ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
01.02.2021Справа № 910/18251/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справу
за позовом Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Меркурій"
про стягнення 215 824,92 грн,
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Меркурій" стягнення 215 824,92 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №2103 від 15.12.2015.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.11.2020 № 910/18251/20 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
30.11.2020 через загальний відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Дослідивши подані матеріали, суд дійшов висновку, що позивачем було усунуто недоліки, визначені в ухвалі суду від 24.11.2020, у встановлений строк.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.12.2020 суд прийняв позовну заявудо розгляду, відкрив провадження у справі, справу вирішив розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 04.12.2020 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, для місцезнаходження відповідача: бульвар Академіка Вернадського, 59/2, м. Київ, 03142.
Суд зазначає, що як вбачається з матеріалів даної справи, копію ухвали від 04.12.2020 відповідачем не отримано. Поштове відправлення № 0105476198140, яким відповідачу було надіслано копію ухвали про відкриття провадження у даній справі, повернуто поштовим відділенням на адресу суду 16.12.2020 з приміткою "інші причини, адресат відсутній".
Суд зазначає, що згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю "Меркурій" є: бульвар Академіка Вернадського, 59/2, м. Київ, 03142.
Частиною 2 ст. 120 ГПК України передбачено, що суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою.
Згідно з ч. 7 зазначеної статті учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.
Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та третьої особи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва
Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
15.12.2015 між Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (орендодавець), Товариством з обмеженою відповідальністю "Меркурій" (орендар) та Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" (балансоутримувач) був укладений договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 2103 (надалі - "Договір"), відповідно до п. 1.1 якого орендодавець на підставі рішення постійної комісії Київської міської ради з питань власності від 13.10.2015 протокол № 47 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення), що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке знаходиться за адресою: бульв. Вернадського Академіка, будинок № 59/2 літ. А для розміщення торговельного об'єкту з продажу продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи.
Згідно з п. 2.1 Договору орендар вступає в строкове платне користування об'єктом у термін, указаний у цьому договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання майна.
Актом приймання-передачі нерухомого майна від 15.12.2015 орендодавець передав, а орендар прийняв у орендне користування згідно з Договором оренди № 2103 від 15.12.2015 приміщення, у нежилому будинку, що перебуває на балансі КП "Київжитлоспецексплуатація", загальною площею 162,50 кв.м. розташоване за адресою: м. Київ, бульв. Вернадського Академіка, будинок № 59/2 літ. А.
Пунктом 3.1.1 Договору визначено, що крім орендної плати орендар сплачує компенсацію витрат підприємства за користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт оренди.
Відповідно до п.п. 3.6, 3.7 Договору орендна плата та компенсація витрат підприємства за користування земельною ділянкою сплачується орендарем на рахунок балансоутримувача незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 5 числа поточного місяця.
Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання із сплати орендної плати та компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою за Договором у період з 01.07.2020 по 30.10.2020 року.
Договір є договором оренди комунального майна, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України та Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Згідно із ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Матеріалами справи підтверджується факт передачі майна в оренду та користування ним відповідачем.
Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Частинами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та п.п. 3.6, 3.7 Договору відповідач зобов'язаний не пізніше 5 числа поточного місяця сплачувати позивачу орендну плату та компенсацію витрат підприємства за користування земельною ділянкою.
Матеріалами справи підтверджується, що позивачем вірно та правомірно визначено суму основного боргу із сплати орендної плати у розмірі 196 865,20 грн. та компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою у розмірі 10 313,68 грн. за спірний період.
Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 6 985,38 грн., 3 % річних у розмірі 1 660,66 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання за Договором у період з 01.07.2020 по 31.10.2020.
Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 6.2 Договору передбачено, що за несвоєчасну та не в повному обсязі сплату орендної плати та компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою на користь балансоутримувача орендар сплачує на користь балансоутримувача пеню у розмірі 0,5 % від розміру несплаченої орендної плати та компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою за кожен день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно із ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, яка обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Таким чином, приписами вказаних норм передбачено зобов'язання боржника сплатити пеню, 3 % річних та інфляційні, які нараховуються на несвоєчасно виконане грошове зобов'язання, а не на загальну суму боргу.
Крім того, згідно з п. 2.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Натомість, із розрахунку позивача доданого до позовної заяви вбачається, що заявник здійснював нарахування штрафних санкцій починаючи з першого числа місяця в якому зобов'язання мало бути виконано, хоча умовами Договору (п. 3.7) передбачений обов'язок сплати відповідачем орендної плати та компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою до 5 числа поточного місяця, а відтак правомірним буде нарахування штрафних санкцій починаючи з 6 числа місяця в якому зобов'язання мало бути виконаним та з необхідністю врахування приписів ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Здійснивши власний розрахунок, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 5 802,13 грн. та 3 % річних у розмірі 1 390,03 грн.
В іншій частині вимог про стягнення пені та 3% річних необхідно відмовити з викладених обставин.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
Відповідач доказів на спростування обставин повідомлених позивачем суду не надав.
Судовий збір згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Меркурій" (03142, м. Київ, бульвар Академіка Вернадського, будинок 59/2; ідентифікаційний код 30550166) на користь Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" (01001, м. Київ, вул. Володимирська, будинок 51-А; ідентифікаційний код 03366500) 196 865 грн. 20 коп. заборгованості по орендній платі, 10 313 грн. 68 коп. заборгованості з компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою, пеню у розмірі 5 802 грн. 13 коп., 3 % річних у розмірі 1 390 грн. 03 коп. та судовий збір у розмірі 3 215 грн. 69 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 01.02.2021.
СуддяТ. Ю. Трофименко