Справа № 276/1381/18
Провадження по справі №2/276/152/21
01 лютого 2021 року смт. Хорошів
Володарсько-Волинський районний суд Житомирської області в складі:
головуючого судді Збаражського А.М.,
за участю секретаря судового засідання Процюк О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є у спільній сумісній власності,
В листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, а саме квартири, набутої під час шлюбу, в рівних частках - кожному по Ѕ частки нерухомого майна. В обґрунтування позову зазначив, що вони з відповідачем перебували у шлюбі з 26.04.1996 року по 14.10.2018 року, під час шлюбу спільно придбали у власність квартиру АДРЕСА_1 . З огляду на те, що сторони самостійно не можуть дійти згоди щодо поділу спільно набутого майна, а тому позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Ухвалою судді Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 11.12.2018 року відкрито провадження по справі.
Ухвалою судді Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 13.08.2020 року справу прийнято до провадження судді Збаражського А.М. та вирішено проводити її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Позивач в судове засідання не з'явився, до суду подав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити у повному обсязі, не заперечує проти прийняття заочного рішення.
Відповідач в судові засідання не з'явилася, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялась належним чином, нею не подано заяви про розгляд справи за її відсутності та не направлено відзив на позовну заяву.
З огляду на викладене, керуючись положеннями ст. 280, 281 ЦПК України, суд ухвалив проводити заочний розгляд даної справи.
У відповідності до ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
26 квітня 1996 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, про що свідчить свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 , видане повторно 30.11.2016 Виконкомом Іршанської селищної ради Володарсько-Волинського району Житомирської області (а.сп.4).
14 травня 2002 року ОСОБА_2 придбала у власність квартиру АДРЕСА_1 . Вказане підтверджується договором купівлі-продажу від 14.05.2002 року, зареєстрованого державним нотаріусом Володарсько-Волинської державної нотаріальної контори в реєстрі за №926 (а.сп.6).
Рішенням Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 14.11.2018 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
Згідно з витягом з Реєстру прав власності на нерухоме майно, сформованого 01.02.2021 року, ОСОБА_2 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 14.05.2002 належить квартира за адресою: АДРЕСА_1 .
У своїх позовних вимогах ОСОБА_1 просить здійснити поділ квартири шляхом визнання за ним та за відповідачем права власності по 1/2 частині нерухомого майна.
Вирішуючи по суті позовні вимоги, суд враховує наступні вимоги діючого законодавства.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).
Згідно з ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч. 1, 2 статті 71 СК України).
Частиною 2 ст. 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Статтею 163 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджується в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. N 11).
Зі змісту п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
З урахуванням викладеного вище, вимог діючого законодавства, встановлених по справі обставин, суд вважає, що придбана квартира є спільним майном подружжя, а тому вказаний об'єкт нерухомості підлягає поділу на загальних підставах, тобто по 1/2 частині кожному із подружжя.
Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 15, 16, 261, 321, 386, 372 ЦК України, статтями 60, 61, 63, 65, 69, 70, 71СК України, статтями 12, 13, 7, 10, 76-81, 141, 263-265 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є у спільній сумісній власності, - задовольнити.
Здійснити поділ спільного сумісного нерухомого майна подружжя, набутого під час шлюбу, шляхом визнання спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 , а саме:
визнати право спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (загальною площею 68,5 кв.м., що була куплена в шлюбі 14 травня 2002 року на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Володарсько-Волинської державної нотаріальної контори Косинською С.Я., зареєстрованого в реєстрі за №926, а також зареєстрована Житомирським обласним державним комунальним підприємством по технічній інвентаризації 28 травня 2002 року в Житомирському бюро технічної документації, записано в реєстрову книгу №1 за реєстровим №109, інв. справа №41), - в рівних частках, тобто за ОСОБА_1 визнати право спільної часткової власності у розмірі Ѕ частки вказаної квартири, за ОСОБА_2 визнати право спільної часткової власності у розмірі Ѕ частки вказаної квартири.
Рішення може бути оскаржене позивачем до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Володарсько-Волинський районний суд Житомирської області протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 .
Суддя А.М. Збаражський