вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"26" січня 2021 р. Справа№ 911/2132/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Дикунської С.Я.
суддів: Станіка С.Р.
Тищенко О.В.
секретар судового засідання Макуха О.А.
без виклику представників сторін
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Княжичі»
на рішення Господарського суду Київської області
від 20.10.2020
у справі № 911/2132/20 (суддя Щоткін О.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
«Торговий дім «Насіння»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Княжичі»
про стягнення 182 277,51 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Насіння» (далі - ТОВ «ТД «Насіння», позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Княжичі» (далі - ТОВ «Агрофірма Княжичі», відповідач) про стягнення 182 277,51 грн. В обґрунтування своїх вимог зазначило про неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором № 20-2711/пр3365 від 27.11.2018 в частині повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару, відтак просило стягнути з відповідача на користь позивача 100 000,00 грн. основного боргу, 56 396,67 грн. пені, 20 000,00 грн. штрафу та 5 880,84 грн. 3% річних.
Заперечуючи проти позову, відповідач стверджував про безпідставне, необґрунтоване та надмірне нарахування позивачем пені, штрафу та відсотків річних, вказуючи, що ТОВ «Агрофірма Княжичі» вело письмові перемовини з ТОВ «ТД «Насіння» щодо відстрочки виконання зобов'язань на певний строк та відмови у задоволенні цієї пропозиції не отримувало. На переконання відповідача, така поведінка позивача є недобросовісною, суперечить умовам Договору щодо вирішення спору між сторонами шляхом переговорів та спрямована на затягування часу для збільшення штрафних санкцій. Відповідач також стверджував, що розмір штрафних санкцій, нарахованих позивачем, є надмірним, відтак розраховує на їх зменшення судом.
В наданій суду першої інстанції відповіді на відзив позивач вказував, що відповідач гарантував погасити заборгованість у строк до 19.06.2020 та не посилався на тяжке фінансове становище, відтак твердження про те, що дії чи бездіяльність позивача направлені на збільшення штрафних санкцій позивач вважає безпідставними. Заперечуючи проти зменшення розміру штрафних санкцій, позивач зазначав, що у відзиві не зазначено жодних фактів, які б указували, що розмір неустойки є значним для відповідача, відсутніми також є будь-які документи на підтвердження тяжкого фінансового становища відповідача та значну кількість зобов'язань перед третіми особами.
Рішенням Господарського суду Київської області від 20.10.2020 у справі № 911/2132/20 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Княжичі» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Насіння» 100 000, 00 грн. основного боргу, 56 396, 67 грн. пені, 20 000, 00 грн. штрафу, 5 880, 84 грн. 3% річних та 2734, 16 грн. судового збору.
Не погоджуючись із згаданим рішенням, ТОВ «Агрофірма Княжичі» оскаржило його в апеляційному порядку, просило скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що оскаржуване рішення ухвалено за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права. За твердженнями апелянта, суд першої інстанції не дослідив та не надав оцінки доводам відповідача про те, що ухилення від оплати вартості товару (п. 11.4 Договору), на підставі якого позивачем нараховано штраф в розмірі 20 000, 00 грн., не мало місця. При цьому, апелянт зазначав, що вів перемовини з позивачем з приводу відстрочки виконання зобов'язань на певний строк й відмови у задоволенні такої пропозиції не отримав. Така поведінка позивача, на переконання апелянта, є недобросовісною, суперечить умовам Договору щодо вирішення спору між сторонами шляхом переговорів та спрямована на затягування часу для збільшення штрафних санкцій. Також відповідач стверджував, що розмір штрафних санкцій, нарахованих позивачем, є надмірним й він розраховує на їх зменшення судом, позовні вимоги в зв'язку з цим не підлягають задоволенню взагалі.
Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому стверджував про безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін. Зокрема, зазначив, що відповідач гарантував лише погасити заборгованість у строк до 19.06.2020 та не посилався на тяжке фінансове становище, відтак той факт, що останній не ухилявся від здійснення оплати, а дії чи бездіяльність позивача направлені на збільшення штрафних санкцій жодним чином не підтверджуються й є безпідставними. Позивач також зазначав, що при розрахунку штрафних санкцій позивач взяв за основу заборгованість в розрізі додатків, яка з урахуванням проведених проплат та прострочень по кожному платежу загалом становила 319 819, 98 грн., а не 100 000, 00 грн. Враховуючи відсутність аргументованих фактів та належних доказів, які були підставами для зменшення розміру штрафних санкцій, позивач вважав, що суд першої інстанції надав належну оцінку обставинам справи, які підтверджують відсутність підстав для зменшення штрафних санкцій.
