ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
03.02.2021 м. Івано-ФранківськСправа № 909/1092/20
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Матуляк П. Я. , розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Альта Дженетикс Україна"
до відповідача: Приватного сільськогосподарського підприємства "Рідна земля"
про стягнення 318404,60грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Альта Дженетикс Україна" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства "Рідна земля" про стягнення заборгованості в сумі 318404,60грн.
Ухвалою суду від 10.12.20 прийнято позовну заяву до розгляду; відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу строк: у 15 (п'ятнадцять) календарних днів з моменту отримання цієї ухвали для надання суду відзиву на позов, 5 (п'ять) календарних днів з моменту отримання відповіді на відзив для надання суду заперечення, п'ять днів з дня отримання ухвали на подання суду відповідної обґрунтованої заяви (клопотання) у разі наявності у відповідача заперечень проти розгляду справи без повідомлення (виклику) сторін; встановлено сторонам строк на подачу заяв по суті справи протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Зазначена ухвала направлена відповідачу у відповідності до вимог ГПК України рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за адресою, зазначеною позивачем в позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (витяг сформовано на запит суду №67063509612 від 10.12.20) та вручено відповідачу, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштвого відправлення ( вх. номер повідомлення 143/21 від "05" січня 2021 р.).
Суд констатує, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов'язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами.
Верховний Суд у справі № 916/3188/16 зазначив, що держава в особі судових органів має забезпечити заінтересованим особам право на використання наявних засобів правового захисту. Заінтересовані особи, в свою чергу, повинні розраховувати на те, що процесуальні норми судочинства будуть застосовані, а неналежне використання своїх прав однією із сторін у судовому процесі не стане перешкодою для іншої сторони в реалізації її права на виконання судового рішення.
Згідно ч.2 ст.42 ГПК України учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи.
При розгляді даної справи суд також керується положеннями п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 р. про те, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, що кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 1989 р. у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Статтею 178 ГПК України передбачене право відповідача подати суду відзив на позовну заяву. Разом з тим, як визначено в ч. 3 цієї статті, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідач у встановлений судом в ухвалі від 10.12.20 строк відзиву на позов не подав.
Згідно з ч. 1 ст.118 ГПК України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, відтак, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, згідно з ч. 9 ст. 165 ГПК України, ч. 2 ст. 178, ч.5 ст.252 ГПК України, справа розглядається за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Обставини справи, дослідження доказів.
04.10.19 між сторонами у справі укладено договір поставки Д-3 на умовах відстрочення платежу, за умовами якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Альта Дженетикс Україна" ( за договором - постачальник, по справі - позивач) зобов"язалося продати, а Приватне сільськогосподарське підприємство "Рідна земля" ( за договором - покупець, по справі - відповідач), у свою чергу, - купити на умовах даного договору товар, в кількості, асортименті, цінах та на умовах поставки ІНКОТЕРМС 2010, що обумовлюються в додатках, видаткових накладних чи рахунках-фактурах, які є невід"ємною частиною цього договору.
Договір скріплений підписами уповноважених осіб та печатками обох Сторін.
Термін дії договору - до 31.12.20, а в частині зобов"язань, які виникли під час дії договору - до повного їх виконання(п.10.1 договору).
Згідно з п.2.1 договору ціни на товар наведені у видаткових накладних.
Вартість товару в розмірі 100% оплачується покупцем на умовах відстрочення кінцевого розрахунку: протягом 30 календарних днів з дня відвантаження товару зі складу постачальника(дата зазначена у видатковій накладній)(п.3.1.1 договору).
У разі порушення строків виконання грошових зобов"язань покупець зобов"язаний на вимогу постачальника сплатити суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 70 % річних від простроченої суми по день фактичної оплати товару. Дані проценти не є відповідальністю(неустойкою), а є компенсацією(платою) за користування утримуваними грошовими коштами(п.3.4 договору).
На виконання умов Договору Позивачем продано Відповідачу Товару на загальну суму 174751,45грн. за видатковими накладними:
№АДУ00000484 від 08.10.19 на суму 42287,21грн.;
№АДУ00000495 від 15.10.19 на суму 718,01грн.;
№АДУ00000548 від 26.11.19 на суму 42287,21грн.;
№АДУ00000611 від 24.12.19 на суму 89459,02грн.
