Постанова
Іменем України
27 січня 2021 року
м. Київ
справа № 520/9539/13-ц
провадження № 61-16069св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивачі: прокурор Київського району м. Одеси, правонаступником якого є керівник Одеської місцевої прокуратури № 1, в інтересах держави в особі Одеської міської ради та Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області, правонаступником якої є Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області на рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 січня 2018 року в складі судді: Куриленко О. М., та постанову Одеського апеляційного суду від 24 липня 2019 року в складі колегії суддів: Черевка П. М., Дрішлюка А. І., Драгомерецького М. М.,
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2013 року прокурор Київського району м. Одеси, який діяв в інтересах держави, в особі Одеської міської ради та інспекції державного архітектурно-будівельно контролю в Одеській області звернувся із позовом до ОСОБА_1 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення самовільно збудованого об'єкту нерухомості.
Позовні вимоги мотивовані тим, що прокуратурою Київського району м. Одеси встановлено, що ОСОБА_1 на самовільно зайнятій земельній ділянці орієнтованою площею 1 000 кв. м по АДРЕСА_1 , у тому числі частині проїзду громадського користування та схилу, за відсутності проектно-правової документації та відповідного дозволу інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, виконуються самовільні будівельні роботи з будівництва 4-х поверхової будівлі. ОСОБА_1 у порушення норм законодавства, самовільно зайнята та забудована земельна ділянка в АДРЕСА_1 з встановленням кам'яної та металевої огорож та зайняттям частини проїзду громадського користування та схилу, орієнтовною площею 1 000 кв.м. Вказана земельна ділянка відноситься до земель комунальної власності, у тому числі частина проїзду - до земель загального користування.
Прокурор Київського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради та Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області просив:
зобов'язати ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку по АДРЕСА_1 орієнтованою площею 1 000 кв. м, у тому числі частину проїзду громадського користування та схилу, шляхом знесення самовільно збудованої 4-х поверхової будівлі та кам'яної й металевої огорож.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанції
Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 19 лютого 2014 року позов прокурора Київського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради, Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області до ОСОБА_1 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення самовільно збудованого об'єкту нерухомості - задовольнити.
Зобов'язано ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку по АДРЕСА_1 орієнтованою площею 1000 кв. м, у тому числі частину проїзду громадського користування та схилу, шляхом знесення самовільно збудованої 4-х поверхової будівлі та кам'яної й металевої огорож.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 26 вересня 2017 року заяву представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення по справі № 520/9539/13-ц задоволено. Скасовано заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 19 лютого 2014 року в справі № 520/9539/13-ц.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2017 року залучено до участі у справі Одеську місцеву прокуратуру № 1 як правонаступника прокуратури Київського району м. Одеси, а також правонаступника Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області - Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 16 січня 2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 24 липня 2019 року, в задоволенні позовних вимог Одеської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Одеської міської ради, Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської радивідмовлено.
Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовані тим, що позивач будь-яких документів, які підтверджували б дійсне будівництво відповідачем чотирьохповерхового житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 не надав, із клопотаннями про витребування доказів та призначення судової будівельно-технічної експертизи позивач не звертався. Позивач не надав доказів того, що ОСОБА_1 самовільно зайняв земельну ділянку та самочинно побудував на ній будинок, а матеріали справи спростовують ці твердження. Згідно витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 109184944 від 27 грудня 2017 року державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» було здійснено реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на житловий будинок, загальною площею 658,7 кв. м, житловою площею 252,8 кв. м, який складається з житлового будинку літ. А, К, навісу Л, огорожі 6, та розташований за адресою АДРЕСА_1 .
