88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2а
e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://zk.arbitr.gov.ua
20.01.2021 м. Ужгород Справа № 907/675/20
Суддя Господарського суду Закарпатської області Ремецькі О.Ф.,
За участю секретаря судового засідання Мешко Р.В.
розглянувши позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю “ТрансКом”, м. Ужгород до Ужгородської міської ради, м. Ужгород про стягнення суми 183 597,98 грн.-
За участю представників:
від позивача - Пучкова Анжела Йосипівна, керівник
від позивача - Суязова Галина Василівна, адвокат, ордер серія АО №1015843 від 24 вересня 2020 року
від відповідача - Гончарук Анастасія Романівна, витяг з розпорядження №212-р від 08 листопада 2019 року
Позивач звернувся до господарського суду Закарпатської області із позовом до відповідача про стягнення суми 183.597,98грн., у тому числі 125.134,34грн. інфляційних втрат та 58.463,64грн. три відсотки річних, посилаючись на вимог положень статей 15, 16, 202, 509, 525, 526, 530, 549, 554, 610, 612, 625 Цивільного кодексу України, враховуючи вимоги статей 173, 179, 193, 229, 231 Господарського кодексу України.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 02.10.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 907/675/20 та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
03.11.2020 через загальний відділ діловодства господарського суду від відповідача надійшло клопотання, в якому заперечує проти позовних вимог, просить суд поновити строк для подачі заперечення на позов та задовільнити клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження з мотивів, наведених у ньому.
Позивач своєю заявою від 05.11.2020 заперечує стосовно обґрунтованості доводів відповідача та наявності підстав для переходу для розгляду справи у загальне позовне провадження з мотивів, наведених у ній.
Ухвалою суду від 06.11.2020 прийнято розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Замінено засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням, підготовче засідання у справі № 907/675/20 призначено на 02.12.2020.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 02.12.2020 закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 20 січня 2021.
Позивач заявлені позовні вимоги підтримує у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив посилаючись на їх обґрунтованість наявними у справі матеріалами.
Пояснив, що рішенням Господарського суду Закарпатської області від 02.12.2019 року, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 01.07.2020 року, позов ТОВ «ТрансКом» до відповідача Ужгородської міської ради, м. Ужгород задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 651 222,60 грн. основної заборгованості.
Вважає, що інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
За доводами позивача в сукупності зазначені обставини порушення відповідачем свого зобов'язання, що встановлені у справі №907/728/17, надають позивачу право на стягнення з відповідача відсотків річних та інфляційних втрат, передбачених ст. 625 ЦК України.
Крім того, позивач зауважує, що відповідачем помилково зазначено про сплив строку позовної давності, оскільки вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК, не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.
Відповідач проти позовних вимог заперечив з підстав, наведених у поданому суду 13.11.2020 письмовому відзиві на позов.
Зокрема вказує на те, що позивач помилково визначає дату надсилання вимоги про повернення боргу як 21.09.2017 року. Відлік нарахування штрафник санкцій, слід здійснювати від дати отримання першого листа-вимога 22.08.2017 року. Даний лист-вимога датується 04.08.2017 року, тобто позивач про порушення свого права довідався і міг довідатись ще до моменту надіслання відповідного листа на адресу Ужгородської міської ради.
У зв'язку з чим, за твердженням відповідача обчислювання строку позовної давності починається від 04.08.2017 року і як встановлено законодавством та підтверджено судовою практикою, обмежується трьома роками. Вказане підтверджує, пропущення відповідачем строку позовної давності, що відповідно до ч.4 ст. 267 ЦК України є підставою для відмови в позові.
Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, який завершується розгляд справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані сторонами матеріали, заслухавши повноважних представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та їх заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
На протязі 2012-2013 років у м. Ужгороді була побудована система відеоспостереження на базі 40 ІР відеокамер, пульту управління системою у приміщенні Ужгородської міської ради підключеного зі швидкістю 1 Гбіт/с до серверів, розташованих в приміщенні ТОВ «ТрансКом».
На базі зазначеної системи ТОВ «ТрансКом» на протязі 2012-2017рр. надавалися Ужгородській міській раді послуги цілодобового он-лайн відеоспостереження за об'єктами відеонагляду та доступ до архівів, а в період з 1.01.16 по 31.05.17 такі послуги за клопотанням Ужгородської міської ради надавалися також правоохоронним органам, шляхом виділення лінії зв'язку від серверів, що знаходилися в приміщенні ТОВ «ТрансКом».
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 02.12.2019 року, у справі 907/728/17 залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 01.07.2020 року, позов ТОВ «ТрансКом» до відповідача Ужгородської міської ради, м. Ужгород задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача суму 651 222,60 грн. основної заборгованості за надані послуги.
Обставини неналежного виконання зобов'язань зі сплати грошових коштів за надані послуги, встановлені рішенням Господарського суду Закарпатської області від 02.12.2019 у справі № 907/728/17 (між тими ж сторонами), та в силу положень ч. 4 ст. 75 ГПК України доказуванню не підлягають.
За доводами позивача в зазначені обставини порушення відповідачем свого зобов'язання, що встановлені у справі №907/728/17, надають позивачу право на стягнення з відповідача відсотків річних та інфляційних втрат, передбачених ст. 625 ЦК України.
У зв'язку з чим позивач звернувся до суду з метою стягнення суми 183 597,98 грн. в т.ч. 125 134,34 грн. - інфляційних нарахувань, 58 463,64 грн. 3% річних.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частково задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.
