м. Вінниця
21 грудня 2020 р. Справа № 120/4234/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою в інтересах ОСОБА_1 звернувся його представник ОСОБА_2 до військової частини НОМЕР_1 із вимогами визнати протиправною бездіяльність відповідача та зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача зазначив, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 15 квітня 2016 року №87 позивача зараховано в списки особового складу військової частини НОМЕР_2 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_3 від 27 березня 2020 року №14-рс ОСОБА_1 звільнено з військової служби. У зв'язку із цим іншим наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 16 квітня 2020 року №92 позивача з 16 квітня 2020 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Проте, на день виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 позивачу не проведено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення в повному обсязі за період з 15 квітня 2016 року по 16 квітня 2020 року.
Представник позивача вважає, що невиплата індексації грошового забезпечення порушує права та інтереси його довірителя, у зв'язку із чим звернувся з позовом до суду із вимогами визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 15 квітня 2016 року по 16 квітня 2020 року, зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити таке нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за вказаний період, встановивши базовий місяць для нарахування індексації грошового забезпечення з 15 квітня 2016 року - січень 2008 року, а з 01 березня 2018 року - фіксовану суму індексації в розмірі 3813,68 гривень.
Ухвалою від 25 серпня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі, задоволено клопотання представника позивача щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та вирішено розгляд її здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Водночас, відзив на позовну заяву від відповідача на адресу суду в строки, визначені ухвалою від 25 серпня 2020 року, не надійшов. Копія ухвали про відкриття провадження у справі від 25 серпня 2020 року отримана відповідачем, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Ухвалою суду від 26 жовтня 2020 року вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та призначено судове засідання на 23 листопада 2020 року.
У судове засідання, призначене на 23 листопада 2020 року, сторони не з'явилися, незважаючи на те, що про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Ухвалою суду від 23 листопада 2020 року розгляд справи відкладено на іншу дату у зв'язку із першою неявкою у судове засідання позивача та (або) його представника.
У судове засідання 21 грудня 2020 року сторони не з'явилися, будучи при цьому належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи.
При цьому, 21 грудня 2020 року на адресу суду від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі, а також без участі позивача.
З огляду на те, що сторони у судове засідання не з'явилися суд з урахуванням частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України дійшов висновку розгляд справи здійснювати в письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив такі обставини.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 15 квітня 2016 року №87 ОСОБА_1 зараховано в списки особового складу військової частини НОМЕР_2 .
На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по особовому складу) від 27 березня 2020 року №14-рс позивача звільнено з військової служби.
На реалізацію вказаного наказу командиром військової частини НОМЕР_1 16 квітня 2020 року видано наказ №92, яким ОСОБА_1 з 16 квітня 2020 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Як свідчать картки особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 , у 2016, 2017 та до грудня 2018 року позивачеві не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення. Водночас, така почала виплачуватись, починаючи з грудня 2018 року, та виплачувалась позивачеві до звільнення його з військової служби.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.
Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Відповідно до частин 1 - 4 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Водночас, правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України врегульовано Законом України "Про індексацію грошових доходів населення".
Статтею 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення (стаття 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення").
Відтак, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до положень частини 1 статті 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Статтею 6 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" передбачено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
При цьому, в силу вимог статей 18 та 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" індексація доходів населення відноситься до державних соціальних гарантій, які є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17 липня 2003 року затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (надалі - Порядок).
Згідно з пунктом 2 вказаного Порядку індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, і грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу.
Відповідно до пункту 4 цього Порядку індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства (абзац 8 пункту 4 Порядку).
При цьому, відповідно до пункту 5 Порядку у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Відтак, аналіз вказаних приписів дає підстави для висновку, що індексація доходів громадян, зокрема грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних соціальних гарантій, а проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Разом із тим, у разі підвищення тарифних ставок (окладів) значення індексу у місяці підвищення береться за 1 або 100 %, тобто місяць підвищення вважається базовим і індексація в цьому місяці не проводиться, якщо сума підвищення заробітної плати перевищить суму індексації.