Враховуючи ціну позову у даній справі (182 277,51 грн.), яка становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та відсутність клопотань учасників справи про розгляд апеляційної скарги в судовому засіданні з їх повідомленням (викликом), апеляційний суд дійшов висновку, що дана апеляційна скарга підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Як встановлено матеріалами справи, 27.11.2018 ТОВ «ТД «Насіння» (позивач, продавець за договором) та ТОВ «Агрофірма Княжичі» (відповідач, покупець за договором) укладено Договір № 20-2711/пр3365 (далі - Договір), за умовами п. 1.1 якого продавець зобов'язався в строки, визначені договором, передати у власність покупця (поставити) насіння сільськогосподарських культур та/або засоби захисту рослин (далі - товар), а покупець зобов'язався прийняти товар та оплатити його вартість.
Найменування товару визначається в додатках до Договору, які складають його невід'ємну частину (п. 1.2 Договору).
Положення п. 5.1 Договору сторони погодили, що ціна за одиницю товару кожного найменування в національній валюті наводиться у додатках до Договору. Загальна вартість товару з ПДВ визначається шляхом складання вартості окремих партій товару, визначених в додатках до Договору.
Відповідно до 6.1, 6.2 Договору загальна вартість товару повинна бути сплачена покупцем у строк, встановлений в додатках до Договору. Оплата здійснюється в гривнях у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на рахунок продавця.
За умовами п. 6.3 Договору, якщо покупець не здійснив у встановлений додатками до Договору строк чергового платежу за проданий з розстроченням платежу і переданий йому товар, умова про розстрочення платежу, визначена додатками до Договору, вважається скасованою, строк оплати настає негайно по всім неоплаченим товарам, що поставляються по Договору, а прострочення є підставою для нарахування штрафу, пені та процентів відповідно до ст. 536 ЦК України.
Перехід права власності на товар відбувається в момент фактичної передачі товару та підписання видаткових накладних на товар (п. 7.2 Договору).
Цей Договір згідно п. 10.1 набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками та засвідчення печатками сторін. Строк дії становить 12 (дванадцять) місяців, але, у будь-якому разі, до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Закінчення строку Договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії Договору.
На виконання умов Договору між сторонами укладено та підписано Додатки до Договору № 20-2711/пр3365 від 27.11.2018, зокрема:
- № 6 від 19.04.2019, в якому погоджено найменування товару, строк поставки - до 10.05.2019, загальну вартість товару - 24 003,42 грн, строк оплати - 100% до 26.04.2019;
- № 8 від 26.04.2019, в якому погоджено найменування товару, строк поставки - до 10.05.2019, загальну вартість товару - 30 535,80грн, строк оплати - 100% до 03.05.2019;
- № 9 від 03.05.2019, в якому погоджено найменування товару, строк поставки - до 10.05.2019, загальну вартість товару - 112 667,64 грн, строк оплати - 100% до 03.05.2019;
- № 10 від 16.05.2019, в якому погоджено найменування товару, строк поставки - до 24.05.2019, загальну вартість товару - 8 717,76 грн, строк оплати - 100% до 01.06.2019;
- № 11 від 21.05.2019, в якому погоджено найменування товару, строк поставки - до 30.05.2019, загальну вартість товару - 143 895,36 грн, строк оплати - 100% протягом 25 календарних днів з моменту поставки кожної партії товару.
Вказані Договір № 20-2711/пр3365 від 27.11.2018 та Додатки підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені відтисками їх печаток.
Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України ( п. 2 ч. 1 ст. 193 ГК України).
Відповідно до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Договором на підставі ст. 626 ЦК України є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Положеннями ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства на підставі ст. 628 ЦК України.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами згідно ст. 629 ЦК України.
За договором поставки в силу приписів ст. 712 ЦК України продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу (ч. 1 ст. 655 ЦК України) одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов'язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.
За змістом ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець (ст. 693 ЦК України) повинен здійснити оплату в строк, встановлений Договором, а якщо такий строк не встановлений Договором, - у строк, визначений відповідно до ст. 530 цього Кодексу.
Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин згідно ст. ст. 193 ГК України, 525, 526 ЦК України повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлено договором або законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Як встановлено матеріалами справи, на виконання умов Договору позивач продав/поставив товар, а відповідач купив/прийняв товар на загальну суму 319 819,98 грн., що підтверджується видатковими накладними № Н-БП-1904-019 від 19.04.2019 на суму 24 003,42 грн.; № Н-ВХ-2604-111 від 26.04.2019 на суму 30 535,80 грн.; № Н-ВХ-0605-114 від 06.05.2019 на суму 112 667,64 грн.; № Н-ВХ-1705-146 від 17.05.2019 на суму 8 717,76 грн.; № Н-ВХ-2105-131 від 21.05.2019 на суму 143 895,36 грн., які підписані уповноваженими представниками та скріплені печатками сторін.
За приписами ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Відповідно до п. 2.2 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, господарські операції визначено як факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні ж документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це не можливо, безпосередньо після її завершення.
Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо (п. 2.4 вказаного Положення).
Таким чином, підписані відповідачем видаткові накладні, в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку та ЦК України, є первинними документами, які містить відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення й засвідчують факт поставки позивачем відповідачу товару, відтак є й підставою виникнення у останнього обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Про факт отримання товару уповноваженою особою покупця також свідчать довіреності на отримання товару № 116 від 19.04.2019; № 120 від 19.04.2019; № 126 від 03.05.2019; № 135 від 16.05.2019; № 138 від 21.05.2019, видані на ім'я Кубі Г.В. за посадою завідуюча складу.
Як встановлено матеріалами справи, відповідачем (покупцем) здійснено часткову оплату вартості отриманого товару в загальному розмірі 219 819,98 грн., про що свідчать долучені до позовної заяви копії банківських виписок по рахунках позивача, відтак у нього виникла заборгованість в розмірі 100 000, 00 грн., яку позивач й просив стягнути в судовому порядку.
Виходячи зі змісту поданого відзиву, суд першої інстанції правомірно зазначив, що відповідач фактично не заперечував наявної й вищевказаної заборгованості. Згідно долученого до відзиву листа ТОВ «Агрофірма Княжичі» за вих. № 69 від 14.05.2020, адресованого ТОВ «ТД «Насіння», вбачається, що відповідач гарантував погашення кредиторської заборгованості в сумі 100 000,00 грн до 19.06.2020.
Твердження відповідача (апелянта) про те, що між сторонами нібито велися перемовини щодо відстрочки виконання зобов'язання на певний строк відхилено судом як такі, що не підтверджені належними доказами, адже зміст листа за вих. № 69 від 14.05.2020, на який посилається відповідач, не містить прохання про відстрочку виконання грошового зобов'язання, а лише інформацію про те, що покупець гарантує здійснення погашення заборгованості в сумі 100 000,00 грн до 19.06.2020. Водночас до відзиву не долучено доказів надіслання (отримання) вказаного листа позивачем.
З огляду на наведене та те, що сума заборгованості відповідача, яка складає 100 000,00 грн. та строк оплати якої настав, підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, та відповідачем на момент прийняття рішення не погашена й відповідно доказів цього суду не надано, апеляційний суд визнав обґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 100 000,00 грн. заборгованості за Договором доведено належними та допустимими доказами, відповідачем не спростовано, відтак вони підлягають задоволенню в повному обсязі.
Крім цього, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача на користь позивача 56 396,67 грн. пені, 20 000,00 грн. штрафу та 5880,84 грн 3% річних, які нараховано за порушення строків оплати, визначених додатками №№ 6, 8, 9, 10, 11 до Договору.
Учасники господарських відносин в силу положень ст. 216 ГК України несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (п. 1 ст. 218 ГК України).
Порушенням зобов'язання на підставі ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За приписами ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.1-3 ст. 549 ЦК України ).
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються на підставі ч. 6 ст. 231 ГК України у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).
За змістом ч. 2 ст. 343 ГК України та ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня.
Відповідно до п. 11.2 Договору за порушення строків виконання зобов'язань сторона, яка допустила прострочення, сплачує другій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, нарахованої на суму простроченого зобов'язання за кожен день прострочення.
У разі ухилення від оплати вартості товару понад 15 (п'ятнадцять) календарних днів покупець, крім пені, сплачує продавцю штраф в розмірі 20% (двадцять відсотків) від загальної вартості неоплаченого товару (п. 11.4 Договору).
Положеннями п. 11.7 Договору обумовлено, що нарахування штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань припиняється через 3 (три) роки від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
За приписами ч. 2, ч. 3 ст. 6 та ст. 627 ЦК України, сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності (договірної санкції) за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань.
З огляду на вищенаведені положення законодавства, сторони, керуючись принципом свободи договору за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір за порушення не грошового зобов'язання - порушення строків постачання продукції.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено ч. 2 ст. 231 ГК України.
