можливість видачі паспорта громадянина України у формі книжечки та вклеювання фотокартки при досягненні відповідного віку на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Разом з тим, суд не бере до уваги викладені у відзиві доводи представника відповідача про те, що звернення позивача не є заявою про надання адміністративної послуги, оскільки такі мотиви не були викладені у зазначеному листі Іваничівського РС УДМС у Волинській області про відмову у видачі паспорта у формі книжечки.
Крім того, при вирішенні цієї справи суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у зразковій справі № 806/3265/17 за позовом ОСОБА_2 до Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Так, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що норми Закону № 5492-VI на відміну від норм Положення № 2503-XII не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря. Законодавець, приймаючи Закон № 1474-VIII, яким внесено зміни до Закону № 5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України. Відтак, дії відповідача щодо відмови позивачу видати паспорт громадянина України у формі книжечки визнані Великою Палатою Верховного Суду у вказаній зразковій справі протиправними.
З урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм чинного законодавства України та правових висновків Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі № 806/3265/17, виходячи із наданих частиною другою статті 245 КАС України повноважень, суд у даній справі дійшов висновку про задоволення позовних вимог шляхом прийняття рішення про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у вклеюванні до паспорта громадянина України зразка 1994 року, який виданий на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , нової фотокартки у зв'язку з досягненням 45-річного віку, та зобов'язання відповідача вклеїти до паспорта громадянина України зразка 1994 року серії НОМЕР_1 , виданого Іваничівським РВ УМВС у Волинській області 08 січня 1997 року на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , нову фотокартку у зв'язку з досягненням 45-річного віку.
Крім того, згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З урахуванням того, що Іваничівський РС УДМС України у Волинській області є територіальним підрозділом Управління Державної міграційної служби України у Волинській області, за рахунок бюджетних асигнувань останнього на користь позивача необхідно стягнути 840, 80 грн судового збору, сплаченого відповідно до квитанції від 02 грудня 2020 року.
Щодо заявлених до відшкодування витрат на правову допомогу в сумі 3000,00 грн., то суд приходить до таких висновків.
Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно із частинами третьою - п'ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16.
На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну допомогу адвоката надано договір про надання правничої допомоги від 26 версеня 2020 року, укладений між ОСОБА_1 (клієнт) та адвокатом Хомичем Романом Володимировичем. Вказаним договором передбачено, що вартість надання правничої допомоги (гонорару), незалежно від результату, передбаченої даним договором складає 4000,00 грн.
Як вбачається із доданих письмових доказів, а саме: акту прийому-передачі надання правничої допомоги від 21 січня 2021 року, що підписаний замовником ОСОБА_1 та адвокатом Хомичем Р.В., сторонами визначено вартість кожного виду правничої допомоги та загальну суму наданих послуг - 3 000,00 грн.
В розрахунку суми гонорару адвоката за надану правничу допомогу за договором про надання правничої допомоги від 26 вересня 2020 року від 20 січня 2021 вказано, що вартість 1 години втраченого часу - 1500,00 грн., загальна вартість правничої допомоги складає 3000,00 грн. за надання наступних послуг: аналіз спірних правовідносин, вивчення документів щодо суті спору, підготовка, подання позовну - 3000,00 грн. за 2 год;
Згідно квитанції до прибуткового касового ордера №21/01-21 від 21 січня 2021 року ОСОБА_1 сплатив адвокату Хомичу Р.В. 3000,00 грн.
У пункті 269 Рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14 листопада 2019 року у справі №826/7375/18.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, яка не є складною, суті виконаних послуг, зокрема, відсутності юридичного супроводу адвоката в суді у зв'язку з розглядом справи в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні), та приймаючи до уваги клопотання відповідача про зменшення судових витрат, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 3000,00 грн. є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг. При цьому суд звертає увагу, що дана справа є справою незначної складності, по даній категорії справ склалася усталена судова практика.
Таким чином, виходячи з конкретних обставин справи та враховуючи обсяг наданих стороні адвокатом послуг, суд вважає за необхідне присудити на користь позивача витрати на правову допомогу в розмірі 1000,00 грн.
З урахуванням наведеного, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України у Волинській області, територіальним підрозділом якого є відповідач, судові витрати на загальну суму 1840,80 грн., з них: судовий збір - 840,80 грн., витрати на професійну правничу допомогу - 1000,00 грн.
Керуючись статтями 72-77, 139, 244-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Іваничівського районного сектору Управління Державної міграційної служби України у Волинській області (45300, Волинська область, смт. Іваничі, вулиця Грушевського, будинок 35) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Іваничівського районного сектору Управління Державної міграційної служби України у Волинській області щодо відмови у вклеюванні до паспорта громадянина України зразка 1994 року, який виданий на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , нової фотокартки у зв'язку з досягненням 45-річного віку.
Зобов'язати Іваничівський районний сектор Управління Державної міграційної служби України у Волинській області вклеїти до паспорта громадянина України зразка 1994 року серії НОМЕР_1 , виданого Іваничівським РВ УМВС у Волинській області 08 січня 1997 року на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , нову фотокартку у зв'язку з досягненням 45-річного віку.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України у Волинській області (43025, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Градний Узвіз, 4, ідентифікаційний код юридичної особи 37821586) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 1840 (одна тисяча вісімсот сорок) гривень 80 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя А.Я. Ксензюк