ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
Вн. №27/572
01 лютого 2021 року м. Київ № 640/17933/20
за позовомОСОБА_2
до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів
простягнення заробітної плати
Суддя О.В.Головань
Обставини справи:
ОСОБА_2 звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів про стягнення з Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на користь ОСОБА_2 суму середнього заробітку за період з 01.07.2019 року по 31.07.2020 року включно у загальному розмірі 103 741,88 грн. та суму індексації середнього заробітку за період з 01.07.2019 року по 13.07.2020 року включно у загальному розмірі 1682,97 грн.
Ухвалою суду від 25.08.2020 р. відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами без виклику сторін.
21.09.2020р. відповідачем надано відзив на позов.
Ознайомившись з матеріалами справи, суд, -
Наказом № 116-к від 12.05.2009 року з 13 травня 2009 року ОСОБА_2 була призначена на посаду заступника начальника управління - начальника відділу державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті управління державної інспекції ветеринарної медицини Державного комітету ветеринарної медицини України.
З 01 жовтня 2011 року відповідно до Указу Президента України від 09 грудня 2010 року № 1085/2010 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" Державний комітет ветеринарної медицини України реорганізовано у Державну ветеринарну та фітосанітарну службу України, наказ № 43 від 27.09.2011 року.
З 03 жовтня 2011 року у зв'язку з реорганізацією позивачка була переведена на посаду начальника відділу ветеринарно-санітарних заходів на державному кордоні управління державної інспекції Департаменту ветеринарної медицини Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України.
14 квітня 2016 року наказом № 658-к від 14 квітня 2016 року ОСОБА_2 було звільнено із займаної посади у зв'язку з реорганізацією Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.07.2017 р. у справі №826/7466/16, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.04.2019 р., -
визнано протиправним та скасовано Наказ №658-к від 14 квітня 2016 року про звільнення ОСОБА_2 , із посади начальника відділу ветеринарно-санітарних заходів на державному кордоні управління державної інспекції Департаменту ветеринарної медицини Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України у зв'язку з реорганізацією Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю;
поновлено ОСОБА_2 на посаді начальника відділу ветеринарно-санітарних заходів на державному кордоні управління державної інспекції Департаменту ветеринарної медицини Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України з 14 квітня 2016 року;
стягнено з Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день винесення рішення судом у розмірі 139 043,16 грн.
Вказане рішення виконане в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день винесення рішення судом у розмірі 139 043,16 грн., тоді як в частині поновлення позивача на посаді не виконано станом на час звернення до суду та ухвалення рішення.
Згідно з актовим записом №1050 від 26.07.2019 р. Шевченківського районного у м. Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві зареєстровано шлюб ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; прізвище дружини після державної реєстрації шлюбу - ОСОБА_2 (свідоцтво НОМЕР_1 ).
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.02.2020 р. у справі №640/12168/19 -
визнано протиправними дії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів щодо затримки виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.07.2017 у справі № 826/7466/16;
стягнено з Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на користь ОСОБА_2 суму середнього заробітку за час затримки виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 липня 2017 року у справі № 826/7466/16, а саме за період з 25 липня 2017 року по 30 червня 2019 року включно, у загальному розмірі 182 873,46 грн (сто вісімдесят дві тисячі вісімсот сімдесят три грн 46 коп.);
стягнено з Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на користь ОСОБА_2 суму індексації середнього заробітку за час затримки виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.07.2017 у справі № 826/7466/16, а саме за період з 25.07.2017 по 30.04.2019 включно, у загальному розмірі 16 451,79 грн (шістнадцять тисяч чотириста п'ятдесят одна грн 79 коп.).
Рішення набуло законної сили 14.03.2020 р.
Оскільки рішення про поновлення позивача на посаді не виконано, позивач звернулася з відповідним позовом про стягнення суми середнього заробітку за період з 01.07.2019 року по 31.07.2020 року та суму індексації середнього заробітку за період з 01.07.2019 року по 13.07.2020 року.
Позивач - ОСОБА_2 - вважає протиправною бездіяльність щодо поновлення її на посаді і просить стягнути суму середнього заробітку в порядку ст. 236 КЗпП України, Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100, Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1078.
Відповідач - Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів - проти задоволення позовних вимог заперечив з таких підстав.
Відповідач зазначає, що посада, яку обіймала позивача в Державній ветеринарній та фітосанітарній службі України відсутня в структурі її правонаступника - Державній службі України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, внаслідок чого виконання рішення суду не є можливим.
Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення з таких підстав.
Конституція України та Кодекс адміністративного судочинства України закріплюють обов'язок кожного неухильно додержуватися положень Конс титуції України та законів України, добросовісно здійснювати свої права та обов'язки і встановлюють юридичну відповідальність за їх невиконання; передбачають заходи примусового виконання обов'язків, які виникають, зокрема, безпосередньо з актів законодавства, рішення суду, у разі їх невиконання боржником добровільно (стаття 68 Конституції України, статті 370-372 КАС України).
Ч. 1 ст. 235 КЗпП України передбачає, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, прийняте органом, який розглядав трудовий спір, підлягає негайному виконанню (частина сьома стаття 235 КЗпП України).
Аналогічна за змістом норма міститься в п.3 ч.1 ст.371 КАС України.
Обов'язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства (ст. 129-1 Конституції України).
Отже, з огляду на принцип загальнообов'язковості судових рішень, судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов'язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.
Таким чином, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі, і цей обов'язок полягає в тому, що у роботодавця обов'язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватись.
Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом (частина друга статті 370 КАС України ).
Статтею 236 КЗпП України встановлено, що в разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Отже, обов'язок власника або уповноваженого ним органу виплатити працівникові середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення його на роботі настає тільки тоді, коли така затримка була допущена з вини власника або уповноваженого ним органу. Якщо ж це сталося не з вини власника або уповноваженого ним органу, а з вини самого працівника, середній заробіток за час затримки поновлення на роботі виплаті не підлягає.
У відповідності до вимог ст. 77 КАС України відповідачем не надано суду належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів того, що ним видано наказ про поновлення на роботі позивача на посаді начальника відділу ветеринарно-санітарних заходів на державному кордоні управління державної інспекції Департаменту ветеринарної медицини Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України з 14 квітня 2016 року та фактично допущено до цієї роботи.
Отже, відповідач не надав жодних доказів, що невиконання судового рішення про поновлення на посаді сталося з вини самого працівника.
Суд відхиляє доводи відповідача щодо відсутності у нього обов'язку з виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді з тих підстав, що статус правонаступника Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України отримано Державною службою України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів лише 02.04.2019 - після набрання законної сили ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.12.2018 про заміну сторони виконавчого провадження.
Так, частиною 4 статті 36 КЗпП України передбачено, що у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується.
Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).
Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" від 17.03.2011 р. № 3166-VI, територіальні органи центрального органу виконавчої влади утворюються як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників центрального органу виконавчої влади і коштів, передбачених на його утримання, ліквідовуються, реорганізовуються за поданням міністра, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, Кабінетом Міністрів України.
Територіальні органи центрального органу виконавчої влади можуть утворюватись, ліквідовуватись, реорганізовуватись керівником центрального органу виконавчої влади як структурні підрозділи апарату центрального органу виконавчої влади за погодженням міністром, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, та Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" від 10.09.2014 р. за № 442 було утворено Державну службу з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, реорганізувавши шляхом перетворення Державну ветеринарну та фітосанітарну службу і приєднавши до Служби, що утворюється, Державну інспекцію з питань захисту прав споживачів і Державну санітарно-епідеміологічну службу та поклавши на Службу, що утворюється, функції з реалізації державної політики, які виконували органи, що припиняються.
Відповідно до п. 5 постанови № 442 центральні органи виконавчої влади, що утворюються шляхом реорганізації інших центральних органів виконавчої влади, є правонаступниками органів, які реорганізуються.
Права та обов'язки центральних органів виконавчої влади, що ліквідуються, передаються відповідним центральним органам виконавчої влади, на які цією постановою покладено функції з реалізації державної політики у відповідній сфері.
Відповідно до п. 1 Положення про Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 р. за № 667, Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (Держпродспоживслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства.
З аналізу викладеного суд приходить до висновку, що повноваження Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України на час розгляду та вирішення справи №826/7466/16 вже були передані Державній службі України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, внаслідок чого доводи відповідача в цій частині є недоречними.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.06.2020 р. у справі № 826/7466/16 відмовлено в задоволенні заяви відповідача про роз'яснення постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.07.2017 року з урахуванням ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.12.2018 року.