В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У даному випадку, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку пені, здійсненого від кожної накладної окремо та з урахуванням часткових оплат за загальний період з 27.04.2019 по 20.07.2020, апеляційний суд погоджується з висновками місцевого господарського суду про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 56 396,67 грн. пені, які є арифметично вірними та розрахованими відповідн до умов Договору та вимог чинного законодавства.
Враховуючи порушення відповідачем строків оплати за поставлений позивачем товар понад 15 календарних днів, позивач нарахував відповідачеві штраф на суму несплаченої відповідачем заборгованості (100 000,00 грн. х 20%), який складає 20 000,00 грн., що також є арифметично вірним розрахунком та підлягає задоволенню в повному обсязі.
Твердження апелянта про те, що суд першої інстанції не дослідив та не надав оцінки доводам відповідача про те, що ухилення від оплати вартості товару (п. 11.4 Договору), на підставі якого позивачем нараховано штраф в розмірі 20 000, 00 грн., не мало місця, не заслуговують на увагу як безпідставні адже як встановлено матеріалами справи, порушення відповідачем строків оплати за поставлений товар в розмірі 100 000, 00 грн. триває понад 15 календарних днів (заборгованість не погашена й на момент розгляду справи), що відповідно до п. 11.4 Договору є підставою для нарахування позивачем штрафу в розмірі 20% від суми несплаченої відповідачем заборгованості.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунку 3 % річних, здійснених по кожній окремій накладній та з урахуванням проведених оплат, апеляційний суд дійшов висновку, що такі нарахування позивачем виконано арифметично правильно й відповідно до чинного законодавства, відтак вони підлягають задоволенню у заявленому до стягнення розмірі.
З приводу заперечень відповідача (апелянта), що заявлені до стягнення сума штрафних санкцій та 3% річних є занадто великою по відношенню до суми основної заборгованості, відтак повинна бути зменшена судом, слід зазначити, що за приписами ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків й за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
За змістом цієї норми нею не передбачено вимог щодо одночасної обов'язкової наявності двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути лише одна з них.
Вирішення питання про зменшення неустойки до розміру, до якого вона підлягає зменшенню, повинно бути вирішено судом. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність в кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму такого зменшення, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно братись до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
У разі якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій (ч. 2 згаданої статті).
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Згідно мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання, не повинна перетворюватись на несправедливо покладений непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Оскільки чинним законодавством України не передбачено вичерпного переліку виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, вказане питання віршується судом з урахуванням приписів ст. 86 ГПК України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Як встановлено матеріалами справи, сторони укладаючи Договір погодили усі його істотні умови, в тому числі порядок та строк здійснення відповідачем розрахунків за отриманий товар, відтак останній прийнявши на себе зобов'язання оплатити поставлений (переданий) позивачем товар у визначений Договором строк погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення виконання взятих на себе зобов'язань.
Крім цього, відповідно до п. 15.1 Договору покупець заявив, гарантував і зобов'язався на користь продавця, що, зокрема: за час, що пройшов з моменту укладення Договору до моменту настання строку сплати за товар у покупця не відбулося і не відбудеться ніяких суттєвих змін у фінансовому стані або діяльності покупця, що можуть привести до невиконання або неналежного виконання ним своїх зобов'язань по Договору чи визнання його недійсним.
Разом з цим, відповідачем не надано жодних доказів об'єктивної неможливості своєчасного здійснення розрахунків за отриманий товар, зокрема, відсутності коштів на інших (поточних) рахунках підприємства, в тому числі неможливості залучення кредитних коштів тощо, тобто не доведено винятковості наведених ним обставин.
Як вище згадувалось, на підставі ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладання на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності тощо.
Таким чином, враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань щодо здійснення своєчасної оплати поставленого (переданого) позивачем товару, апеляційний суд визнає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для зменшення неустойки та задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Доводи апелянта з приводу неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення вимог процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення, а також з приводу невідповідності висновків місцевого суду обставинам справи, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
За приписами ч.ч. 1, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Зокрема, згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
За рішенням від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи апелянта за текстом його апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Керуючись ст.ст. 269-270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Княжичі» залишити без задоволення, рішення Господарського суду Київської області від 20.10.2020 у справі № 911/2132/20 - без змін.
Матеріали справи № 911/2132/20 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Повний текст постанови складено 01.02.2021
Головуючий суддя С.Я. Дикунська
Судді С.Р. Станік
О.В. Тищенко