В ході судового розгляду встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка перебуває на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 .
При цьому, відповідачем не здійснювалась індексація грошового забезпечення позивача, починаючи з 15 квітня 2016 року по 30 листопада 2018 року, що підтверджується картками особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 .
Разом із тим суд зазначає, що право на отримання індексації грошового забезпечення гарантується законом, а проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін є безумовним обов'язком роботодавця.
Водночас, слід звернути увагу на те, що з 01 березня 2018 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового начальницького складу та деяких інших осіб" підвищено грошове забезпечення військовослужбовців.
Отже, у зв'язку із підвищенням посадових окладів індекс споживчих цін для проведення індексації не перевищив 103%, а відтак підстави для проведення індексації грошового забезпечення позивача з 01 березня 2018 року по 30 листопада 2018 року відсутні.
Аналогічні висновки викладені у постановах Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2020 року у справі №240/10417/19, від 02 червня 2020 року у справі №120/310/20-а, від 04 грудня 2020 у справі №120/2967/20-а та ряду інших.
Крім того, судом встановлено, що з 01 грудня 2018 року по 16 квітня 2020 року включно позивачеві здійснено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення.
За наведених обставин, відповідачем безпідставно не проведено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивачу у період з 15 квітня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно, а тому наявні підстави для задоволення позовної вимоги в цій частині.
Зважаючи на те, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачеві індексації грошового забезпечення у період з 15 квітня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно, а тому позовна вимога щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві індексацію грошового забезпечення у цей період також підлягає задоволенню.
Водночас, вимога представника позивача щодо зобов'язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення з 15 квітня 2016 року, виходячи із базового місяця січень 2008 року, не підлягає задоволенню, адже нарахування та виплата індексації належить до виключної компетенції військової частини, у якій ОСОБА_1 проходив службу і яка виплачувала грошове забезпечення.
Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
При цьому, на законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Відтак, оскільки індексація грошового забезпечення у період з 15 квітня 2016 року по 28 лютого 2018 року не нараховувалась та не виплачувалась позивачеві, тому питання про те, який базовий місяць має застосовуватись під час нарахування індексації є передчасним, адже права та інтереси ОСОБА_1 в цій частині ще не порушені.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19.
З приводу визначеного представником позивача розміру індексації грошового забезпечення, що мала б бути проведена у період з 15 квітня 2016 року по 16 квітня 2020 року, та становить 172973,93 гривні, то суд зазначає, що такий розрахунок не є належним доказом визначення суми індексації, належної до виплати позивачеві, адже нарахування суми індексації за певний період належить до дискреційних повноважень відповідача.
Що ж стосується вимоги про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення з 01 березня 2018 року як фіксованої суми індексації у розмірі 3813,68 гривень, то така задоволенню не підлягає, оскільки судом встановлено, що правових підстав для нарахування та виплати позивачеві індексації грошового забезпечення у період з 01 березня 2018 року по 30 листопада 2018 року немає.
При цьому, у період з 01 грудня 2018 року по 16 квітня 2020 року включно відповідачем здійснено виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення.
Безпідставними слід визнати посилання представника позивача на судову практику Верховного Суду (зокрема постанову від 23 квітня 2020 року у справі №816/1728/16), адже обставини у адміністративних справах не є подібними.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі статтею 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів представника позивача, оцінивши надані докази, суд дійшов висновку, що за наведених у позовній заяві мотивів і підстав позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов'язаних з розглядом справи, не встановлено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягає у не проведенні нарахування та виплати ОСОБА_1 за період з 15 квітня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно індексації грошового забезпечення.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 15 квітня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.
Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 )
Відповідач: військова частина НОМЕР_1 (місцезнаходження: 12443, Житомирська обл., смт. Озерне)
Повний текст рішення складено 21.12.2020
Суддя Яремчук Костянтин Олександрович