Аргументи учасників справи
У серпні 2019 року заступник прокурора Одеської областіподав касаційну скаргу, в якій просить: скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове про задоволення позовних вимог; вирішити питання про розподіл судових витрат. При цьому посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
відповідачем поряд із приналежним йому домоволодінням на самовільно зайнятій земельній ділянці орієнтованою площею 1 000 кв. м, у тому числі частині проїзду громадського користування та схилу, за відсутності проектно-правової документації та відповідного дозволу інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, самовільно збудовано 4-х поверховий будинок, що підтверджено актами перевірок і обстеження відповідних компетентних органів. У разі здійснення будівельних робіт з самовільного будівництва без розробки проекту будівництва, самовільного зайняття частини проїзду громадського користування та схилу, проведення перебудови самовільно збудованого об'єкту у відповідності до частини сьомої статті 376 ЦК України, є неможливим;
прокурором надано належні та допустимі докази, а саме: копії листів Управління Держземагенства у м. Одесі Одеської області від 22 травня 2013 року № 01-1-04/2309, Департаменту комунальної власності від 28 травня 2013 року № 01-13/3534, згідно яких відповідачу спірна земельна ділянка, яка належить територіальній громаді м. Одеси, у власність або на умовах оренди не надавалась. Забудовником самовільно зайнято частину проїзду громадського користування та схилу з встановленням кам'яної та металевої огорожі. Саме ОСОБА_1 здійснено самочинне будівництво за відсутності затвердженого проекту та документації на виконання будівельних робіт. У матеріалах справи є копія протоколу про адміністративне правопорушення від 18 липня 2013 року, припису від 18 липня 2013 року № 655 щодо зупинення виконання будівельних робіт та приведення самовільно збудованого будинку у відповідність до вимог містобудівного законодавства України, постанови від 23 липня 2013 року № 602 про притягнення до адміністративної відповідальності. Суди не дослідили ці докази та не встановили фактів наявності у відповідача документів на право власності (користування) на земельну ділянку та дозвільних документів на здійснення будівництва 4-х поверхового будинку та введення його в експлуатацію. Здійснення ОСОБА_1 будівництва нового 4-х поверхового будинку, літ. «К», також підтверджується висновком від 22 серпня 2017 року про результати технічного обстеження садового житлового будинку;
зазначаючи про недоведеність самочинного будівництва ОСОБА_1 , суди не врахували, що у подальшому, 27 грудня 2017 року, саме за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на житловий будинок, літ. «А», «К», розташований у АДРЕСА_1 , загальною площею 658,7 кв. м. Згідно відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно вказана державна реєстрація здійснена на підставі технічного паспорту від 21 грудня 2017 року та договору дарування від 31 серпня 2002 року на 11/50 частин домоволодіння по АДРЕСА_1 (тобто розташованому за іншою адресою), що суперечить вимогам статей 5, 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМ України від 25 грудня 2015 року № 1127, відповідно до яких для державної реєстрації права власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна подається документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна, документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси. Проте суди не дослідили дотримання вимог статей 328, 331 ЦК України під час державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на об'єкт будівництва - житловий будинок, літ. «А», «К», та не надали належної оцінки правомірності його набуття, не з'ясували обставин і правових підстав, за яких здійснено оформлення цього права, а також не врахували те, що факт реєстрації права власності без наявності правовстановлюючих документів, що підтверджують виникнення цього права, не є підставою виникнення права власності, що не відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постановах від 13 березня 2019 року у справі № 910/22575/17 та від 24 липня 2019 року у справі № 910/10932/17;
матеріалами справи підтверджено, що відповідачем самовільно зайнято земельну ділянку, у тому частини проїзду громадського користування та схилу, та без належного дозволу та проекту здійснено самовільне будівництво на земельній ділянці, що не була відведена йому для цієї мети та яка належить територіальній громаді в особі Одеської міської ради, у зв'язку з чим порушено право власності на неї. Обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів свідчить про самовільне її зайняття, внаслідок чого вона підлягає звільненню, у тому числі шляхом знесення самочинно збудованих на ній будівель.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
У пункті 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2021 року: відмовлено в задоволенні клопотання заступника прокурора Одеської області про повідомлення про дату розгляду справи сторін, прокуратуру області та Генеральну прокуратуру України, яка забезпечуватиме участь у судовому розгляді справи, та розгляд справи здійснювати за участі Генеральної прокуратури України; справу призначено до судового розгляду
Фактичні обставини
Суди встановили, що ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 31 серпня 2002 року належить 11/50 частин домоволодіння під номером АДРЕСА_1 , та складається в цілому з одного житлового будинку літ «А», загальною площею - 217,8 кв. м, житловою площею - 125,6 кв. м, сараїв літ. «Б», «В», «Д2 літніх кухонь літ «Г», «Е», «З» альтанки літ. «Ж», вбиральні літ «И», відображених у технічному паспорті від 09 серпня 2002 року, розташованих на земельній ділянці площею 1 373 кв. м.