Зазначені накладні місять всі обов"язкові реквізити, у тому числі і посилання на договір, підписані відповідачем та скріплені його печаткою.
Строк оплати товару відповідачем з врахуванням п.3.1.1 договору - відповідно до 07.11.19, 14.11.19, 26.12.19 та 23.01.20.
Відповідач прийнятих на себе зобов'язань за Договором не виконав, оплату отриманого Товару не здійснив, відтак заборгованість Відповідача перед Позивачем за поставлений Позивачем в рамках укладеного договору Товар становить 174751,45грн.
У зв"язку з порушенням прийнятих на себе договірних зобов"язань позивачем нараховано пеню в сумі 26404,98грн., 70 процентів річних у сумі 112879,38грн. та втрати від інфляції в сумі 4368,79 грн.
Доказів погашення відповідачем заборгованості на вищезазначену суму матеріали справи не містять.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 ст.14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Частиною 1, 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 175 Господарського кодексу України визначено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до частини першої статті 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За приписами статті 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Позивач і Відповідач уклали Договір, яким визначили права та обов'язки Сторін, що є обов'язковими для них.
За своєю правовою природою відносини між сторонами у справі є такими, що випливають із договору поставки, відтак до них застосовуються відповідні положення Цивільного та Господарського кодексів України.
Відповідно до статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина шоста статті 265 ГК України).
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 655 ЦК України).
Згідно з статтею 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Зі змісту наведеної норми вбачається, що, за загальним правилом, обов'язок Покупця оплатити Товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на Товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено іншого строку оплати.
Умовами договору сторони визначили інший порядок оплати товару: вартість товару в розмірі 100% оплачується покупцем на умовах відстрочення кінцевого розрахунку: протягом 30 календарних днів з дня відвантаження товару зі складу постачальника(дата зазначена у видатковій накладній)(п.3.1.1 договору).
Судом встановлено, що Постачальником, відповідно до умов Договору, було продано Покупцю Товар з відтермінуванням строку його оплати, а Покупцем отримано цей Товар, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними.
Відтак, у Відповідача виник обов'язок щодо оплати отриманого Товару, а у Позивача, відповідно, виникло право вимоги такої оплати.
Проте Відповідач свого обов'язку щодо оплати Товару у визначений строк не виконав, чим порушив обов'язкові до виконання зобов'язання за Договором та спричинив виникнення перед Позивачем заборгованості у розмірі 174751,45грн.
Заборгованість Відповідача на вищезазначену суму обґрунтована та документально підтверджена.
Зобов'язання, в силу вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у пункті 1 статті 193 ГК України.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов"язання припиняється належним чином проведеним виконанням. Однак, якщо зобов"язання не виконано належним чином, то на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов"язки.
Відповідно до ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Відповідно до статті 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання. Наведена норма встановлює види забезпечення виконання зобов'язання, а також можливість встановити інші види забезпечення виконання зобов'язання договором або законом, що узгоджується з положенням статті 627 ЦК України.
Відповідно до статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
В силу статті 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
За правилами частини другої статті 20 ГК України захист прав та законних інтересів суб'єктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом відшкодування збитків та застосування штрафних санкцій. Аналогічні правила визначені статтею 217 цього Кодексу та статтею 611 ЦК України.
Відповідно до статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу, а саме: суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
Згідно ч.1 ст.173 ГКУ господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Тобто, в розумінні ст.173 та ст.230 ГКУ пеня є різновидом господарської санкції за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, суть якого може полягати не тільки в зобов'язанні сплатити гроші (грошове зобов'язання), але й в зобов'язанні виконати роботу, передати майно, надати інформацію тощо (негрошове зобов'язання).
В розумінні статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається (частина перша статті 231 ГК України).
У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (частина четверта статті 231 ГК України).
