іменем України
Справа № 285/4455/20
провадження у справі № 2/0285/179/21
26 січня 2021 року м. Новоград-Волинський
Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області
в складі головуючої судді Заполовської Т.Г.,
за секретаря судового засідання Матвіюк Т.М.,
за участі позивача ОСОБА_1 , її представника ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Новограда-Волинського
за правилами спрощеного позовного провадження позовну заяву
ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права на спільно нажите майно,
18.11.2020 року позивач звернулася до суду та просила визнати за нею право власності на 1/2 частину домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , яке зареєстроване за ОСОБА_3 , як майно, що придбане в період шлюбу.
Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що вона з 26 листопада 1977 року по 24 травня 1995 року перебувала у шлюбі з відповідачем ОСОБА_3 . В період шлюбу за власні кошти побудували домоволодіння по АДРЕСА_1 , право власності на яке оформлене на відповідача, та незавершене будівництво по АДРЕСА_2 . Після розірвання шлюбу вони мали намір в добровільному порядку розділити майно і закріпити це рішенням суду, проте відповідач оспорив прийняте рішення, тому позивач просить прийняти рішення про поділ житлового будинку в смт. Городниця. Спір про поділ спільного майна виник у 2016 році. Наразі позивач є зареєстрованою в смт. Гордниця. Оскільки будинок побудований ними за спільні кошти, в інтересах сім'ї, то він є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. В добровільному порядку вирішити спір немає можливості, тому в порядку поділу спільного майна просить визнати за нею право власності на1/2 частку вказаного будинку. З метою захисту своїх майнових прав змушена звернутись до суду.
У відзиві відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю, у зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності, оскільки з моменту розірвання шлюбу пройшло 25 років. Ніякої домовленості про поділ майна між ним та позивачем не було. Вона хоча і зареєстрована, проте не проживає в смт. Городниця майже 25 років.
В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали, просили задовольнити у повному обсязі з підстав, зазначених у позовній заяві.
Відповідач в судове засідання не прибув. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Про причини неявки суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не надійшло.
За таких обставин згідно положень ст. 223 ЦПК України суд вважає за необхідне проводити розгляд справи за відсутності відповідача з урахуванням його позиції, викладеної у відзиві.
Заслухавши пояснення позивача та її представника, з'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд приходить до наступного.
Встановлено, що з 26 листопада 1977 року по 24 травня 1995 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі (а.с. 7).
Відповідно до свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок від 29.01.1996 року ОСОБА_3 є одноособовим власником житлового будинку по АДРЕСА_1 згідно рішення Городницької селищної ради народних депутатів від 20.12.1995 року (а.с. 32).
Також встановлено, що вказаний житловий будинок згідно з актом про закінчення будівельних робіт та вводу в експлуатацію індивідуального домоволодіння від 24.11.1996 року збудований сторонами у період з березня 1981 року по вересень 1983 року.
Позивач зареєстрована за вказаною адресою з 20.07.2011 року (а.с. 6, 8)
Вказані факти сторонами не оспорювались.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Отже до спірних правовідносин підлягають застосуванню як норми Кодексу про шлюб та сім'ю України (далі - КпШС України) так і норми СК України.
Відповідно до статті 22 КпШС України (в редакції, який діяв на час побудови будинку) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Згідно із частиною першою статті 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.
Таким чином, набуття майна за час перебування у шлюбі створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.
Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.
Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована.
Якщо ж заява одного з подружжя про те, що річ була куплена на його особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.
Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Згідно із статтею 24 КпШС України, майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.
У зв'язку з викладеним у разі придбання майна у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Вирішуючи спір між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Отже, визнаючи право особистої приватної власності одного з подружжя на майно, суд повинен установити той факт, що джерелом його набуття були особисті кошти цієї особи. Такі обставини підлягають доведенню.
За таких обставин, встановивши, що спірний житловий будинок був побудований за час шлюбу, суд приходить до висновку про визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 житлового будинку по АДРЕСА_1 на підставі статті 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України.
Також відповідно до положень ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.
Відтак такими, що грунтуються на вимогах закону є вимоги ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на 1/2 частину домоволодіння по АДРЕСА_1 .
У відзиві відповідач ОСОБА_3 посилається, що вказаний будинок побудований на кошти його матері, проте не долучає жодного доказу на підтвердження зазначеного факту, тому презумпція права спільної сумісної власності майна подружжя та рівності часток подружжя ним не спростована.
Щодо клопотання відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, то суд приходить до наступного.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Суд приходить до висновку, що початок перебігу позовної давності по вказаним вимогам слід обраховувати з лютого 2016 року, коли між сторонами виник спір про поділ майна позивач звернулася до Новоград-Волинського міськрайонного суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя. Верховним Судом рішення по вказаній справі було переглянуто лише у вересні 2018 року, тому суд приходить до висновку про переривання перебігу строку позовної давності відповідно до вимог ст. 264 ЦК України.
Також суд приходить до висновку про наявність домовленості між сторонами про поділ майна після розірвання шлюбу у 1995 році, оскільки позивач ОСОБА_1 була зареєстрована у будинку про АДРЕСА_1 , одноособовим власником якого згідно документів є ОСОБА_3 , у липні 2011 року та не знята з реєстрації і на час розгляду справи.
На підтвердження зазначеного свідчить і той факт, що у будинку була зареєстрована повнолітня донька сторін та їх онука.
Тому суд відмовляє у застосування наслідків спливу позовної давності.
Відтак встановлені підстави для задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно задоволених вимог.
Зважаючи на викладене, керуючись ст.ст.
Керуючись статтями 258-259, 264-265, 268, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП невідомий) - задовольнити повністю.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1 , яке зареєстроване за ОСОБА_3 , як майно, що надбане в період шлюбу.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом 30-ти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно п.п. 15.5 п.15 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Дата складення повного судового рішення 01.02.2021 року.
Головуюча суддя Т.Г. Заполовська