Іншими співвласниками вказаного домоволодіння є ОСОБА_3 з часткою 12/25, що підтверджується свідоцтвом про право власності на домоволодіння № НОМЕР_1 від 28 липня 2000 року та ОСОБА_4 з часткою 3/10, що підтверджується свідоцтвом про право власності на домоволодіння № НОМЕР_2 від 18 липня 2000 року.
Згідно листа Департаменту комунальної власності на адресу Прокуратури Київського району м. Одеси від 28 травня 2013 року та акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 18 травня 2013 року будівництво зі зведення спірного будинку проводиться невідомими особами.
Спеціалістами Одеського міського управління земельних ресурсів відділу самоврядного контролю за використанням і охороню земель та дотриманням земельного законодавства встановлено, що невідомими особами проведено роботи зі зведення 4-х поверхової житлової будівлі. Також забудовником було самовільно зайнято частину проїзду громадського користування та схилу загальною орієнтовною площею 1000 кв.м. з встановленням кам'яної та металевої огорож. Документи, що посвідчують право власності чи право користування земельною ділянкою у відповідача відсутні, що не відповідає вимогам статей 125, 126, 211 ЗК України.
За вказаним складений акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства № 204 від 18 травня 2013 року та листом від 28 травня 2013 року за № 01-13/3534 повідомлено прокуратуру Київського районну м. Одеси.
20 травня 2013 року головним спеціалістом відділу оперативного контролю за дотриманням вимог земельного законодавства Державної інспекції сільського господарства в Одеській області Меркуловим О. Ю. проведено обстеження земельної ділянки, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , про що складено акт обстеження земельної ділянки.
Результатами обстеження встановлено, що на зазначеній земельній ділянці знаходиться 4-х поверхова будівля. Будівельні роботи ведуться. Земельна ділянка огороджена парканом. Також встановлено, що частина схилу орієнтованою площею 0,02 га, який примикає до земельної ділянки огороджена сіткою рабицею. У ході обстеження зроблено фотофіксацію.
Крім того 18 липня 2013 року головним державним інспектором інспекційного відділу № 1 інспекційного управління в м. Одеса Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області Каширіним Д. Ю. проведено позапланову перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил відносно гр. ОСОБА_1 , що мешкає за адресою АДРЕСА_2 , про що було складено відповідний акт.
За результатами перевірки встановлено, що на земельній ділянці орієнтованою площею 0,05 га, по АДРЕСА_1 виконуються самовільні будівельні роботи з будівництва 4-х поверхової будівлі. Проектна-правова документація на виконання будівельних робіт з будівництва 4-х поверхової будівлі за зазначеною адресою відсутня, що є порушенням статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
На підставі зазначених порушень до ОСОБА_1 застосовані штраф відповідно до частини сьомої статті 96 Кодексу України про адміністративні правопорушення та 18 липня 2013 року надано припис № 655 щодо зупинення виконання будь-яких будівельних робіт і в термін до 19 серпня 2013 року привести самовільно збудований будинок у відповідність до вимог містобудівного законодавства України.
18 липня 2013 року головним державним інспектором інспекційного відділу № 1 інспекційного управління в м. Одеса Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області Каширіним Д. Ю. складено протокол про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У подальшому 23 липня 2013 року начальником інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області Рябоконь П. М. винесено постанову № 602, якою визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченою частиною сьомою статті 96 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян в сумі 8 500 грн.