Матеріалами справи встановлено, що Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 02.12.2019 року, у справі №907/728/17 залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 01.07.2020 року, позов ТОВ «ТрансКом» до відповідача Ужгородської міської ради, м. Ужгород задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача суму 651 222,60 грн. основної заборгованості за надані послуги.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
У розумінні зазначених приписів суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
На підставі ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За положеннями ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, 04.02.2020 по справі № 912/1120/16.
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.
Обставини неналежного виконання зобов'язань зі сплати грошових коштів за надані послуги, встановлені рішенням Господарського суду Закарпатської області від 02.12.2019 у справі № 907/728/17 (між тими ж сторонами), які в силу положень ч. 4 ст. 75 ГПК України доказуванню не підлягають, надають позивачу право на стягнення з відповідача відсотків річних та інфляційних втрат передбачених ст. 625 ЦК України.
З посиланням на приписи 625 Цивільного кодексу України та з огляду на прострочення відповідачем оплати наданих послуг, позивачем, заявлено позовні вимоги про стягнення суми 125 134,34 грн. - інфляційних нарахувань за період з жовтня 2017 по серпень 2020 року та суми 58 463,64 грн. 3% річних нарахованих з 29.09.2017 по 25.09.2020.
Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Суд встановив, що позивачем було направлено відповідачу вимогу №196 від 04.08.2017 про виконання грошового зобов'язання в сумі 651 222,60 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченою копією опису вкладення у цінний лист та фіскальним чеком.
Відповідач у відзиві визнає факт отримання ним вказаної вимоги 28.09.2017.
Згідно з роз'ясненнями, наведеними у п. 1.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.
З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань настав зі спливом семи днів, з дня отримання вимоги.
Суд здійснивши перевірку нарахування 3% річних з огляду на дату отримання вимоги відповідачем, прийшов до висновку про задоволення такої частково в сумі 58 088,91 грн.
Також, позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 125 134,34 грн. - інфляційних нарахувань за період з жовтня 2017 по серпень 2020 року.
У пункті 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 вказано, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.
Статтею 625 ЦК України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення.
Зазначене узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі № 924/312/18 від 13.02.2019 р., у справі № 910/5625/18 від 24.04.2019 р., у справі №910/21564/16 від 10.07.2019 р.
Суд здійснивши власний розрахунок втрат від інфляції з листопада 2017 по серпень 2020 прийшов до висновку про задоволення цієї позовної вимоги частково, в сумі 115 928,53 грн.
13.11.2020 року Відповідачем у відзиві на позовну заяву заявлено про застосування строків позовної давності до вимог Позивача про стягнення грошових коштів.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалість у три роки. (ст. 257 Цивільного кодексу України).
Відповідно до абз. 1 ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Згідно ч.ч.3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. (п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2013 року)
Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України). Відповідно до абз. 1 ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Законодавець визначає обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв'язку з чим таке зобов'язання є триваючим.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі № 918/329/16.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц виклала свої висновки про те, що положеннями статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання не залежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
У постанові Верховного Суду (у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду) від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17 з огляду на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі №918/329/16, наведено висновок про те, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, не є додатковими вимогами у розумінні положень статті 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову. Аналогічні за змістом правові висновки виклав Верховний Суд у постановах від 10.04.2018 у справі № 910/16945/14, від 27.04.2018 у справі №908/1394/17, від 21.11.2018 у справі № 642/493/17-ц та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц.
Як вбачається з матеріалів справи, Позивач звернувся до суду з вказаним позовом 01.10.2020 р.
Таким чином, товариства з обмеженою відповідальністю “ТрансКом” має право на нарахування 3% річних та інфляційних у зв'язку з неналежним виконанням Відповідачем його зобов'язань в межах загального строку позовної давності. Таким чином, Позивачем заявлено до стягнення з Відповідача 3% річних та інфляційних в межах загального строку позовної давності, а тому заява Відповідача про застосування строків позовної давності задоволенню не підлягає.
Разом з тим, твердження відповідача про помилковість визначення позивачем дати надсилання вимоги про повернення боргу, судом не беруться до уваги, оскільки такі спростовуються матеріалами справи.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю “ТрансКом”, м. Ужгород до Ужгородської міської ради, м. Ужгород про стягнення суми 183 597,98 грн.- підлягають до задоволення частково в сумі 169 503,92 грн., у тому числі 112.856,77грн. інфляційних втрат та 56.647,15грн. три відсотки річних з урахуванням строку настання виконання грошового зобов'язання. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Стаття 74 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Судові витрати на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відтак, на відповідача покладається 2 542,56 грн. витрат на оплату судового збору.
Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242, Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов задовольнити частково.
2.Стягнути з Ужгородської міської рада (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Поштова, 3, код ЄДРПОУ 33868924) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ТрансКом” (88000, Закарпатська область, м.Ужгород, пл. Театральна, 9, м, код ЄДРПОУ 20463771) суму 169 503,90 грн. (сто шістдесят дев'ять тисяч п'ятсот три гривні 92 коп.) з яких: 56.647,15 грн. - 3 % річних, 112 856,77 грн. інфляційних втрат, а також суму 2 542,56 грн. (дві тисячі п'ятсот сорок дві гривні 56 коп.) у відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Видати наказ на виконання рішення в порядку вимог п. 4 ст. 327 ГПК України.
3.У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено: 01.02.2021.
Суддя О.Ф. Ремецькі