вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"25" січня 2021 р. Cправа № 902/1290/20
за позовом:Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях (вул. Гоголя, 10, м. Вінниця, 21018)
до:Приватного підприємства "ФОРСАЖ-ВІН" (вул. Тімірязєва, 3-А/23, м. Вінниця, 21007)
про стягнення 4658,71 грн
Суддя Яремчук Ю.О.
Секретар судового засідання Сідлецька Ю.М.
Представники сторін не з'явились
31.12.2020 р. Регіональне відділення Фонду державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовом до Приватного підприємства "ФОРСАЖ-ВІН" про стягнення 4 658,71 грн.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 902/1290/20 розподілено судді Яремчуку Ю.О.
Ухвалою суду від 04.01.2021 р. відкрито провадження у справі № 902/1290/20. Визначено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження. Розгляд справи по суті призначено на 25.01.2021 р.
На визначену дату судом в судове засідання представник позивача не з'явився, про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлений ухвалою суду 04.01.2021 р.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, направлена кореспонденція суду повернута з поштовою відміткою "За закінченням строку зберігання".
З врахуванням викладеного суд зазначає, що згідно із п.п. 4, 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
За вказаних обставин у суду є достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про дату, час та місце судового слухання, але останній не скористались правом на участь свого представника у судовому засіданні.
Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов'язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов'язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.
Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України").
Суд нагадує, що це роль національних судів - організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див.рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010).
До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (див. рішення Суду у справі Білий проти України, no. 14475/03, від 21.10.2010).
Згідно із ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Враховуючи положення ст.ст.13,74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання представника відповідача.
Будь-яких письмових заяв і клопотань щодо відкладення розгляду справи, а також відзиву на позовну заяву, на день розгляду справи від відповідача до суду не надійшло.
З огляду на вищезазначене суд приходить до висновку, що відповідач належним чином був повідомлений про дане судове засідання. Неявка останнього є підставою до розгляду справи за його відсутності, що передбачено п.1 ч.3 ст.202 ГПК України.
Водночас слід зазначити, що положеннями ст.178 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
За таких обставин, справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами з огляду на приписи ч.9 ст.165 та ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Вінницькій області (код 13327990), правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях (код 42964094) (надалі - орендодавець; позивач), та Приватним підприємством «ФОРСАЖ - ВІН» (надалі - орендар; відповідач) укладено договір оренди № 755-НМ від 06.04.2009 р. (надалі - договір) нерухомого майна, що належить до державної власності, перебуває на балансі Головного управління статистики у Вінницькій області та розташоване за адресою: 21100, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 15.
Згідно з умовами вказаного договору і додаткового договору № 6 від 20.02.2019 р., орендна плата за базовий місяць 4 004,58 грн (січень 2019 року), що в подальшому коригується на індекс інфляції та щомісячно не пізніше 10 числа, що слідує за розрахунковим, сплачується у співвідношенні 50% до 50% до державного бюджету (казначейства) та балансоутримувачу - Головному управлінню статистики у Вінницькій області (пункти 3.1. - 3.5. договору, пункт 2 додаткового договору № 6).
Пунктом 10.1. договору встановлено строк його дії з 06.04.2009 р. по 06.04.2010 р. включно.
Судом встановлено, що в подальшому договір неодноразово було продовжено, зокрема, пунктом 3 додаткового договору № 6 від 20.02.2019 р. дію договору оренди продовжено до 31.03.2021 р. включно.
Як свідчать матеріали справи балансоутримувачем передано, а орендарем прийнято майно, що є предметом договору, що підтверджується актом приймання-передавання державного нерухомого майна від 06.04.2009 р.
Так, судом встановлено, що договір припинено за згодою сторін наказом № 244 від 10.02.2020 р., а майно повернуто його балансоутримувачу, згідно з актом приймання-передавання від 10.02.2020 р.
Разом з тим, матеріалами справи підтверджується, що станом на 29.12.2020 р. за договором оренди № 755-НМ від 06.04.2009 р. за орендарем рахується заборгованість з орендної плати перед Державним бюджетом України, яка становить 4 291,85 грн та відповідно нарахована пеня, яка становить 366,86 грн.
З метою досудового врегулювання спору, Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій області на адресу боржника направлялася претензійна заява про необхідність сплати заборгованості з орендної плати та штрафних санкцій.
Дана претензійна заява залишена без реагування, що і стало підставою звернення позивача з позовом до суду.
З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов наступних висновків.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з частиною 1 ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Аналогічні норми містяться в положеннях ст. 759 Цивільного кодексу України.
У разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди, що передбачено ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Приписами ч. 2 ст. 795 Цивільного кодексу України визначено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 525 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Кодексу).
Статтею 759 Кодексу унормовано, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Згідно з частиною 1 статті 762 Кодексу за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (частина 5 цієї статті).