Згідно висновку про результати технічного обстеження садового житлового будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_1 , об'єкт обстеження - об'єкт незавершеного будівництва - будівля літера «К» на земельній ділянці по АДРЕСА_1 . У зв'язку з появою деформацій в будівлі житлового будинку літера «А» в 2010 р силами Замовника розпочаті і на момент обстеження фактично виконані роботи по зміцненню схилу (зведення підпірної стіни). Також ведуться роботи по зведенню житлового будинку літера «К», зокрема завершені роботи нульового циклу і роботи зі зведення стін, монолітного залізобетонного каркаса і влаштування перекриттів і покриття. На ділянці узбережжя від Великофонтанської балки до мису В. Фонтан схил сформований обвалами й осипами, місцями зсувами. Вертикальний уступ плато складний червоно бурими глинами, суглинками і блоками вапняків. Спостерігається активна абразія. У ситуації, що склалася, для зниження можливого впливу факторів (загроза зсувів і обвалів), негативно діють на існуючі будівлі, на кордоні ділянки (початок схилу) виконана бетонна підпірна стіна розміри в плані 13,50x3,0 м ґрунтами підстави якої служить ізвестняк-черепашник. Аналіз отриманих при обстеженні результатів і обмірів показав, що конструктивне рішення об'єкта обстеження відповідає вимогам діючих нормативних документів (ДБН В. 1.2-2: 2006 «Навантаження і впливи», ДБН В.1.1-12 2006 «Будівництво в сейсмічних районах України») і забезпечують його надійність. Об'ємно-планувальне рішення об'єкта обстеження відповідає вимогам нормативних документів (ДБН В.2.2-15-05 «Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення») і експлуатаційну придатність будівлі як садибного (індивідуального) житлового будинку. Згідно з конструктивною схемою будівлі і матеріалами основних несучих конструкцій ступінь вогнестійкості обстеженого житлового будинку прийнята - III. Протипожежні заходи передбачені відповідно до вимог ДБН В.1. 1-7-2002 «Пожежна безпека об'єктів обстеження» і ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення». Результати обстеження показали, що будівля житлового будинку літера «К» (згідно з планом підвалу - см. Технічний паспорт) розташоване в межах відведеної земельної ділянки та відповідає вимогам ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», а також ДБН В.1. 1-7-2002 «Пожежна безпека об'єктів обстеження». З огляду на викладене в пунктах 2-8 можна зробити висновок, про технічну можливість збереження виконаних на ділянці по АДРЕСА_1 будівельних робіт по зміцненню схилу і зведенню житлового будинку літера «К».
Згідно витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 109184944 від 27 грудня 2017 року державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» було здійснено реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на житловий будинок, загальною площею 658,7 кв. м, житловою площею 252,8 кв. м, який складається з житлового будинку літ. А, К, навісу Л, огорожі 6, та розташований за адресою АДРЕСА_1 .
Позиція Верховного Суду
Щодо позовних вимог прокурора Київського району м. Одеси, правонаступником якого є керівник Одеської місцевої прокуратури № 1, в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1 .
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У пунктах 6.23-6.36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (провадження № 12-115гс19) зазначено, що:
«за положеннями частини першої статті 376 ЦК України (у редакції, чинній станом на час звернення до суду із цим позовом) житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
У силу спеціального застереження, наведеного в частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України). Також за рішенням суду на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п'ята статті 376 ЦК України).
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
За статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 ЦК України).
Стаття 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов'язується можливість матеріального об'єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.
Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.
Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.
При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.
Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.
У справі, що розглядається, підставою для відмови в задоволенні позову в частині вимог органів державної влади та місцевого самоврядування суди визнали факт набуття відповідачем права власності на об'єкт нерухомого майна після закінчення його будівництва та, посилаючись на встановлений факт, вказали про неможливість знесення об'єкта нерухомості, на який зареєстровано право власності, у порядку, встановленому для самочинно побудованих об'єктів.
Проте, вказуючи про порушення гарантованого Конституцією права власності, суди разом з тим не врахували відомостей щодо документа державної реєстрації такого права в порушення умов надання в користування землі, на якій здійснено забудову, встановлених договором обмежень щодо її забудови та передбачених законодавством правил і порядку здійснення такої забудови не змінюють режиму такого об'єкта та не виключають застосування правових наслідків щодо такого будівництва.
Водночас суди, приймаючи рішення у справі, не надали оцінки наявним доказам та не встановили обставини щодо відповідності чи невідповідності цього об'єкта (приміщення паркінгу, яке знаходиться на території, прилеглій до житлових будинків № АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4) встановленим законодавчо ознакам самочинності, які є істотними для правильного вирішення цього спору».