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Частиною другою статті 343 ГК України встановлено, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Аналогічна норма міститься також у статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», якою встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до частини шостої статті 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Сторонами договору дотримано вимоги ст.547 ЦКУ щодо письмової форми правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання: так, в разі порушення покупцем строків оплати товару він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення платежу. Неустойка нараховується по день остаточного проведення розрахунку(пункт 5.2. Договору).
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити (повернути) грошові кошти, але неправомірно не сплачує (не повертає) їх, врегульовані статтею 625 ЦК України. У цьому разі боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (пункт 37 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 року у справі №910/10156/17).
Пунктом 3.4. Договору за домовленістю Сторін розмір процентів річних визначений на рівні 70 відсотків від простроченої суми.
Поряд з цим, слід наголосити, що стягнення штрафних санкцій не звільняє винну сторону від виконання своїх зобов'язань за цим Договором.
За порушення строку виконання зобов'язання за Договором позивачем нараховано 26404,98грн. пені, 70 процентів річних у сумі 112879,38грн. та втрат від інфляції в сумі 4368,79 грн. При цьому, розрахунок здійснено по кожній видатковій накладній окремо.
Згідно приписів ч.1ст.216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Враховуючи те, що судом встановлено факт прострочення грошового зобов'язання відповідачем, позивачем правомірно здійснено нарахування пені, 70% річних та інфляційних втрат.
Судом здійснено перевірку розрахунку пені та 70 % річних, не виходячи при цьому за межі визначеного у позовній заяві періоду, та встановлено, що розрахунок позивача є арифметично вірним.
Щодо інфляційних втрат, то в розрахунку суду їх розмір є меншим, ніж заявлено позивачем до стягнення, і становить 2622,00грн., відтак суд задовільняє їх за розрахунком суду.
Окрім того, Позивач просить суд зазначити в резолютивній частині рішення наступне: «Органу (особі), яка здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нарахувати проценти за такою формулою: (СОБ х 20 х КДП) : КДР : 100 = сума процентів, де СОБ сума основного боргу, простроченого боржником за наказом, виданим на виконання цього рішенням; 70 - розмір процентів; КДП кількість днів прострочення сплати суми основного боргу за період до моменту виконання рішення суду; КДР кількість днів у році, у якому нараховуються проценти, і стягнути отриману суму процентів з відповідача. Органу (особі), яка здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нарахувати пеню за такою формулою: (СОБ х 2 ОСД х КДП) : КДР : 100 = сума відсотків по пені, де СОБ сума основного боргу, простроченого боржником за наказом, виданим на виконання цього рішенням; 2 ОСД - подвійна облікова ставка НБУ на день прострочення; КДП кількість днів прострочення сплати суми основного боргу за період до моменту виконання рішення суду; КДР кількість днів у році, у якому нараховуються відсотки, і стягнути отриману суму відсотків з відповідача».
Вказане клопотання обґрунтоване приписами ч.10 ст.238 Господарського процесуального кодексу, відповідно до якої суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування; остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
В той же час, Позивач звертає увагу суду на те, що п.3.4 Договору передбачено обов'язок Відповідача (Покупця) у випадку прострочення виконання грошових зобов'язань за цим Договорам замість трьох процентів річних, передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, сплатити Постачальнику 70 процентів річних від простроченої суми за весь час її прострочення.
Суд констатує, що задоволення судом вказаного клопотання позивача буде доцільним і справедливим, оскільки, по-перше, це сприятиме найскорішому виконанню відповідачем судового рішення в частині сплати основного боргу, що, у свою чергу, можливо виключить необхідність у відкритті виконавчого провадження, оскільки відповідач буде намагатися виконати рішення добровільно; по-друге, це відповідатиме завданню господарського судочинства, що полягає в ефективному захисті прав позивача (ч.1 ст.2 і ч.3 ст.236 ГПК України); позивач позбавиться необхідності ще раз звертатися до суду з позовом про стягнення з відповідача додатково нарахованих процентів, за допущене ним прострочення після ухвалення судом рішення. Такі проценти розрахує і стягне з нього виконавець, що також передбачається і ч.ч.11 і 12 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження». Крім того, дії виконавця з правильності розрахунку процентів відповідачем можуть бути оскаржені до суду, про що вказано в абз.2 ч.10 ст.238 ГПК.
