Справа 206/3959/20
Провадження 2/206/64/21
01 лютого 2021 року Самарський районний суд м. Дніпропетровська в складі:
головуючого судді Кушнірчука Р.О.,
при секретареві Ільїній І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Восьма дніпровська державна нотаріальна контора про визнання права власності на 1/2 частину домоволодіння за набувальною давністю,
за участю:
представника позивача - адвоката Боровик Л.О.,
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа Восьма дніпровська державна нотаріальна контора, в якому просила суд визнати за нею право власності за набувальною давністю на Ѕ частину домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .
Свої вимоги обґрунтувала тим, що з березня 1998 року вона почала мешкати у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 , разом з ОСОБА_3 , якій на той час належала Ѕ частина вказаного домоволодіння. Спочатку вона мешкала як квартирантка, але згодом вони потоваришували з ОСОБА_3 і вона все більше допомагала останній по господарству. Зі слів ОСОБА_3 , інша частина вказаного домоволодіння належала її колишньому чоловіку ОСОБА_4 , з яким вони розлучились та спільних дітей не мали. Також, ОСОБА_3 розповідала, що в неї є син від першого шлюбу, який мешкає окремо, не приїжджає і в них не дуже добрі стосунки. Згодом, ОСОБА_3 сказала їй, що оскільки вона постійно допомагає, доглядає її, то остання залишить свою Ѕ частину домоволодіння позивачу, а син має свою власність і це незначне за площею та старе житло йому не потрібне. Оскільки ОСОБА_3 на той час не була особою похилого віку, вони не поспішали юридично оформлювати право власності позивача на Ѕ частину будинку, однак ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. Оскільки після смерті ОСОБА_3 будь-які спадкоємці прав на цей дім не заявляли, до неї жодних претензій не пред'являли, вона залишилася мешкати у вказаному будинку, де і проживає до тепер, тобто вже більше 21 року, здійснює догляд за будинком та земельною ділянкою, робить поточні ремонти. З метою юридичного оформлення права власності на вказаний будинок, вона звернулась до адвоката, після чого їй стало відомо, що син померлої ОСОБА_2 звертався до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 та видачу свідоцтва про право власності за законом, однак до теперішнього часу своє право власності він не оформив, до спірного домоволодіння ніколи не з'являвся. Отже, фактично вона є власником усього володіння в цілому, здійснює за ним догляд, робить поточні ремонти, сплачує комунальні та інші платежі на його утримання, однак оформити юридично свої права на нерухоме майно, в тому числі і приватизувати земельну ділянку, а також здійснювати інші права власника вона не має можливості, у зв'язку з чим вимушена звернутися до суду із даним позовом.
Ухвалою від 22 вересня 2020 року по даній справі відкрито провадження, призначено до розгляду в підготовчому засіданні за правилами загального позовного провадження та витребувано докази.
Ухвалою суду від 16 жовтня 2020 року за клопотанням представника позивача викликано свідків у судове засідання та витребувано докази.
Ухвалою суду від 22 грудня 2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Представник позивача у судовому засіданні заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 підтримала у повному обсязі та просила суд їх задовольнити. В подальшому в судове засідання не з'явилась, однак надала суду заяву із клопотанням про розгляд справи за її відсутністю, в якій також зазначила, що не заперечує проти заочного розгляду справи. (а.с.100)
Відповідач ОСОБА_2 належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи, в тому числі шляхом публікації оголошення про виклик до суду на офіційному веб-сайті суду, повторно у судове засідання не з'явився, причини своєї неявки суду не повідомив, відзив на позовну заяву не подав, тому відповідно до ч.4 ст. 223 ЦПК України суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, однак суду було надано заяву про розгляд справи без участі представника Восьмої дніпропетровської державної нотаріальної контори, а також надано копію спадкової справи після ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.52).
Крім того, за клопотанням представника позивача у судовому засіданні було допитано у якості свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
Свідок ОСОБА_5 суду пояснила, що позивач ОСОБА_1 їй знайома, вона проживає за адресою: АДРЕСА_1 з 1998 року. Спочатку ОСОБА_1 винаймала квартиру у вказаному будинку у бабусі ОСОБА_3 , з якою вона також була знайома особисто та спілкувалася з нею. Після смерті бабусі ОСОБА_3 , ОСОБА_1 залишилася мешкати у вказаному будинку та з моменту смерті бабусі ніхто з родичів померлої до будинку не приїжджав, вказаним майном не цікавився. Також пояснила, що ОСОБА_3 хотіла знайти когось, щоб її доглядали.
Свідок ОСОБА_6 суду пояснила, що позивача вона знає вже близько 20 років. ОСОБА_1 робить ремонт у будинку АДРЕСА_1 , і вона завжди думала, що будинок належить позивачу. У вказаному будинку ОСОБА_1 проживала разом з ОСОБА_3 та згодом зі своїми дітьми. Вона також думала, що ОСОБА_3 це бабуся ОСОБА_1 . За життя бабуся ОСОБА_3 казала, що хоче залишити будинок ОСОБА_1 . Також пояснила, що хто такий ОСОБА_2 їй не відомо.