У пункті 6.48, 6.49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (провадження № 12-115гс19) вказано, що:
«не кожне втручання у право мирного володіння майном зумовлює порушення принципу пропорційності. Проте суд апеляційної інстанції не навів жодних мотивів для висновку про порушення справедливого балансу інтересів позивача як власника земельної ділянки та відповідача як її орендаря і про покладення на останнього такого тягаря, який буде надмірним.
Застосовуючи до спірних правовідносин статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, суд на підставі зібраних доказів мав проаналізувати:
1) чи здійснює власник земельної ділянки, який звернувся до суду, втручання відповідно до приписів національного законодавства у право відповідача як її орендаря на мирне володіння майном останнього, зокрема з огляду на норми права у сфері містобудування й охорони культурної спадщини;
2) чи переслідує таке втручання власника земельної ділянки через здійснення відповідачем самочинного будівництва на орендованій ним земельній ділянці легітимну мету, зокрема, чи є вимога власника цієї ділянки зобов'язати відповідача знести самовільно побудовану на такій ділянці спорудузаходом з контролю власником за користуванням його ділянкою відповідно до загальних інтересів, у тому числі інтересів в охороні культурної спадщини;
3) чи є захід із втручання у право відповідача пропорційним визначеній меті (зокрема з огляду на те, що законодавче визначення правових наслідків самочинного будівництва ґрунтується на пріоритеті захисту прав власника земельної ділянки над інтересами орендаря, який хоче спорудити певний об'єкт на цій ділянці), та чи не становитиме для відповідача задоволення вимоги про знесення самочинно побудованої на чужій земельній ділянці споруди такого індивідуального тягаря, який є надмірним з урахуванням конкретних обставин справи, зокрема з урахуванням поведінки відповідача у відносинах з власником земельної ділянки, а також суспільних інтересів у збереженні культурної спадщини».
Аналіз матеріалів справи свідчить, що:
ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 31 серпня 2002 року належить 11/50 частин домоволодіння під номером АДРЕСА_1 , та складається в цілому з одного житлового будинку літ «А», загальною площею - 217,8 кв. м, житловою площею - 125,6 кв. м, сараїв літ. «Б», «В», «Д2 літніх кухонь літ «Г», «Е», «З» альтанки літ. «Ж», вбиральні літ «И», відображених у технічному паспорті від 09 серпня 2002 року, розташованих на земельній ділянці площею 1 373 кв. м (Т. 1, а. с. 116, 117).
в апеляційній скарзі заступник прокурора зазначав, що: відповідачем самовільно використовується земельна ділянка, яка належить територіальній громаді, у власність або на умовах оренди не надавалась; забудовником самовільно зайнято частину проїзду громадського користування та схилу з встановленням кам'яної та металевої огорожі (Т. 1, а. с. 205-210).
Згідно з частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно підпункту г) пункту 2, підпункту в) пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з: описової частини із зазначенням узагальнених доводів та заперечень інших учасників справи; мотивувальної частини із зазначенням мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.
У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції: не надав оцінки доводам апеляційної скарги про те, що відповідачем самовільно використовується земельна ділянка, яка належить територіальній громаді, у власність або на умовах оренди не надавалась; забудовником самовільно зайнято частину проїзду громадського користування та схилу з встановленням кам'яної та металевої огорожі; не встановив чи відповідачем зайнята земельна ділянка, яка відноситься до земель комунальної власності, чи будівництво здійснювалося на земельній ділянці, належній відповідачу на підставі договору дарування; не врахував, що державна реєстрація права власності в порушення умов надання в користування землі, на якій здійснено забудову не змінюють режиму такого об'єкта та не виключають застосування правових наслідків щодо такого будівництва. За таких обставин, апеляційний суд передчасно зробив висновок про залишення без змін рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1 .
Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року).
Щодо позовних вимог прокурора Київського району м. Одеси, правонаступником якого є керівник Одеської місцевої прокуратури № 1, в інтересах держави в особі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області, правонаступником якої є Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, до ОСОБА_1 .