Так, згідно з ч.ч.11, 12 ст.26 ЗУ «Про виконавче провадження» якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі. До закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.
Враховуючи, що сторонами у п.6.1 Договору погоджено нарахування пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, а строк нарахування штрафних санкцій не обмежується строком, встановленим частини 6 статті 232 ГК України, суд дійшов висновків про вмотивованість, обґрунтованість та задоволення вимог позивача та зобов'язання органу (особі), що здійснює примусове виконання рішення суду, здійснювати нарахування пені та 70 % річних за порушення строків оплати за договором з визначенням граничного строку нарахування до моменту виконання судового рішення.
Висновок суду.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом встановлено факт несплати відповідачем вартості поставленого позивачем товару.
Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоча йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що матеріалами справи підтверджено факт порушення Відповідачем порядку і строку виконання зобов'язання щодо оплати поставленого Позивачем та прийнятого Відповідачем товару за Договором, перевіривши розрахунок суми позову, суд дійшов висновків про те, що позов слід задовольнити частково.
Судові витрати.
Згідно з приписами ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2020 року для працездатних осіб в розмірі 2102 гривні.
Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого позивач очікує понести у зв'язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 4776,07грн. у вигляді сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору та 15000,00грн. витрат на правову допомогу.
Як доказ сплати судового збору позивачем до позовної заяви долучено платіжне доручення від 26.11.20 №204410176.
Доказів понесення інших судових витрат, окрім сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору станом на час вирішення спору по суті позивачем суду не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З підстав наведеного, а також недоведення позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу І ГПК України іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 4776,07грн., суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі, а саме сплачений позивачем за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 4776,07грн. слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 55, 124, 129, 129-1 Конституції України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст.73-79, 86, 129, 233, 236,237, 238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
частково задовольнити позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Альта Дженетикс Україна" до Приватного сільськогосподарського підприємства "Рідна земля" про стягнення заборгованості в сумі 318404,60грн.
Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства "Рідна земля"(с.Дитятин, Галицький район, Івано-Франківська область, код 02126047) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Альта Дженетикс Україна" ( вул.Шевченка, 82, к.7, смт.Варва, Варвинський район, Чернігівська область, код 40301953) 174751,45(сто сімдесят чотири тисячі сімсот п"ятдесят одну гривню сорок п"ять копійок) основного боргу, 26404,98(двадцять шість тисяч чотириста чотири гривні дев"яносто вісім копійок) пені, 70 процентів річних у сумі 112879,38(сто дванадцять тисяч вісімсот сімдесят дев"ять гривень тридцять вісім копійок), втрати від інфляції в сумі 2622,00(дві тисячі шістсот двадцять дві гривні) та 4749,87 судового збору
Органу (особі), яка здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нарахувати проценти за такою формулою: (СОБ х 20 х КДП) : КДР : 100 = сума процентів, де СОБ сума основного боргу, простроченого боржником за наказом, виданим на виконання цього рішенням; 70 - розмір процентів; КДП кількість днів прострочення сплати суми основного боргу за період до моменту виконання рішення суду; КДР кількість днів у році, у якому нараховуються проценти, і стягнути отриману суму процентів з Приватного сільськогосподарського підприємства "Рідна земля"(с.Дитятин, Галицький район, Івано-Франківська область, код 02126047).
Органу (особі), яка здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нарахувати пеню за такою формулою: (СОБ х 2 ОСД х КДП) : КДР : 100 = сума відсотків по пені, де СОБ сума основного боргу, простроченого боржником за наказом, виданим на виконання цього рішенням; 2 ОСД - подвійна облікова ставка НБУ на день прострочення; КДП кількість днів прострочення сплати суми основного боргу за період до моменту виконання рішення суду; КДР кількість днів у році, у якому нараховуються відсотки, і стягнути отриману суму відсотків з Приватного сільськогосподарського підприємства "Рідна земля"(с.Дитятин, Галицький район, Івано-Франківська область, код 02126047).
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
В решті позову відмовити.
Судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 26,20грн. залишити за позивачем.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 03.02.2021
Суддя Матуляк П. Я.