Статтями 18, 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі. Орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об'єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим (для об'єктів, що належать Автономній Республіці Крим), та органами місцевого самоврядування (для об'єктів, що перебувають у комунальній власності) на тих самих методологічних засадах, як і для об'єктів, що перебувають у державній власності. Орендна плата, встановлена за відповідною методикою, застосовується як стартова під час визначення орендаря на конкурсних засадах. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.
Відповідно до пункту 5.3. договору, орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.
Згідно з частиною 4 статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендар зобов'язаний вносити орендну плату за користування об'єктом оренди незалежно від наслідків господарської діяльності.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України, господарські зобов 'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк згідно з договором оренди та Законом.
Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що орендар не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов 'язань.
Так, частиною 4 статті 631 Цивільного кодексу України передбачено, що закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Також, пункт 3.10. договору оренди визначає, що закінчення строку дії договору не звільняє орендаря від обов'язку сплати заборгованості за договором оренди, включаючи орендну плату та нараховані штрафні санкції, а пункт 10.2. договору оренди передбачає, що умови договору зберігають силу протягом усього строку договору, в тому числі у випадках, коли після його укладення законодавством установлено правила, що погіршують становище орендаря, а в частині зобов'язань орендаря щодо сплати орендних платежів і нарахованих штрафних санкцій - до повного виконання цих зобов'язань.
Як свідчать матеріали справи, відповідачем, станом на момент звернення позивачем з позовом до суду, розрахунки з орендної плати в повному обсязі не проведено.
Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
З урахуванням встановлених обставин суд приходить до переконливого висновку про наявність факту порушення відповідачем прав позивача за захистом яких останній звернувся, позаяк матеріалами справи підтверджується заборгованість відповідача зі сплати орендної плати в розмірі 4 291,85 грн.
При цьому, суд зазначає, що визначений позивачем розмір орендної плати узгоджується із умовами (із врахуванням змін, внесених додатковими угодами).
Судом також розглянуто вимогу позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 366,86 грн.
Згідно з пунктом 9.1. договору, за невиконання або неналежне виконання умов договору сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством та умовами цього договору.
Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» № 543/96-ВР від 22.11.1996 встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до пункту 3.6. договору, орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до Державного бюджету України відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.
Пунктом 3.9. договору передбачено, що зобов'язання орендаря за сплатою орендної плати забезпечуються у вигляді завдатку в трикратному розмірі орендної плати, визначеному за перший (базовий) місяць оренди, який вноситься в рахунок плати за останні три місяці оренди, протягом п'яти днів після укладення договору оренди.
Частина перша статті 230 Господарського кодексу України визначає такі види штрафних санкцій, як неустойка, штраф, пеня, які учасник господарських відносин зобов 'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов 'язання.
Статтею 343 Господарського кодексу України встановлено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з частиною другої статті 258 Цивільного кодексу України, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлюється позовна давність в один рік.
У свою чергу, частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до пункту 1.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням, на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 Цивільного кодексу України) або на відсутність вини (статті 614, 617 Цивільного кодексу України чи стаття 218 Господарського кодексу України).
Статтею 611 ЦК України передбачено, що одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання.
У відповідності до ч.1 ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.
Згідно з ст.230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 1 ст.549 ЦК України визначено, що неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частиною 3 ст.549 ЦК України визначено, що пеня - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.
Господарським законодавством закріплено, що у випадку, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або в кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч.4 ст.231 ГК).
Отже, враховуючи неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, зокрема, в частині сплати орендної плати у встановлені договором строки, позивачем обґрунтовано заявлена позовна вимога про стягнення з відповідача пені.
Таким чином, здійснивши перевірку правильності нарахування пені за допомогою калькулятора інформаційно-правової системи "ЛІГА:ЗАКОН" судом не виявлено помилки, а тому вимоги про стягнення 366,86 грн пені підлягають задоволенню.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлені до стягнення нарахування.
З огляду на вищевикладене, оцінивши подані докази, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, підлягають стягненню з відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ч. 1 ст. 52, ст.ст. 7, 8, 13, 14, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Приватного підприємства "ФОРСАЖ-ВІН" (вул. Тімірязєва, 3-А/23, м. Вінниця, 21007, код ЄДРПОУ 34454936) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях (вул.Гоголя, 10, м. Вінниця, 21018, код ЄДРПОУ 42964094) в дохід Державного бюджету України заборгованість з орендної плати у в розмірі 4 291,85 грн; пеню в розмірі 366,86 грн; судовий збір в розмірі 2 102,00 грн.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. Згідно з приписами ч.1 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
5. Згідно з положеннями ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
6. Примірник повного тексту судового рішення надіслати сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.
Повне рішення складено 01 лютого 2021 р.
Суддя Яремчук Ю.О.
віддрук. прим.:
1 - до справи
2 - позивачу (вул. Гоголя, 10, м. Вінниця, 21018)
3 - відповідачу (вул. Тімірязєва, 3-А/23, м. Вінниця, 21007)