м. Вінниця
03 лютого 2021 р. Справа № 120/6801/20-а
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,-
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що наказом головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-13095/15-20-СГ від 13.08.2020 року йому протиправно відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Не погоджуючись з позовними вимогами у відзиві головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області зазначило, що оскаржуваний наказ про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою є правомірним, у зв'язку із тим, що відповідно до представлених графічних матеріалів місце розташування земельної ділянки не відповідає схемі землеустрою документації по формуванню території сільської ради, а також не містить обґрунтованих рішень організації раціонального використання та охорони земель, а саме здійснюється перерозподіл земель без врахування потреби сільського господарства та розвитку території. Окремо зазначає щодо зобов'язання управління надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, оскільки такі дії є дискреційними повноваженнями відповідача.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд встановив, що позивач звернувся до головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га на території Уланівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.
Наказом головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 13.08.2020 №2-13095/15-20-СГ позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, оскільки відповідно до представлених графічних матеріалів місце розташування земельної ділянки, не відповідає схемі землеустрою документації по формуванню території сільської ради, а також не містить обґрунтованих рішень організації раціонального використання та охорони земель, а саме здійснюється перерозподіл земель без врахування потреби сільського господарства та розвитку території. Крім того, вказали, що виходячи з положень статті 12 Земельного кодексу України, рекомендовано звернутись із заявою до сесії сільської ради щодо розгляду питання погодження виділення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із врахуванням потреби та забезпечення жителів територіальної громади в земельних ділянках для випасання худоби.
Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до пункту "б" частини 1 статті 81 Земельного кодексу України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, зокрема на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Згідно з пунктом "а" частини 3 статті 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Згідно зі частинами 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Відповідно до частин 6, 7 статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Із аналізу вищезазначених положень слідує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 27 лютого 2018 року у справі №545/808/17, від 5 березня 2019 року у справі №360/2334/17, від 28 січня 2020 року у справі №2240/2962/18 та 28 лютого 2020 року у справі № 806/3304/18.
Суд звертає увагу на те, що законодавець чітко визначив, що за наслідком розгляду відповідного клопотання суб'єкт владних повноважень у місячний строк дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Однак, зі змісту оскаржуваного наказу встановлено, що як на підставу для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою відповідач посилався на те, що у поданих документах не міститься обґрунтованих рішень організації раціонального використання та охорони земель, а саме здійснюється перерозподіл земель без врахування потреби сільського господарства та розвитку території.
Також, рекомендували звернутись із заявою до сесії сільської ради щодо розгляду питання погодження виділення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із врахуванням потреби та забезпечення жителів територіальної громади в земельних ділянках для випасання худоби.
Вимогами статті 118 Земельного кодексу України не передбачено обов'язку особи, яка подає клопотання про надання земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства подавати обґрунтовані рішення організації раціонального використання та охорони земель, а також погодження сільської ради щодо виділення земельної ділянки.
До того ж, відповідно до положень частини шостої статті 118 Земельного кодексу України, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу забороняється вимагати додаткові матеріали та документи не передбачені цією статтею.
Окрім того, судом також досліджено публічну кадастрову карту України та встановлено, що бажана земельна ділянка відноситься до земель запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам) землі сільськогосподарського призначення, а тому на переконання суду, зміни цільового призначення не потребує.
За наведених обставин, прийняття оскаржуваного наказу про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, порушує права та інтереси позивача, які підлягають судовому захисту у спосіб, що заявлений у вимогах пред'явленого позову.
З врахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що наказ головного управління Держгеокадастру Вінницькій області № 2-13095/15-20-СГ від 13.08.2020 про відмову у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га на території Уланівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області є протиправним та підлягає скасуванню.
Визначаючись щодо наявності підстав для зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки, суд виходив із наступного.
Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У даній справі повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України.
Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 29 вересня 2020 року по справі №814/2221/17.
На переконання суду, у разі невідповідності місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, а також, у разі перебування бажаної позивачем земельної ділянки у власності чи користуванні, головним управління Держгеокадастру у Вінницькій області було б прийнято відповідне законне та обґрунтоване рішення.
Разом з тим, наведених вище обставин відповідачем не встановлено та відмовлено з формальних підстав.
Водночас, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 14 серпня 2019 року у справі №0640/4434/18, від 12 вересня 2019 року у справі №0640/4248/18, від 28 лютого 2020 року у справі №806/3304/18 та від 07 жовтня 2020 року у справі № 826/25472/15.
Враховуючи, що відповідачем відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з підстав, які не передбачені законом, суд вважає, що ефективним способом захисту прав, інтересів позивача є зобов'язання відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га на території Уланівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.
Пунктом 8 частини 2 статті 2 КАС України вказано, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Принцип пропорційності вимагає щоб використані засоби були належними для досягнення легітимної мети; засіб, який застосовується для обмеження, має бути найменш обтяжливим для права особи; використані засоби мають бути пропорційними очікуваним наслідкам, тобто тягар, який несе особа не може бути надмірним по відношенню до вигоди, яку отримує протилежний інтерес.
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).
Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент.номер НОМЕР_1 ) до головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, ЄДРПОУ 39767547) задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-13095/15-20-СГ від 13.08.2020 року.
Зобов'язати головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га на території Уланівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент.номер НОМЕР_1 ) сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 840,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, ЄДРПОУ 39767547).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Альчук Максим Петрович