Прокурор в інтересах держави в особі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області звернулася з позовом до ОСОБА_1 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення самовільно збудованого об'єкту нерухомості. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач виконує самовільні будівельні роботи з будівництва 4-х поверхової будівлі за відсутності проектно-правової документації та відповідного дозволу інспекції державного архітектурно-будівельного контролю.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 1519/2-787/11 (провадження № 14-48цс18) міститься висновок про те, що «спір, який є предметом даного розгляду не пов'язаний з вирішенням питання щодо речового права, а є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб'єкта владних повноважень, який реалізовував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції стосовно виявлення факту самочинного будівництва та усунення порушень шляхом знесення самочинно збудованих об'єктів містобудування. Справа за позовом такого суб'єкта належить до компетенції адміністративних судів».
У пунктах 6.12-6.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 червня 2019 року у справі № 917/375/18 (провадження № 12-12гс19) зазначено, що:
«відповідно до частини першої статті 10 Закону України від 20 травня 1999 року № 687-ХІV «Про архітектурну діяльність» для забезпечення під час забудови територій, розміщення і будівництва об'єктів архітектури додержання суб'єктами архітектурної діяльності затвердженої містобудівної та іншої проектної документації, вимог вихідних даних, а також з метою захисту державою прав споживачів будівельної продукції здійснюється в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд.
Згідно із частиною першою статті 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».
За змістом статті 6 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, органами державного архітектурно-будівельного контролю, іншими уповноваженими органами містобудування та архітектури, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування. До уповноважених органів містобудування та архітектури належать органи, визначені у статті 13 Закону України «Про архітектурну діяльність». До органів державного архітектурно-будівельного контролю належать: структурні підрозділи з питань державного архітектурно-будівельного контролю Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій; виконавчі органи з питань державного архітектурно-будівельного контролю сільських, селищних, міських рад.
Таким чином, ДАБІ є суб'єктом владних повноважень, оскільки здійснює повноваження у сфері державного архітектурно-будівельного контролю.
За Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» посадові особи органів державного архітектурно-будівельного контролю мають право проводити перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, складати відповідні акти та надавати обов'язкові до виконання приписи про усунення порушень, виявлених у результаті перевірки.
Відповідно до підпунктів 1, 3 пункту 2 Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю такий контроль здійснюється з дотриманням, зокрема, вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, проектної документації, будівельних норм, державних стандартів і правил, технічних умов, інших нормативних документів під час виконання підготовчих і будівельних робіт, архітектурних, інженерно-технічних і конструктивних рішень, застосування будівельної продукції, вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, інших вимог, установлених законодавством, будівельними нормами, правилами та проектною документацією, щодо створення об'єкта будівництва.
Відповідно до статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису. У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об'єкта та компенсацію витрат, пов'язаних з таким знесенням».
У пунктах 6.22-6.24 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 червня 2019 року у справі № 917/375/18 (провадження № 12-12гс19) зазначено:
«у справі, що розглядається, прокурор звернувся із позовом в інтересах держави в особі ДАБІ як органу, який здійснює державний контроль за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності, обґрунтував свої вимоги невиконанням відповідачем приписів Департаменту ДАБІ у Полтавській області щодо усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил стосовно факту виявленого самочинного будівництва.
Отже, саме ДАБІ здійснювала у спірних правовідносинах передбачені Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» повноваження щодо здійснення державного контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності. Здійснення такого державного контролю означає обов'язковість прийнятих за його результатами рішень для підконтрольного суб'єкта, що свідчить про владно-управлінський характер, а отже, і публічно-правову природу таких правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що орган державного архітектурно-будівельного контролю у разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, уповноважений видати припис про усунення порушень, у тому числі шляхом знесення самочинно збудованого об'єкта. Цей припис є обов'язковою передумовою, що надає можливість контролюючому органу звернутися до суду на підставі частини першої статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у зв'язку з невиконанням такого припису. І з огляду на положення частини четвертої статті 5 КАС України позов контролюючого органу у межах реалізації ним повноважень зі здійснення державного контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
Звертаючись до суду з позовом про знесення об'єкта самочинного будівництва і мотивуючи такий позов порушеннями архітектурних, містобудівних, пожежних, санітарних або інших подібних норм і правил, суб'єкт владних повноважень діє з метою захисту не своїх приватних прав та інтересів, а прав та інтересів громади або невизначеного кола осіб від можливих порушень їхніх прав, також з метою запобігання можливим суспільно значимим несприятливим наслідкам порушення відповідних норм і правил.
