Постанова
Іменем України
25 січня 2021 року
м. Київ
справа № 206/3087/18
провадження № 61-19028св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
особа, яка не брала участі у розгляді справи, подавала апеляційну та касаційну скарги - ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Маркело Валентина Олексіївна, на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 18 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Куценко Т. Р., Ткаченко І. Ю.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на сумісне майно подружжя.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з 06 жовтня 1978 року по 24 вересня 2013 року вона з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюб, під час якого вони придбали домоволодіння розташоване, на земельній ділянці площею 1 000 кв.м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яке, відповідно до договору купівлі-продажу було оформлене на відповідача.
Після розірвання шлюбу позивач продовжувала проживати та є зареєстрованою у цьому домоволодінні.
Також зазначала, що між нею та відповідачем виник спір щодо використання спільного майна подружжя та щодо її права власності у праві спільної сумісної власності.
Враховуючи вищевикладене, позивач просила суд визнати за нею право власності на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1 , яке складається з А-1-житловий будинок житловою площею 48 кв. м, Б, б-сарай, В-погріб, Г, Д-сараї, Е-душ, К-колодязь, Ж-уборна, З-навіс, 1-9 споруди, огорожі І,ІІ-мостіння, як на спільне майно подружжя.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Самарського районного суду міста Дніпропетровська
від 25 вересня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину домоволодіння
АДРЕСА_1 , яке розташоване на земельній ділянці площею 1 164 кв. м та складається з: житлового будинку літ. «А-1» загальною площею 94,9 кв. м, житловою площею 46, 6 кв. м, веранди - І, коридору - 1, кухні - 2, санвузлу - 3, житлової кімнати- 4, житлової кімнати- 5, житлової кімнати - 6, прибудови літ. «а-1», прибудови літ. «а-1», прибудови літ. «а2-1», веранди літ. «а4-1», літньої кухні літ. «Б», літньої кухні літ. «б», літньої кухні літ. «б1», ганок літ. «б2», входу в погріб літ. «В», гаражу літ. «Д», гаражу літ. «Г», вбиральні літ. «Ж», навісу літ. «Л», навісу літ. «М», літнього душу літ. «Н», споруди, замощення № 1-16,І.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1 , яке розташоване на земельній ділянці площею 1 164 кв. м та складається з: житлового будинку літ. «А-1» загальною площею 94,9 кв. м, житловою площею 46,6 кв. м, веранди - І, коридору - 1, кухні - 2, санвузлу - 3, житлової кімнати - 4, житлової кімнати - 5, житлової кімнати - 6, прибудови літ. «а-1», прибудови
літ. «а-1», прибудови літ. «а2-1», веранди літ. «а4-1», літньої кухні літ. «Б», літньої кухні літ. «б», літньої кухні літ. «б1», ганок літ. «б2», входу в погріб літ. «В», гаражу літ. «Д», гаражу літ. «Г», вбиральні літ. «Ж», навісу літ. «Л», навісу літ. «М», літнього душу літ. «Н», споруди, замощення № 1-16,І.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що домоволодіння АДРЕСА_1 , про поділ якого заявлено вимоги, належить до спільної сумісної власності подружжя, відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України, та в разі поділу такого майна їх частки є рівними.
Крім того, місцевий суд визнав ідеальні частки сторін у цьому майні без його реального виділу в натурі та залишив майно у їх спільній частковій власності, що відповідає вимогам статті 70 СК України та обраному позивачем способу захисту її прав на це майно, про виділ часток в натурі якого вона питання не ставить.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 01 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 25 вересня 2018 року повернуто.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 21 серпня 2019 року
у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою
ОСОБА_1 на рішення Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 25 вересня 2018 року відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 25 березня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Ухвалу Дніпровського апеляційного суду
від 01 серпня 2019 року скасовано, справу передано до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Постановою Верховного Суду від 25 березня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 21 серпня 2019 року залишено без змін.
Оскаржуваною ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 18 листопада 2020 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3
на рішення Самарського районного суду міста Дніпропетровська
від 25 вересня 2018 року закрито.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що заявник апеляційної скарги ОСОБА_3 не брав участі у справі та на час ухвалення оскаржуваного ним рішення питання про його права, обов'язки, свободи та інтереси судом не вирішувалося.
Також в ухвалі апеляційного суду вказано, що матеріали справи не містять доказів того, що ухвалене судове рішення завдає шкоди особі, яка не брала участі в справі - ОСОБА_3 , що виражається у несприятливих для нього наслідках.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Маркело В. О., поданій у грудні 2020 року, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення норм процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 3 частини першої статті 389 ЦПК України як на підставу оскарження судового рішення, якою передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку, зокрема, ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження.
Крім того, ОСОБА_3 вказує, що його права оскаржуваним рішенням були порушені, оскільки спірне домоволодіння придбано за кошти, отримані від продажу квартири, співвласником якої він був.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористалися своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, пунктом 3 частини першої статті 389 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій відповідно до частини третьої статті 406 ЦПК України розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини 1 цієї статті).
Вказана конституційна норма конкретизована законодавцем в статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якою учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Отже, реалізація конституційного права на оскарження судового рішення названим Законом ставиться в залежність від положень процесуального закону.
Положеннями частини першої статті 352 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Так, законодавець визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов'язок і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
При цьому, судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків.
Апеляційний суд, на виконання вимог процесуального закону, відкрив апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , який не брав участі у справі, належним чином дослідив доводи апеляційної скари та встановив, що обставини про вирішення місцевим судом питання про права, інтереси, свободи та (або) обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились.
Встановивши, що суд першої інстанції не вирішував в оскаржуваному рішенні питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки заявника, апеляційний суд дійшов правильного висновку про закриття апеляційного провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.
Верховний Суд погоджується з таким висновком, оскільки суд апеляційної інстанції у відповідності до норм цивільного процесуального законодавства в межах відкритого апеляційного провадження належним чином дослідив питання щодо вирішення чи невирішення місцевим судом питання про права та інтереси особи, яка не брала участі у справі, але подала апеляційну скаргу на рішення суду. Оскільки такі обставини не підтвердилися, апеляційний суд обґрунтовано закрив апеляційне провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.
Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що місцевим судом безпідставно не вирішено питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки ОСОБА_3 , як особи, права якого порушені рішенням суду, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що ухвалене судове рішення завдає йому шкоди та виражається у несприятливих для нього наслідках. Крім того, ОСОБА_3 договір купівлі-продажу спірного домоволодіння, яке було придбане за рахунок продажу квартири АДРЕСА_3 , та яка була приватизованою на ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , не оскаржувався.
Судом апеляційної інстанцій надано належну правову оцінку спірним правовідносинам, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду апеляційної інстанції та зводяться до незгоди з оскаржуваним судовим рішенням.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Маркело Валентина Олексіївна, залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 18 листопада 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. М. Фаловська
С. О. Карпенко
С. Ю. Мартєв