Заслухавши доводи представника позивача, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, врахувавши нижченаведені фактичні обставини справи, зміст спірних правовідносин, оцінку доказів та аргументів, суд прийшов до такого.
В судовому засіданні встановлено та підтверджено показами свідків, що позивач ОСОБА_1 з 1998 року та по теперішній час мешкає в будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказаний будинок належить ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по Ѕ частині кожному на підставі рішення Самарського районного народного суду м. Дніпропетровська від 21 жовтня 1987 року, яке зареєстроване КП «ДМБТІ» ДМР та записано в реєстрову книгу №639 за реєстровим № 3468-172 (а.с. 54-55)
Як вбачається з повного державного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян № 00026423772 від 22.05.2020, 05 жовтня 1979 року Самарським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровській області на підставі рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська УРСР було розірвано шлюб між ОСОБА_9 та ОСОБА_3 , укладений 22 листопада 1947 року, зареєстрований Сільрадою Палац Дятлівського району Барановичської області. Після розірвання шлюбу прізвище дружини змінено на « ОСОБА_1 » (а.с.22-23)
07 вересня 1984 року було укладено шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , про що Самарським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровській області зроблено відповідний актовий запис № 452. Після реєстрації шлюбу дружина отримала прізвище « ОСОБА_3 ». Вказані обставини підтверджуються копією повного державного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян № 00026423148 від 22.05.2020.
Вказаний шлюб було розірвано 14 липня 1992 року, актовий запис про розірвання шлюбу № 240 від 14.07.1992, зроблений Самарським р/відділом ЗАГС м. Дніпропетровська (а.с.24-25)
Як вбачається з свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що відділом реєстрації актів громадянського стану виконкому Самарської районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська зроблено відповідний актовий запис № 1260 від 13.11.1996 (а.с. 29)
Відповідно до листа виконуючого обов'язки заступника начальника Управління-начальника Центрального відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 01.06.2020 № 1925/05.1-41 перевіркою за даними Державного реєстру актів цивільного стану громадян виявлено актовий запис про смерть №1026 від 28.09.1999 по Самарському районному в місті Дніпрі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 26)
З листа виконуючого обов'язки начальника відділу у м. Дніпро Головного управління держгеокадастру у Дніпропетровській області без номеру та дати, станом на 01.01.2013 право власності або користування земельною ділянкою, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 у Державному реєстрі земель не зареєстровано (а.с. 27)
З матеріалів справи також вбачається та підтверджується копіями відповідних квитанцій та чеків, що позивач ОСОБА_1 здійснює оплату комунальних послуг з утримання будинку АДРЕСА_1 , між позивачем та електропостачальною організацією укладено договір про користування електричною енергією від 27.03.2002 та додаткову №1 за особовим рахунком № НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_1 . Також, між позивачем та КП «Дніпроводоканал» укладено договір про надання населенню приватного сектору послуг з централізованого питного водопостачання та водовідведення № 781260011001 від 01.08.2019 щодо обслуговування спірного будинку. (а.с. 30-38)
Також, на замовлення позивача ОСОБА_1 24 червня 2020 року суб'єктом господарювання ФОП ОСОБА_14 було виготовлено технічний паспорт на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 з актом поточних змін. Згідно вказаного технічного паспорту домоволодіння складається з житлового будинку літ. А-1, прибудов літ. а2,а3,а4, загальною площею 29,4 кв.м., житловою 16,2 кв.м., ганку літ. а5, сараю літ. И1, вбиральні літ. Ї1, літнього душу літ. Л1, навісу літ. л2, та споруд №3,4,7,8 (а.с.13-16)
Крім того, в судовому засіданні було оглянуто копію спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
З матеріалів вказаної спадкової справи вбачається, що 20 березня 2000 року до восьмої дніпропетровської державної нотаріальної контори звернулась ОСОБА_15, яка діє за дорученням, посвідченим начальником слідчого ізолятора 33 м. Дніпропетровська Байдуж В.П. від імені ОСОБА_2 , що перебуває у слідчому ізоляторі № 3 м. Дніпропетровська, із заявою про прийняття ОСОБА_2 спадщини після смерті його матері ОСОБА_3 та видачу свідоцтва про право на спадщину за законом (а.с.53)
Інших матеріалів, зокрема відомостей про отримання ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за законом, копія спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_3 не містить.