Таким чином, висновок судів першої й апеляційної інстанцій щодо віднесення до юрисдикції адміністративних судів спору між ДАБІ та відповідачем у справі про знесення самочинного будівництва і застосування відповідних наслідків є правильним».
Таким чином, спір у цій справі у частині позовних вимог прокурора Київського району м. Одеси, правонаступником якого є керівник Одеської місцевої прокуратури № 1, в інтересах держави в особі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області, правонаступником якого є Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, до ОСОБА_1 виник за участю суб'єкта владних повноважень з метою реалізації у спірних відносинах наданих йому законодавством владних управлінських функцій, є публічно-правовим, та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до частини четвертої статті 414 ЦПК України (в редакції, чинній станом з 08 лютого 2020 року) у разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 цього Кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків закриття провадження щодо кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, чи передачі справи частково на новий розгляд або для продовження розгляду. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що: оскаржена постанова апеляційного суду у частині позовних вимог прокурора інтересах держави в особі Одеської міської ради ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права; оскаржені рішення у частині позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі в інтересах держави в особі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області, правонаступником якого є Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, без додержання норм процесуального права.
У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу необхідно задовольнити частково; оскаржену постанову апеляційного суду у частині позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі Одеської міської ради скасувати і передати справу у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції; оскаржені рішення у частині позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області, правонаступником якого є Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради,скасувати, провадження в справі в цій частині вимог закрити та повідомити, що що розгяд цих вимог віднесений до юрисдикції адміністративного суду.
Висновки щодо розподілу судових витрат
Згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо касаційна інстанція, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює судове рішення про скасування судових рішень та ухвалення нового судового рішення або змінює судові рішення повністю або частково (стаття 412 ЦПК України), цей суд вирішує питання про розподіл судових витрат. Якщо суд касаційної інстанції скасував судові рішення з передачею справи на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції (стаття 411 ЦПК України) або постановлено будь яке інше судове рішення, крім передбаченого статтею 412 ЦПК України, то розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову, і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях (пункт 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір»).
Керуючись статтями 255, 409, 400, 411 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 414, 256 (в редакції, чинній станом з 08 лютого 2020 року), 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області задовольнити частково.
Постанову Одеського апеляційного суду від 24 липня 2019 року у частині позовних вимог прокурора Київського району м. Одеси, правонаступником якого є керівник Одеської місцевої прокуратури № 1, в інтересах держави в особі Одеської міської ради, до ОСОБА_1 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення самовільно збудованого об'єкту нерухомості скасувати.
Передати справу № 520/9539/13-ц у частині позовних вимог прокурора Київського району м. Одеси, правонаступником якого є керівник Одеської місцевої прокуратури № 1, в інтересах держави в особі Одеської міської ради, до ОСОБА_1 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення самовільно збудованого об'єкту нерухомості на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 січня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 24 липня 2019 року у частині позовних вимог прокурора Київського району м. Одеси, правонаступником якого є керівник Одеської місцевої прокуратури № 1, в інтересах держави в особі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області, правонаступником якої є Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради до ОСОБА_1 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення самовільно збудованого об'єкту нерухомості скасувати.
Провадження у справі № 520/9539/13-ц у частині позовних вимог прокурора Київського району м. Одеси, правонаступником якого є керівник Одеської місцевої прокуратури № 1, в інтересах держави в особі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області, правонаступником якої є Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради до ОСОБА_1 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення самовільно збудованого об'єкту нерухомості закрити.
Повідомити керівника Одеської місцевої прокуратури № 1 та Управління державного архітектурно-будівельно контролю Одеської міської ради, що розгляд цієї справи в частині позовних вимог прокурора Київського району м. Одеси, правонаступником якого є керівник Одеської місцевої прокуратури № 1, в інтересах держави в особі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області, правонаступником якої є Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради до ОСОБА_1 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення самовільно збудованого об'єкту нерухомості віднесений до юрисдикції адміністративного суду.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 січня 2018 року та постанова Одеського апеляційного суду від 24 липня 2019 року у скасованій частині втрачають законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
М. М. Русинчук
М. Ю. Тітов