Одночасно Окружний адміністративний суд міста Києва відхиляє доводи відповідача про те, що посада, яку обіймала позивач в Державній ветеринарній та фітосанітарній службі України відсутня в структурі її правонаступника - Державній службі України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, адже на виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі роботодавцю необхідно привести штатний розпис у відповідність до рішення суду, тобто видати наказ про внесення змін до штатного розпису; видати наказ про поновлення працівника на роботі, та при цьому у відповідності до п. 2.10. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом №58 від 29.07.1993 Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України, та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №10 внести зміни до трудової книжки працівника; здійснити оплату за весь час вимушеного прогулу і допустити працівника до виконання попередніх обов'язків.
При цьому, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу відповідача на п.6 ч.1 ст.40 КЗпП України, відповідно до якого трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.
Отже, наведені обставини та положення закону свідчать, що відповідач є правонаступником Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України і відповідає за всіма його зобов'язаннями, в тому числі щодо виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі.
Аналогічна позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 12.03.2019 757/37426/17-ц.
Оскільки в період з 01.07.2019 року по 31.07.2020 року позивача не було поновлено на посаді з вини відповідача, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправними дії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів щодо затримки виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.07.2017 у справі №826/7466/16 про поновлення на роботі.
Разом з тим, з урахуванням наведеного суд вважає, що наявність рішення суду про поновлення позивача на роботі, яке відповідачем, як правонаступником, не виконано, в силу статті 236 КЗпП України є підставою для стягнення з останнього на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 р. № 108/95-ВР за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.
Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 Порядку).
Крім того, положеннями розділу ІІІ Порядку передбачені виплати, які підлягають і не підлягають урахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу.
Як зазначає позивач згідно розрахунку, наведеного в позовній заяві, правильність якого відповідачем не заперечувалась, сума середнього заробітку за час затримки виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 липня 2017 року у справі №826/7466/16, а саме за період з 01.07.2019 року по 31.07.2020 року включно у загальному розмірі 103 741,88 грн.
Таким чином, суд вбачає наявність підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду в сумі 103 741,88 грн.
Стосовно позовних вимог в частині стягнення з відповідача індексації середнього заробітку за весь час затримки виконання рішення суду, слід прийняти до уваги таке.
У відповідності до вимог ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 р. №2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед яких, крім іншого, заробітна плата (грошове забезпечення).
При цьому, як передбачено п. п. 4, 7 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року за № 159, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться за рахунок джерел, з яких здійснюються відповідні виплати.
Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу спожитих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділеній на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається.
Дослідивши наведений позивачем в позовній заяві розрахунок суми компенсації, правильність якого відповідачем також не заперечується, суд дійшов висновку про його відповідність вимогам наведених вище нормативних актів, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.
Підсумовуючи вищевикладене, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Аналізуючи зміст частини другої статті 233 КЗпП України, можна зробити висновок про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.
Як частиною першою статті 94 КЗпП України, так і ч. 1 ст. 1 Закону № 108/95-ВР передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці "Про захист заробітної плати" № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Цьому визначенню відповідає поняття заробітної плати, передбачене у ч. 1 ст. 94 Кодексу і ч. 1 ст. 1 Закону № 108/95-ВР, як винагороди, обчисленої, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Як вже зазначалось, відповідно до ст. 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення нароботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Положення ст. 236 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.
Враховуючи все вищевикладене в сукупності, суд приходить до висновку про те, що належним способом відновлення порушених прав позивача є стягнення з Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на користь ОСОБА_2 суми середнього заробітку в розмірі 103 741,88 грн. та індексації середнього заробітку за час затримки виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.07.2017 у справі № 826/7466/16 в розмірі 1682,97 грн.
На підставі вищевикладеного, ст. ст.ст. 241-246, 255, 257-262, 293, 295 КАС України, суд, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити.
2. Визнати протиправними дії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів щодо затримки виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.07.2017 у справі № 826/7466/16.
3. Стягнути з Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на користь ОСОБА_2 суму середнього заробітку за час затримки виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 липня 2017 року у справі № 826/7466/16, а саме, за період з 01.07.2019 року по 31.07.2020 року включно у загальному розмірі 103 741,88 грн.
4. Стягнути з Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на користь ОСОБА_2 суму індексації середнього заробітку за час затримки виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.07.2017 у справі № 826/7466/16, а саме, за період з 01.07.2019 року по 13.07.2020 року включно у загальному розмірі 1682,97 грн.
5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
6. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.В. Головань
Повний текст рішення
виготовлено і підписано 01.02.2021 р.