Крім того, з листа начальника Державної установи «Дніпровської установи виконання покарань (№4)» Міністерства юстиції України №4/5-18818 від 28.10.2020 вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , народився у селі Дворець Дятлівського району Гродненської області, до арешту мешкав за адресою: АДРЕСА_1 , був затриманий 20.08.1999 року за ст.. 94 КК України (1960 р.), був засуджений 08.02.2000 року Самарським районним судом м. Дніпропетровська за ст.. 94 КК України до 12 років позбавлення волі. Початок строку 20.08.1999, кінець строку - 20.08.2011 р. 26 квітня 2001 року був направлений до Жовтоводської ВК-26. Всі особисті документи, які зберігалися в особовій справі засудженого, разом з ним були направлені до колонії, куди вибув засуджений. Копії доручень не виготовлялись. Термін зберігання всіх журналів, де реєструвалися видані доручення, сплинув у 2005 році. (а.с.72)
Таким чином, судом достовірно встановлено, що позивач з 1998 року мешкає в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , Ѕ частина якого належить ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 є відповідач ОСОБА_2 , який у встановлений законом строк звернувся до нотаріальної контори із відповідною заявою про прийняття спадщини, однак свідоцтво про право власності на спадкове майно у вигляді Ѕ частини спірного будинку не отримав.
Крім того, позивач наполягає на тому, що відповідач жодного разу з моменту смерті ОСОБА_3 до спірного будинку не з'являвся та будь-яких претензій до позивача не заявляв.
Так, статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право.
Частиною 2 ст. 325 ЦК України передбачено, що фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Отже, кожна особа вправі бути власником та мирно володіти будь-яким майном, окрім майна, що вилучене із цивільного обороту, а право власності набувається у будь-який спосіб, окрім прямо заборонених законом, крім того, ЦК України підкреслює презумпцію правомірності набуття права власності.
Частиною 1 ст. 344 ЦК України передбачений спеціальний спосіб набуття права власності - набувальна давність, відповідно до якого особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Згідно Постанови пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:
- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;
- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;
- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК) (п. 9 Постанови).
Враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду.
Враховуючи положення пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК про те, що правила статті 344 ЦК про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом, та беручи до уваги, що ЦК набрав чинності з 1 січня 2004 року, положення статті 344 ЦК поширюються на правовідносини, що виникли з 1 січня 2001 року. Отже, визнання судом права власності на нерухоме майно за набувальною давністю може мати місце не раніше 1 січня 2011 року.
При цьому суди мають виходити з того, що коли строк давнісного володіння почався раніше 1 січня 2001 року, то до строку, який дає право на набуття права власності за набувальною давністю, зараховується лише строк з 1 січня 2001 року. Разом із тим, якщо перебіг строку володіння за давністю почався після цієї дати, то до строку набувальної давності цей період зараховується повністю. (п. 11 Постанови)
Можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15,16 ЦК, а також частини четвертої статті 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.
Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади. (п. 13 Постанови)
Виходячи зі змісту частини першої статті 344 ЦК, відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно не є перешкодою для визнання права власності на це майно у зв'язку зі спливом строку набувальної давності, оскільки така державна реєстрація може бути здійснена після визнання права власності за набувальною давністю.
Рішення суду, що набрало законної сили, про задоволення позову про визнання права власності за набувальною давністю є підставою для реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (пункт 5 частини першої статті 19Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень") (п. 14 Постанови).
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 Цивільного кодексу України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Проте не будь-який об'єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об'єкт володіння має бути законним.
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи.
Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 Цивільного кодексу України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 Цивільного кодексу України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.
Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.
Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності
Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду № 910/17274/17 від 14.05.2019 року.
Виходячи з вищевикладеного, враховуючи те, що позивач добросовісно заволоділа спірним нерухомим майном, яке прийнято в експлуатацію, протягом більше 20 років, тобто тривало, відкрито та безперервно володіла та користувалася ним, власник вказаного майна за життя не перешкоджала такому володінню, а її спадкоємець не вчинив дій щодо витребування вказаного майна, а також у зв'язку з тим, що законом не передбачено обмежень чи заборон щодо набуття права власності на таке майно, суд вбачає усі правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та вважає за необхідне визнати за нею право власності за набувальною давністю на Ѕ частину домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .
Керуючись ст.ст. 2, 5, 10 - 13, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
Позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) право власності за набувальною давністю на Ѕ частину домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , яке складається з житлового будинку літ. А-1, прибудов літ. а2,а3,а4, ганку літ. а5, сараю літ. И1, вбиральні літ. Ї1, літнього душу літ. Л1, навісу літ. л2, та споруд №3,4,7,8, яка належала ОСОБА_3 , померлій 26 вересня 1999 року, на підставі рішення Самарського районного народного суду м. Дніпропетровська від 21.10.1987, зареєстрованого в КП «ДМБТІ» ДМР та записано в реєстрову книгу №639 за реєстровим №3468-172.
Повний текст судового рішення складено 02 лютого 2021 року.
Заочне рішення може бути переглянуто Самарським районним судом м. Дніпропетровська за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України. Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до пункту 15.5 Перехідних положень ЦПК України подається до Дніпровського апеляційного суду через Самарський районний суд м. Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Головуючий суддя: Р.О. Кушнірчук